6 Хід роботи

6.1 Нагріваємо колбу з гіпосульфітом у водяній бані.

6.2 Як тільки температура почне підійматись, вмикаємо секундомір і записуємо значення температури через кожні 10-15 секунд.

6.3 При досягненні температури 50-60 С вимкнути плитку і опустити колбу з гіпосульфітом у холодну ванну. Продовжуємо спостерігати за зменшенням температури, записуючи значення через кожні 10-15 секунд.

6.4 Коли охолодження припиниться, убирають воду і у розплав вводять кристалики гіпосульфіта. При цьому продовжують записувати значення температур до того моменту, поки температура після підвищення не почне падати.

6.5 Отримані результати занести до таблиці1

Таблиця 1

Час,с
t,С

6.6 Побудувати графік на міліметровому папері.

6.7 Визначити температуру плавлення гіпосульфіту та кристалізації.

7 ЗВІТ ПОВИНЕН МІСТИТИ

7.1 Номер і тему лабораторної роботи.

7.2 Мету лабораторної роботи.

7.3 Результати вимірів і розрахунків.

7.4 Висновок.

8 ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

8.1 Фізичний зміст понять: температура плавлення, теплота плавлення, кристалізація. Умови плавлення.

8.2 Чому температура під час плавлення не змінюється?

8.3 Дати пояснення за побудованим графіком змінення температури із зміненням часу.

9 ЛІТЕРАТУРА

Трофимова Т.И. Курс физики: Учеб. пособие для вузов. 1999

10 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

підготуватись до наступної лабораторної роботи

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №7

Визначення коефіцієнту поверхневого натягу методом відриву кільця.

1 МЕТА РОБОТИ

Визначити коефіцієнт поверхневого натягу води та порівняти з теоретичним значенням.

2. ЗАВДАННЯ

2.1 Методом відриву кільця визначити коефіцієнт поверхневого натягу води.

2.2 Необхідні виміри зробити за допомогою штангенциркуля.

2.3 Обчислити за експериментальними даними коефіцієнт поверхневого натягу води.

3 ОБЛАДНАННЯ

3.1 Спеціальна установка.

2. Штангенциркуль.

3. .Технічні ваги, різновіски.

4. Досліджувана рідина – вода.

4 ВКАЗІВКИ НА ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

4.1. Властивості поверхні рідини. ( Л.1., с.126)

4.2. Змочування. ( Л.1., с.130)

5 ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

П оверхневий натяг можна визначити шляхом виміру сили, яку потрібно прикласти перпендикулярно до поверхні рідини для відриву різних твердих тіл від цієї поверхні. Так як тіло, яке відриваємо ,змочується рідиною, то разом з ним підіймається деяка кількість рідини, т.б. вільна поверхня рідини буде збільшуватись. Внаслідок намагання цієї поверхні скоротитися з’являється сила поверхневого натягу. Якщо сила, яка діє на тіло, дорівнює за значенням силі поверхневого натягу, то тіло одірветься.

Роздивимось кільце із зовнішнім діаметром D товщею d, яке дотикається поверхні рідини. При підніманні кільця над поверхнею рідини між кільцем і поверхнею води утворюється викривлена плівка. Зовнішня поверхня цієї плівки тягне кільце вниз із силою:

F=σ ∙ π ∙ D

внутрішня поверхня ­­— із силою :

F= σ ∙ π ∙ (D – d)

Рівнодіюча сила, яка утримує кільце:

σ π D + σ π (D ­– d) ≈ 2 σ ∙ π (D ­– d).

У момент відриву F = 2σ ∙ π (D – d), звідки

Так як діаметр і товща кільця можуть бути виміряні штангенциркулем, то визначення коефіцієнту поверхневого натягу зводиться до визначення сили відриву F.