Вступ.

1. Культурно-історичні передумови формування філософсько-історичних поглядів Ф.В.Й.Шеллінга.

2. Об´єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга.

3. Особливості філософії історії ф.Шеллінга.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Особлива цінність філософії історії Шеллінга полягає в наявності в ній великого гуманістичного потенціалу, який міг би значною мірою прислужитись як для подолання негативних наслідків технократизації суспільства зокрема, так і для інтеграції людства взагалі. Також має сенс використання його доробків сучасною вітчизняною філософською наукою при заповненні вакууму, що утворився внаслідок демонтажу марксизму. Але щоб повною мірою використовувати гуманістичний потенціал Шеллінгового філософсько-історичного вчення, потрібно передусім її тематизувати та проблематизувати.

Необхідною передумовою для продуктивного використання шеллінгівських філософсько-історичних здобутків є їхня історико-філософська локалізація. З огляду на той факт, що філософія історії Шеллінга не ставала предметом спеціального дослідження, виникає потреба виокремити філософію історії з філософської системи мислителя, що у випадку саме з Шеллінгом становить особливу складність – з огляду на суттєву різницю поглядів мислителя на історію на ранньому та пізньому етапах творчості. В результаті аналізу та співставлення філософсько-історичних ідей раннього та пізнього Шеллінга, виявляється єдність філософсько-історичного вчення мислителя, яке містить в собі шерег конструктивних ідей, що можуть бути задіяні при розробці проблем сучасної філософії історії, як то субстанційність історії, аксіологічний аспект в дослідженні історії тощо.

1. Культурно-історичні передумови формування філософсько-історичних поглядів ф.В.Й.Шеллінга

Яскравим представником німецької класичної філософії є Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775 — 1854), що став посередньою ланкою між И. Фіхте і Г. Гегелем. Зовсім юним (у 22 року) Шеллінг став професором. У творчості Шеллінга виділяється ряд етапів, що ми коротко розглянемо.

Шеллінгова філософія історії зумовлена насамперед тими подіями життя, із якими зіткнувся філософ. Численні фактори, які вплинули на формування філософсько-історичних поглядів Шеллінга можна об’єднати в декілька груп: по-перше, соціально-політична ситуація в Європі взагалі та тогочасній Німеччині зокрема, по-друге, домінуючі культурні тенденції, і, по-третє, зародження та розвиток гуманітарних наук у ХІХ ст.

Соціо-культурні зміни були найважливішим поштовхом та підґрунтям звернення Шеллінгом до філософсько-історичної проблематики. Тогочасне соціально-політичне становище зазнавало радикальних змін, характер яких наклав відбиток на способі побудови Шеллінгом філософської системи.

Прогресистська концепція історії, яку створив Шеллінг на першому етапі творчості, репрезентувала ідеї соціального прогресу, які стали гаслом першого періоду Французької революції.

Шеллінг тяжко переживав розпад Священної Римської імперії в 1806 році, наполеонівське загарбання Європи, відсутність єдності німецького народу. Другий період творчості мислителя припадає на період реакції, що прийшла на зміну Французькій революції, коли майже всі європейські країни об’єднали свої зусилля на реставрацію монархічного ладу у Франції. І як наслідок цієї консолідації в 1815 році створився Священний союз. Усі соціально-політичні негаразди спонукають мислителя шукати альтернативних шляхів вирішення проблем розуміння історії.

Серед культурних тенденцій тогочасної Німеччини особливе місце посідає пієтизм, вплив якого на філософію Шеллінга був більш помітним в пізньому періоді творчості мислителя, оскільки він став одним із джерел його теологізації історії. Зв’язок з єнськими романтиками та щире захоплення їхніми ідеями наштовхнуло мислителя на пошук не дискурсивних методів, що проявились в тому, що він залучає елементи ірраціонального до розуміння історичного процесу.

Філософсько-історичні ідеї Шеллінга були віддзеркаленням тієї великої епохи, коли гуманітарні науки, а зокрема, історія, мовознавство, психологія, соціологія, нарешті, посіли чільне місце поряд з природничими науками. А саме поняття культури стало узагальнюючим для розвитку вивчення усіх соціальних сфер.

Шеллінг почав спробу філософського узагальнення досягнень природознавства свого часу у всіляких областях. Природа, по Шеллінгу, є становлення духовного початку. Він, вважав, що якщо в людині духовний початок усвідомлює себе, то в природі воно несвідомо. Рух від несвідомої духовності природно-сущого до свідомості проходить ряд прогресуючих ступенів.

Природа, у розумінні Шеллінга, представляється як силова динамічна єдність протилежностей, при цьому на всіх ця розвитку спостерігається протилежність об'єкта і суб'єкта Прообраз цього — магніт як прояв універсального світового закону. В основі всякого роздвоєння сущого лежить споконвічно єдина сила, що мислиться Шеллінгом тільки як живаючи. Природа є космічний організм, що володіє “світовою душею”. По Шеллінгу, сходи буття з усіма її ступенями дані від століття.

Трансцендентальний ідеалізм. Шеллінг задається питанням: як виникле в процесі розвитку природи суб'єктивне (несвідоме-духовне) стає об'єктивним? На це питання відповідає праця Шеллінга “ Система трансцендентального ідеалізму ”. Шеллінг виходить із суб'єктивного Я, думаючи його як щось первинне, а з нього виводиться об'єктивне. Внутрішнім актом суб'єктивного є “ інтелектуальна інтуїція ”. По Шеллінгу, форми розумного пізнання — не умовиводу і доказу, а безпосереднє збагнення в інтелектуальному споглядання-інтуїції. Але суб'єктом такого збагнення сущого може не просто розум, а лише філософський і художній геній.

Філософія тотожності. Шеллінг затверджував тотожність духу і природи. Тут вихідним було поняття абсолютного розуму, у якому суб'єктивне й об'єктивне нерозрізнені. Абсолютне думає своєю діяльністю суб'єкт і об'єкт. Але те, що в Абсолюті тотожно, вічно і зовсім, у світі роздільно, незримо, розвивається в часі, представляється процес. Природа кожної речі визначається перевагою в ній суб'єкта або об'єкта; інакше кажучи, — ступенем, Абсолюту, цьому розвиток характеризується як доцільне: на одному полюсі — матерія, а на іншому — істина пізнання. По Шеллінгу ідея абсолютної тотожності тісно зв'язана з думкою про самосвідомість єдиного — Бога. Він і є розум.

Шеллінг велика увага приділяє ідеї волі, що погоджував з феноменами добра і зла. Та воля вільна, для якої однаково можливі те й інше: людина коштує перед виборі ” Правомірне питання: як погодити існування зла з всемогутнім і благим Богом. Людина соціальна істота: у ньому зло перемагається добром.

На останньому етапі своєї творчості Шеллінг розглядав проблему одкровення і міфології.

Філософський розвиток Шеллінга характеризується, з одного боку, чітко вираженими етапами, зміна яких означала відмову від одних ідей і заміщення їх іншими. Але, з іншого боку, для його філософської творчості властива єдність основного задуму - пізнати абсолютний, безумовний, перший початок усякого буття й мислення. Шеллінг критично переглядає суб'єктивний ідеалізм Фіхте. Природа не може бути зашифрована лише формулою не- я, уважає Шеллінг, але вона не є і єдина субстанція, як це думає Спіноза.

Природа, по Шеллінгу, являє собою абсолютне, а не індивідуальне Я. Вона є вічний розум, абсолютну тотожність суб'єктивна й об'єктивного, їх якісна однакова духовна сутність.

Таким чином, від діяльнісного суб'єктивного ідеалізму Фіхте Шеллінг переходить до споглядального об'єктивного ідеалізму. Центр філософських досліджень Шеллінг переносить із суспільства на природу.

Цінність натурфілософії Шеллінга складається в її діалектику. Міркуючи над зв'язками, які відкривало природознавство. Шеллінг висловив думку про сутнісну єдність сил, що обумовлюють ці зв'язки, і єдності природи як такий. До того ж він доходить висновку, що сутність усякої речі характеризується єдністю протилежних діяльних сил. яке назвав "полярністю". Як приклад єдності протилежностей приводив магніт, позитивні й негативні заряди електрики, кислоти й луги в хімічних речовинах, порушення й гальмування в органічних процесах, суб'єктивне й об'єктивне у свідомості. "Полярність" Шеллінг розглядав як головне джерело активності речей, нею він характеризував "справжню світову душу" природи.

На закінчення необхідно сказати, що праці Шеллінга зробили дуже великий вплив не тільки на німецьку філософію, але на філософські погляди мислителів інших країн, у тім всунув і діячів російської філософської культури. Він дружив з Ф.И. Тютчевим, листувався з П.Я. Чаадаєвим, його ідеями надихалися У.Ф. Одоєвський, Д.В. Веневітінов, Н.В. Станкевич, брати Киріївскі, А. П Григор'єв, В.С. Соловйов і ін.