(житло, кухня, меблі, одяг тощо дають уявлення про людину). Подібна Нетотожність людських індивідуальностей, їх духовних світів — це величезне благо для суспільства, що від-^ криває нескінченні можливості духовного взаємозбагачення людей.ІУ спілкуванні з тими, хто не схожий на нього, людина набуває нових соціальних якостей, розвиває та удосконалює вже набуті.
^Разом з тим, несхожість людей один на одного має і другий бік. Що відчутніші відмінності в характерах, поглядах, вихованні, навчанні, рівнях культури у взаємодіючих суб'єктів, то більше можливостей для виникнення гострих суперечностей між ними.
Звідси випливає, що протиріччя спілкування можна розділити на два типи:
— протиріччя конструктивного характеру, які ведуть до розвитку, поглиблення, удосконалення стосунків;
— протиріччя деструктивного характеру, які ведуть до руйнування стосунків^
Щоб виявленні протиріччя не стали згубними для міжосо-бового спілкування, не надали йому деструктивного характеру, не зруйнували можливості взаєморозуміння і міжсуб'єкт-ноі кооперації, від індивідів вимагаються активні зусилля певного ро^^датністю (готовністю, бажанням, умінням) до подібних зусиль і визначається характер соціально-моральної ажтавності особи, рівень її моральної культури^
Які ж конкретні зусилля вимагаються від індивіда перед І лицем реальних комунікативних протиріч (тобто протиріч спілісування) ?
^."(Головне завдання суб'єктів комунікації полягає в тому, щоб не просто зафіксувати виявлене протиріччя в його почут-4тєво-дотиковому вигляді, а шляхом рагдо|іально-рефлективної діяльності моральної свідомості чітко сформулювати його як проблему, що вимагає вирішення^ Прийнявши вигляд проблеми, протиріччя хвилює моральну свідомість, примушує суб'єкта мобілізувати всі свої сили і здібності на її вирішення. Для цього необхідно знайти витоки, причини даного протиріччя, дослідити діалектику стосунків протилежностей.
Потім виявляються шляхи подальшого розвитку даного протиріччя і можливості його вирішення. Ось такі основні етапи аналітичної діяльності з вирішення комунікативних протиріч. іОбов'язково треба запам'ятати, що там, де протиріччя намагаються залишити в «замороженому», «законсерво-
ваному» вигляді, де намагаються робити вигляд, що їх не існує, їх деструктивний потенціал від цього не зменшується, а навпаки, збільшуєтьсяу
Своєчасне вирішення кожного конкретного комунікативного протиріччя дозволяє підняти міжособове спілкування на якісно інший рівень.
Вирішуючись і знищуючись, комунікативні протиріччя не зникають повністю. їм на зміну приходять нові протиріччя, які вимагають, у свою чергу, також конкретних зусиль з боку суб'єктів для їх вирішення.
[Слід виділити основні моральні принципи спілкування: рівність, любов, співчуття, доброзичливість, альтруїзм, повага, толерантність, уміння вислухати, делікатність, тактовність, довіра.
Аморальне ж спілісування будується на таких принципах, як егоїзм, користь, особиста вигода, помста, неповага тощо.
Процес спілкування забезпечується такими засобами, як: мова (слово), погляд, міміка, поза, манера, послання (лист, записка, фотографія), мода^
Отже, міжособове спілкування — це жива форма соціальної дійсності, яка розвивається шляхом діалектичних протиріч, що складають її. Знайти шляхи вирішення протиріч спілісування своєчасно, найбільш оптимальним і найменш болючим способом — завдання суб'єктів моральної культури, які протистоять один одному.
§ 3. Моральна культура спілкування, ..... 11 зміст 1 вияви
Моральна культура спілкування є різновидом людської діяльності, коли соціально-моральна активність спрямована на вирішення комунікативних протиріч таким чином, щоб перемога все-таки залишалася за принципами гуманізму й соціальної справедливості.
Саме£специфічні людські способи поведінки, які забезпечують гармонійний перебіг процесу спілісування між людьми, і називаються культурою спілкування.
Моральна культура спілісування невід'ємна від моральної культури особи, випливає з неї і являє собою ступінь засвоєння морального досвіду попередніх поколінь у вигляді знань, умінь, навичок, почуттів, установок^
оральна культура особи включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних почуттів і культуру моральної поведінки. Ці складові характеризують рівень засвоєння і реалізації моральності кожної конкретної соціальної особи.
Спілкування є мірилом (дзеркалом) моральної культури людини^ Моральна культура спілісування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, етикетних правил, стратегій) і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування.
Будь-який людський контакт виникає за умов певного культурного середовища, учасники спілісування займають ті чи інші соціальні позиції. Моделі поведінки, які визначаються загальнокультурними установками і соціальною роллю, утворюють соціокультурну матрицю спілкування. Ця матриця і дає нам готові форми поведінки. Коли учасники спілісування вступають у формалізований контакт у звичайній, часто повторюваній ситуації, їм не доводиться винаходити способи поведінки; вони мають можливість використовувати готові правила етикету і стратегії спілкування, адаптуючи їх для даного випадку (наприклад, використовуючи готові форми привітань, запропонованих культурною традицією, найбільш доречні у даний момент, конкретизуючи звертання називанням імені того, до кого звертаються).
Якщо яс ситуація і правила поведінки учасників не визначені одночасно традицією і правилами соціальної гри, пристосування доводиться виробляти самостійно. Ці пристосування неминуче будуть включати в себе і етикетні моделі, і відпрацьовані стратегії, але як поодинокі моменти цього нового, не стандартизованого пристосування. Можна сказати, що, пристосовуючись, людина виробляє стратегію, придатну для даної конкретної ситуації спілкування. Моральна культура спілкування особи в тому й виявляється, що на основі знань загальних культурних моделей поведінки особистість може виробляти нові зразки поведінки, застосовувані до нестандартної конкретної ситуації, адаптуючи вясе відоме й усталене (тривале) до нового, нетипового.
["Вироблення і втілення стратегій спілісування передбачає врахування психологічних закономірностей спілісування і цілий ряд умінь. Тут ми лише перерахуємо найважливіші з них: уміння координувати свою поведінку з поведінкою партнера на рівні психофізичної взаємодії (враховується сила голосу, швидкість реакцій тощо), інтелектуальних операцій (враху-
нання кмітливості співбесідника, його тезаурус тощо), уміння давати зворотній зв'язок, не викликаючи захисних реакцій, забезпечувати психологічну підтримку, здійснювати самопре-зеитацію. Всі ці вміння входять до структури комунікативних здібностей^
Отже, моральна культура спілісування особи являє собою, з одного боку, знання і володіння культурними інструментами спілісування і моральними нормами поведінки, які вироблені в ході суспільно-історичної практики і прийняті в тій соціо-культурній групі, до якої належить людина. З другого боку, це розвинені комунікативні здібності людини, вміння створювати гармонійне спілісування.