3. Розмова-покарання

Керівникові часом доводиться висловлювати незадоволення поведінкою підлеглого. Яка ж техніка розмови-покарання? Насамперед треба підготувати емоційне тло для сприйняття слів керівника. Таким тлом є не негативні, а позитивні емоції людини. І тільки тоді варто приступити до власне неприємного. Психологічна наука відкрила цікаве явище в пам’яті людей: вони краще запам’ятовують початок і кінець розмови. Початок створює тло для основної її частини, чи установку, а кінцівка залишає в пам’яті ставлення до цієї розмови.

Уся розмова-покарання, як зауважує О. Ю. Панасюк, складається з трьох частин. Мета першої частини – підготувати емоційне тло для сприйняття того, що буде в другій. Ця частина самостійна і за змістом не пов’язана зі вчинком. Усіма можливими засобами намагайтеся завоювати прихильність. Важче перейти від першої частини розмови до другої. Різкий перехід знижує ефективність першої частини. Результативним є прийом, коли на завершення керівник говорить: Ось говорю це Вам, а самому здається, що я знаю нібито двох співробітників з однаковим ім’ям Петро Захарович: один з них – прекрасний спеціаліст (або...), а інший – учора, наприклад, зірвав... І переходите до другої частини, де ви засуджуєте вчинок підлеглого. Закінчується ця частина розмови офіційним оголошенням покарання: Ви самі розумієте, Петре Захаровичу, що не покарати Вас я не можу. Тут головне, щоб слухач не перебивав ваш монолог. Якщо буде перебивати, зупиніться, скажіть: Зараз. Я уже закінчую. Потерпіть, будь ласка, ще трохи. Інакше він не почує ключові слова останньої фрази: ... але інакше вчинити я не можу, як би високо не цінував Ваші інші заслуги. І далі переходите до третьої частини розмови.

У цьому переході важливі не тільки слова, інтонація, але й паузи. Після того, як ви закінчили фразу про оголошення, припустімо, догани, зробіть паузу приблизно 10-15 секунд, а потім зверніться до підлеглого з проханням: А тепер, Петре Захаровичу, у мене до Вас буде особисте прохання... Якщо можна, звичайно? (Знову пауза – ніби чекання відповіді). Будь ласка, якщо можна, Петре Захаровичу, на майбутнє звільніть мене від таких розмов. Я ж знаю, що Ви можете працювати без порушень. Ось недавно ви чудово...

Обов’язково будь-яка розмова, а не лише розмова-покарання, повинна закінчуватися на позитивній ноті.

Однак така схема не годиться для розмови-звільнення, коли керівник хоче позбутися поганого працівника. Тут, звичайно, не до усмішок, не до компліментів. О. Ю. Панасюк пропонує «формулу звільнення», що складається з шести обов’язкових пунктів – фраз, які керівник повинен сказати підлеглому. Жодна з них не повинна бути пропущеною, бо вони мають логічний смисловий і психологічний зв’язок. Ця формула допоможе, якщо всі шість фраз будуть повторені вами підлеглому буквально слово в слово і, зрозуміло, у тому ж порядку, як наведені.

Викликавши підлеглого до себе в кабінет для розмови-звільнення й запропонувавши йому сісти, скажіть йому таке: Петре Захаровичу! Якщо Ви докорінно зміните своє ставлення до роботи, то буде і співпраця.

Упродовж двох найближчих тижнів забудьте про те, що я Вам сказав.

Приходьте до мене за допомогою й порадою, якщо Вам потрібно.

Я буду поводитись щодо Вас так, ніби ви тільки почали працювати, і зроблю все, що буду в змозі.

Якщо після двотижневого строку Ви покажете, що робота Вам під силу (а ми обидва добре знаємо, що вона Вам під силу), все буде добре.

Якщо ж через два тижні нічого не зміниться, то нарікайте на себе. Я офіційно повідомлю Вам, що Ви будете звільнені, і Вам доведеться шукати іншу роботу.

За допомогою цієї «формули», на думку О. Ю. Панасюка, ви не затримаєте в себе ледаря, але й не придбаєте собі ворога.