Плани практичних занять

1. Поняття, значення та правове регулювання дисципліни праці за сучасних умов, роль трудових колективів у її зміцненні.

2. Методи забезпечення дисципліни праці.

3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку. Обов'язки працівників і власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи.

4. Поняття, підстави, види заохочень і порядок їх застосування.

5. Поняття і види дисциплінарної відповідальності працівників. Підстава і умови дисциплінарної відповідальності працівників. Порядок застосування дисциплінарних стягнень.

6. Додаткові заходи впливу на порушників трудової дисципліни та їх застосування.

Література: [1.1. – 1.10., 1.16. – 1.22.; 2.3 – 2.5, 2.32.; 3.11.]

Тема № 15. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Методичні вказівки

Студенти повинні дати поняття матеріальної відпові­дальності сторін трудового договору, показати її відмін­ність від цивільно-правової відповідальності, показати зна­чення її в справі зміцнення законності, дисципліни праці.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві у всіх випадках є працівник, з одного боку, і підпри­ємство (установа, організація), з яким він перебуває в тру­дових правовідносинах, з іншого. Матеріальна відповідаль­ність сторін трудового договору виникає тільки при зав­данні шкоди у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, як правило, в обмеженому розмірі — не біль­ше середнього місячного заробітку працівника, який запо­діяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Неодержані прибутки або упущена вигода на відміну від цивільного права стягненню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відпові­дальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характе­ру трудової функції, що виконується працівником, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормально­го виробничо-господарського риску. Тягар доказування наявності підстави та умов матеріальної відповідальності працівника покладається на власника або уповноважений ним орган (ст. 138 КЗпП), тобто діє презумпція невинува­тості працівника, в той час як в цивільному праві встанов­лена презумпція вини особи, яка заподіяла шкоду. В цьому — основні відмінності матеріальної відповідальності у трудовому праві від цивільно-правової майнової відпові­дальності.

Матеріальна відповідальність сторін трудового догово­ру являє собою обов'язок однієї з його сторін відшкодувати відповідно до законодавства майнову шкоду, заподіяну ін­шій стороні трудового договору внаслідок порушення своїх обов'язків у трудовому правовідношенні. Потрібно охарак­теризувати взаємний двосторонній характер матеріальної відповідальності в трудовому праві, складовими частинами якої є матеріальна відповідальність працівників і матері­альна відповідальність підприємства, організації, установи. Студенти повинні розглянути різні точки зору, висловлені в літературі, обгрунтувати свою позицію. Так, деякі вчені визнають матеріальну відповідальність у трудовому праві самостійним видом юридичної відповідальності.

Потрібно з'ясувати, що підставою матеріальної відпові­дальності в трудових правовідносинах є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однієї з сторін трудового договору своїх трудових обов'язків, що спричи­нило майнову шкоду іншій стороні. Студентам необхідно розкрити і дати правову характеристику умовам матеріаль­ної відповідальності працівників, а також її видам.

Елементи трудового майнового правопорушення є од­ночасно умовами матеріальної відповідальності сторін тру­дового договору:

1) наявність дійсної майнової шкоди. У трудових пра­вовідносинах працівник несе відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, під якою, зокрема, слід розу­міти втрату, погіршення або зниження цінності май­на, необхідність для підприємства, установи, органі­зації провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудо­вих обов'язків, грошові виплати;

2) протиправні дії або бездіяльність однієї з сторін (йдеться про невиконання або неналежне виконан­ня трудових обов'язків);

3) причинний зв'язок між протиправними діями (безді­яльністю) і майновою шкодою;

4) вина працівника, власника або уповноваженого ним органу.

Для притягнення до матеріальної відповідальності по­винні бути в наявності всі вказані умови.

Трудове законодавство встановлює два основних види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і пов­ну. При обмеженій матеріальній відповідальності (ст. 132. 133 КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор­ганізації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відпові­дальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Таким чином, обме­жена відповідальність складається з обов'язку працівника відшкодувати шкоду в передбачених законодавством ме­жах. За повної матеріальної відповідальності працівник зо­бов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі. Ця відповідальність наступає лише у випадках, вказаних у за­конодавстві (ст. 134 КЗпП).

Необхідно з'ясувати, як визначається розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, і як її стягнути з винної осо­би. За загальним правилом розмір заподіяної підприєм­ству, установі, організації шкоди визначається за фактич­ними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Студенти повинні уважно вивчити ст. 135³ КЗпП України, Закон України від 6 червня 1995 p. "Про визна­чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недос­тачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псу­вання) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. № 116 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 серпня 1996 p. № 1009 та від 20 січня 1997 p. № 34).

Студенти повинні вивчити чинний порядок покриття шкоди, заподіяної працівником. Працівник може добро­вільно покрити заподіяну ним шкоду повністю або частко­во. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене. У разі від­мови від добровільного покриття шкоди, ця шкода стягу­ється відповідно до правил ст. 136 КЗпП України. Відшко­дування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоря­дженням власника або уповноваженого ним органу, керів­никами підприємств, установ, організацій та їх заступни­ками — за розпорядженням вищестоящого в порядку під­леглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним ор­гану або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення за­подіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівникові. Як­що працівник не згоден з відрахуванням або його розмі­ром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом по­зову до районного (міського) суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організа­цій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому поряд­ку провадиться за позовом вищестоящого в порядку під­леглості органу або за заявою прокурора.

Підприємство відшкодовує працівникові шкоду, запо­діяну у зв'язку з: 1) порушенням його права на працю (у ра­зі незаконної відмови в прийнятті на роботу; при незакон­ному відстороненні від роботи; при незаконному переве­денні на іншу роботу; при незаконному звільненні з роботи; у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в тру­довій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню праців­ника; у зв'язку із затримкою проведення розрахунку та видачі трудової книжки при звільненні; у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівни­ка);

2) завданням шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я;

3) незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час роботи;

4) невчасним або неправиль­ним оформленням документів працівника про працю і заробітну плату.

Проблемі матеріальної відповідальності сторін трудо­вого договору присвячені праці відомого українського вче­ного проф. П. Р. Стависького, в яких він обґрунтовує дво­сторонній взаємний характер матеріальної відповідальнос­ті у трудовому праві, виділяє випадки матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, заподіяну праців­никові, доводить трудо-правову природу цих випадків.

Нині не всі випадки матеріальної відповідальності під­приємства за шкоду, заподіяну працівникові, врегульовано нормами трудового права. У деяких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояс­нюється відсутністю відповідних норм в трудовому праві. З таким положенням не можна погодитися. Матеріальна відповідальність підприємства, так само як і матеріальна відповідальність працівників, має трудо-правову природу і, отже, повинна бути врегульована трудовим законодав­ством. Студенти повинні ознайомитися з роботами П. Р. Стависького, Л. А. Сироватської, Є. С. Бєлінського та інших відомих вчених, що досліджують проблеми мате­ріальної відповідальності в трудовому праві. Разом з тим вони повинні вміти обгрунтувати і власну позицію.