3. Заповідна справа в Україні.
Заповідна справа в Україні бере початок з часів Київської Русі (зокрема, Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, в межах яких суворо регламентувалися мисливство, вирубування лісу, рибальство та інша господарська діяльність. У XVII-XIX століттях видано ряд законодавчих актів. Становленню заповідної справи значною мірою сприяли наукові дослідження вчених В.Докучаєва, І.Бородіна, Г.Кожевникова, Г.Танфільєва, В.Талієва, Д.Анучина, Г.Висоцького, Г.Морозова та інших, а також діяльність природоохоронних товариств, створених за їх активною участю у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, на Волині тощо.
У 20-х роках XX століття створено мережу заповідників, яка включала Асканію-Нову, Кончу-Заспу, Академічний Степ, Кримський заповідник, Парасоцький Ліс, Хомутовський Степ, Кам'яні Могили, Надморські заповідники. До складу надморських заповідників входили сучасний Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обиточна коса та Білосарайська Коса, Михайлівська Цілина, піщані заповідники у пониззі Дніпра.
Дальшого розвитку набула заповідна справа після війни Значну роль у цій справі відіграли Українське товариство охорони природи і Комісія АН України з охорони природи, яка працювала в 1955-1967 pp. під керівництвом академіка І. Підоплічка. В 1961 р. степові заповідники об'єднано і разом з Чорноморським передано до АН України, що сприяло піднесенню рівня наукових досліджень в них.
Протягом 1977-1990 pp. площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду збільшилася і становить 1,2 млн га (близько 2% території країни). В їхніх межах охороняються практично всі рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою зникнення, види рослинного і тваринного світу, занесені доЧервоної книги України. З метою збереження природних умов цінних болотних масивів з притаманними їм рослинним і тваринним світом, гідрологічним режимом заповідано 240 тис. гектарів. Ці території разом з встановленими навколо них охоронними зонами виключено з меліоративного фонду. Створено понад 200 заказників площею 4,5 тис. гектарів для збереження місць поселення природних опилювачів сільськогосподарських культур. Для збереження і відновлення запасів лікарських рослин заповідано понад 130 тис. гектарів.
Заповідник — територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Державна природоохоронна установа створена для виконання зазначених завдань. В Україні заповідник є однією з категорій територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами у межах заповідника вилучаються з господарської експлуатації і передаються йому у безстрокове користування. В Україні налічується 15 заповідників.
4. Основні проблеми соціально-економічного розвитку України та їх екологічні наслідки.
Вплив екологічних негараздів на здоров’я людини. Головне завдання системи охорони природи і збереження екологічної стійкості природних систем є забезпечення сприятливих екологічних умов проживання населення і недопущення погіршення стану здоров'я населення. В останні десятиліття все більше спостерігаються стійкі залежності між станом навколишнього природного середовища і станом здоров'я населення. Шкідливі речовини, які потрапляють в навколишнє середовище, негативно впливають на людський організм Особливо такі явища характерні для великих міст. Спеціалісти вважають, що рівень здоров’я залежить від стану середовища на 20-40%, тоді як від спадкових факторів – лише на 15-20%, від способу життя – на 25%, а від рівня медичного обслуговування всього на 10%.
Взагалі за останні роки змінилася сама структура захворюваності у світі. Якщо ще на початку минулого століття інфекційні і паразитичні захворювання були головними причинами смертності, то нині їх частка у структурі смертності не перевищує 3%. Зате серцево-судинні захворювання і злоякісні новоутворення стали причинами 70% всіх смертей. Крім того, зростає постійно кількість нервових і психічних розладів, розвиваються патогенні і обмінноречовинні прояви, зростають транспортний і виробничий травматизм.
Від стану навколишнього природного середовища особливо погіршується здоров'я дітей, які є в цьому відношенні найбільш вразливими через несформованість їх організмів. Більше третини дітей які проживають і вчаться у забруднених промислових районах мають суттєві функціональні відхилення в розвитку, 60% страждають з них хронічними захворюваннями, у 20% дітей підвищений артеріальний тиск, в 47% спостерігається анемія. Тому збереження природного середовища у містах, збільшення зелених насаджень, реалізація заходів щодо охорони середовища і утилізації відходів з метою збереження здоров'я населення і недопущення погіршення умов проживання і життєдіяльності є справою загальнонаціональної ваги.
Література
Т. Є. ЦАРИК, В. В. ФАЙФУРА «Основи Екології»