(житло, кухня, меблі, одяг тощо дають уявлення про люди­ну). Подібна Нетотожність людських індивідуальностей, їх ду­ховних світів — це величезне благо для суспільства, що від-^ криває нескінченні можливості духовного взаємозбагачення людей.ІУ спілкуванні з тими, хто не схожий на нього, людина набуває нових соціальних якостей, розвиває та удосконалює вже набуті.

^Разом з тим, несхожість людей один на одного має і дру­гий бік. Що відчутніші відмінності в характерах, поглядах, ви­хованні, навчанні, рівнях культури у взаємодіючих суб'єктів, то більше можливостей для виникнення гострих суперечнос­тей між ними.

Звідси випливає, що протиріччя спілкування можна розді­лити на два типи:

— протиріччя конструктивного характеру, які ведуть до розвитку, поглиблення, удосконалення стосунків;

— протиріччя деструктивного характеру, які ведуть до руйнування стосунків^

Щоб виявленні протиріччя не стали згубними для міжосо-бового спілкування, не надали йому деструктивного характе­ру, не зруйнували можливості взаєморозуміння і міжсуб'єкт-ноі кооперації, від індивідів вимагаються активні зусилля певного ро^^датністю (готовністю, бажанням, умінням) до подібних зусиль і визначається характер соціально-моральної ажтавності особи, рівень її моральної культури^

Які ж конкретні зусилля вимагаються від індивіда перед І лицем реальних комунікативних протиріч (тобто протиріч спілісування) ?

^."(Головне завдання суб'єктів комунікації полягає в тому, щоб не просто зафіксувати виявлене протиріччя в його почут-4тєво-дотиковому вигляді, а шляхом рагдо|іально-рефлективної діяльності моральної свідомості чітко сформулювати його як проблему, що вимагає вирішення^ Прийнявши вигляд пробле­ми, протиріччя хвилює моральну свідомість, примушує суб'єк­та мобілізувати всі свої сили і здібності на її вирішення. Для цього необхідно знайти витоки, причини даного протиріччя, дослідити діалектику стосунків протилежностей.

Потім виявляються шляхи подальшого розвитку даного протиріччя і можливості його вирішення. Ось такі основні етапи аналітичної діяльності з вирішення комунікативних протиріч. іОбов'язково треба запам'ятати, що там, де проти­річчя намагаються залишити в «замороженому», «законсерво-

ваному» вигляді, де намагаються робити вигляд, що їх не іс­нує, їх деструктивний потенціал від цього не зменшується, а навпаки, збільшуєтьсяу

Своєчасне вирішення кожного конкретного комунікатив­ного протиріччя дозволяє підняти міжособове спілкування на якісно інший рівень.

Вирішуючись і знищуючись, комунікативні протиріччя не зникають повністю. їм на зміну приходять нові протиріччя, які вимагають, у свою чергу, також конкретних зусиль з боку суб'єктів для їх вирішення.

[Слід виділити основні моральні принципи спілкування: рівність, любов, співчуття, доброзичливість, альтруїзм, повага, толерантність, уміння вислухати, делікатність, тактовність, довіра.

Аморальне ж спілісування будується на таких принципах, як егоїзм, користь, особиста вигода, помста, неповага тощо.

Процес спілкування забезпечується такими засобами, як: мова (слово), погляд, міміка, поза, манера, послання (лист, записка, фотографія), мода^

Отже, міжособове спілкування — це жива форма соці­альної дійсності, яка розвивається шляхом діалектичних про­тиріч, що складають її. Знайти шляхи вирішення протиріч спілісування своєчасно, найбільш оптимальним і найменш бо­лючим способом — завдання суб'єктів моральної культури, які протистоять один одному.

§ 3. Моральна культура спілкування, ..... 11 зміст 1 вияви

Моральна культура спілкування є різновидом людської ді­яльності, коли соціально-моральна активність спрямована на вирішення комунікативних протиріч таким чином, щоб пере­мога все-таки залишалася за принципами гуманізму й соці­альної справедливості.

Саме£специфічні людські способи поведінки, які забезпе­чують гармонійний перебіг процесу спілісування між людьми, і називаються культурою спілкування.

Моральна культура спілісування невід'ємна від моральної культури особи, випливає з неї і являє собою ступінь засвоєн­ня морального досвіду попередніх поколінь у вигляді знань, умінь, навичок, почуттів, установок^

оральна культура особи включає: культуру моральної сві­домості, культуру моральних почуттів і культуру моральної поведінки. Ці складові характеризують рівень засвоєння і реа­лізації моральності кожної конкретної соціальної особи.

Спілкування є мірилом (дзеркалом) моральної культури людини^ Моральна культура спілісування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, ети­кетних правил, стратегій) і уміння їх адекватно використову­вати в кожній конкретній ситуації спілкування.

Будь-який людський контакт виникає за умов певного культурного середовища, учасники спілісування займають ті чи інші соціальні позиції. Моделі поведінки, які визначаються загальнокультурними установками і соціальною роллю, утво­рюють соціокультурну матрицю спілкування. Ця матриця і дає нам готові форми поведінки. Коли учасники спілісування вступають у формалізований контакт у звичайній, часто по­вторюваній ситуації, їм не доводиться винаходити способи поведінки; вони мають можливість використовувати готові правила етикету і стратегії спілкування, адаптуючи їх для да­ного випадку (наприклад, використовуючи готові форми при­вітань, запропонованих культурною традицією, найбільш до­речні у даний момент, конкретизуючи звертання називанням імені того, до кого звертаються).

Якщо яс ситуація і правила поведінки учасників не визна­чені одночасно традицією і правилами соціальної гри, присто­сування доводиться виробляти самостійно. Ці пристосування неминуче будуть включати в себе і етикетні моделі, і відпра­цьовані стратегії, але як поодинокі моменти цього нового, не стандартизованого пристосування. Можна сказати, що, при­стосовуючись, людина виробляє стратегію, придатну для даної конкретної ситуації спілкування. Моральна культура спілку­вання особи в тому й виявляється, що на основі знань загаль­них культурних моделей поведінки особистість може вироб­ляти нові зразки поведінки, застосовувані до нестандартної конкретної ситуації, адаптуючи вясе відоме й усталене (три­вале) до нового, нетипового.

["Вироблення і втілення стратегій спілісування передбачає врахування психологічних закономірностей спілісування і ці­лий ряд умінь. Тут ми лише перерахуємо найважливіші з них: уміння координувати свою поведінку з поведінкою партнера на рівні психофізичної взаємодії (враховується сила голосу, швидкість реакцій тощо), інтелектуальних операцій (враху-

нання кмітливості співбесідника, його тезаурус тощо), уміння давати зворотній зв'язок, не викликаючи захисних реакцій, забезпечувати психологічну підтримку, здійснювати самопре-зеитацію. Всі ці вміння входять до структури комунікативних здібностей^

Отже, моральна культура спілісування особи являє собою, з одного боку, знання і володіння культурними інструментами спілісування і моральними нормами поведінки, які вироблені в ході суспільно-історичної практики і прийняті в тій соціо-культурній групі, до якої належить людина. З другого боку, це розвинені комунікативні здібності людини, вміння створюва­ти гармонійне спілісування.