Список використаних джерел

Нормативно правова база:

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України.–1996.-№30

2. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України.-2000.№1

3. Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.” // Урядовий кур’єр.-2000.-28 січня.-С. ч.

4. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации. - М.: Финансы и статистика, 1993.-188 с.

5. Балабанова И.Т. Валютные операции. - М.: Финансы и статистика, 1993.-206 с.

6. Бесараб Є.О. Фінансово-промислова інтеграція: Зарубіжний досвід та уроки України // Фінанси України.-2003.-№2.-С.133-144.

7. Білорус О. Світ і людина в ХХ столітті // Голос України .-2000.-26 грудня.-С.-8.

8. Боринець С.Я. Міжнародні Фінанси.-К.: Знання-Перс, 2002.-311 с.

9. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). К.: Педагогіка, 1997.-246 с.

10. Василик О.Д. Державні фінанси.–К.: Либідь, 2003.-302 с.

11. Галицький А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища школа, 1995.-88 с.

12. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє.-К: Основи, 1999.-112 с.

13. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. - Карт-бланш, 2000.-510 с.

14. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. – К.: Либідь 1992.-212 с.

15. Дементьев В. Теория национальной экономики и мезо-экономическая теория // Российский экономический журнал.-2006.-№4.-С.73.

16. Іванко-Свинцицька І.Є. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України.-2002.-№8.-С.54-59.

17. Кашпір Р. Євро і монетарна інтеграція України до Європейського простору // банківська справа.-2003.-№3.-С.9-16.

18. Ковальчук А. Грошово-кредитні відносини в правовому вимірі // Банківська Справа.-2003.-№3.С.29-42.

19. Козик В.В. й ін. Міжнародні економічні відносини.-К.: Знання-Перс, 2002.-216.

20. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1997.-208 с.

21. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1992.-302 с.

22. Опарін В.М. Фінанси.-К.: КНЕЦ, 1999.-86 с.

23. Поважна Н.Я. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах із перехідною економікою // Фінанси України.-2002.-№9.-с.97-101.

24. Самуельсон П. Економіка.-Львів: Світ, 1993.-412 с.

25. Світова економіка / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 2005.-612 с.

26. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій.-К.: Либідь, 1993.-168 с.

27. Фрудмен М.Если бы деньги заговорили.-М.: Деко, 1993.-123 с.

28. Хорошковский В.І. Міжнародні фінансові інститути ц економічна теорія України // Фінанси України.-2006.-№6.-С. 61-71.

29. Юрчишин В.В. Валютні кризи.-К.: УАДУ, 2000.-116 с.

30. Ющенко В.А., Міщенок В.І. Валютне регулювання.-К.: Знання, КОО, 1999.-182 с.

31. Ющенко В.А., Міщенок В.І. Управління валютними кризами.-К.: Знання, КОО, 1998.-238 с.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є: - валютні інтервенції; - девальвація та ревальвація валют; - дисконтна (облікова) політика; - управління валютними резервами (диверсифікація); - валютні обмеження. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-про-даж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці. Валютна інтервенція як засіб державного втручання у валютну сферу почала широко застосовуватися в 30-ті роки після краху золотого стандарту. За Бреттон-вудської системи валютні інтервенції були інструментом підтримання фіксованих валютних паритетів та курсів. За плаваючих курсів валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу національної грошової одиниці. Вибір валюти, що її використовують під час валютної інтервенції, залежить від мети інтервенції, інституціонального середовища, в межах якого вона проводиться, та від ролі валюти, яку використовують для інтервенції, в міжнародній або регіональній валютній системі. Так, долар США традиційно використовується для цього в багатьох країнах світу, водночас в європейських державах інтервенційною валютою є німецька марка. Центральні банки, як правило, проводять інтервенції на валютному ринку у готівковій формі, що забезпечує прямий та ефективний вплив на валютний курс. Форвардні угоди використовуються лише у разі необхідності конфіденційності угоди, щоб відстрочити її вплив на внутрішню ліквідність. Похідні фінансові інстру- менти- "деривативи" (фьючерси та опціони) використовуються дуже рідко. Використання валютних інтервенцій має певні межі, адже вони ефективні лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, яка характеризується періодичною зміною активного та пасивного сальдо. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, бо інакше резерви можуть бути вичерпані. У зв'язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу (зокрема Україна), нерідко замість валютних інтервенцій застосовують різні форми валютних обмежень. Однак можливе паралельне використання валютних інтервенцій та валютних обмежень. В умовах фіксованого валютного курсу проведення валютних інтервенцій обмежене інфляційним знеціненням національної грошової одиниці. У разі значного падіння курсу валюти внаслідок інфляції проведення валютної інтервенції передбачає девальвацію валюти цієї країни або ревальвацію валют інших держав. Досить часто валютні інтервенції використовуються не тільки з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це дає змогу експортерам отримувати від центрального банку в обмін на іноземну валюту більшу кількість національної валюти та зберігати попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами. Недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи. Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. За умов золотого стандарту, коли законодавчо фіксувався золотий вміст валют та був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу. Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого стандарту ревальвація стала виявлятися в підвищенні курсу національної грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигідна для експортерів. Після ревальвації імпортер може купити на внутрішньому ринку необхідну для оплати імпорту суму іноземної валюти за меншу кількість національної валюти. Якщо він продасть ввезені товари за попередніми цінами, то його прибутки зростуть відповідно до ревальвації. Кредитори, що надають позики іноземцям у національній валюті, після її ревальвації одержують погашення на ту саму суму, а ринкова її ціна в іноземній валюті зростатиме у міру ревальвації. Експортер, продаючи після ревальвації свою продукцію в інших країнах за попередніми цінами в іноземній валюті, за одержану суму зможе купити меншу суму національної валюти, і його прибутки знизяться відповідно до ревальвації. Щоб не допустити цього, він змушений буде підвищувати ціни на експортну продукцію в іноземній валюті, що негативно впливає на його конкурентоспроможність. Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти. Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не може навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва. Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними резервами. Валютні резерви - це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов 'я-зань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці. Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти. Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів: - стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансування імпорту; - урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу; - режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів; - інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів; - характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів; - режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій. Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність. Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми: - розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках; - здійснення валютообмінних (форексних) операцій; - розміщення вільних валютних коштів у цінні папери. Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо. Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні обмеження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень. Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявляються у встановленні певного розміру продажу валютних надходжень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту. Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій. Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резидентами - одна із форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офіційні золотовалютні резерви. Правила обов'язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів тісно пов'язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових системи валютних обмежень. Період реформування економіки України за обмежених ресурсів держави, створення ефективного й керованого валютного ринку потребує на певному етапі збереження системи валютних обмежень, які б виконували функції інструментів для впливу на стан валютного ринку. Обов'язковий продаж валюти може мати різний вплив на стан валютного ринку залежно від застосування того чи іншого режиму валютних курсів на різних етапах розвитку економіки. Оптимальний рівень обов'язкового продажу валютних надходжень для створення ефективного валютного ринку має відповідати в кожний певний період часу рівновазі між готовністю експортерів продавати валюту і готовністю імпортерів її купувати. Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних обмежень. Ця політика передбачає: 1) обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерційних кредитів іноземним клієнтам; 2) заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Конкретно це передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону надавати позики в національній валюті, одержані банком за рахунок вітчизняних ресурсів. Банки повинні позичати за кордоном всю іноземну валюту, яку хочуть надавати в інші країни; 3) контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої рівноваги між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами (купівля підприємств у інших країнах), і прямими інвестиціями іно- ' земців у країну (купівля вітчизняних підприємств нерезидентами); 4) дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна позиція банку - це співвідношення між вартістю активів та пасивів, які формують вимоги та зобов'язання у кожній іноземній валюті (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями). Відкрита валютна позиція - різниця між вартістю залишків коштів в іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями) у будь-якій іноземній валюті, внаслідок якої з'являється можливість отримання додаткових прибутків або ризик додаткових збитків у результаті зміни обмінних курсів валют. Стан валютної позиції є головним фактором валютного ризику. Центральний банк установлює для уповноваженого банку ліміт відкритої валютної позиції з метою мінімізації валютних ризиків кожного з банків, а також банківської системи загалом та запобігання спекулятивного тиску на валютний курс.

ФІНАНСОВА ПОЛІТИІКА І ДОХОДИ УКРАЇНИ

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комп­лексу. Функціонування адміністративно - командної системи сприяло роз­поділу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продук­ту СРСР, який вироблявся в України.

З проголошенням незалежності України починається новий етап дер­жавотворення, формування власної національної політики і розвитку сус­пільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Ук­раїні стало прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Ук­раїнської РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розпитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінан­сову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодер­жавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до дію­чого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом роз­витку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реаліза­ція стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає про­цес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташу­вання України.

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує не­обхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Зрозуміло, що це — робота не одного року, але вона має бути до кінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і перед­бачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та перспек­тивною і, що не менш важливо - зрозумілою усім суб'єктам суспільно-економічних відносин.

Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи. При вирішенні зазначених проблем і, на­самперед, щодо одержання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення і розростання негативних явищ у суспільстві.

Сьогодні основою для зняття фінансової напруги і врегулювання економічних інтересів стає прийняття указів Президента. Зрозуміло, що це вимушений захід, оскільки Верховною Радою України не прийнято цілий ряд законодавчих актів з питань) фінансової політики.

Необхідно здійснити реформування фінансових відносин в країні та сформувати національну фінансову систему. Це викликано насамперед тим, що в умовах формування ринкових відносин фінанси наповнюються новим змістом, їх роль і значення зростають, а функціональні можливості розширюються як в часі, так і в просторі. Фінанси як об'єктивна еконо­мічна категорія за своїм змістом в умовах ринку мають виконувати регу­люючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практи­кується. Це основні функції фінансів, які потребують детального аналізу, досконалого вивчення і розробки необхідних фінансово-правових норм з регулювання фінансових відносин і подальшого розвитку.

Фінанси одночасно виконують і контрольну функцію. Не претендую­чи на повну підтримку своїх поглядів, зазначу: функціональні можли­вості фінансів у процесі регулювання та стимулювання суспільно-еконо­мічного розвитку досить великі. Однак сьогодні вони в практиці викорис­товуються частково і залишаються нерозкритими. Це одна із причин того, що в Україні продовжує погіршуватись фінансовий стан ряду підпри­ємств, регіонів, держави в цілому, а розрахунково-платіжна дисципліна досягла критичного стану.

Взятий курс головним чином на фіскально - монетарні методи регулю­вання економічних відносин не завжди себе виправдовує і досить часто призводить до загострення економічних інтересів. В практиці необхідно дотримуватись принципу поєднання та узгодженості усіх методів державно - фінансового впливу на процес суспільного відтворення. Фінанси мають приймати активну участь у всіх стадіях суспільного відтворення, а не лише на стадії розподілу, як це відбувається сьогодні. Головне завдання фінансів - сприяти зростанню ефективності виробництва, стимулювати його розвиток та економію затрат як живої, так і уречевленої праці. Фінанси мають актив­но регулювати процес створення валового внутрішнього продукту, а не ли­ше його розподіл та перерозподіл. Практика вимагає фінансового впливу на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, ефективному і цільовому використанню матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Зрозуміло, що сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва знаходиться на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законо­давчих та нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінан­сової системи регулювання суспільно-економічними процесами у державі.

Фінанси - об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функ­ціонування носить відповідно об'єктивний характер. Держава використо­вує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процеса­ми. Об'єктивність, необхідність та ефективність - це основні принципи організації фінансових відносин, які необхідно враховувати при форму­ванні власної національної фінансової політики.

Практикою підтверджено , що фінансова політика, як і загальнодер­жавна економічна політика її цілому, залежить від сформованого правово­го поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держа­ви і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінан­сова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивно­го факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окресле­но дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взя­тих підсистем, а не єди.ної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансо­во-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової по­літики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у струк­турі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

З метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансо­вих відносин та забезпечення стабільного і ефективного економічного зростання вважаємо за необхідне розробити і прийняти концепцію фінансової політики і програму фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки реальних можливостей і потреб суспільства, розвитку економічних відносин, сприяння активному зростанню виробництва та забезпечення соціального захисту населення.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий харак­тер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової ста­білізації та поступового економічного розвитку просто неможливо. Прак­тика свідчить про те, що у сучасних умовах досить часто порушується "обов'язковий характер" у процесі виконання фінансової політики. Це свідчить, зокрема, про неповне і неякісне виконання законів України про Державний бюджет України на 1994 та 1995 роки, а також підсумки його виконання у 1 кварталі 1996 року

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'я­зана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це го­ловний фінансовий план країни, чіп віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового за­безпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Дер­жавна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення у системі суспільно-економічних відносин. Одночасно вони нероздільні, взаємоза­лежні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконання.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і ви­магає, по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержав­ної фінансово-економічної політики; по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки ре­альних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу; по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин; по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шля­хом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету; по-п'яте, прове­дення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідаль­ності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави в цілому.

Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зво­дитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів і, насам­перед, шляхом усунення невиправданої практики руху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що не менш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Зазначеним Законом передбачені фінансово-правовій норми, відповідно до яких визначено бюд­жетний устрій та бюджетну систему Україні., повноваження, роль і завдання органів влади та управління у бюджетному процесі. Цим Законом окреслено межі функціонування усіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно є їде ряд питань, які досі зали­шаються неврегульованими законодавством. Не випадково Верховна Рада України розглядає питання щодо внесення змін та доповнень до Закону Ук­раїни про бюджетну систему. Головною проблемою залишається визначен­ня оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення її якісного і ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України. Практика формування бюджетів ставить питання щодо передачі частини загальнодержавних повноважень з фінансування окремих видів видатків і залишення за Державним бюджетом видатків та асигнувань, які мають загальнодержавне значення та провідну роль у суспільно-економічному процесі. Зрозуміло, що та частка бюджетного фінансування, яка покладена сьогодні на Державний бюджет (понад 70%), має поступово ско­рочуватись і стане, на наш погляд, в межах 50 відсотків видатків зведеного бюджету. Зазначене вище потребує внесення змін до системи закріплених та регулюючих доходів, їх переліку, змісту та форм реалізації. Все частіше по­стає питання щодо статусу місцевих податків та зборів. У бюджетній класифікації було б доцільно виділити три і руни доходів: регулюючі, закріплені та міоцені платежі і збори. Зміст і роль зазначених доходів має відповідати еко­номічним перетворенням та стимулювати розвиток суспільно-економічних інтересів, насамперед інтересів підприємств та окремих територій. Кожна територія мас бути поставлена в умови зацікавленості та пошуку резерпін, збільшення доходів і, насамперед, за рахунок місцевих резервів.

Прийнятий пункт 9 Постанови Верховної Ради України про введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» свідчить про актуальність даної проблеми, яку необхідно вирішувати. Од­ночасно слід зауважити - запропоновані підходи і розрахунки щодо за­цікавленості місцевих Рад шляхом залишення 50 відсотків суми надход­жень податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, понад роз­міри контингентів, врахованих у нормативах відрахувань від загальнодер­жавних податків і зборів, досить складні і не завжди сприятимуть пошуку додаткових надходжень до бюджету. Це пов'язано насамперед з тим, що з метою забезпечення виконання доходів бюджету необхідно стимулювати виробництво, підприємства та організації, які виконують зобов'язання та своєчасно сплачують платежі до бюджету і цільових фондів.

Важливим результатом фінансової політики та спрацювання законо­давства є виконання доходної частини бюджетів усіх рівнів.

Практика справляння податків і виконання доходів зведеного бюджету засвідчує продовження кризових явищ у суспільстві, в результаті чого по­даток на додану вартість виконано на 95,0 відсотків та акцизний збір — на 87,8 відсотків. Втрати бюджету за цими непрямими податками склали 201,2 трлн.крб., в тому числі за рахунок зниження обсягів виробництва -81,9 трлн.крб., затримки прийняття законопроекту з питань справляння податку на додану вартість -- 95.0 трлн.крб., погіршення рівня платіжної дисципліни платників податків - 24.3 трлн. карбованців.

Фінансова культура і епіка бізнесу в Україні — на досить низькому рівні і вимагає державного впливу та регулювання. Наслідком цього є зростання заборгованості у Державі та загострення неплатежів.

Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її не­стабільність. Використання малоефективних методів і важелів державного впливу підриває її авторитеті віру у майбутнє.

Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості (бюджету і зу­пинення інфляції, пожвавлення діленої активності і підтримки виробницт­ва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

Невід'ємною частиною податкового законодавства має стати правове забезпечення прав платників податків. З цією метою мають бути підготов­лені законопроекти про права і обов'язки платників податків. Поряд з цим необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвести­ційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебу­дови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Для ефективного оподаткування підприємницької діяльності нагаль­ною потребою є визначення бази оподаткування для справляння податку на прибуток. Передбачається розробити норми і правила ведення обліку і форм звітності для цілей оподаткування з використанням відповідних міжнародних стандартів.

Реформування податкової системи і розробка нового ефективного по­даткового законодавства - по перше, що необхідно зробити уже найближ­чим часом.

Мороз:РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ПОТОЧНИХ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ

Поточні валютні операції поділяються на торговельні і неторговельні.До поточних торговельних валютних операцій належать, зокрема: — розрахунки між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності у межах торговельного обороту, включаючи кредитування експортно-імпортних операцій на термін не більше як 90 днів; — розрахунки у межах торговельного обороту, які здійснюються на території України в іноземній валюті за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України або у грошовій одиниці України за умови, що хоча б однією зі сторін операції є нерезидент; — розрахунки у межах торговельного обороту між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через інших юридичних осіб-резидентів відповідно до посередницьких договорів (контрактів), інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України; — операції на міжбанківському валютному ринку України; — оплата фізичними особами товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток та чеків. Загальний порядок проведення поточних торговельних валютних операцій резидентами та нерезидентами в Україні визначається відповідними законодавчими актами. Детальні правила установлюються інструкціями та іншими нормативними актами Національного банку України, який здійснює валютну політику згідно з принципами загальної економічної політики України та є головним органом валютного контролю. Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Відповідно до чинного законодавства України право на здійснення такої діяльності мають юридичні та фізичні особи, які зареєстровані як підприємці. Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством країни, а також міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів. Валюта розрахунків та форма розрахунків за експортно-імпортними операціями визначаються сторонами самостійно і фіксуються в умовах договору. Кабінет Міністрів України та Національний банк України розробили для суб'єктів підприємницької діяльності України всіх форм власності типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів і типові форми захисних застережень до таких договорів. Вони у розрахунках з нерезидентами передбачають застосовувати документарний акредитив та документарне інкасо (з гарантією). Платежі в іноземній валюті за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами за продукцію, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші майнові права здійснюються резидентами України без будь-яких обмежень. Виняток установлено тільки для випадків закупівлі імпортних товарів для державних потреб за рахунок коштів Державного бюджету та позабюджетних коштів. У цьому разі резиденту необхідно дістати дозвіл прем'єр-міністра України. Усі розрахунки в іноземній валюті, пов'язані з експортом-імпор-том товарів, здійснюються через уповноважені банки України. Для відкриття рахунків за кордоном і використання їх для проведення таких розрахунків, резидент мусить отримати ліцензію Національного банку України. Зовнішньоекономічні розрахунки за строками проведення платежів поділяються на негайні та платежі у кредит. Під платежем у кредит розуміють кредит, який експортер або імпортер надають один одному у вигляді відстрочки платежу або попередньої оплати (авансового платежу). Чинним законодавством України встановлено 90-денний термін надходження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється тільки за наявності ліцензії Національного банку України. Перелік видів договорів, для яких передбачена можливість продовження термінів розрахунків, визначено законодавством України. Недотримання зазначених вище норм тягне за собою застосування до резидентів-порушників штрафних санкцій. Уповноважені банки України зобов'язані здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою надходження експортного виторгу або імпортованих товарів в Україну і у разі виявлення фактів порушень своєчасно повідомляти обласні "' управління Національного банку України та податкові органи за місцем реєстрації порушника. Розрахунки за експортно-імпортними операціями між резидентами України та юридичними особами—нерезидентами України проводяться через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках України у гривні, а також через рахунки у гривні, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України. Оскільки Україна оголосила про приєднання до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, проведення розрахунків між резидентами і нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці не може бути обмежене. Україна також зобов'язана викуповувати в інших членів фонду залишки коштів у своїй національній грошовій одиниці за умови, що вони утворилися внаслідок здійснення таких операцій і конверсія в іноземну валюту необхідна також для здійснення поточних валютних операцій. В Україні єдиним законним засобом платежу є національна грошова одиниця, а право реалізації на території України товарів (робіт, послуг) з оплатою в іноземній валюті і проведення розрахунків в іноземній валюті як у безготівковому, так і в готівковому вигляді може надавати резидентам лише Національний банк України через видачу індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні. На сьогодні усі винятки з цього правила встановлені Національним банком України. Наприклад, готівкова вільно конвертована валюта приймається в оплату без згаданої ліцензії за: — товари та послуги, що реалізуються під митним контролем без стягнення мита та податків на митних територіях України; — продаж квитків на території портів, аеропортів та вокзалів; — оформлення багажу на міжнародні туристичні рейси та путівок на закордонні туристичні рейси; — продаж нерезидентам паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та надання послуг з обслуговування іноземних транспортних засобів (літаків, суден, автобусів) та їхніх пасажирів і членів екіпажу на території портів, аеропортів та вокзалів України; — готельні послуги фізичним особам-нерезидентам, які перебувають в Україні у відрядженні, та іноземних туристів. Операції купівлі-продажу валюти покликані забезпечувати потреби резидентів в іноземній валюті, що викликані необхідністю проведення розрахунків за торговельними валютними операціями або захисту від небезпеки валютних витрат унаслідок коливань валютного курсу. Усі операції купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти мають здійснюватися через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи України, що отримали ліцензію Національного банку України на торгівлю іноземною валютою. Такі операції, проведені в інший спосіб, відповідно до чинного законодавства України вважаються недійсними. Резиденти можуть купувати іноземну валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед нерезидентами у цій валюті за поточними торговельними валютними операціями без обмежень. Загальною підставою купівлі іноземної валюти є правильно оформлений імпортний контракт. Валютна операція проводиться на підставі заявки резидента, у якій уповноваженому банку доручається купити або продати іноземну валюту. Купівля іноземної валюти здійснюється як за умови фактичного імпорту товарів (робіт, послуг), так і на умовах попередньої оплати (авансового платежу). Можливий продаж іноземної валюти резидентам-посередникам, які здійснюють переказування валютних коштів нерезидентам за реалізовані в Україні товари на підставі договорів комісії та консигнації. Відповідно до чинного законодавства України куплена іноземна валюта має бути використана резидентом за призначенням протягом п'яти банківських днів. У разі перевищення цього терміну придбана валюта продається уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України протягом п'яти днів. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально переказується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента. Валютні кошти, куплені на міжбанківському валютному ринку України і переказані на користь нерезидента, у разі повернення на рахунок платника у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання частково або повністю не були виконані, не можуть бути використані резидентом на інші цілі, а підлягають продажу у повному обсязі протягом п'яти банківських днів на міжбанківському валютному ринку України. Особливе місце у розрахунках фізичних осіб за придбані товари (роботи, послуги) в Україні посідають операції з пластиковими картками міжнародних платіжних систем. Сьогодні ціла низка українських уповноважених банків є членами міжнародних платіжних систем VISA International Service Association та EUROPAY International. Пластикові картки дають змогу банкам надавати додаткові послуги вже існуючим клієнтам і успішно залучати нову клієнтуру — окремих осіб та роздрібних торговців. Роздрібні торговці визнали переваги пластикових карток, а їх використання виявилося особливо корисним з погляду залучення покупців. Ставки дисконта, що утримуються з них банками за торговельними операціями, бувають різними залежно від виду і суми операцій, у середньому вони становлять 3, 5 %. Кредитні пластикові картки призначені переважно для поновлювальних кредитів у роздрібній торгівлі. Вони не пристосовані для купівлі предметів великої вартості — автомобілів, дорогих товарів домашнього вжитку тощо, на які припадає значна частка споживчого кредиту. Кредитний ліміт у більшості карток, як правило, нижчий за такі суми. Позики на придбання дорогих товарів звичайно потребують вагомого забезпечення, при використанні ж кредитних карток до цього часу забезпечення не передбачалося. Недоліком кредитних карток є те, що стандарти кредитного обслуговування банку можуть не збігатися з критеріями роздрібного торговця, який погодився прийняти картку. Деякі торговці можуть бути схильними надати кредит тим покупцям, яким банк відмовив би у кредиті. Зрозуміло, деякі торговці з невеликими прибутками утримуються від операцій з пластиковими картками через відсотки, що стягуються з торговця. Поточні неторговельні валютні операції — це операції, що не пов 'язані з комерційною діяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом та імпортом товарів (послуг), а також рухом капіталу. Ці операції здійснюються уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами як для фізичних осіб — громадян України та іноземців, так і для юридичних осіб- резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів (далі — представництва). До поточних неторговельних валютних операцій, що здійснюються через уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи, належать: — операції з обміну іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті на грошову одиницю України чи іншу іноземну валюту; — виплата фізичним особам готівкової іноземної валюти та грошової одиниці України за чеками та пластиковими картками міжнародних платіжних систем; — продаж дорожніх чеків в іноземній валюті для вивезення їх фізичними особами за межі України з метою здійснення розрахунків за дорожні послуги або обмін цих чеків на національну валюту інших країн для здійснення необхідних розрахунків; — одержання фізичними особами готівкової іноземної валюти і дорожніх чеків в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями; — виплата фізичним особам авторських гонорарів та інших платежів, пов'язаних з авторськими правами; — оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні; — переказування коштів в іноземній валюті за межі України за навчання, лікування, оплата патентів, послуг адвокатів, сплата митних платежів та членських внесків за вступ та участь у міжнародних організаціях; — платежі за межі України у вигляді відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних та інших правоохоронних органів; — виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону: пенсії, аліменти, заробітна плата, допомога родичів тощо; — переказування за межі України коштів в іноземній валюті: пенсії, аліменти, допомога родичам тощо. — операції з відкриття та ведення рахунків в іноземній валюті фізичних осіб. Велике значення в міжнародному обміні мають соціальні та культурні послуги, до яких належать туризм, охорона здоров'я, освіта, спорт, мистецтво тощо. З огляду на те, що на території кожної країни в обігу перебуває своя національна грошова одиниця, виникає потреба здійснювати операції з обміну валют одних країн на валюту країни, до якої їдуть фізичні особи у приватних справах та у службові відрядження. Для забезпечення зазначених та особистих потреб фізичних осіб у тій чи іншій валюті уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи здійснюють обмінні операції з іноземними ва-лютами, платіжними документами в іноземній валюті та в грошовій одиниці України. Готівкова іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Платіжні документи в іноземній валюті, які застосовуються при здійсненні неторговельних операцій, — це чеки та пластикові картки міжнародних платіжних систем. Для отримання готівкової іноземної валюти за платіжними документами в іноземній валюті (чеками та пластиковими картками міжнародних платіжних систем) фізичні особи мають звертатися до каси уповноваженого банку чи уповноваженої фінансово-кредитної установи, оскільки операції виплати іноземної валюти за дорожніми та іменними чеками належать до інкасових операцій, які здійснюються уповноваженими банками. Через мережу пунктів обміну іноземної валюти, метою яких є забезпечення потреб фізичних осіб — резидентів та нерезидентів — в обміні валюти однієї держави на валюту іншої держави, можуть здійснюватися тільки окремі валютно-обмінні операції, а саме: купівля-продаж готівкової іноземної валюти, конверсія, обмін іноземної валюти та продаж дорожніх чеків на суму, встановлену Національним банком України, а також виплата в грошовій одиниці України за операціями купівлі цих чеків. Юридичні особи-резиденти, представництва та філії іноземних організацій і установ (далі — установи) у разі необхідності здійснюють через уповноважений банк обмін грошової одиниці України на іноземну валюту для забезпечення поїздок до інших країн світу у службові відрядження своїх працівників. При відрядженні за кордон із рахунку установи видається іноземна валюта, в тому числі дорожні чеки в іноземній валюті, для оплати добових та витрат на наймання житлового приміщення, а також транспортних витрат. Вивезення готівкової іноземної валюти та дорожніх чеків в іноземній валюті за межі України фізичними особами (резидентами та нерезидентами), які виїжджають як у приватних, так і в службових справах, здійснюється згідно з «Порядком переміщення іноземної валюти через митний кордон України». Національним банком та Державною митною службою України встановлені обмеження на вивезення іноземної валюти, дорожніх чеків в іноземній валюті та готівкової грошової одиниці України за кордон. Вивезення валюти на суму, що перевищує встановлені норми, здійснюється за дозволом уповноваженого банку чи за індивідуальною ліцензією відповідної установи Національного банку України. При здійсненні операцій конверсії та обміну готівкової іноземної валюти, купівлі та продажу платіжних документів в іноземній валюті, прийнятті на інкасо банкнот іноземної валюти, які мають пошкодження й викликають сумнів, та платіжних документів в іноземній валюті уповноваженими банками й уповноваженими фінансово-кредитними установами стягується комісійна винагорода в іноземній валюті чи грошовій одиниці України відповідно до затверджених уповноваженим банком тарифів. Операції купівлі-продажу готівкової іноземної валюти проводяться за курсом, що самостійно встановлюється уповноваженим банком чи уповноваженою фінансово-кредитною установою. Різниця між курсом купівлі і курсом продажу іноземної валюти (маржа) з урахуванням комісійної винагороди не може перевищувати розмір, установлений Національним банком України. У 1996—1998 рр. різниця між: курсами купівлі та продажу не може перевищувати 10 %. Одночасно курс грошової одиниці України до іноземних валют може відхилятися від офіційного обмінного курсу Національного банку України не більше як на 10 %, включаючи комісійні винагороди. Отже, загальне коливання курсу купівлі-продажу не може перевищувати 20 %. Курс, що використовується для здійснення валютно-обмінних операцій з готівковою іноземною валютою, та розмір комісійної винагороди встановлюється на початку операційного дня банку — о 8 год ранку і не змінюється протягом робочого дня. Відповідно до майнових прав фізичних осіб щодо розпорядження власними коштами вони можуть здійснювати перекази за межі України через уповноважені банки, уповноважені кредитно-фінансові установи та відділення зв'язку. Це: — допомога родичам, аліменти, платежі, пов'язані зі смертю громадян; — суми, що сплачуються на підставі вироків, рішень судових та слідчих органів; — переказ спадкоємних коштів та коштів від реалізації спадщини та належного нерезиденту майна в Україні; — оплата фізичною особою-резидентом товару іноземній фірмі за імпортним контрактом (договором, інвойсом) для власного споживання; — переказ нерезидентом прибутків, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україну, коштів, отриманих від оплати праці, премій, гонорарів, а також іноземної валюти, ввезеної (переказаної) в Україну в установленому чинним законодавством порядку; — сплата іноземної валюти на ім'я юридичної особи-нерезидента за лікування, навчання, участь у конференціях та сплата страхових і членських внесків, а також оплата послуг адвокатів та придбання науково-методичної літератури і передплатних видань; — переказ власником рахунку коштів в іноземній валюті з цього рахунку у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання. Переказування коштів фізичними особами за межі України та їх виплата в Україні за неторговельними платежами здійснюються як в іноземній валюті, так і в грошовій одиниці України. Зазначені перекази в грошовій одиниці України за межі України та їх виплата в Україні здійснюються відділеннями зв'язку тільки з країнами СНД на підставі підписаної у вересні 1994 р. угоди між країнами СНД про переказування коштів за соціально значущими платежами та двосторонніх угод між відповідними міністерствами цих країн. Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплата в Україні здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків України. До неторговельних операцій також: належать операції з відкриття та ведення рахунків в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів та нерезидентів, які здійснюють уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи України за наявності відповідної ліцензії Національного банку України. Згідно з чинним законодавством України уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи зобов'язані зберігати таємницю вкладу на банківському рахунку. Фізичні особи-резиденти та нерезиденти за бажанням можуть відкривати поточний та вкладний рахунок в іноземній валюті. З поточного рахунку в іноземній валюті фізичної особи рези-дента чи нерезидента) за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції: а) в іноземній валюті: — переказування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України відповідно до «Правил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів»; — виплата готівкою (вивезення готівкової валюти за межі України здійснюється згідно з «Порядком переміщення валюти через митний кордон України»); — виплата платіжними документами (вивезення платіжних документів за межі України здійснюється згідно з «Порядком переміщення валюти через митний кордон України»); — переказування на власний поточний рахунок в іншому уповноваженому банку України чи на інший вкладний рахунок; — переказування в межах України: громадянами України на поточний рахунок іншої фізичної особи — резидента, іноземцями на поточний рахунок іншої фізичної особи — резидента чи нерезидента; — переказування фізичною особою-нерезидентом на поточний рахунок юридичної особи-резидента як інвестиція згідно з чинним законодавством України; б) у грошовій одиниці України: — виплата готівкою (під час здійснення операції продажу іноземної валюти уповноваженому банку України використовується офіційний курс Національного банку України); — переказування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (під час здійснення операції продажу іноземної валюти використовується офіційний курс Національного банку України). З вкладного рахунку в іноземній валюті фізичної особи (резидента чи нерезидента) за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться операції (уразі закриття рахунку): — переказування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України (тільки з рахунків нерезидентів); — виплата готівкою та платіжними документами; — переказування на власний поточний чи інший вкладний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України. Протягом останніх п'яти років в Україні відбулися значні зміни у порядку проведення неторговельних операцій уповноваженими банками України. Значно розширені можливості фізичних осіб-резиден-тів та нерезидентів щодо переказування належних їм коштів в іноземній валюті за межі України за неторговельними операціями. Фізичні особи можуть користуватися пластиковими картками міжнародних платіжних систем для забезпечення розрахунків за при- дбані товари та надані послуги. Продаж іноземної валюти фізичним особам-резидентам здійснюється без обмежень через мережу пунктів обміну і в уповноважених банках.

Список використаної літератури 1. Про систему валютного регулювання і ва¬лютного контролю: Дек¬рет Кабінету Міністрів України №12-93 від 19 лютого 1993 р. 2. Береславська О. Ревальвація, девальвація чи лібералізація? // Вісн. НБУ. — 2003. — № 9. — С.40-43. 3. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацiї в Українi // Економiка Украiни. –2005. - №2. - С.4-13. 4. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999 5. Буглай В. Б., Ливенцев Н. Н. Международные экономические отношения. — Москва: Финансы и статистика, 1996г. 6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с. 7. Галь В. Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютно¬го ринку України в 2003 році // Вісник Національного банку України. —2003. — №3. — С. 15. 8. Долгов С.И. Новая европейская валюта – евро. – М., 1998. – 64 с. 9. Илларионов А. Реальный валютный курс и экономический рост в Украине // Вопр. экономики. — 2004. — № 2. — С. 30. 10. Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР // Вопросы экономики. – 2003. - №2. - С.88 - 97. 11. Ковалюк О.М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С.99 – 102. 12. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії / За ред. к.е.н., доц. П.Островерха, С.Реверчука. – Львів: Приватне видавничо-поліграфічне підприємство «Діалог», 1997. – 276 с. 13. Крючкова І. Макроекономічні наслідки зміцнення гривні // Вісн. НБУ. — 2003. — № .— С. 7-9. 14. Крючкова І. Мельничук М. Реальний ефективний обмінний курс гривні: тенденції та перспективи // Вісн. НБУ. — 2004. — № 7. — С. 33-35. 15. Кульпінський С. Зовнішні чинники впливу на експорт в Україні // Вісн. НБУ. — 2004. — № 5. С. 59-63; 16. Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. – 2004. - № 1. – С.20 – 24. 17. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения /Под ред. Красавиной Л. Н. — Москва: Финансы и статистика, 2001. 18. Михайличевський С. Євро – перший рік після запровадження // Вісник НБУ. - № 1, січень, 2000. – С. - 24 19. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с. 20. Н. Рєзникова. Загрози економічної кризи в Україні та можливі методи її запобігання // Аналітичний центр «Академія».- К.: 2005. 21. Николишин Ю. Дещо про національну валюту // Соціально-економічні дослідження в перехідний період (Щорічник наукових праць). Випуск ІІ / НАН України, Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. М.І.Долішній. – Львів, 2005. – С.404 – 406. 22. Панчишин С.М., Буняк В.Б., Стасишин А.В. Фіскальні аспекти інфляційного процесу в умовах трансформації України // Фінанси України. – 2005. - № 5. – С.61 – 66. 23. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Международная экономика. — Киев, 1999г. 24. Сергеев Е. Ю. Международные экономические отношения. — Москва: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000г. 25. Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки // Фінанси України. – 2005. - № 1. – С.11 – 19. 26. Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. - № 12, грудень, 2004. – С. – 21. 27. Шевчук В. Слабка гривня як чинник спаду промислового виробництва і погіршення торговельного балансу // Вісн. НБУ.—2005.—№ 8.— С.20-24. 28. Шумська С. Девальвація валюти як інструмент економічної політики // Економіст. — 2005. — № 5. — С. 18-23. 29. Я. В. Белінська Валютно-грошовий фактор конкурентоспроможності України // Економічна політика. – 2004. - №3. – С. – 4.

Забезпечення оптимальної курсової динаміки в умовах переходу до режиму інфляційного таргетування

 

Тривалий час в Україні точаться дискусії щодо доцільності запровадження режиму інфляційного таргетування (ІТ) в Україні. Особливості режиму ІТ передбачають необхідність поступового переходу до вільного курсоутворення. Тим часом макрофінансова збалансованість економіки України визначальною мірою залежить від курсової стабільності, що зумовлюється:

•         високим рівнем доларизації української економіки який у квітні становив 28 %, при цьому на 01.05.07 питома вага депозитів в іноземній валюті досягла 40 %, кредитів – 52 %;

•         збільшенням частки внутрішніх кредитів у іноземній валюті, позичальники яких не мають валютних доходів;

•         швидким зростанням зовнішніх запозичень сектора фінансових і нефінансових корпорацій;

•         активним перебігом інтеграційних процесів у банківському секторі (на 1 квітня 2007 р. частка іноземного капіталу в загальному обсязі статутного капіталу банків сягнула 29,8 %);

•         зміною структури розподілу валютних ризиків, які перемістилися з банківського сектору до сектору домогосподарств та нефінансових корпорацій;

•         недостатнім розвитком системи інструментів страхування від валютних ризиків;

•         формуванням від’ємного сальдо торгового балансу;

•         високим рівнем імпортозалежності України;

•         традиційною прив’язкою номінального якоря монетарної політики до курсової динаміки.

За наведених обставин перехід до вільного курсоутворення і відповідне набуття курсовою динамікою таких іманентних рис вільного плавання як непередбачуваність, часті і суттєві коливання, невідповідність стану фундаментальних змінних, на нашу думку, містить загрози:

•         посилення невизначеності в економіці;

•         розбалансування валютної структури банківських активів і пасивів;

•         погіршення платоспроможності позичальників і відповідного підвищення частки проблемних кредитів;

•         збільшення кількості помилок суб’єктів валютних відносин щодо формування їх позицій в іноземній валюті.

В умовах політичної нестабільності, що вже загальмувала приплив іноземних інвестицій в Україну та, в разі затягування, підвищує ризик непередбачуваних реакцій спекулятивних інвесторів, зазначені тенденції можуть стануть поштовхом до розгортання системної банківської і валютної кризи.

Тимчасом, і продовження політики фактичної фіксації обмінного курсу гривні до долара США, хоча й дозволить забезпечити стабільність монетарної сфери економіки у середньостроковій перспективі, проте:

•         вимагає постійного нарощування золотовалютних резервів через проведення валютних інтервенцій, а отже, обмежує можливості НБУ здійснювати незалежну грошово-кредитну політику;

•         унеможливлює захист економіки від зовнішніх шоків шляхом коригування обмінного курсу;

•         послаблює мотивацію до активнішого використання інструментів страхування від валютних ризиків і позбавляє строковий сегмент валютного ринку стимулів до розвитку;

•         не сприяє зменшенню доларизації через більш високі темпи інфляції порівняно з динамікою валютного курсу;

•         обумовлює можливість виникнення суперечності у монетарній політиці за необхідності досягнення двох таргетів – темпів інфляції та валютного курсу.

Таким чином, в Україні сформувалася суперечлива ситуація, особливістю якої є необхідність одночасного вирішення двох протилежних завдань: збереження фактора валютної стабільності та підвищення гнучкості обмінного курсу. Формальне проголошення режиму валютного коридору за фактичного збереження прив’язки гривні до долара США, на нашу, думку, не є оптимальним вирішенням проблеми, а лише відкладає у часі необхідність прийняття радикальних рішень щодо удосконалення валютно-курсової політики і посилює ймовірність кризового сценарію розвитку подій.

Для розв’язання зазначеної проблеми необхідно сконцентруватися на створенні такого механізму підтримання валютної стабільності, функціонування якого не суперечить завданню досягнення інфляційного таргету, проте дозволяє запобігти надмірній курсовій волатильності та зберегти передбачуваність курсової динаміки.

Для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити оптимальну курсову динаміку гривні в реальному та номінальному вимірі (йдеться про траєкторію руху реального валютного курсу та припустимі межі коливання номінального обмінного курсу).

2. Запропонувати інструменти, що сприятимуть за цих умов забезпеченню валютної стабільності.

3. Підвищити стійкість суб’єктів валютного ринку до курсових коливань.

Визначення припустимих меж коливання номінального валютного курсу має здійснюватися відповідно до основної мети підвищення гнучкості валютного курсу – розширення можливостей НБУ здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, спрямовану на досягнення поставленого інфляційного орієнтиру і компенсацію впливу зовнішніх шоків на економіку. Разом з тим, цілі валютної політики повинні відповідати стратегічним завданням розвитку економіки і забезпечувати максимізацію обсягів реалізації національних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Високі обсяги реалізації продукції досягаються завдяки підтриманню на сприятливому рівні умов та реального ефективного курсу.

Оптимальні зміни номінального обмінного курсу в умовах режиму інфляційного таргетування повинні визначатися в системі його взаємозв’язків з показниками інфляції, умов торгівлі, реального ефективного курсу, а саме: не посилюючи інфляційного тиску компенсувати несприятливі зміни умов торгівлі та підтримувати реальний валютний курсу на рівні, що сприяє максимальним обсягам реалізації національних товарів на внутрішньому ринку. В Україні середні коливання умов торгівлі за останні роки становили ±3,6 %, що із урахуванням частки імпортних товарів обмежує допустимі зміни номінального курсу межами ±2,5 %^1[1] (детальніше див. Додаток). Враховуючи, що, за нашими розрахунками, темпи зміцнення реального ефективного валютного курсу можуть досягти 7 % на рік, підтримання його наближеним до рівноважного рівня вимагатиме підвищення цін щонайменше на 9,1 %. Намагання знизити темпи приросту інфляції до 7,5 %, як це закладено в бюджеті на 2007 рік, потребуватимуть номінальної ревальвації щонайменш на 4,6 %, реалізація якої з огляду на негативне сальдо торгового балансу України є небажаною. Або стримування темпів підвищення реального курсу, що обумовить його заниження і відповідний гальмівний вплив на розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Продовження фіксації номінального курсу визначатиме збереження показника інфляції на рівні 11-12 %.

Розширити межі курсових коливань для суттєвішого зниження інфляції стане можливим лише зі зменшенням залежності української економіки від зовнішніх шоків і підвищенням стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання питомої ваги вітчизняних товарів у обсязі кінцевих та проміжних продуктів, розвиток високотехнологічних виробництв, які менше залежать від цінових чинників.

Для забезпечення оптимальної гнучкості номінального обмінного курсу за переходу від таргетування обмінного курсу до таргетування інфляції має відповідним чином змінитися система інструментів управління валютним курсом. Ключову роль у ній мають відігравати інструменти, спрямовані на розвиток чинників, які в найбільшій мірі сприяють стримуванню надмірних курсових коливань і запобігають виникненню кризових ситуацій.

1. Основним інструментом впливу на валютний курс за режиму його вільного плавання є процентні ставки. Проте існування безпосереднього зв’язку між ними та валютним курсом через правило непокритого процентного паритету підвищує ймовірність посилення волатильності процентних ставок у ситуації, коли вони одночасно зазнають впливу з боку курсових коливань та використовуються як інструмент зменшення останніх. Слід відмітити також, що за режиму ІТ процентні ставки є ключовим інструментом досягнення поставлених інфляційних орієнтирів, що обмежує можливості їх використання для впливу на курсову динаміку.

2. Не менш важливим інструментом впливу на валютний курс є валютні інтервенції. За переходу до режиму вільного курсоутворення тактика і принципи проведення валютних інтервенцій мають змінитися. Сконцентруватися на регулюванні надмірної волатильності обмінного курсу без руйнації дії ринкових механізмів валютного ринку дозволить здійснення валютних інтервенцій дискреційно, лише за перевищення допустимих меж курсових коливань і в напрямі наближення реального ефективного курсу до рівноважного тренду. Відтак основними принципом валютних інтервенцій має стати заборона на такі валютні операції, що можуть привести до відхилення реального ефективного курсу від рівноважного тренду. При цьому їх прозорість і координованість із заходами регулювання процентних ставок дозволить мінімізувати вірогідність виникнення суперечності між валютною та грошвою-кредитною політиками.

3. Велика увага має приділятися підвищенню здатності НБУ впливати на процес прийняття рішень учасниками валютного ринку у спосіб інформаційних інтервенцій. Йдеться про налагоджування ефективного процесу організації і структурування потоків інформації між суспільством та центральним банком у спосіб регулярного публічного роз’яснення причин й очікуваних наслідків тих чи інших заходів в сфері валютної політики. Це дозволить цілеспрямовано формувати певні очікування і алгоритми поведінки суб’єктів валютного ринку у конкретній ситуації. Відтак з часом інтервенції все більшою мірою набуватимуть форми надання інформаційних сигналів суспільству щодо напрямів політики НБУ, підкріплених операціями з реальними валютними активами, проте у відносно незначних обсягах.

Як переконує досвід зарубіжних країн, що пережили валютні кризи, цих традиційних інструментів впливу на рівень валютного курсу недостатньо для втримання курсової динаміки у визначених межах. Специфіка розгортання і перебігу валютних криз 1990-х років доводить, що ключовим чинником розгортання неконтрольованих кризових тенденцій є накопичення критичної маси «валютних» помилок окремих економічних агентів. Для запобігання цьому основна увага має приділятися забезпеченню збалансованості валютних ринків та стійкості їх суб’єктів до валютних ризиків.

Відтак за переходу від режиму прив’язки валютного курсу до режиму вільного курсоутворення ключова увага має бути освоєно додаткові інструменти, що сприяють забезпеченню валютної стабільності на макро- та мікрорівнях.

1. Роль своєрідного вбудованого стабілізатора, що дозволяє гасити спекулятивні ситуації на валютному ринку, виконує податок на валютні трансакції. Він передбачає, що оподаткуванню підлягають всі без виключення валютні операції із національною валютою, причому в період, коли валютний курс не виходить за межі коридору, всі операції з валютою мають оподатковувати за базовою ставкою (в більшості розробок, присвячених цьому питанню, рекомендується базова ставка 0,005 %, що не перевищує середніх трансакційних витрат на валютному ринку. За виходу валютного курсу за межі коридору ставка оподаткування валютних операцій підвищується до 25-50 %.

При оцінці доцільності запровадження податку на валютні трансакції в Україні слід зважати на такі його негативні наслідки як збільшення прямих витрат учасників ринку, що може гальмувати поширення нових валютно-фінансових інструментів і витісняти валютну торгівлю у офшорні зони. Проте підсумковий економічний ефект очікується позитивним завдяки зменшенню інтенсивності і частоти спекулятивних атак і розширенню можливостей НБУ запобігати їм без необхідності проведення масованих валютних інтервенцій.

2. Дієвим інструментом, спрямованим на обмеження надмірно ризикованої діяльності суб’єктів валютного ринку, є введення у законодавчо-нормативну базу, що регулює порядок здійснення валютних операцій, поняття “кваліфікований (або професійний) інвестор”. Згідно міжнародної практики, “кваліфікованим інвестором” визнається юридична або фізична особа, досвід і кваліфікація якої дозволяє правильно аналізувати ризики, пов’язані з інвестиціями в ті або інші валютно-фінансові інструменти, самостійно вибирати ефективні заходи страхування від них, і яка має у своєму розпорядженні достатні ресурси на випадок непередбачуваних втрат за несприятливого розвитку подій. Статус кваліфікованого інвестора можуть отримати професійні учасники валютного ринку (брокерські і дилерські компанії), фінансові установи, кредитні організації і страхові компанії, промислові корпорації, а також фізичні особи, що відповідають встановленим вимогам. Основними критеріями відповідності статусу кваліфікованого інвестора є досвід роботи на валютних ринках, обсяг власних активів і фінансових ресурсів в управлінні, відповідність вимогам спеціального порядку звітності та аудиту.

Разом із введенням в чинне законодавство поняття “кваліфікований інвестор”, має бути здійснено сегментування валютних ринків на “ризиковані” і “неризиковані” сектори, розроблено спеціальний порядок регулювання діяльності “кваліфікованих інвесторів” та розміщення й обігу високоризикованих валютно-фінансових інструментів, який передбачає, що за участі в операціях з останніми кваліфіковані інвестори не мають права укладати угоди від імені, за дорученням і/або за рахунок інших осіб, які не є кваліфікованими інвесторами.

Поділ учасників ринку на “кваліфікованих” і “некваліфікованих” інвесторів дозволяє суттєво зменшити ймовірність валютних помилок на мікрорівні.

3. Важливим інструментом забезпечення курсової стабільності є контроль за обсягами і структурою короткострокових капіталів. З урахуванням світового досвіду та особливостей чинного стану платіжного балансу України і ситуації на валютному ринку слід наголосити на першочерговій необхідності:

•         дотримання чітко вираженої етапності і послідовності лібералізації регулювання руху капіталів та зняття обмежень на проведення валютних операцій за їх суб’єктами, термінами та формами;

•         продовження курсу на накопичення достатніх обсягів золотовалютних резервів для підтримання рівня кредитоспроможності України та збереження контрольованості валютного ринку;

•         посилення валютного контролю за обсягами і структурою короткострокових іноземних капіталів, які мають боргову природу, шляхом:

• ­       розробки і законодавчого закріплення чітко визначеного порядку повернення іноземних інвестицій у кризовій ситуації;

• ­       посилення жорсткості порядку конвертації інвестиційних вкладів іноземних інвесторів у гривні;

• ­       збереження з метою контролю за портфельними інвестиціями вимоги проведення всіх розрахунків за об’єкт інвестування через уповноважених посередників;

• ­       підвищення резервних вимог за депозитами нерезидентів в національних банках на бездохідній базі;

• ­       обмеження частки активно-пасивних операцій банків в іноземній валюті шляхом встановлення лімітів на зовнішні позики та депозити в іноземній валюті;

• ­       розроблення порядку стягнення податків на посередництво в іноземній валюті.

4. Підвищеної уваги потребує регулювання валютних потоків через філії іноземних банків, що вимагає запровадження обмежень на здійснення останніми певних видів валютних операцій боргового характеру і кредитування окремих стратегічно важливих секторів економіки у національній валюті.

5. В умовах зростання фінансової відкритості України та розширення можливостей доступу фінансових і нефінансових корпорацій до ресурсів зовнішніх ринків капіталу, засоби підвищення стійкості суб’єктів валютного ринку до курсових коливань та стимулювання їх до активнішого використання технологій валютного ризик-менеджменту знаходяться в сфері розвитку пруденційного контролю та нагляду, які надають НБУ можливість впливати на процес управління валютними ризиками на макро- та мікрорівнях:

Водночас слід зважати на те, що особливістю сучасного етапу в Україні є активізація непрямих каналів впливу валютних ризиків на доходи та капітал комерційних банків через ризики незастрахованих валютних позичальників і таких, що не мають валютних доходів, через негативний вплив курсових коливань на макроекономічні показники тощо. Відтак чинні пруденційні норми (як-то: контроль за виконанням нормативу адекватності капіталу та відкритої валютної позиції, вимоги щодо формування резервів під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті відповідно до їх категорії, вимога щодо необхідність письмового попередження позичальника про можливі валютні ризики при наданні валютного кредиту) не в повній мірі охоплюють весь спектр валютних ризиків, що вимагає їх доповнення такими заходами:

•         ужорсточенням лімітів на відкриту валютну позицію із переходом до активнішого використання Нацбанком України валютних свопів;

•         введенням лімітів за вимогами і зобов’язаннями в іноземній валюті з метою вдосконалення управління структурою банківських активів і пасивів;

•         стимулюванням банків до активнішої диверсифікації курсових ризиків через обмеження частки їхніх активних операцій в окремо взятій валюті;

•         запровадженням в обіг цінних паперів з плаваючою процентною ставкою, що забезпечить кращу індексацію валютних ризиків для довгострокових цінних паперів та підвищить привабливість активів, деномінованих у національній валюті.

З урахуванням чинної тенденції до зростання потенціалу валютних ризиків слід переглянути коефіцієнти перерахунку контрактів по валютних курсах при розрахунку показника адекватності капіталу, що допускається правилами Базельського комітету. Зважаючи на високу вірогідність фінансових втрат банків не лише при переоцінці надходжень за валютними кредитами і видатків за валютними депозитами, а й настання ситуації неплатоспроможності позичальників, коефіцієнти слід збільшити щонайменше вдвічі з 2 % до 4 %.

Разом з тим, Нацбанку України слід привернути увагу комерційних банків до того факту, що вирішення завдання захисту від валютних ризиків лежить в площині не механічного нарощування капіталу, а оптимальнішого його розподілу^2[2] на основі оцінок впливу валютних ризиків на майбутні прибутки позичальників. Допомогти банкам у вирішенні цього завдання зможе створення комплексної інтегрованої системи ризик-менеджменту, яка базуватиметься на інтегрованих оцінках сукупних прибутків і збитків сектору фінансових і не фінансових корпорацій (детальніше див. Додаток 2).

Додаток 1

 

Як вагома складова стратегії економічного зростання, валютна політика має бути спрямована на максимізацію споживання національних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Підтримання конкурентоспроможності національних товарів на зовнішніх ринках забезпечується за рахунок компенсації несприятливих змін умов торгівлі, а на внутрішньому ринку – залежить від реального ефективного обмінного курсу (РЕОК).

При визначення допустимих меж коливання номінального курсу та тренду реального валютного курсу доцільно спиратися на теоретико-методологічні підходи теорії ПКС та теорії рівноважного реального курсу. З цих позицій динаміка РЕОК тісно пов’язана зі змінами номінального курсу та розривом між темпами інфляції всередині країни та за кордоном:

∆q@p+ ∆s (1)

де: ∆q –темпи зміни РЕОК,

p - різниця між темпами інфляції в країні та за кордоном;

∆s – зміна номінального обмінного курсу;

 

Узагальнена формула взаємозалежності між змінами реального і номінального курсів, інфляції та умов торгівлі має такий вигляд.

∆q-p £ ∆s £ ∆tot (2)

де ∆q –темпи зміни РЕОК, які згідно з ПКС дорівнюють ∆q@-p+ ∆s;

p - різниця між темпами інфляції в країні та за кордоном;

∆s – зміна номінального обмінного курсу;

∆tot – зміна умов торгівлі.

Особливістю країн з перехідною економікою є заниженість валютних курсів національних грошових одиниць, яка підтримується за рахунок їх прив’язки до провідних валют світу. Тому за переходу до режиму плаваючого валютного курсу країна може стикнутися з ревальвацією національної валюти. Коефіцієнт недооцінки гривні за рівнем ПКС у 2006 р. становив 0,74, що характеризує потенціал майбутнього зміцнення реального ефективного курсу. Безпечні темпи такого підвищення РЕОК гривні визначалися за використання методології РРОК. (див. рис.1-5).

За результатами розрахунків тренду рівноважного реального обмінного курсу за збереження сприятливих умов для економічного розвитку темпи підвищення РЕОК гривні можуть сягнути 7 % на рік. За формулою (1) це задає межі суми номінальної ревальвації гривні та різниці між темпами інфляції в країні та за кордоном.

Для визначення взаємозв’язку між змінами номінального курсу та умов торгівлі з метою компенсації несприятливих змін останніх західні фахівці пропонують орієнтуватися на дотримання наступної залежності:

(3)

де S –зміна номінального обмінного курсу,

l і l* – бажаний рівень споживання вітчизняних товарів всередині країні та за кордоном,

ρ – частка національних товарів у кінцевих продуктах;

Р і Р* – національні та імпортні ціни на кінцеві продукти, тож Р/Р* – зміна умов торгівлі.

Оскільки частки експорту та імпорту у ВВП України приблизно рівні (в минулому році вони становили 49,8 %та 49,4 % відповідно), то для спрощення можна припустити, що перший множник у формулі (3) дорівнює 1. Враховуючи, що частка продажу товарів вітчизняного виробництва через торгову мережу останніми роками не перевищує 70 %, а частка імпорту у структурі проміжного споживання за таблицями витрати-випуск становить 32,3 %, то допустимі розміри зміни номінального обмінного курсу гривні дорівнюють 3,6^0,7@ 2,5 %.

Згідно з формулою (1) в умовах сприятливих умов економічного зростання та відповідного зміцнення номінального і реального курсів гривні мінімально допустимий розрив між темпами інфляції в Україна та за кордоном становить 7-2,5=4,5 %. Із врахуванням темпів інфляції в Росії (10-9 %), та єврозоні (2 %), що є найбільшими торговельними партнерами України, показник темпів інфляції за кордоном для України становитиме 4,6 %. Тому в номінальному виразі темпи інфляції в Україні можуть досягти 4,5+4,6=9,1 %. Намагання знизити темпи приросту інфляції до 7,5 %, закладених в бюджеті на 2007 рік, потребуватимуть ревальвації щонайменш на 7-(7,5-4,6)=4,6 %, реалізація якої з огляду на від’ємне сальдо торгового балансу України є небажаною.

Незважаючи на деяку спрощеність розрахунків, їх результати дозволяють стверджувати, що в умовах прискорення економічного розвитку і збереження висхідного тренду РЕОК за продовження політики підтримання прив’язки обмінного курсу гривні темпи інфляції не опустяться нижче 11-12 % на рік без застосування вкрай жорстких антиінфляційних заходів, які можуть загрожувати економічній активності. Натомість розширення допустимих меж коливань валютного курсу підвищить шанси на успіх щодо поступового зниження темпів інфляції. Об’єктивні умови для підвищення гнучкості валютного курсу створюються лише зі зменшенням залежності української економіки від зовнішніх шоків і підвищенням стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання питомої ваги вітчизняних товарів у обсязі кінцевих та проміжних продуктів, розвиток високотехнологічних виробництв, які менше залежать від цінових чинників.

Таблиця 1

Динаміка умов торгівлі, номінального обмінного і реального ефективного курсів гривні (зміна до попереднього року, %)

 

Показники	Роки									Стандартне відхилення
	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	1998-2006	2001-2006
Умови торгівлі*	4,7	9,2	-8,2	1,0	1,6	7,3	7,8	4,9	-1,1	5,4	3,6
Номінальний курс гривні (середній за період)	-26,3	-70,8	-31,7	1,2	0,8	-0,2	0,2	3,7	-1,4	21,0	1,7
Реальний ефективний обмінний курс	-8,5	-10,2	3,9	-0,4	-9,2	-5,7	-2,7	17,0	8,0	9,9	9,6
Індекс споживчих цін	20,0	19,0	26,0	6,1	-0,6	8,2	12,3	10,3	11,6	8,0	4,7

 

Джерело. Статистичні дані НБУ, IMF Executive Board Concludes 2006 Article IV Consultation with Ukraine. – January 22, 2007. www.imf.org/external/np/sec/pn/2007/pn075.htm

 

Динаміка реального рівноважного і реального ефективного обмінних курсів гривні (в індексній формі), та визначальні фактори їх динаміки протягом 2000-2006 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис1 -5. Джерело: Статистичні дані сайтів НБУ, Держкомстату України, Організації економічного співробітництва і розвитку, Євростату.

Додаток 2

 

В якості першого кроку до побудови системи інтегрованих оцінок сукупних прибутків і збитків сектору фінансових і нефінансових корпорацій доцільно запровадити у систему аналітичних оцінок Нацбанку України такі інтегровані показники:

NFCA=NFAMBK+NBKA$-NBKL$-IB$ (1)

де NFCA – сукупна відкрита валютна позиція банківського сектора, нефінансових корпорацій та державного сектора;

NFAMBK – чисті іноземні активи центрального банку, уряду та депозити в іноземній валюті, акумульовані комерційними банками;

NBKA$ – активи небанківського сектора у виразі іноземної валюти;

NBKL$ - зобов’язання небанківського сектора у виразі іноземної валюти;

IB$ - іноземні облігації, випущені в іноземній валюті.

Значення сукупної відкритої валютної позиції показують величину валютних ризиків і відповідний тиск на валютний ринок на разі несприятливої курсової динаміки. Від’ємні значення засвідчують вразливість країни до девальвації, позитивні – до ревальвації валюти.

FC%TD=(NBKL$+BKL$+DCP$+IB$+OB$)/(NBKL+BKL+DCP+IB+OB (2)

де FC%TD – рівень доларизації сукупних боргів країни;

NBKL – зобов’язання небанківського сектора,

BKL – зобов’язання банків;

DCP – кредити, надані в економіку,

IB – міжнародні облігації;

OB – внутрішні облігації;

$ – означає “у виразі іноземної валюти”.

Рівень доларизації сукупних боргів країни коливається між нулем і одиницею і дозволяє краще оцінити ступінь довіри і надійності національної валюти та вразливість до коливань валютного курсу.

авторефдиссертПроблеми розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу 2001 года.

Источник: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Ю.А. Савчук; НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. — К., 2001. — 18 с. — укp.

Аннотация: Досліджено сучасні проблеми розвитку валютної інтеграції в Європейському економічному валютному союзі (ЄЕВС) та їх вплив на систему загальноєвропейського економічного співробітництва. Здійснено оцінку відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони, аналіз проблем проведення єдиної грошово-кредитної політики в ЄЕВС і причини їх виникнення. Висвітлено зміни, що відбулися у структурі та тенденціях розвитку ринку капіталу в ЄЕВС у зв'язку з введенням євро, а також значення створення ЄЕВС для країн Центральної та Східної Європи. Проаналізовано характер перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу на стан валютного ринку об'єднаної Європи.

Текст работы:

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Савчук Юрій Анатолійович УДК 339.923 Проблеми розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук                                                         Київ – 2001 Дисертацією є рукопис Робота виконана у відділі глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Науковий керівник        Доктор економічних наук, професор, академік НАН України  Пахомов Юрій Миколайович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор         Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Плотніков Олексій Віталійович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин кандидат економічних наук Пестрецова Ольга Іванівна, Київський національний економічний університет, доцент кафедри міжнародної економіки Провідна установа Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедра міжнародних економічних відносин, місто Київ Захист відбудеться “_8_” _листопада__2001 р. о _15__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5. Автореферат розісланий “__6_____”  __жовтня_____ 2001 р. Вчений секретар спеціалізованої вченої ради                                        Хахлюк А.М. Загальна характеристика роботи Актуальність теми. У зв'язку зі зростаючою взаємозалежністю держав світового співтовариства, інтенсивним розвитком сучасних міжнародних економічних відносин, інтеграція національних економік у систему світогосподарських зв'язків є необхідною умовою їхнього розвитку. Збільшення інтернаціоналізації господарського життя, міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, посилення конкуренції на світових ринках, а також валютна нестабільність обумовлюють широкомасштабний розвиток регіональних інтеграційних процесів, що спостерігається останнім часом в усьому світі. На сьогоднішній день найвищого ступеня економічної інтеграції досягнуто в Європейському Союзі (ЄС). В останні роки головним і найбільш динамічним напрямком розвитку економічної інтеграції в ЄС є формування економічного та валютного союзу. Створення такого союзу означає не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили та проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики, але і поліпшення позицій країн - учасниць Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку. Актуальність теми дисертації полягає в тому, що створення Європейського економічного та валютного союзу та введення в ньому єдиної валюти суттєво впливає на систему загальноєвропейського економічного співробітництва і на світову валютну систему в цілому. Введення єдиної валюти в регіоні, що має економічний потенціал, порівняний з США, збільшує суперництво трьох світових економічних центрів - США, Західної Європи і Японії. Політично потенційне розширення ЄС на схід створить гегемонію ЄС на основній частині території Європи, що надає йому істотно іншого міжнародного статусу і ваги. У зв'язку з цим на сьогоднішній день дослідження сучасного стану і поточних проблем розвитку валютної інтеграції в ЄС має велику актуальність. Необхідно також відзначити те,  що у світовому співтоваристві останнім часом спостерігається ріст настроїв на користь переходу на регіональні валюти. Зокрема, набирає силу ідея про спільну валюту країн-членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), пропонується використовувати єдину валюту в країнах Латинської Америки.  У зв'язку з цим вивчення вже наявного досвіду створення єдиної валюти в регіоні, що охоплює досить велику кількість країн, яким є зона євро, допоможе краще оцінити потенційні проблеми і наслідки створення регіональних валют. Інтеграційна проблематика набуває все більшого значення для країн з перехідними економіками, у тому числі і для України. Незадовільні результати інтеграції в СНД вимагають більш пильної уваги до розвитку інтеграційних процесів у ЄС, підвищують актуальність вивчення проблем і наслідків створення ЄЕВС. При розгляді причин невдалих спроб створення економічного та валютного союзу в СНД створюється враження, що досвід підготовки країн ЄС до створення економічного та валютного союзу було зігноровано. Дана тема дисертаційного дослідження є актуальною для України. По-перше, тому що інтеграція України в ЄС є, як відомо, стратегічною метою її розвитку; по-друге, перспектива вступу в недалекому майбутньому деяких східноєвропейських країн, що є основними торговими партнерами України, в ЄС безпосередньо торкається економічних інтересів України. Актуальність даного дисертаційного дослідження також обумовлена наступним: унікальністю заходів щодо створення валютного союзу і введення єдиної валюти в країнах, що зберігають свій суверенітет; динамічним характером процесу створення ЄЕВС; необхідністю використання досвіду країн, що досягли найвищих форм економічної інтеграції, для розробки практичних рекомендацій в галузі валютної інтеграції, створення економічного та валютного союзу, введення єдиної валюти; відсутністю комплексного аналізу проблем розвитку валютної інтеграції на третьому етапі створення Економічного та валютного союзу, недостатнім рівнем вивчення теми. Необхідність проведення даного дисертаційного дослідження викликана тим, що на сьогодні не існує дослідження, у якому б давався комплексний аналіз проблем розвитку європейської валютної інтеграції після введення єдиної валюти євро та причин їхнього виникнення, розкривалися наслідки створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи, в тому числі і для України. Питання введення єдиної наднаціональної валюти і валютного регулювання в Європейському Союзі розглядалися в роботах Р. Манделла, Б. Іченгріна, Т. Байомі, Т. Скитовського. У 1961 році Роберт Манделл висунув теорію оптимальних валютних зон, що в подальшому стала базовою при економічному аналізі валютних союзів в більшості західних досліджень, присвячених європейській валютній інтеграції. Істотний внесок у розвиток даної теорії внесли роботи Р. Маккінона та П. Кенона. Безумовно, основою для появи ідеї створення наднаціональної валюти стали класичні праці з теорії колективних валют Дж. М. Кейнса і Р. Триффіна, а також теорія конкурентної валюти Ф. Тло Хаєка. Серед російських вчених, які займались вивченням проблем розвитку європейської валютної інтеграції, слід зазначити наукові праці Шемятенкова В. Г., Буторіной О. В., Борко Ю. Ф., Глухарьова Л. І., Юмашева Ю.М . Великий внесок у дослідження різних аспектів міжнародної економічної інтеграції і міжнародних економічних відносин внесли відомі праці вітчизняних вчених Пахомова Ю.М., Філіпенко А. С., Плотнікова О. В., Кредісова А. І., Будкіна В. С., Новицького В. Є., Бураковського І. В., Білоруса О. Г., Поручника А. М., Сікори В. Д., Лук'яненка Д. Г., Румянцева А. П. та ін. Наприклад, у монографії Пахомова Ю. М., Лук'яненко Д.Г., Губського Б.В. "Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі” використовуються як макро-, так і мікроекономічні підходи до аналізу інтеграційних процесів, наводяться практичні рекомендації з формування інтеграційної стратегії України в сучасній світогосподарській системі та реалізації зовнішньоекономічної політики України відносно ЄС. У спільній роботі професора Пенсільванського університету Рута Френкліна і професора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Філіпенко А. С. “Міжнародна торгівля та інвестиції” комплексно висвітлено теорію і політику економічної інтеграції. Велику увагу питанням розвитку західноєвропейської економічної та валютної інтеграції, а також теорії міжнародної економічної інтеграції приділено в роботі "Міжнародні економічні відносини: сучасні міжнародні економічні відносини", підготовленій групою викладачів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Однак, у зв'язку з швидкими темпами змін, що відбуваються останнім часом в розвитку економічної інтеграції країн ЄС, в вищенаведених дослідженнях відсутній комплексний аналіз проблем розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного і валютного союзу. Створення Європейського економічного і валютного союзу та введення в ньому єдиної валюти євро вносить істотні якісні зміни в систему економічних відносин країн ЄС і тому вимагає дослідження сучасних проблем розвитку європейської валютної інтеграції, причин їхнього виникнення і наслідків для країн-аутсайдерів ЄЕВС і світової економіки в цілому, а також аналізу механізму вирішення цих проблем. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота над дисертацією проводилася в рамках планової науково-дослідної теми Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України № II.93/03.99 “Інтеграція валютно-фінансової системи України в сучасні світогосподарські відносини” (1999 – 2000 гг.), а також теми на замовлення Міністерства закордонных справ України від 1999 р. “Основні механізми реалізації інтеграційної стратегії України щодо міжнародних економічних і військово- політичних структур (ЕС, НАТО та ін.)”. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз сучасного стану валютної інтеграції в Європейському економічному та валютному союзі. Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання: дослідити передумови створення Європейського економічного та валютного союзу; вивчити особливості та причини виникнення валютних криз у Європейській валютній системі; використати теорію оптимальних валютних зон для оцінки існування в ЄЕВС умов для введення єдиної валюти євро; проаналізувати історичний досвід створення валютних союзів у Європі і причини невдалих спроб їхнього створення; провести комплексний аналіз проблем, пов'язаних із проведенням єдиної грошово-кредитної і валютної політики в ЄЕВС, та причин їх виникнення; охарактеризувати зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄЕВС у зв'язку з введенням євро; оцінити значення створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи і, зокрема, для України; провести аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи. Об'єктом дослідження є інтеграційні процеси, що відбуваються в Європейському Союзі у зв'язку із створенням Європейського економічного та валютного союзу. Предметом дослідження є проблеми розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу. Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувалися історичний, аналітико-емпіричний, індуктивно-дедуктивний і порівняльний методи дослідження. Діалектичні методи пізнання економічних процесів, їхніх причинно-наслідкових зв'язків використовувалися в дисертації для реалізації принципу об'єктивності наукового викладу.        В процесі дослідження автором використовувалися вітчизняні і закордонні монографії і періодичні видання, нормативні акти Європейського Союзу (Римський договір про створення ЄЕС, Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу,  Пакт про зростання та стабільність у Європі), Угода про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною, офіційні документи Європейського Центрального Банку (щомісячні бюлетені і звіти), Асоціації європейських досліджень та Інституту Європи Російської академії наук. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні вперше проведений комплексний аналіз проблем розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу та причин їхнього виникнення, розкриті наслідки створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи, в тому числі і для України. Елементи наукової новизни полягають у слідуючому: надана характеристика стану економічної конвергенції країн ЄС на кожному з етапів створення Європейського економічного та валютного союзу; проаналізований історичний досвід створення валютних союзів у Європі і визначені причини невдалих спроб їхнього створення; виходячи з основних положень теорії оптимальних валютних зон, проведений аналіз відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони; зроблена оцінка грошово-кредитної політики та устрою Європейської системи центральних банків, розкриті причини різного впливу єдиної грошово-кредитної політики на економіку країн-учасниць ЄЕВС; розкриті наслідки створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи, в тому числі і для України; проведений аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на подальший розвиток європейської валютної інтеграції. Практичне значення одержаних результатів. По-перше, результати дисертаційного дослідження мають велике практичне значення в контексті забезпечення реалізації стратегії інтегрування України до європейського економічного простору. Висновки і пропозиції автора можуть бути використані зовнішньоекономічними відомствами та науково-дослідними установами при розробці Національних програм інтеграції, стратегічних напрямів зовнішньоекономічної політики держави, та при оцінці її поточних зовнішньоекономічних зв'язків. Результати вивчення досвіду просування країн ЄС до створення економічного та валютного союзу і введення єдиної валюти є також корисним матеріалом для фахівців, які займаються питаннями господарської реінтеграції СНД. По-друге, висновки і фактичний матеріал дисертаційного дослідження можуть бути корисними для підприємницьких структур, що мають виробничі і торгові зв'язки з європейськими країнами. По-третє, результати проведених у роботі досліджень можуть слугувати корисним матеріалом при розробці практичних рекомендацій щодо валютної політики держави, режиму валютного курсу, прив'язки національної валюти до валют інших країн.        Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати виконаного дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. Ідей або розробок, виконаних у співавторстві, не має. Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційної роботи обговорювались на наукових засіданнях Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, доповідались на II науково-практичній конференції “Реструктуризація експортно-імпортної політики України в умовах структурної перебудови економіки” (Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 12.10.2000 р.),  круглому столі “Розвиток та розширення ЄС протягом головування Франції: перспективи для України” (Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 4.10.2000 р.), круглому столі “Десять років української незалежності: уроки пострадянської трансформації та виклики XXI століття” (Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 14.06.2001 р.). Основні положення дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових публікаціях у фахових виданнях. Стуктура та обсяг дисертації. Згідно з цілями та завданнями дослідження, а також з логікою його проведення дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які вміщують 13 підрозділів, висновків та 2 додатків. Повний обсяг дисертації становить 164 сторінки. Список використаних джерел складається з 200 найменувань. Дисертаційна робота виконана згідно з наступним планом: ВСТУП РОЗДІЛ 1. Передумови створення Європейського економічного та валютного Союзу (ЄЕВС). 1.1. Причини, що обумовили необхідність створення Європейського економічного та валютного Союзу. 1.2. Еволюція інтеграційних процесів у Західній Європі: шлях до Європейського економічного та валютного союзу. 1.3. Характеристика першого та другого етапів створення Європейського економічного та валютного союзу. 1.4. Валютні кризи 1992 і 1993 років: їхні особливості і причини виникнення. РОЗДІЛ 2. Європейський економічний та валютний союз у світлі теорії оптимальних валютних зон. 2.1. Історичний досвід створення валютних союзів в Європі. 2.2. Теорія оптимальних валютних зон в економічному аналізі валютних союзів. 2.3. Оцінка відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони. РОЗДІЛ 3. Аналіз сучасних проблем розвитку валютної інтеграції в ЄЕВС. 3.1. Характеристика Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та інструментарію для проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики. 3.1.1. Організаційна структура Європейської системи центральних банків. 3.1.2. Мета і завдання ЄСЦБ. 3.1.3. Інструментарій для виконання ЄСЦБ поставлених мети і завдань. 3.1.4. Система “Таргет”. 3.1.5. Орієнтири для проведення єдиної грошово-кредитної політики в ЄЕВС. 3.2. Єдина грошово-кредитна політика: проблема узгодження економічних інтересів країн-учасниць ЄЕВС. 3.2.1. Розходження в стані економік країн-учасниць ЄЕВС. 3.2.2. Розходження в структурі фінансів. 3.3. Валютна політика ЄЕВС: фактори, що зумовлюють необхідність її координації. РОЗДІЛ 4. Вплив введення євро на міжнародні економічні відносини. 4.1. Зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку  капіталів в ЄЕВС у зв'язку з введенням євро. 4.1.1. Зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку боргових цінних паперів країн-членів ЄЕВС. 4.1.2. Вплив введення євро на тенденції розвитку європейського ринку акцій. 4.2. Значення створення ЄЕВС для країн Центральної і Східної Європи. 4.3. Аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи. ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ Основний зміст роботи У вступі до дисертації обгрунтовується актуальність і рівень дослідженості тематики дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та практичне значення результатів дослідження. Дослідження проблем розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європеського економічного та валютного союзу вимагає вивчення передумов створення ЄЕВС та оцінки умов введення єдиної валюти в ЄЕВС. У зв'язку з цим у Розділі 1 дисертації проводиться аналіз того, яким чином інтеграційні процеси в Європі призвели до необхідності створення Європейського економічного та валютного союзу, розглядається еволюція європейської валютної інтеграції, аналізуються спроби створення в Європі зони валютної стабільності та причини їхніх невдач, розкриваються особливості і причини виникнення валютних криз у Європейській валютній системі. Дослідження, проведене в цьому розділі, показало, що попередні етапи економічної інтеграції країн ЄС обумовили необхідність створення цими країнами економічного та валютного союзу. Невизначеність, пов'язана з коливаннями курсів валют країн ЄС, подібно офіційним торговим бар'єрам, перешкоджала збільшенню взаємної торгівлі й інвестицій між країнами ЄС, створенню дійсно об'єднаного ринку. Підтвердженням неможливості проведення незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС виявилися кризи 1992 і 1993 років, що змусили італійську ліру й англійський фунт стерлінгів залишити механізм валютних курсів Європейської валютної системи і призвели до збільшення припустимих меж коливань валют до 15%. Ці валютні кризи також показали, що Європейська валютна система є неспроможною у вирішенні зазначених протиріч. Недосконалість даної системи полягала в тому, що механізм стабілізації валют у ній спирався на марку ФРН - найбільш вагомий компонент ЕКЮ, що створювало залежність країн-учасниць Європейської валютної системи від грошово-кредитної політики Німеччини, яка часто не узгоджувалася з економічними інтересами деяких з цих країн. Кризи 1992 і 1993 років є доказом того, що національна валютна автономія не сумісна з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів. Національні інтереси у валютній сфері завжди будуть брати верх над спільними інтересами країн ЄС, поки існує суверенітет на національну валюту. Необхідність створення Європейського економічного та валютного союзу передбачає необхідність створення умов для його успішного функціонування. Аналіз результатів першого і другого етапів створення ЄЕВС, проведений у цьому розділі дисертації, показав, що одна з основних умов його успішного функціонування - досягнення критеріїв економічної конвергенції - не була виконана повною мірою. Всім критеріям економічної конвергенції наприкінці другого етапу створення ЄЕВС задовольняли лише дві країни: Франція і Люксембург. Розділ 2 присвячений аналізу теоретичних передумов створення валютного союзу в ЄС. Виходячи з основних положень теорії оптимальних валютних зон Роберта Манделла проводиться оцінка відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони, тобто зони, у якій вигоди від створення валютного союзу є принаймні не меншими за пов'язані з цим втрати. Оскільки проведення з цією метою емпіричних досліджень поки що не виявляється можливим, оцінка відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони проводиться в даній роботі на основі аналізу існування в ЄЕВС умов, за яких ймовірність перевищення вигод від створення валютного союзу над пов'язаними з цим втратами буде найбільшою. Дослідження минулого досвіду створення валютних союзів у Європі, яке було проведене в першому підрозділі цього розділу дисертації,  свідчить про нежиттєздатність валютних союзів, що не досягли політичного об'єднання чи, принаймні, повної солідарності в питаннях проведення спільної економічної політики. У валютному союзі, де відсутній політичний союз або немає країни, що здійснює домінуючий вплив на спільну економічну політику країн-учасниць валютного союзу, кожна країна-учасниця буде дбати лише про свої власні інтереси у випадку виникнення протиріч між спільною економічною політикою й економічними потребами країн-учасниць цього валютного союзу. ЄЕВС не є політичним об'єднанням. У ньому також не передбачена наявність домінуючого впливу якоїсь однієї країни-учасниці ЄЕВС на економічну політику інших країн-учасниць. Однак, теорія оптимальних валютних зон свідчить про те, що створення валютного союзу між країнами може бути успішним, якщо ці країни утворять між собою оптимальну валютну зону, тобто зону, в якій вигоди країн-учасниць від створення валютного союзу є принаймні не меншими за їхні втрати. Аналіз відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони, проведений у цьому розділі дисертації, показав, що в ЄЕВС відсутні умови, що сприяють збільшенню вигод і зменшенню втрат від створення валютного союзу.        Теоретично збільшення торгових зв'язків між країнами-учасницями ЄЕВС в результаті його створення може призвести як до збільшення, так і до зменшення кореляції національних економічних циклів. Зокрема, Б. Іченгрін, П. Кенен і П. Кругман стверджують, що чим більш інтегрованою стає торгівля між країнами, тим більшою є спеціалізація цих країн на виробництві товарів, у яких вони мають порівняльні переваги. У такому випадку може збільшитися чутливість країн до галузевих шоків, в результаті яких економічні цикли стануть більш ідіосинкразичними. У Розділі 3 дисертаційного дослідження проводиться аналіз організаційної структури ЄСЦБ та єдиної грошово-кредитної політики, що проводиться в ЄЕВС; розкривається, яким чином розходження в стані економік країн-учасниць ЄЕВС та структурі їхніх фінансів впливають на ефективність проведення єдиної грошово-кредитної політики; досліджується вплив єдиної грошово-кредитної політики на диспропорції в економічному розвитку країн-учасниць ЄЕВС. Аналіз організаційної структури ЄСЦБ та єдиної грошово-кредитної політики, що проводиться в ЄЕВС, показав, що незважаючи на ретельно розроблений інструментарій для виконання ЄСЦБ поставлених цілей і завдань, а також створення ефективної системи розрахунків в ЄЕВС, проведення ЄСЦБ єдиної грошово-кредитної і валютної політики пов'язано зі значними труднощами. Як зазначається в цьому розділі, традиційні орієнтири, які використовують країни для проведення своєї грошово-кредитної політики, можуть бути ненадійними при проведенні єдиної грошово-кредитної політики в масштабах ЄЕВС. Невизначеність у відношенні того, які орієнтири будуть обрані ЄЦБ у кожний конкретний момент у якості визначальних єдиної грошово-кредитної політики, вносить невизначеність в очікування на фінансових ринках і збільшує недовіру до євро з боку інвесторів. Непередбачуваність єдиної грошово-кредитної політики посилюється недосконалістю організаційної структури ЄСЦБ. Невідповідність прийнятих ЄСЦБ рішень стану економіки деяких країн-учасниць ЄЕВС може бути зігнорована, якщо позицію шести членів Правління ЄСЦБ підтримають хоча б три країни-учасниці ЄЕВС для досягнення більшості голосів при прийнятті рішень. Таким чином, деякі специфічні особливості економічних процесів в окремих країнах єврозони можуть не братися ЄЦБ до уваги, оскільки завдання забезпечення стабільності цін буде вирішуватися ним у масштабі єврозони в цілому. Серйозною проблемою при проведенні єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ є різні тенденції в динаміці цін та економічних циклів окремих країн зони євро, оскільки автоматичний механізм пристосування до економічних шоків не може діяти належним чином у зв'язку з зарегульованістю ринків праці і низькою мобільністю робочої сили в ЄЕВС, а фіскальна політика країн-учасниць обмежена вимогами Пакту про стабільність і зростання. Істотні розходження в темпах економічного росту між країнами ЄЕВС призводять до того, що єдина процентна ставка, встановлювана ЄЦБ, є завищеною для країн, що мають необхідність прискорення темпів економічного росту, і заниженою - для країн, що відчувають перегрів в економіці і посилення інфляційного тиску. Дослідження структури фінансів країн – участниць ЄЕВС показало, що різний вплив зміни процентної ставки на економіку країн-учасниць ЄЕВС пояснюється також різним співвідношенням власних і позикових коштів у структурі капіталу компаній у цих країнах. Збільшення різниці між показниками інфляції в країнах єврозони з моменту створення ЄЕВС, а також різниці в оптимальних рівнях процентних ставок, визначених для кожної з цих країн за правилом Тейлора, свідчить про те, що проведення ЄСЦБ єдиної грошово-кредитної політики в регіоні, далекому за своїми характеристиками від оптимальної валютної зони, яким є ЄЕВС, збільшує диспропорції в економічному розвитку країн-учасниць ЄЕВС. Розділ 4 дисертації присвячений оцінці змін, що відбулися в структурі та тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄЕВС у зв'язку з введенням євро, можливостей придбання євро статусу світової резервної валюти, значення створення ЄЕВС для країн Центральної та Східної Європи, а також його впливу на систему загальноєвропейського співробітництва. Висока питома вага країн ЄЕВС у світовій економіці створює сприятливі передумови для перетворення євро у провідну світову валюту, яка б могла конкурувати з доларом США. Від того, наскільки широко євро буде використовуватися в міжнародних розрахункових та кредитних відносинах, в операціях на фінансових ринках, залежить можливість набуття євро статусу світової резервної валюти. Як показує аналіз, проведений у підрозділі 4.1, із введенням євро виникає новий найбільший фінансовий ринок у світі – другий за розміром ринок боргових цінних паперів і третій ринок акцій у світі. Відбувається перетворення національних фінансових ринків країн ЄЕВС в об'єднаний внутрішній ринок капіталів ЄЕВС, більш великий і ліквідний, ніж їхня сукупність. Введення євро прискорює процес інтеграції і нововведень на внутрішньому фінансовому ринку зони євро. Інтеграція фінансових ринків країн ЄЕВС і зняття обмежень на більшість операцій у зоні євро приводять до змін у підходах інвесторів до прийняття інвестиційних рішень: відбувається перехід від міжкраїнної моделі інвестування в ЄС до так званої пан'європейської (міжсекторної) моделі. У зв'язку зі збільшенням масштабів і ліквідності європейського ринку капіталів створення зони євро підвищило інтерес іноземних інвесторів до фінансових операцій у зоні євро. Перехід до євро забезпечив більшу доступність національних біржових ринків у зоні євро для іноземних інвесторів, що призвело до збільшення конкуренції на цих ринках. Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежать також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов'язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ буде залежати від того, наскільки важливими виявляться вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара. Як випливає з аналізу, проведеного в підрозділі 4.2., у залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складають першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни - першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС  і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення. Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД. Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії - навіть у чотири. Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня. Незважаючи на те, що інтеграція України в ЄС, принаймні, у найближчі 10 років не уявляється можливою, інтеграційні процеси, що відбуваються в ЄС, безпосередньо вплинуть і на Україну. Цей вплив може бути двоїстим. З одного боку, валютна інтеграція країн ЄС спростить торгівлю і фінансові операції з зоною євро, а надлишок доларів може бути спрямований на підтримку України. З іншого боку, вступ у ЄС країн, що є торговими партнерами України, вплине на торгівлю України з цими країнами. Єдиний зовнішній тариф ЄС, що буде використовуватися в країнах, які вступили до ЄС, зробить українські товари, що імпортуються в ЄС, дорожчими, а отже, і менш конкурентноздатними. Вступ східноєвропейських країн до ЄС вимагатиме введення ними більш суворих міграційних правил. Крім того, перспектива вступу деяких східноєвропейських  країн до ЄС вплине на зміну потоків інвестицій на користь країн, що забезпечать потенційний доступ на європейський ринок. Таким чином, інтеграція України в ЄС є необхідною умовою збереження і розширення ринків збуту, подолання технологічної й економічної відсталості, підвищення інвестиційної привабливості економіки. Якнайшвидше одержання Україною статусу асоційованого члена ЄС надасть їй можливість одержання додаткового фінансування з боку ЄС. Однак, для цього Україна повинна продемонструвати своє прагнення до ЄС і здатність швидкого збільшення свого економічного потенціалу.  З огляду на той факт, що Європейський Союз переживає період реструктуризації і стикається зі значними фінансовими труднощами, а країни-кандидати на вступ до ЄС не в змозі в реальному майбутньому перебороти своє відставання ні в розвитку, ні в зрілості ринків і структурі господарства, приєднання до ЄС нових членів у таких умовах тільки ускладнить його функціонування і збільшить існуючі на сьогодні в ЄС внутрішні проблеми і протиріччя. Неготовність самого ЄС до прийняття нових членів призведе до того, що розширення європейської інтеграції буде відбуватися за рахунок і на шкоду її поглибленню. Асинхронність, що травмує ЄС уже при нинішньому його складі, збільшиться і набуде руйнівного характеру із вступом країн, що відстають від тих, що нині входять до ЄС.  Неоднорідність нинішнього складу ЄС різко зросте з прийняттям нових членів. При цьому ЄС перетвориться в конгломерат двох таборів: багатих і бідних членів ЄС, що мають по багатьом принциповим питанням протилежні інтереси. З вищевикладеного стає очевидним те, що форсування розширення ЄС у політичних цілях дістанеться ЄС непомірно високою ціною. Висновки В результаті дослідження сучасних проблем розвитку валютної інтеграції в ЄЕВС можна зробити наступні висновки: Створення ЄЕВС і введення єдиної валюти є необхідною умовою максимальної реалізації переваг спільного ринку в ЄС і підвищення ефективності макро- і мікроекономічних інтеграційних процесів, що відбуваються в країнах-учасницях ЄЕВС. Кризи Європейської валютної системи 1992 і 1993 років свідчать про  неможливість проведення країнами незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС. Національна валютна автономія є несумісною з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів. Створення ЄЕВС і введення єдиної валюти надає його країнам-учасницям істотні економічні вигоди у відношенні збільшення прозорості цін, підвищення конкуренції, зменшення трансзакційних витрат, зменшення інвестиційних ризиків, ліквідації невизначеностей і втрат, пов'язаних з коливаннями валютних курсів країн-учасниць валютного союзу. Однак, участь у валютному союзі позбавляє країн-учасниць можливості проводити незалежну грошово-кредитну і валютну політику для стабілізації рівня виробництва і зайнятості. Ця втрата є особливо відчутною, якщо економічні цикли в країнах-учасницях валютного союзу є асиметричними. Країни з ідіосинкразичними економічними циклами втрачають потенційно важливий стабілізуючий інструмент у випадку вступу до валютного союзу.  Минулий досвід створення валютних союзів у Європі свідчить про нежиттєздатність валютних союзів, що не досягли політичного об'єднання чи принаймні повної солідарності в питаннях проведення спільної економічної політики. У валютному союзі, де немає політичного союзу або країни, яка здійснює домінуючий вплив на спільну економічну політику країн-учасниць валютного союзу, кожна країна-учасниця валютного союзу буде дбати лише про свої власні інтереси у випадку виникнення протиріч між спільною економічною політикою й економічними потребами країн-учасниць цього валютного союзу. ЄЕВС не є політичним об'єднанням. У ньому також не передбачена наявність домінуючого впливу будь-якої однієї країни-учасниці ЄЕВС на економічну політику інших країн-учасниць. Теорія оптимальних валютних зон свідчить про те, що створення валютного союзу між країнами може бути успішним, якщо ці країни утворять між собою так звану оптимальну валютну зону, тобто зону, в якій вигоди країн-учасниць від створення валютного союзу є принаймні не меншими за їхні втрати. Аналіз відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони, проведений у даному розділі дисертації, показав, що в ЄЕВС відсутні умови, що сприяють збільшенню вигод і зменшенню втрат від створення валютного союзу, оскільки: реальний рівень економічної конвергенції країн-учасниць ЄЕВС є не досить високим; між економіками країн-учасниць ЄЕВС існують циклічні і структурні розходження; у зв'язку з недостатнім рівнем економічної конвергенції країн-учасниць ЄЕВС і асинхронністю їхніх економічних циклів єдина грошово-кредитна політика, яку проводить ЄЦБ, по-різному впливає на економіки країн-учасниць ЄЕВС; мобільність робочої сили, а також гнучкість цін і заробітної плати в ЄЕВС є недостатніми для того, щоб компенсувати асиметричність економічних шоків в ЄЕВС; система фіскальних трансфертів, яка б у рамках ЄЕВС виконувала стабілізуючу функцію у випадку виникнення асиметричних економічних шоків шляхом напрямку економічних ресурсів із країн з благополучним станом економіки в країни, що відчувають економічні труднощі, в ЄЕВС відсутня. У відносно закритому економічному просторі, яким є ЄЕВС, процентні ставки впливають на ціни і виробництво і є більш ефективним інструментом грошово-кредитної політики. Єдина грошово-кредитна політика, яка проводиться ЄСЦБ, не відповідає інтересам усіх країн-учасниць ЄЕВС. Істотні розходження в темпах економічного росту між країнами ЄЕВС приводять до того, що єдина процентна ставка, встановлювана ЄЦБ, є завищеною для країн, що відчувають необхідність у прискоренні темпів економічного росту, і заниженою для країн, що  відчувають перегрів в економіці і посилення інфляційного тиску. Різний вплив зміни процентної ставки на економіку країн-учасниць ЄЕВС пояснюється також різним співвідношенням власних і позикових коштів у структурі капіталу компаній у цих країнах. Різні тенденції в русі економічних циклів і в ціновій динаміці окремих країн зони євро ускладнюють проведення ЄСЦБ єдиної грошово-кредитної політики, тому що автоматичний механізм пристосування до економічних шоків не може діяти належним чином у зв'язку з зарегульованістю ринків праці і низькою мобільністю робочої сили в ЄЕВС, а фіскальна політика країн-учасниць обмежена вимогами Пакту про стабільність і зростання. Збільшення різниці між показниками інфляції в країнах єврозони з моменту створення ЄЕВС, а також різниці в оптимальних рівнях процентних ставок, визначених для кожної з цих країн за правилом Тейлора, свідчить про те, що проведення ЄСЦБ єдиної грошово-кредитної політики в регіоні, далекому за своїми характеристиками від оптимальної валютної зони, яким є ЄЕВС, збільшує диспропорції в економічному розвитку країн-учасниць ЄЕВС. Сучасні проблеми, пов'язані з проведенням ЄСЦБ єдиної грошово-кредитної і валютної політики, свідчать про те, що досягнення країнами, що інтегруються, високого рівня економічної конвергенції і високого ступеня відкритості у взаємній торгівлі, мобільності усіх факторів виробництва, синхронізації економічних циклів і зменшення структурних розходжень є необхідною умовою мінімізації економічних і соціальних витрат країн, що інтегруються.  Введення євро і створення ЄЕВС впливає на всю систему загальноєвропейського економічного співробітництва і на світову валютну систему в цілому. З введенням євро  фінансові ринки країн Европейського економічного та валютного союзу перетворюються в єдиний фінансовий ринок зони євро, що приводить до змін в структурі і тенденціях розвитку всіх сегментів ринку капіталів у зоні євро. Інтеграція фінансових ринків країн зони євро спричиняє зміни у мотиваціях інвесторів і позичальників. Проблеми, з якими стикаються сьогодні країни-учасниці ЄЕВС у зв'язку з проведенням у ньому єдиної грошово-кредитної політики, набудуть затяжного характеру в результаті переключення фінансових ресурсів на цілі розширення ЄС.  Асинхронність, що травмує ЄС уже при нинішньому його складі, збільшиться із вступом країн, що відстають від тих, що нині входять до ЄС, в зрілості ринків та структурі господарства. Результати дослідження проблем розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення ЄЕВС дозволяють стверджувати, що стратегія швидкої валютної інтеграції, яку намагається здійснити більшість країн з перехідною економікою, сполучена зі значним ризиком для цих країн. При цьому ризик, пов'язаний з передчасною відмовою від національної валюти як одного з головних інструментів економічної політики держави, буде тим більше, чим меншим буде ступінь економічної конвергенції країни, що інтегрується, і ступінь відповідності валютного союзу критеріям оптимальної валютної зони.   Публікації за темою дисертації Основні положення дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових публікаціях: 1.        Савчук Ю.А. Валютні кризи першого етапу створення Європейської валютної системи: їх особливості та причини виникнення // Збірник праць молодих вчених. Вип. 4. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 1997. – С.10 – 19. 2.        Савчук Ю.А. Єдина монетарна політика: проблема узгодження економічних інтересів країн "зони євро" // Збірник праць вчених. Вип. 18. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 1998. – С.43 - 46. 3.        Савчук Ю.А. Зміни в структурі та тенденціях розвитку ринку капіталів у країнах єврозони в зв'язку з введенням євро // Збірник наукових праць. Вип. 25. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2000. - С. 74 -80. АНОТАЦІЯ Савчук Ю. А. Проблеми розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. Інститут світової економки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2001. У дисертації досліджуються сучасні проблеми розвитку валютної інтеграції в Європейському економічному та валютному союзі (ЄЕВС) та їх вплив на систему загальноєвропейського економічного співробітництва. Проводиться оцінка відповідності ЄЕВС критеріям оптимальної валютної зони,  аналіз проблем проведення єдиної грошово-кредитної політики в ЄЕВС та причин їх виникнення. У дисертації висвітлюються також зміни, що відбулися в структурі та тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄЕВС у зв'язку з введенням євро, а також значення створення ЄЕВС для країн Центральної та Східної Європи. Проводиться аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи. Ключові слова: Європейський економічний та валютний союз, євро, єдина грошово-кредитна політика країн – учасниць ЄЕВС, валютна інтеграція, єдина валюта, зона євро, економічна конвергенція. АННОТАЦИЯ Савчук Ю. А. Проблемы развития европейской валютной интеграции на третьем этапе создания Европейского экономического и валютного союза. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 – мировое хозяйство и международные экономические отношения. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2001. В диссертации исследуются современные проблемы развития валютной интеграции в Европейском экономическом и валютном союзе (ЕЭВС) и влияние создания ЕЭВС на систему общеевропейского экономического сотрудничества. Для этой цели проводится анализ предпосылок создания ЕЭВС, дается характеристика состояния экономической конвергенции стран ЕС на каждом из этапов создания Европейского экономического и валютного союза, анализируется исторический опыт создания валютных союзов в Европе и раскрываются причины неудачных попыток их создания. Оценка соответствия ЕЭВС критериям оптимальной валютной зоны, проводимая в данном диссертационном исследовании, помогает выявить источник современных проблем проведения единой денежно-кредитной политики в ЕЭВС. Различные тенденции в динамике цен и экономических циклов отдельных стран зоны евро существенно затрудняют проведение единой денежно-кредитной политики в ЕЭВС, так как автоматический механизм приспособления к экономическим шокам не может действовать должным образом в связи с зарегулированностью рынков труда и низкой мобильностью рабочей силы в ЕЭВС, а фискальная политика его стран-участниц ограничена требованиями Пакта стабильности и роста. Исследование структуры финансов стран-участниц ЕЭВС, проведенное в данном диссертационном исследовании, показало, что различное влияние изменения единой процентной ставки, устанавливаемой Европейским центральным банком, на экономику стран-участниц ЕЭВС объясняется также различным соотношением собственных и заемных средств в структуре капитала компаний в этих странах.  Введение евро и создание ЕЭВС оказывает существенное влияние на всю систему общеевропейского экономического сотрудничества. В диссертации исследуются изменения, которые произошли в структуре и тенденциях развития рынка капиталов в ЕЭВС в связи с введением евро,  а также значение создания ЕЭВС для стран Центральной и Восточной Европы. Проводится анализ характера перспективного воздействия стран-кандидатов на вступление в ЕС на состояние валютного рынка объединенной Европы. Ключевые слова: Европейский экономический и валютный союз, евро, единая денежно-кредитная политика стран-участниц ЕЭВС, валютная интеграция, единая валюта, зона евро, экономическая конвергенция.

ANNOTATION Yuriy Savchuk. Problems of european monetary integration at the third stage of creation of European economic and monetary union. – Manuscript. Ph.D. thesis for defending of the candidate of economic science academic degree. The speciality 08.05.01 – World economy and international economic relations. Institute of World Economy and International Relations of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001. The dissertation is about the current problems of monetary integration development in the European Economic and Monetary Union (EMU) and their impact on the system of european economic cooperation. The dissertation examines if the EMU is an optimum currency arear, analises the problems of conducting the single monetary policy in the EMU and reveals the causes of their appearence. The dissertation discribes changes in the structure and development trends of the capital market in the EMU brought by the introduction of euro and examines consequences of EMU creation for countries of Central and Eastern Europe and international implications of the introduction of the single currency in  the EMU. Key words: European Economic and Monetary Union, euro, the single monetary policy in EMU, monetary integration, single currency, euro zone, economic convergence.

Регуляторні механізми глобалізації: податковий, торговельний і фінансовий аспекти

ЩЕРБАК В. М.

Дослідження історії та сучасних глобалізаційних процесів переконують, що вектори соціально-економічного розвитку країн світу, галузей виробництва, інтенсивність та структура товарних і грошових потоків насправді доволі керовані та конструйовані; глобалізація має певні інструментальні рушії.

Серед найважливіших (хоча й не єдиних) чинників зміни влади, конфліктів, піднесень і спадів економіки країн глобалізованого світу — система ПДВ і договорів про його уникнення з регульованими грошовими потоками конвертованої валюти. На їх основі відбулася тотальна транснаціоналізація торгівлі, виструнчилася піраміда міжнародного поділу праці, піраміда статків, освіти тощо (чим більший тиск ПДВ у країні та її торговельна «відстань» від центрів емісії ВКВ, тим бідніша країна і тим менше в неї коштів на освіту та ін.).

Окреслена тема досі розглядалася на рівні глобалізації окремих підприємств, корпорацій, а не держави [1], не інструментально, а лише постфактум [2]. Дана стаття має на меті опрацювати інструментальну суть податкового, торговельного і фінансового аспектів глобалізації.

Оподаткування як стимул міжнародної торгівлі

Ідею податку на додану вартість відносять до 1920-х рр., авторство належить німецькому підприємцю фон Сіменсу. «Справжній» ПДВ «з розвантаженням» (consumption tax) розроблявся у Франції у 1948 — 1954 рр., у шт. Мічиган (США) у 1953 р., але «запрацював» він лише з появою комп’ютерної техніки і програм, підкріплений пізніше системою штрих-кодів.

ПДВ (податок на додану вартість) — група непрямих податків, відмінних за практикою і

Sales tax (англ.) — податок з обороту з обтяжливим чи неможливим вирахуванням з податкових сум.

Consumption tax (англ.) — податок, сприятливий для вирахування з податкових сум.

Спільним для цих податків є, з одного боку, широка база оподаткування, з іншого, їх визнання митними союзами (на зразок ЄС і СОТ) як таких, що можуть бути задіяні у двосторонніх торговельних угодах. Інші назви ПДВ — універсальний акциз, універсальний непрямий податок. Якщо інші податки призначені для наповнення бюджету (прибутковий податок), регулювання споживання (акциз) чи оновлення виробництва (податок на відсталість технології, інноваційні та екологічні збори, штрафи тощо), то ПДВ призначений насамперед для глобалізаційного перерозподілу.

Від самого початку податок був потужним стимулом для міжнародної торгівлі: ідея запровадження ПДВ та угод щодо його уникнення була особливо привабливою для архітекторів ECSC (Об’єднання з виробництва вугілля та сталі, створене у 1951 р. за участю Франції, Німеччини, Бельгії, Італії, Люксембургу і Нідерландів), пізніше — ЄЕС (Європейський економічний союз, 1957 р.), нині — ЄС.

 

Серед найважливіших (хоча й не єдиних) чинників зміни влади, конфліктів, піднесень і спадів економіки країн глобалізованого світу — система ПДВ і договорів про його уникнення з регульованими грошовими потоками конвертованої валюти. На їх основі відбулася тотальна транснаціоналізація торгівлі, виструнчилася піраміда міжнародного поділу праці, піраміда статків, освіти тощо (чим більший тиск ПДВ у країні та її торговельна «відстань» від центрів емісії ВКВ, тим бідніша країна і тим менше в неї коштів на освіту та ін.).

Окреслена тема досі розглядалася на рівні глобалізації окремих підприємств, корпорацій, а не держави [1], не інструментально, а лише постфактум [2]. Дана стаття має на меті опрацювати інструментальну суть податкового, торговельного і фінансового аспектів глобалізації.

Оподаткування як стимул міжнародної торгівлі

Ідею податку на додану вартість відносять до 1920-х рр., авторство належить німецькому підприємцю фон Сіменсу. «Справжній» ПДВ «з розвантаженням» (consumption tax) розроблявся у Франції у 1948 — 1954 рр., у шт. Мічиган (США) у 1953 р., але «запрацював» він лише з появою комп’ютерної техніки і програм, підкріплений пізніше системою штрих-кодів.

ПДВ (податок на додану вартість) — група непрямих податків, відмінних за практикою і механізмом компенсації (відшкодування) за технологічним ланцюжком, а також щодо поступки і перепоступки експортованих товарів з відшкодуванням.

Sales tax (англ.) — податок з обороту з обтяжливим чи неможливим вирахуванням з податкових сум.

Consumption tax (англ.) — податок, сприятливий для вирахування з податкових сум.

Спільним для цих податків є, з одного боку, широка база оподаткування, з іншого, їх визнання митними союзами (на зразок ЄС і СОТ) як таких, що можуть бути задіяні у двосторонніх торговельних угодах. Інші назви ПДВ — універсальний акциз, універсальний непрямий податок. Якщо інші податки призначені для наповнення бюджету (прибутковий податок), регулювання споживання (акциз) чи оновлення виробництва (податок на відсталість технології, інноваційні та екологічні збори, штрафи тощо), то ПДВ призначений насамперед для глобалізаційного перерозподілу.

Від самого початку податок був потужним стимулом для міжнародної торгівлі: ідея запровадження ПДВ та угод щодо його уникнення була особливо привабливою для архітекторів ECSC (Об’єднання з виробництва вугілля та сталі, створене у 1951 р. за участю Франції, Німеччини, Бельгії, Італії, Люксембургу і Нідерландів), пізніше — ЄЕС (Європейський економічний союз, 1957 р.), нині — ЄС.

Податок на додану вартість і договір про уникнення подвійного оподаткування (ДУПО) як інструменти неоколоніалізму

«Фальшивий» ПДВ (sales tax), котрий для основної маси виробників діє як торговий податок або податок з обороту, запроваджували у колоніях (Французький Сенегал) і напівколоніях (Латинська Америка, Філіппіни). Найшвидше, за хабар підприємці здобували можливість отримати компенсацію за сплату ПДВ, якщо їх товари спрямовувалися в метрополію чи дружні країни; і лише підприємці — постачальники великих партій одноманітних (зазвичай, сировинних) товарів — так само отримували компенсацію по сплаті ПДВ за торгівлю всередині колонії чи напівколонії. Цікаво, що цей «несправжній» ПДВ було запроваджено раніше, ніж «справжній», адже він (разом з ДУПО) справно виконував важливе «соціальне замовлення» — реформування системи колоніалізму в систему неоколоніалізму.

Договір про уникнення подвійного оподаткування — клас міждержавних угод про відшкодування ПДВ у міждержавній торгівлі. Такі угоди є знаряддям формування і боротьби економічних блоків, джерелом ієрархізації технологічного рівня, чинником міжнародного поділу праці, важелем нееквівалентного обміну. Так, ДУПО часто передбачають відверто нерівноцінні поступки сторін — сторону, яка робить більшу поступку (наприклад, Польща в угоді з Іспанією) зацікавлюють можливістю додаткового заробітку на реекспорті пільгових за сплатою ПДВ товарів (наприклад, цитрусових) в Україну деінде.

Окрім Франції, Німеччини, у розвитку ПДВ і ДУПО надзвичайно важливу роль відіграли США та Великобританія. Базовані ними транснаціональні корпорації, лондонський і паризький клуби кредиторів та їх політичні лобісти від самого початку ефективно відстоювали інтереси своїх транснаціональних структур, усуваючи конкурентів, адаптуючи міжнародні організації, ПДВ і ДУПО до своїх потреб. Прикладами є напівприховане протистояння деголізму шляхом утворення ЄАВТ, а також запровадження вільноконвертованих валют.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). У 1958 р. Великобританія запропонувала розширити Спільний ринок у трансатлантичну область вільної зовнішньої торгівлі; коли на цю пропозицію Франція наклала вето (де Голль був за Єдину Європу, але проти членства у цьому союзі Великобританії), Великобританія створила у 1960 р. альтернативну організацію — Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка також мала назву «Зовнішній спільний ринок». Після відставки де Голля Великобританія разом із Данією та Ірландією у 1973 р. переходить із ЄАВТ до ЄЕС. Відтоді ЄАВТ і ЄЕС укладають низку угод щодо спільної економічної стратегії, а більшість членів ЄАВТ поступово входять до ЄЕС — ЄС. У 2005 р. до складу ЄАВТ входять Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн, котрі виконують роль «офшорного торговельного шлюзу» між США та ЄС (так, зазвичай програмні продукти Майкрософт потрапляють до Європи через Ісландію); для зміцнення цієї організації і розширення торгівлі з 1992 р. утворено Європейський економічний ареал (ЄЕА), до якого входять держави ЄС, ЄАВТ (крім Швейцарії) та «найближчі» кандидати на вступ до ЄС.

Експансія торгово-фінансової глобалізації

Американсько-британські спільники, конструюючи неоколоніалізм, наполегливо просували долар США як єдину міжнародну валюту і вимагали заборони золота як міжнародного платіжного засобу. Відтоді, як це вдалося, СОТ, ЄС, МВФ, СБ (Міжнародний валютний фонд і Світовий банк — фінансові організації, «голосуючі акції» яких контролюють США і ЄС), ООН, НАТО, G7, Тристороння комісія, Комітет 300, ЄБРР, Європарламент тощо сприяли поширенню на весь світ (чи його окремі регіони) інтересів названих первинних акторів. Тим часом європарламент і валюта євро зазнали спочатку занепаду, а потім — відродження.

Західноєвропейське угруповання мало виробничо-інноваційний характер і було пов’язано з де Голлем. Генерал де Голль провів деномінацію франка та приборкав інфляцію. Після випробування Францією атомної бомби та свого переобрання на другий президентський термін 4 лютого 1965 р. генерал оголосив, що віднині у міжнародних розрахунках Франція переходить до реального золота. Після невдалого Квітневого референдуму 1969 р., що передбачав децентралізацію оподаткування в країні, президент подав у відставку.

Впливові кола США й Великобританії зуміли залучити до боротьби проти лінії де Голля широкі підприємницькі осередки в метрополіях та своїх колоніальних партнерів. Зокрема, їх підтримали фінансисти і торговці, транспортні підприємства, індустрія послуг, просуваючи високу позикову ставку; вони як виробництва з прискореним оборотом коштів отримали переваги (порівняно з галузями повільного обороту коштів); транснаціональні корпорації, просуваючи універсальну валюту (долар США, євро), отримували прибутковий платіжний засіб (Наявність паралельних валют призвела до додаткових прибутків і можливостей: з одного боку, фінансова «гра» з купівлею-продажем комплектуючих, продукції, товарів на ринках світу залежно від поточного курсу валют — одне з основних джерел доходів ТНК. З другого боку, валютний регулятор потрібен як важіль політичного впливу. Дійсно, глобалізатори як колективне уособлення ТНК та їхніх партнерів можуть потайки застосовувати «примусову» зміну курсу національних валют для бажаного впливу на місцеві уряди.); банки і страхові товариства, посилюючи «всесвітню» інфляцію, отримували емісійний прибуток та від знецінення заощаджень.

Закріплення глобального нееквівалентного обміну і формування глобальних грошових потоків

Наявна глобалізаційна модель має свої механізми торгово-фінансового збагачення, що водночас є чинниками розгортання, експансії, а згодом — перенасичення і занепаду цієї конкретно-історичної системи.

Нееквівалентний та посилений спекуляціями обмін і транспортний бум виникають під час «лібералізованої» торгівлі між країнами, внаслідок різного податкового тиску з боку ПДВ. Адже країни, що запровадили ПДВ, але не допущені в СОТ, а тим паче — ЄС, змушені вдаватися хоча б до двосторонніх угод на зразок ДУПО.

Інший важливий момент перерозподілу — грошові потоки — більш завуальований і розповсюджений. Грошові потоки виникають між потужними митними союзами (ЄС, ЄАВТ, НАФТА) та їх економічним довкіллям через використання й емісію ними спільної валюти в умовах «лібералізованої» торгівлі й обміну валют.

Псевдовільний (ніби нерегульований, «вільний») обмін валют — явище, коли формально обмінні курси валют встановлюються начебто ринковою стихією, а насправді постійна нерівноцінність обміну настільки суттєва, що помітна «неозброєним оком».

Основною характеристикою грошей є їхня ліквідність (або купівельна спроможність). Валюта, котра охоплює більшу товарну масу, географічно поширена та має більшу швидкість обміну, набуває властивостей додаткової купівельної спроможності («тверда валюта»). Ця тенденція має сталий характер за умови вилучення з міждержавного торговельного обміну універсального грошового еквівалента. Неважко збагнути, чому долар США і євро є «твердими валютами»:

1) за підтримки МВФ і СБ СОТ забороняє використовувати золото як валютний еквівалент у міжнародній торгівлі. Зрозуміло, що «тверда валюта» отримує додаткову обмінну маржу тому, що є «твердою», незважаючи на те, чи стоїть за цією валютою реальна товарна маса, золото чи нафта. При цьому угоди на зразок ДУПО стимулюють міжнародний торговий обмін, а відсутність золотого чи іншого універсального еквівалента дає можливість безконтрольно збільшувати грошову масу додатковим друком паперових грошей чи емісією електронних грошей та їх первинних, вторинних і т. д. дериватів. Потім необхідно зробити так, щоб від емісії «твердої валюти» не надто страждав ринок. Для цього використовують ГАТТ (пізніше СОТ), підтримуючи саме доларову, а тепер — і євроторгівлю. Також спеціально організовують грошові потоки таким чином, щоб емісійна маса поступово «обростала» реальною вартістю, потрапляла у так звані золотовалютні резерви країн, в яких давно вже відсутнє реальне золото та коштовності;

2) США, НАТО, СОТ підтримують створення дедалі менших «бананових республік». Зацікавленість найпотужніших митних союзів і торгово-фінансових установ у подрібненні великих держав на маленькі країни і торговельно суверенні території призводить до зникнення потужних валют, замість яких виникають маленькі обмінні «островки» валютних суверенітетів, кожним із яких неважко маніпулювати, змушуючи погоджуватися на невигідний обмінний курс. Так, ВНП на одну особу у Казахстані становить 1510 дол. США (http: //www.worldbank.org/cgibin/sendoff.cgi?page= %2Fdata%2Fcountrydata%2Fict%2F kaz_ict.pdf, дані за 2002 р.). Тим часом розрахунок у паритетних цінах (англ. purchasing power parity (PPP)) вказує на 5480 дол. США (www.acdicida.gc.ca/CIDAWEB/webcountry.nsf/VLUDocEn/KazakhstanFactsataglance). Рі-зниця дорівнює 3,63, тобто курсова вартість казахської валюти тенге майже в 4 рази занижена. Порівнявши PPP країн світу, можна відтворити карту грошових потоків з нарощенням обмінного контрасту в напрямі від країн-емісіонерів до країн «периферії глобалізації»;

3) із запровадженням євро почалися економічні непорозуміння з висуванням через СОТ претензій з боку ЄС до США. З 1 березня 2004 р. Європейська комісія (виконавчий орган ЄС) за попередньої згоди СОТ ухвалила введення торгових санкцій проти США на суму до 4 млрд дол. США щорічно. Це стосується філій американських корпорацій «Боїнг», «Майкрософт», «Дженерал електрик» тощо, котрі отримують податкові пільги, які в ЄС вважають непрямими субсидіями; крім того, йдеться про імпорт зі США книговидавничої продукції, що має пільги у вигляді відсутності оподаткування авторського гонорару з примірників, реалізованих за межами США — це багаторічна практика, здійснювана за лінією Корпорації реалізації книжкової продукції за кордоном і Екстериторіального звільнення від прибуткового податку (FSC/ETI). А з 1 травня 2005 р. країни ЄС на 15% підняли митні збори на сільськогосподарську, текстильну, паперову і машинобудівну продукцію зі США на суму близько 150 млн дол. США щороку.

Зауважимо, що китайський юань стає дедалі впливовішою регіональною валютою. Та без прив’язки до золота він вельми вразливий. Згідно з повідомленням (China to face U.S. tariffs unless it devalues currency Big News Network.com Friday 8th April, 2005), через зростаючий торговий дефіцит з Китаєм, американці вимагають від КНР девальвувати юань (аби розрахуватися з китайцями меншою сумою). Очевидно, цей прямий тиск «твердішої» валюти на «м’яку», швидше, політичний, аніж спрямований на досягнення паритету цін, і тому в бізнесових колах говорять про ймовірну появу «золотого юаня». Можливо, проміжним етапом є валютне співробітництво Китаю з мусульманськими країнами, котрі запроваджують «золотий динар».

Сучасна торгово-податкова глобалізація

У фіскальному розумінні ПДВ поступається прибутковому податку, до того ж у структурі його зборів переважає та частка платні, яку легко отримувати і у вигляді традиційного акцизу на «шкідливі звички та розкіш». Реальний зміст ПДВ і ДУПО — це вирішальний системоутворюючий вплив на торговельний, технологічний, майновий, статусний, інноваційний та інфляційний, екологічний, соціальний аспекти діяльності кожної окремої держави, регіональних ринків і глобального світопорядку [4].

Запровадження ПДВ під наглядом таких глобалізаційних структур, як МВФ, ЄБРР, ITRE, СОТ та ін., відбувалося з розшаруванням країн здебільшого за принципом «піраміди»: останні значить ошукані. Країнам, глобалізованим у момент їх послаблення чи народження, зазвичай пропонували (а точніше наполегливо нав’язували) моделі ПДВ максимального тиску як їх «внесок» у посилення глобалізаційного процесу.

Умови торгівлі в Європейському Союзі та зовні. Членство в ЄС, згідно з вимогами Першої директиви ПДВ від 11 квітня 1967 р., передбачає наявність у країн-членів ПДВ. Відповідно до Директиви 2001/4/EC, до 2006 р. встановлена мінімальна ставка ПДВ у 15%, а Шоста директива (77/388/EEC) вимагає уніфікації моделі ПДВ у межах ЄС. Західноєвропейський різновид ПДВ — це consumption tax, а не sales tax, як в Україні. Отже, відсутність реформи моделі оподаткування перешкоджатиме вступу України до ЄС, а можливе зниження ставки ПДВ до 15% — ні. Таким чином, поліпшити оподаткування можна під гаслом вступу до ЄС (попри питання доцільності самого вступу, позитивна реформа ПДВ в Україні вкрай необхідна).

Якщо раніше у країнах ЄЕС практикувалося взаємне пільгування щодо сплати ПДВ на експортовані до країни — члена цього митного союзу товари і послуги без їх оподаткування ПДВ «на вході», то нині в ЄС оподатковується вже «внутрішній» імпорт (це призвело до відновлення надходжень від ПДВ до національних скарбниць).

ЄС як митний союз має значні прибутки з пільгового щодо сплати ПДВ реекспорту, причому як самостійного, так і «ланцюжкового». Експорт «назовні» ЄС не оподатковується, а щодо пільгування імпорту «ззовні», то тут практикується податковий протекціонізм: кожна така угода укладається, як правило, на двосторонній основі: з одного боку, наближена до ЄС країна, з другого, ЄС (зокрема Комітет з питань промисловості, зовнішньої торгівлі, досліджень та енергії).

Так, наприклад, наближеним до ЄС є Туніс (звідти йде підводний газопровід до Італії). Є домовленість 1995 р. про створення до 2010 р. Зони спільної торгівлі ЄС — Туніс. Україна тим часом має збитки, вимушено укладаючи пільгові угоди через посередників.

Світова організація торгівлі. Генеральна асоціація товарів і торгівлі (ГАТТ), від початку орієнтована на інтереси англо-американського базованого капіталу, у 1994 р. була реорганізована в СОТ. До ГАТТ, що не мала міжнародного статусу, входило 23 країни. СОТ — міжнародна організація при ООН, у 2003 р. вона налічувала понад 140 країн, контролюючи понад 90% світової торгівлі.

З погляду СОТ і де-факто діючого міжнародного права, підтримуваного МВФ і СБ, «універсальний непрямий податок» є тією субстанцією, котра дає можливість вступати у відносини на зразок ДУПО, при цьому природу та ставку ПДВ ніби ігнорують, і скрізь, крім США (котрі поки що керують глобалізацією ззовні), вимагають федеральний (загальнодержавний) характер ПДВ. Від країн-членів СОТ вимагає звільняти від оподаткування ПДВ свій експорт до країни-учасниці, імпорт може не оподатковуватися чи оподатковуватися частково. СОТ застосовує цесії й антидемпінг.

Цесія — перепоступка пільгованих щодо сплати ПДВ товарів країною призначення на користь третіх країн. Виникає внаслідок нееквівалентного товарного обміну між країнами — учасницями угод на зразок ДУПО. Зауважимо, що цесійний обмін в останній час дає збої «технічного» характеру. Зокрема, масова сировинізація виробництв у світі під впливом ПДВ на зразок sales tax призводить до затоварювання на ринку сировинних товарів. Це явище поки що стримують, зокрема «антитерористичними» операціями проти провідних постачальників сирої нафти.

Антидемпінг. Коли прямо чи опосередковано (цесійний транзит) «завойовують», скажімо, ринок США, ЄС, Японії тощо, зазвичай стикаються з проблемою антидемпінгових процедур і санкцій. Тут не йдеться про класичний демпінг (коли країна-експортер, збиваючи ціни, доводить до банкрутства місцевого товаровиробника з метою захоплення чужого ринку і монопольного підняття ціни). Того, хто експортує (вимушено) сировину за безцінь, змушують ще й доплачувати за це, причому потерпає держава, і постачальнику товару, що проходить через кілька рук, про санкції часто навіть не повідомляють.

Від глобалізації до модернізації

Усталення курсу глобалізації визначається насамперед виробленням механізмів утримання тиску ПДВ у країнах світу на високому рівні, а зміна курсу глобалізації (курс на модернізацію) — «несанкціонованими» національно-орієнтованими реформами, покликаними знизити тиск ПДВ, реформувати сам податок або сферу міжнародних угод щодо його уникнення. Основні шляхи зниження тиску з боку ПДВ:

пряме чи опосередковане зниження ставки ПДВ (впровадження кількох ставок ПДВ або тимчасове розділення федерального ПДВ — податку, що діє в країні, на два чи більше з подальшим поверненням до єдиного податку, але вже іншої ставки);

поширення списків звільнених від оподаткування ПДВ товарів, у тому числі під виглядом економічних експериментів з метою врятування галузі, створення нових виробництв тощо;

зміна моделі оподаткування з sales tax на consumption tax. Світовий досвід переконує, що вищеназвана реформа моделі оподаткування зменшує (принаймні не може збільшити) податковий тиск з боку ПДВ, окрім того, нейтралізує явище сировинізації виробництв, викликаної мультиплікацією (самозростанням) ПДВ типу sales tax, поліпшуючи можливості впровадження високих технологій, дещо захищених consumption tax. Так, досвід податкової реформи у Словенії (липень 1999.р..) було використано у спеціальних розрахунках: зберігаючи податковий тиск (фіскальне навантаження), старий словенський «вульгарний» sales tax ставки 5% було замінено «грацільним» consumption tax ставки 19%. Склавши пропорцію 19:5, одержуємо «словенський коефіцієнт» 3,8. Реформа дала можливість перенести частину виробництва «Мерседесів» у Словенію, де кваліфікована й порівняно дешева робоча сила.

Історія свідчить, що транснаціональні кола, спираючись на мас-медійні, зовнішньополітичні, економічні важелі, особистий компромат, найбільш ревно зберігають статус-кво стосовно ПДВ — структуротворчого чинника наявної моделі глобалізації. Отже, національно орієнтовані та обізнані уряди, навпаки, природно намагаються мінімізувати тиск ПДВ.

Так, 21 лютого 2005 р. міністр фінансів ПАР Т.Мануела, обговорюючи бюджет, заявив, що ПДВ — «високо регресивна форма оподаткування, набагато обтяжливіша щодо малозабезпечених, аніж до багатіїв», запросивши зниження ПДВ з 14 до 13%. А 14 квітня 2005.р. британський прем’єр Т.Блер у маніфесті «Лідер не задкує» виступив проти збільшення ПДВ на дитячі та харчові товари, друк і громадський транспорт.

Аналіз доводить, що характер політики стосовно ПДВ жорстко пов’язаний з національними інтересами і національною безпекою держави, особистою безпекою лідерів країн світу.

На нашу думку, секрет «економічного дива» Чилі — зменшення ставки ПДВ Піночетом у 1988 р. з 20 до 16%. Зауважимо, що пізніше диктатор зазнав ініційованих США і транснаціональними структурами судових переслідувань. Наприкінці 1990 р. президент Ейлвін підвищив ставку до 18% (ніби тимчасово для виконання соціальної програми), а пізніше було прийнято рішення, що з жовтня 2003 р. по січень 2007 р. ставка становитиме 19% з подальшим поверненням до 18%. Нині вже ніхто не говорить «про чилійське економічне диво».

Перу. Запроваджений у 1991 — 1992 рр. ПДВ мав ставку 19%, і президент А.Фухіморі пішов на непряме зниження податку, розділивши його на 17% власне ПДВ і 2% податку на муніципальну рекламу (від якого підприємців легко звільнити). Певно саме цей крок (чи трюк) коштував йому кар’єри. У серпні 2003.р. перуанський уряд повернувся до єдиного податку у 18%.

Політику «батога і пряника» щодо ПДВ демонструє Венесуела. У квітні 2002 р. в умовах економічної кризи та бюджетного дефіциту уряд підняв ставку ПДВ з 14,5 до 16%. Світовий банк випустив з цього приводу спеціальний документ Report ¹ 25125-VE. Натомість, коли у вересні 2004 р. лідер країни Уго Чавез прийняв рішення про зниження ставки ПДВ з 16 до 15,5%, а у серпні того самого року — до 15% (http: //www.deloitte.com /dtt/article/0,1639,sid%253D2959%2526cid%253D5035,00.html), держдепартамент США оголосив президентські вибори в країні недійсними. Під гаслом невизнання результатів виборів виступила й внутрішня опозиція, і за участю іноземно базованих мас-медіа країна була доведена до громадянської війни — лише рішучі дії уряду, допомога військових і південноамериканська солідарність дали змогу уникнути насильства.

У РФ уряд Примакова — Маслюкова мав плани поетапного зниження ПДВ. На початку 1999 р. його було відправлено у відставку — спроби поєднати позики МВФ і СБ та переговори щодо вступу до СОТ із програмою зниження ПДВ виявилися невдалими. З приходом до влади В.Путіна і М.Касьянова РФ знизила ПДВ з 20 до 15%, виділивши місцевий 5% податок, від якого підприємці звільнялися. З 2004 р. уряд повернувся до єдиного ПДВ, але вже зі ставкою 18%. Зрештою, наприкінці березня 2005 р. ставку ПДВ у 18% «заморожено» на три найближчі роки.

З 2005 р. у Білорусі відбулося погоджене з РФ зниження ставки ПДВ з 20 до 18% з одночасним розширенням категорій підприємців, котрі сплачують цей податок, що призвело до зниження податкового тиску на товаровиробників з посиленням податкового тиску на торговців. Під антиурядовими гаслами 1 березня 2005 р. пройшла акція «80 & 80» (до 80% ринків зупинили роботу, до 80 тис. підприємців відмовилися сплачувати податки). Біля адміністрації президента відбулися зіткнення протестуючих з ОМОН.

У В’єтнамі 1999 р. запроваджено ПДВ у 5, 10 і 20%. У 2001 р. лишилося дві ставки 5% і 20%; у грудні 2003 р. від ПДВ звільнено імпортне обладнання і устаткування, якщо його аналоги не виробляються в країні; у січні 2004 р. ставку у 20% замінено на 10%. Після поступового розширення переліку товарів, що підлягають ставці у 5% (зокрема, йдеться про експортно орієнтовану текстильну промисловість, з цього приводу уряд провів низку переговорів у ЄС), у 2005 р. ставка у 5% оголошена основною, а у 10% — високою. Це «оцінили» кількома спробами державного перевороту, низкою торгових санкцій (у лютому 2003 р. Департамент з комерції США запровадив нетарифний бар’єр проти рибної продукції з В’єтнаму, звинувативши країну в неринковій економіці).

Камбоджа запровадила 10% ПДВ у 1999 р., ввела чимало пільг, і рішенням ¹ 303 MEF.TD від 23 червня 2001 р. закріпила широкі звільнення від цього податку. Наслідки: ембарго, політичний тиск, спроби державного перевороту та військового заколоту, причому за участю громадян США — вихідців з Камбоджі.

Таїланд здійснив радикальну податкову реформу у напрямі зниження тиску ПДВ: у серпні 1997 р. ставку ПДВ у 7% було підвищено до 10%. Зате модель оподаткування sales tax замінено на consumption tax. Як «покарання», країна зазнала, зокрема, обвального «зниження» курсу національної валюти (в середині 1997 р. національна валюта baht раптово втратила 20% вартості, а перед тим базовані у США ТНК вивели звідти свої виробництва), відомого як початок південноазійської валютної кризи і обвалу російського рубля 17 серпня 1998 р. У березні 1998 р. Таїланд розпочав програму зниження податкового тиску до 30 березня 2001 р., і в тому самому році повернувся (тимчасово — до жовтня 2003 р.) до ставки податку у 7%. Введено обмеження на мультиплікацію ПДВ на шляху від оптовика до роздрібного продавця. Мале підприємництво звільнили від встановленої для нього ставки ПДВ у 1,5%; підприємцям деяких виробництв надана можливість для альтернативного ПДВ оподаткування. Нині країна процвітає, приваблює інвесторів, купує український метал.

Позики на реформу уряд Таїланду брав у японського фонду Miyazawa і Азіатського Банку Розвитку, від позики МВФ (котра була пов’язана з діаметрально протилежними реформами) Таїланд відмовився. Японія скористалася таїландською реформою, аби перенести до Таїланду виробництво японських автомобілів.

У Малайзії під назвою sales tax вже десятиліттями функціонує національно орієнтований 10% податок, що забезпечує стабільний успішний економічний розвиток, вимагаючи від малазійського керівництва підвищеної політичної і мас-медійної активності й обачливості.

У країнах АСЕАН зниження тягаря ПДВ (чи вироблення «іншого» податку у М’янмі) було імпульсом для економічного розвитку (5 — 10% річного приросту ВНП приблизно через рік після реформи). Але це зниження мало й другий бік. Нагадаємо серпневий 2002 р. Азійський конгрес «Базова причина тероризму і роль молодих людей», де йшлося про економічну блокаду з боку СОТ, зокрема, Малайзії, Камбоджі, Лаосу, М’янми і В’єтнаму; жовтневу того самого року сесію десяти прем’єрів АСЕАН у Камбоджі, де також діє 10% ПДВ, з питань боротьби з тероризмом і подолання санкцій Заходу.

Найрадикальніше налаштовані в Індостані (регіоні, охопленому прозахідною моделлю глобалізації): зниження до 3% федерального ПДВ у 2003 р. в Індії (напочатку йшлося про 14% з ліквідацією місцевого ПДВ; місцевий ПДВ у штатах зберігся, має ставки 4 і 12,5%, він не стосується ДУПО; його планується реформувати з податку sales tax на consumption tax). Тим часом у Непалі триває громадянська війна під гаслом «Ніякого ПДВ!», а Бутан (ця маленька країна має значні соціально-економічні успіхи) й досі не збирається запроваджувати ПДВ.

Три найвпливовіші центри світової торгівлі, балансування між ними

Перший традиційно утримують США з Великобританією і країнами Британської співдружності. Вони формують глобалізаційну систему таким чином, аби вона обслуговувала насамперед їхні потреби (паралельно те саме робили базовані там ТНК, приміряючи на себе ті самі міркування і просуваючи їх через лобістів). У процесі реалізації їх торгових інтересів головними знаряддями були «піраміди», цесії, антидемпінг, а також відсутність федерального ПДВ у США. Така відсутність не заважала тамтешнім корпораціям експортувати товари за монопольно чи олігопольно встановленою «повною ціною», отримуючи на «світовому ринку» звільнені від ПДВ товари (наприклад, переуступлені їм по цесіях), а часто ще й накручувати антидемпінгові збори.

Нині цей центр перебуває у кризовому стані, що пов’язано з:

технологічним застоєм через втрату реальних високотехнологічних виробництв, котрі перемістилися в Азію (на Тайвань з 5% і порівняно дешевою робочою силою);

інтелектуальною кризою (довготривала практика «викачування мізків», офшорного програмування і аутсорсингу призвела до кризи відтворення місцевого інтелектуального потенціалу);

мовно-культурним занепадом, наслідком чого є моральна, а звідси — й демографічна криза із заміщенням місцевого населення мігрантами, які часто з презирством ставляться до метрополії, котра, на їх думку, нав’язує батьківщині негідне існування (йдеться про іспаномовну міграцію у США з Мексики, де ПДВ становить 15%, про масовану міграцію у Великобританію мусульман з країн зі ставками ПДВ у 15 — 30% тощо);

ідеологічною кризою західної глобкультури (масові екологічні рухи, рухи за кращий світопорядок, за податок Тобіна тощо не знайшли позитивної реалізації, а втілилися у виступах у Сіетлі, Генуї, Празі тощо; ЦРУ і транснаціональні корпорації відчувають нестачу молодих фахівців);

політичною кризою, коли всередині тамтешнього істеблішменту висловлюють заклики щодо зміни раніше створеного світопорядку, зокрема (певною мірою на противагу неолібералам) в республіканській партії США виник рух неоконсерваторів.

На думку неоконсерватора Дж. ДеМінта, Америка — одна з небагатьох розвинутих країн, котра практикує оподаткування експорту (мається на увазі відсутність ПДВ, а відповідно, і практики прийнятої нині в світі податкової пільги на експортовану продукцію). Ставка прибуткового податку в США — друга у промислово розвинутому світі (це природно за відсутності федерального ПДВ). Це заохочує американські компанії до переміщення за кордон. Так, у 1960 р. у США базувалося 18 із 20 найбільших корпорацій світу, у 1996 р. — лише 8 із 20.

У Великобританії стосовно цього показова колективна відставка членів кабміну як протест проти війни в Іраку та неоліберально-силового курсу насаджування «західних цінностей» у світі Т.Блером за вказівкою США.

Другий центр сформувався у Західній Європі як торгового посередника між США і Великобританією та країнами Євразії, Сходу, частково Африки (країни Америки і Океанії підкорялися американському неоколоніалізму безпосередньо чи входили до Британської співдружності). Цей посередник від початку був найобізнанішим щодо потаємних важелів «глобалізації», йому також було делеговано частину розподільчих функцій, керівних, силових та ідеологічних місій. Спадкоємність цього центру була перервана відставкою де Голля, проте запровадження євро, повільна технологічна, корпоративна, військова, ідейна консолідація материкового ЄС потроху посилює цей центр, котрий не лише формує «внутрішні правила», а й перебирає на себе формування «зовнішніх правил» транснаціональної гри. Зокрема, йдеться про санкції проти США з посиланням на статут СОТ, американські експортні пільги для товарів, спрямованих до ЄС (США пільгують експортерів зі сплати прибуткового податку, а не ПДВ, оскільки федеральний ПДВ у США відсутній).

Третій центр — Китай і країни Південної Азії.

У М’янмі, що відмовилася від ПДВ на користь сприятливого до високих технологій податку, за 1999 — 2000 фінансовий рік зареєстровано 10% приросту ВНП, проте західно базована опозиція і мас-медіа заперечують офіційну національну статистику (http: //straitstimes.asia1.com.sg/asia/sea1_0824.html), і це зростання не є сталим. Адже М’янму «душать» найрізноманітнішими санкціями, ембарго та мораторіями.

Китай, спираючись насамперед на реальний сектор, запозичуючи досвід АСЕАН, залучаючи до спільних дій інші країни, стає світовою модерновою потугою. Так, зі вступом КНР до лав СОТ у 2002 р., вже й Китай диктує «правила гри» в глобалізацію. Юань поступово стає впливовою регіональною валютою. Закиди відомих китайських фінансистів щодо необхідності прив’язування юаня до «корзини валют» вельми турбують валютних спекулянтів.

Торговельно-податкова безпека України на тлі глобалізації

Серед окреслених регуляторних механізмів та проблем економічної безпеки, породжених як недосконалістю цих механізмів, так і часто-густо конфліктом національних українських і зовнішніх, зокрема транснаціональних, інтересів, ключовим, на наш погляд, є питання ПДВ. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, виступаючи 11 березня 2005 р. на форумі «Бізнес і влада — партнери» (http://www.ukranews.com/cgi-bin/openarticle.pl?lang=ukr&id= 600879&lenta=po), заявила, що Кабінет Міністрів розглядає можливість скасування податку на додану вартість. З огляду на це, можна схилятися до цілковито позитивної оцінки намірів, але турбуватися щодо передчасності саме такої постановки питання. Відома й стримана позиція Президента В.Ющенка, що є позитивом для сучасного моменту.

Отже, проблема ПДВ полягає в наступному: 1)податок не стільки наповнює, скільки виснажує бюджет, а послабленню його тиску заважають транснаціональні структури. Проте за обачливих, але рішучих кроків Україні відкрито шлях до гідного місця у світі; 2).спроби реформ у бік посилення тиску ПДВ у сучасному світі не спрацьовують, а якщо і спрацьовують, то лише на шкоду країнам (південноамериканські приклади); 3) «безболісна» ліквідація ПДВ нереальна, вона також суперечить планам вступу чи співробітництва з ЄС, СОТ, ГУУАМ, ЄЕП, МВФ, ЄБРР; 4).реформування ПДВ у бік послаблення його тиску бажане і можливе, зокрема в межах ЄС ставку можна знизити до 15% (але поступово, не більш як 0,5 — 2% на рік), здійснити реформу моделі оподаткування на зразок Словенії, Таїланду, В’єтнаму. Можна також запровадити знижені ставки, скажімо, поряд із 20% запровадити ставку ПДВ 15 або (та) 10,.5% на вітчизняну сільськогосподарську, нерекламну поліграфічну і продукцію глибокої переробки (вироби з не менш ніж семи деталей і трьох різних матеріалів). Окреслена реформа сприятиме відродженню і розвитку в країні високих технологій, інновацій, зростанню зайнятості, відносно зменшить обсяги міжнародної торгівлі (до розумних меж), швидко збільшить (спочатку зменшивши) бюджетні надходження, прибутки й добробут. Ризики лежать переважно у політичній площині.

Джерела

1. Пантелеева Е..К. Глобализация российских компаний. Материалы семинара «Управление глобализацией» // Коммерсантъ. — 2002. — Июнь.

2.  Эбрилл Лайам, Кин Майкл, Боден Жан-Поль, Саммерс Виктория. Современный НДС. Пер. с англ. — М.: Издательство «Весь Мир», 2003. — 274 с.

3. L’Homme de l’Histoire. Entretien de Jaqueline Baudrier, avec Andre De Gaulle. — P., 1973. — P. 111.

4. Chossudovsky Michel. The Globalisation of Poverty: Impacts of IMF and World Bank Reforms. 1997, 280 p., tables.

5. DeMint. Unveils Tax Reform Agenda. Commonvoice. com. 3.03.2004.