2 Год. - Венера, 3 год. - Меркурій, 4 год. - Місяць, 5 год. - Са­турн,

6 Год. — Юпітер, 7 год. — Марс. Далі повторюється в тому ж поряд­ку:

8 год. — Сонце, 9 год. — Венера і т. д. Доба неділі закінчується годиною Меркурія (24 год.). Отже, понеділок починається годиною Місяця, тому він присвячений Місяцю. Так кожен день отримав свого покровителя-

Розглянемо ж дні тижня з їхніми планетами-охоронцями, як їх уяв­ляли наші Предки.

Неділя перебуває під знаком Сонця. Як писав Олександр Потебня, Богиня Неділя була шанованою в українців, її уявляли в образі дівчини-красуні з довгим золотавим волоссям — це Сонячна панна, донька Свя­тої П'ятниці (або Богині Роду - Баби Яги). Вірили, що людина, яка на­родилася в неділю, буде щаслива, гарна, здорова. Волхви могли, знаючи точно годину народження дитини, передбачити її вдачу, пророкувати її майбутнє. Головними Богами неділі завжди вважались Дажбог, знаком якого є сонячне колесо, і Сварог, знаком якого є Сварга.

Ці символи знаходимо серед найстародавніших орнаментів пе-лазгів, трипільців, троянців, скіфів. Сварга (санскритське вьаща) озна­чає «найвище небо Богів»,-«той, хто рухає небо». У Сварзі знаходить­ся Рай — Луки Сварожі.

Понеділок присвячений Місяцю, який розпочинає цей день. Місяця уявляли світловолосим юнаком, струнким, блідолицим. Оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, він вважається непостійним і тому починати щось важливе у понеділок не наважувалися, бо буде не­вдача. Досі існують такі приказки, як: «Понеділок — важкий день». «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай». Понеділок -це чоловічий день. Однак, за Звичаєвим правом, жінки мали звичай «понеділкування» — звільнення від важких домашніх робіт і навіть по­дружніх обов'язків. Християнство ж остаточно ліквідувало цей зали­шок матріархату, приписавши жінкам у цей день постувати. Головним Богом понеділка, можливо, був Хоре.

Вівторок. Планета-охоронець - Марс (Арес). Вівторок в українців завжди вважався легким днем, щасливим. Назву свою отримав від «вторий» — другий день тижня. Це також чоловічий день. Ііраук-раїнська назва планети Арес, або Арей, - захисник воїнів. Головним Богом вівторка вважається Симаргл.

Середа, або, як казали в давнину, «третійник» знаходиться у сере­дині тижня. ЇЙ покровптельствує Меркурій (Єремис), який вважався посланцем Богів, захисником мандрівників, торгівлі; мистецтва тощо. За давньоукраїнськими звичаями, цей день присвячувався Богині Дані. Це жіночий день. Можна робити все на городі, в хаті: прати, ткати, ши­ти. Головним Богом середи вважається Велес.

Четвер розпочинається годиною Юпітера - найбільшої планеті: Сонячної системи. У всіх слов'ян це був день Перуна - він найго­ловніший Бог четверга. Саме в четвер йому приносили жертви біля священних дубів; мужчни-воїнн просили охоронити в бою, дати силу відвагу, чоловічу снагу. Назва дня від «четвертий». У цей день також можна робити все і навіть застерігати від безділля або надмірних веселощів : «Хто в четвер скаче, той у п'ятницю плаче». Але всі четверги, починаючи від Чистого четверга (перед Великоднем), вважалися неспри­ятливими для виїзду в дорогу або для початку якогось діла. Не можна у будь-який четвер виварювати білизну, виймати сажу з печі. Зате останній четвер місяця сприятливий для лікування дітей, особли­во від переполоху

П'ятниця названа від «п'ятий», їй покровительствує Венера (Афродіта). Це цілком жіночий день. У слов'ян він пов'язаний з Мокошею (в християнстві її заступила Свята П'ятниця), яку надзвичайно шану­ють українці, бо вона є покровителькою шлюбу, Богинею Роду хранителькою домашнього вогнища. П'ятницю уявляють літньою жінкою з вінком на голові, її зображення здавна чіпляли біля криниці.

Кожна п'ятниця є поминальним днем — саме в цей день тижня згадують своїх покійних родичів. Тому в п'ятницю не можна працювати голкою, ножи­цями, веретеном, щоб не проколоти душі померлих.

Богині П'ятниці в сиву давнину передувала Баба Яга, проте за ос­танні кілька століть її образ набув негативного чи навіть дещо страшно­го вигляду, хоча в усіх казках вона завжди допомагає героєві, котрий виявився сміливим і проявив свою кмітливість.

За дослідженнями Олександра Потебні та інших фольклористів, Баба Яга, є родоначаль­ницею, Предкинею — саме такою вона під різними іменами шанувала­ся ще в трипільців, скіфів, слов'ян.

Субота — жіночий день, її захисником є Сатурн, або Кронос, який вважається Богом Часу, охоронцем посівів, плодючості. Покровителя­ми суботи і часу загалом у слов'ян вважаються Чнслобог і Стрибог. Дослідники погоджуються, що назва цього дня походить від старо­слов'янського «со+битіє», тобто «буття (моління) разом», оскільки в цей день наші Предки вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з Богами".

Тиждень у церковнослов'янській мові називався сідмицею, так він зветься і нині в церковних календарях.

Назви днів тижня за їхніми порядковими числами збереглися у всіх слов'янських народів.

Назва неділя, що означає неробочий день, також збереглася у всіх слов'ян, крім росіян, які неділею називають увесь семи­денний тиждень, а воскресеньем (за аналогією до християнської Пасхи --воскресіння Ісуса) називають кожну неділю року (тобто 52 дні на рік).

Кожному дню тижня відповідає свій колір. На жаль, у різних джере­лах немає одностайності щодо кольорової гами тижня. Подаємо найпо-пулярніші в Україні:

неділя — золотий, жовтогарячий;

понеділок — срібно-зеленавий, світло-фіолетовий;

вівторок — малиновий;

середа — синій;

четвер — темно-червоний, багряний;

п'ятниця — світло-жовтий;

субота — зелений, темно-фіолетовий.

Цю символіку кольорів викорис­товували щодня, оскільки вона несе відповідну до дня тижня енергети­ку. Ллє різнобій у визначенні цих кольорів пояснюється неоднаковим сприйняттям кольору різними людьми.

Поділ року на місяці ─

зафіксований археологічними знахідками в Ук­раїні: ритуальні чаші II IV ст., наприклад, у с. Лепесівка Волинської обл., календар полян у с. Ромашки Київської обл. Більшість стародавніх кален­дарів зображалися на глиняних глечиках у вигляді своєрідних орнаментів із 12 прямокутних рамок, що мають різні малюнки, які означають ті чи інші сезонні роботи або фази місяця. Так, наприклад, на одній скіфській чарці зображено 12 півмісяців у різних фазах. Найбільше ка­лендарів знайдено при розкопках поселень Черняхівської культури.

Одвічною проблемою будь-якого календаря є те, що число діб в ас­трономічному календарі не ціле, а дробове.

Місяць складається з 29,53059 доби. Помноживши це число на 12 місяців, отримаємо 354,36706 доби за рік. Але ж астрономічний рік має 365 днів. Куди ж по­діти цю різницю? Відомо, що певний час в Україні існували 13-місячні роки, які чергувалися з 12-місячними.

У 13-місячному році праукраїнців був ще знак Змієносця, в який Сонце входить ЗО листопада і виходить 18 грудня, а далі перебуває у сузір'ї Стрільця. Слід зауважити, що сучасний поділ екліптики на 12 знаків є досить умовним: кожному місяцю відведено 30° річного ко­ла. Хоча межі впливу кожного сузір'я зовсім не однакові: наприклад, Скорпіон має найменший час впливу (8 днів), а Діва — найбільший (44 дні). Крім того, частина сузір'я Скорпіона розміщена майже пара­лельно сузір'ю Змієносця. Чи не тому серед людей, народжених під сузір'ям Скорпіона, існує найбільша різноманітність типів і характерів: від жорстоких, хижих до вразливих і беззахисних або закомплексова­них осіб, які нібито самі себе «жалять своєю ж отрутою».

Поділ року на тринадцять місяців існував, крім слов'ян, і в інших на­родів. Кількість днів у місяці залежала від зовнішніх природних ознак, найчастіше від фази місяця. Кожен місяць починався з Молодика, тому нині не завжди сучасні числа відповідають тому розташуванню небес­них світил, яким керувалися в давнину.

Тринадцятимісячні роки дуже лякали християнську церкву, тому язичницький тринадцятимісячний рік, як і взагалі число тринадцять, вважати «чортовою дюжиною».

Час перебування Сонця в зодіакальних сузір'ях не відповідає прий­нятому в астрології поділу року на 12 рівних місяців, тому поруч з ук­раїнськими народними назвами Зодіаку подаємо також астрономічні періоди перебування Сонця у цих сузір'ях.

Овен - українські народні назви Арес, Варан, Скоп: 18 кв- 14 травня (26 днів).

Тілець — Бик, Тур, Волос, Волосожар, Стожари, Квочка, Квочка з курчатами, Курочка, Баби, Баби-звізди: 14 травня — 21 червня (38 днів).

Близнюки - Рожаїпщі, Близнята: 21 червня - 20 липня (29 днів).

Рак: 20 липня - 11 серпня (22 дні). Лев - Лев: 11 серпня — 17 вересня (37 днів). Діва - Діва, Панна, Діва-Лілея, Крилата Діва: 17 вересня - ЗО жов­тня (44 дні).Терези - Ваги, Волопас, Дівка воду несе: 31 жовтня - 22 листопада (23 дні)

.Скорпіон - Скорпіон, Ведмідь, Ведмедюк, Змієносець: 22 листопа­да — ЗО листопада (8 днів).Змієносець (13-й знак) - Змія, Змієносець, Скорпіон: ЗО листопада — 18 грудня (18 днів).Стрілець - Стрибог, Стрілець, Перун: 18 грудня - 19 січня (32 дні).

Козоріг - Коза, Пан, Хрест: 19 січня - 16 лютого (27 днів).Водолій - Мокоша, Водник, Водяник: 16 лютого - 12 березня (24 дні).

Риба - Риба, Рибала: 12 березня - 18 квітня (37 днів).

Кожен місяць за язичницької доби мав знак головного Бога цього періоду: березень - Лада,

квітень - Ярило,

травень - Дажбог,

червень -Купайло,

липень - Перун,

серпень — Боги Спаси,

вересень - Світовій,

жовтень - Мокоша (Мати Слава),

листопад - Доля (Ясна),

грудень -Сварог (Род),

січень — Дана,

лютий — Велес.

Наша Україна успадкувала від індоєвропейської цивілізації знак Би­ка (Тільця). Чи не тому саме в цього знаку збереглося найбільше назв, даних сузір'ю нашим народом.

Це сузір'я (астрономічна назва - Плеяди) складається із семи зірок, згуртованих так, неначе курчата навколо квоч­ки, - звідси народна назва Квочка, Курочка, Квочка з курчатами.

Назва Баби, або Баби-звіздн відповідає розумінню Плеяд як групи жінок, яке відоме в багатьох інших народів світу.

Чимало можуть розказати нам назви знаків Зодіаку та пов'язані з ними назви понять, що стосуються нашої історії

В усіх слов'янських народів, крім росіян, збереглися і до сьогодні прадавні назви місяців. Росіяни ж запозичили їх у римлян. Розглянемо деякі назви місяців, котрі існували в різних куточках України, а почне­мо з весни — давнього початку нового літа (року).

Березень. Інші назви; березоль, березозорь, сочень, соковик, протальник, «з гір потоки», зсирайярочки, капельник. У слов'ян переважають назви цьо­го місяця від слова береза. Біла береза в цей час уже дає сік. Михайло Мак­симович записав назву цього місяця як «місяць-чернець» і пояс­нив, що в народі вважають таким тільки той місяць, який наро­джується і сходить у Великий піст. Проте; таке пояснення нас не зовсім за­довольняє. Існує приказка: «Як буде місяць-чернець, то буде й світу кінець». Значення її значно глибше - народ вклав у цей вислів старо­давні астрономічні знання, пов'язані з сонячним затемненням, ко­ли Місяць, закриваючи .Сонце, стає чорним.

Астрономи підтверджу­ють вірогідність глобальних природних катаклізмів саме в момент збігу вес­няного рівнодення і затемнення Сонця. Такі збіги відбуваються кожні: 532,1 596,7 980,9 576 років. Причому найбільші природні катастро­фи відбуваються саме в 7 980-річні й 9 576-річні періоди: таким був ка­таклізм межі палеоліту й мезоліту

На думку Миколи Чмихова, Зодіак виник як спосіб виживання людства: уміння розрахувати й передбачити час настання стихійного лиха вселяє віру в можливість такого виживання. Глобальні катастро­фи найчастіше відбуваються тоді, коли найбільше порушується еко­логічна рівновага в природі. Проте після кожного космічного ка­таклізму людство вступає в нову епоху свого відродження, встанов­люється природна рівновага, збагачується знання людства па новому, іншому ступені розвитку".

Квітень. Інші назви: цвітеш, краснець, снігопн, дзюрчальник, во­долій, лукавець. Як бачимо, всі назви виникли завдяки спостережли­вості наших Пращурів, їхній любові до природи. Квітень - це пробу­дження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

Травень. Майже у всіх слов'ян цей місяць названий від «трави». Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик то­що. У деяких районах Росії він ще має назву мур (від «мурава» — тра­ва). В українців є й назва май, проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов'янського: «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. Римляни ж запозичили цю назву в аборигенів завойованої країни — нащадків пелазгів та етрусків, і так само, як і вони, вшановували Богиню Майю. На честь Майї, яка вважалася матір'ю природи, влаштовували свята й інші нащадки аріїв — індійці. Отже, це одна з найдавніших традицій і назв.

Червень. Має назви: кресник, червець, ізок, гнилець. «Кресник» озна­чає літній еонцеворот. Походить це слово від «кресати» вогонь, тобто за­палювати купальське вогнище. Іноді мовознавці пояснюють назву чер­вень від назви личинки з якої в минулому виготовляли червону фарбу. Ллє більш переконливими і правдоподібними є пояснення назви від червоний: час достигання ягід, плодів, квітів, які в цей час червоніють.

Слово "трійця" збереглося у цілому ряді виразів, у термінології свят, у назві ритуальних свічників, які символізували триєдиний вогонь (триєдиного Агні) під час давніх обрядів з культом Трійці. Для вшанування цієї Триєдиної Сили, крім пишних свят - Різдва, Купала тощо, наші предки встановили окреме свято, яке так і звалось - Трійця. Свято Трійці є святом її торжества, коли крім двох батьківських іпостасей Трійці - вогню й води - у повній силі виступає третій член Триєдиної Сили - дитя вогню і води - зелень. Тому свято має й другу назву Зелені свята. Місяць, на який випадає вшанування Трійці, й нині зветься "червень". Чому не Трійцень, а Червень? А тому, що перед тим, як усталилась назва "Трійця", символ божественної триєдності звався "Чер" (Шр, Щир, Шир, Чар). Варіабельність звучання (а отже, й написання) цієї назви пов'язана з тим, що вона дуже давнього походження, - ще від тих часів, коли голосних не було, а приголосні ч, щ і ш не розрізнялись. Хоча згадана назва Трійці й невимірне давня, в українській мові й сьогодні живуть сотні слів, утворених від неї в усіх варіантах її звучання.

Розглянемо для початку українське слово "щирий". Словники наводять такі його значення: прямий, душевний, відвертий, сердечний, відкритий, безпосередній, проникливий, доброзичливий, шляхетний, повний, чистий, безхитрісний, справжній, непідробний, зразковий, суттєвий, старанний, переконаний, переконливий, активний, палкий, заповзятий, запальний, істинний, вірний, сильний тощо. Яке ж первинне поняття може об'єднати такі всебічно позитивні характеристики? Очевидно, одне з найзагальніших, найсуттєвіших. Таким може бути лише поняття про Бога. Відкинувши від слова "щирий" прикметникове закінчення та голосні, яких в давнину не знали, маємо ім'я, що вимовлялось як Щр , в пізніше, коли в мові з'явились голосні - як "Щир", "Щер", "Чер" і тому подібне.

Довідуємось, що на Північному Кавказі в мові адиге й досі є слово "Щр", яке означає троїстість (три, трійця). В поєднанні зі словом "кес", яке означає "спрямованість", "плин", "меч", адиги утворили слово "щрксси", тобто "троїстоспрямовані" або "поклонники Трійці"(1) - А.Кувдинський. "Державний герб християнської України", Чікаго, 1983, с.20. ) . Пізніше слово "щрксси" стало вимовлятися як "черкеси". Те саме спостерігаємо й на Україні, де українців називали "черкаси", що колись означало - шанувальники Трійці.

Крім слова "черкаси", в українській мові живе дуже багато слів з коренем "чер", а також з його варіантом "чар". До цих слів належать: назва людини, що присвятила своє життя Богові - "чернець"; назва місяця, в якому відзначається свято Трійці - "червень"; назва сакрального кольору - "червоний", назва порядку, безконечної послідовності - "черга"; назва осередку життєтворчої, біологічної енергії - "черево" (пізніше "живіт", від слова "жити"); вмістилище здатності пізнавати бога - "череп"; породжені богом істоти - "череда"; божественна оселя - "чертог"; джерело для "черпання"; забуте значення слова "черн", що збереглось у прізвищах - Черненко, Черняк, Чернай, Чермак, Черний, Черниш, Черник, Черні, Чернявський, Чернявщенко, Черсах тощо та в українських географічних назвах, а саме в назві давньоукраїнського міста на Дністрі - Черн, яке проіснувало з VI по XII ст., сучасних селищ - Черниш, Чсрнів, Чернелиця, Чернацька, Чернігівка, Чернявка,Черняхів і міст Чернігів і Чернівці...

Не менше українських слів і з коренем "чар". Ця назва божественного напою "чар", ритуальної посудини для цього - "чара"; божественної дії - "чари", "чарування"; служителів культу Трійці - "чарівник", "чародій", "чародійник" та багато інших.

У звучанні "шир", божественна властивість Трійці творити світ породила дієслова: "ширити", "широчити" від яких виникли слова "ширина", "широкий", "широчінь", "ширяти" тощо.

Від тих часів, коли культи нових богів потіснили культ триєдиної космотворчої сили Шр (Чер), священнослужителі нових богів, не маючи сили припинити традицію культу, спробували трактувати ім'я триєдиного бога, як прояв нечистої сили. Від них в українській мові з'явились слова з негативним значенням культу: "чорнити", "чорний", "чорт", "чорновий", "чорнокнижник", "чорнороб", "чортівня", "чортовина", "чортовиння" тощо.

Цікаво відзначити, що всі негативні значення культу в українській мові відокремлені від позитивних уведенням голосної "о" замість "е". В російській мові цього не сталося. Негативні, як і позитивні значення культу, пишуться однаково - через "е" - "чорнить", "черг" тощо. Чому саме в українській мові сталось таке-розокремлення? Річ у тому, що, як свідчать знахідки Тризуба, культ Трійці десятки тисяч років тому органічно поєднався із свідомістю українського народу. Народ не зміг допустити приниження своїх сокровенних святинь і негативні значення став вимовляти інакше. Ось чому жоден Черненко не змінить своє прізвище на Чорненко.

Культ триєдиного божества, що називалось Шр (Чер) і символізувалось Тризубом, існував дуже давно. Про це свідчить не лише той факт, що варіанти слова "Шр" поширені в багатьох мовах від едигейської до французької (згадаймо французьке "чарм" - "чари"), але й той факт, що символ божества "Шр" ліг в основу літери, яка позначала звук "Ш". При тому не лише в українській глаголиці і кирилиці, а й у алфавітах етрусків, греків, в угаритському клинописному алфавіті, в усіх єгипетських алфавітах, навіть у японських та інших ієрогліфах. Такі давня і прадавня назви нашого державного герба, нашого національного символу.

Липень. Інші назви: липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх (від юдей­ського пророка Іллі, якого адаптувало християнство). Народна ж назва прозора - в цей час цвіте лина, збирають липовий цвіт, який є цілющи­ми ліками від застуди та інших хвороб. Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явищ.

Серпень. Майже у всіх слов'ян назви цього місяця пов'язані зі жни­вами, серпами (у білорусів — «жнивень»). Інші народні українські на­зви: копень, гедзень, хлібочол, жпивець, спасівець, У росіян його назива­ють «прибериха-припасиха», що також зрозуміле як збирання запасів на зиму.

Вересень. Означає «вересовий місяць», тобто час збирання вересо­вого меду та винограду Інші давньоукраїнські назви: сівень, вересжць, ревун, «бабине літо» (від давнього свята).

Жовтень. Місяць жовтого ліктя. Інші назви: падзерник, кострич-ник, весільних, зазимник. У цей час починали м'яти льон, коноплі, справ­ляти весілля;

Листопад. Прозора загальнослов'янська назва, пов'язана з опадан­ням листя із дерев. Називають його ще падолистом, напівзимником. На­зва листопада «братчин», вірогідно, пов'язана з язичницькими братчи-нами, які присвячуватися мисливським святам.

Грудень. Названий від мерзлих грудок землі, що іноді серед дослідників викликає сумнів. Проте в літописі знаходимо пояснення: «... поидоша на ко.тіхь. а по грудну пути, бі бо тогда місяць грудень»". Інші назви місяця: хмурень, мочавець, солоноворот, андріець (від хрис­тиянського апостола Андрія). У цьому місяці сонце «повертає на літо», тобто дні починають збільшуватися.

Січень. Інші його назви: тріскун, сміговик, льодовик, просинець. Ос­тання назва за деякими версіями означає «просити в Богів добра», бо в цей час випадають різдвяні свята. Однак це не відповідає дійсності, оскільки у січні різдвяні свята стали відзначати лише в XX ст. У січні сікли ліс, готували ділянки під поля. Існує й інше припущення, що січень — від «мороз січе».

Лютий. Названий так через люті морози, лютих вовків, які в цей час найбільше голодують. Інші народні назви: крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник. Остання назва походить від свята Стрітення (Гром-ниця), коли, за народними повір'ями, Зима зустрічається з Весною.

Отже, як бачимо, усі назви місяців вказують на одвічний зв'язок ук­раїнців із природою, сезонною працею хліборобів.

СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

Праукраїнський рік складався із чотирьох сонячних фаз, які нині уяв­ляються у вигляді чотирьох пір року. Астрономічні фази сонячного ро­ку за всесвітнім часом виглядають приблизно так:

1. Весняне рівнодення — 20, 21 березня.

2. Літнє сонцестояння — 21, 22 червня.

3. Осіннє рівнодення — 22, 23 вересня.

4. Зимове сонцестояння — 21, 22 грудня.

Графічно це завжди зображалося у вигляді кола, розділеного нав­хрест на чотири сектори. Однак у Києві весняне рівнодення на­стає, як правило, раніше від всесвітнього часу — 17—19 березня, а осіннє рівнодення — пізніше 25—26 вересня.

Сонце «робить повний круг на небі», тобто проходить через усі сузір'я Зодії, за 365,256360 доби. Це має назву зоряного року. Три­валість нашого календарного року 365 або 366 днів. Але за рік Сон­це не закінчує свого шляху по Зодіях на 50,2 секунди. Тому за кожні 72 роки точка весняного рівнодення переміщується приблизно на 1 градус. За 2 156 років це становитиме близько одного знаку Зодії (або ЗО градусів).

Те сузір'я, в якому перебуває точка весняного рівнодення, впли­ває на всю епоху і дає їй назву. Нині точка весняного рівнодення перебу­ває у сузір'ї Риб, тому ми звемо нашу епоху─ епохою Риби.

Ось звідки на на­ших стародавніх писанках зображення рибок або ще давніші малюнки ба­ранчиків (символ Овна, епоха якого була з 1721 р. до н. ч. до 20 р. н. ч.). Те­пер наша Земля входить в епоху Водолія, яка, за одними гіпотезами, наста­не близько 2176 р., за іншими — значно раніше.

За 25 870 років точка вес­ни проходить через усі сузір'я і починає нове коло.

Планета, під впливом якої перебуває перший день року, має вплив і на весь рік, тому кожен рік іде під знаком певної планети.

Наші Предки за цими знаками могли передбачати, яким буде рік. Вважалося, що рік Сонця - сухий, теплий, врожайний. Рік Місяця -мокрий і холодний. Рік Марса - сухий, спекотний, з громами, пожежа­ми. Рік Меркурія — холодний, сухий, рідко буває врожайним. Рік Юпітера - вологий, особливо навесні й восени, але багатий на врожай. Рік Венери - туманний і холодний, але літо тепле. Рік Сатурна - холод­ний, неврожайний, з великими повенями.

Щоб правильно вирахувати день весняного рівнодення, слід знати, що за кожні 400 років точка весни зміщується на 1,6954 доби, тому ця дата ко­ливається від 18 до 21 березня. Точки весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння можуть бути різними у різних регіонах.

Найвизначальнішим святом Сонячного року є Великдень, який ви­падає в різні числа, тобто є «рухомим» святом. Найрухомішим святом завжди було Новоліття (Новий Рік), яке визначаємо за першим весня­ним Молодиком, що настав перед весняним рівноденням (іноді може випадати навіть на кінець лютого).