§ 4. Особливості виконання інших покарань щодо військовослужбовців

Службове обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) є но­вим видом основного покарання і має комбінований характер: а) во­но проявляється у примусових заходах майнового характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняєть­ся моральний вплив — він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Стаття 58 КК України за своїм змістом є новою, оскільки не має аналогів у раніше діючому кримінальному і виправно-трудовому за­конодавстві. Службове обмеження для військовослужбовців як кри­мінальне покарання передбачено Кримінальним кодексом 2001 р. уперше. Аналіз тексту кримінального закону дозволяє припустити, що цей вид покарання покликаний замінити собою виправні роботи у відношенні військовослужбовців з урахуванням неможливості їх застосування до останніх.

Цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК так і у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та осо­бу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58).

Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести місяців до двох років.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 КК службове обмеження призначається тільки тим військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, тобто обрали її своєю професією. Особливістю тут є та обставина, що в процесі відбування даного по­карання засуджений продовжує колишню соціально корисну діяль­ність без розриву з найближчим мікросоціальним оточенням, хоча і

335

на примусовій основі, з утриманням у дохід держави визначеної час­тини його грошового утримання.

Покарання у виді службового обмеження військовослужбовців виконується командуванням військових частин, установ, органів і військових формувань, у яких проходять службу засуджені. Очевид­но, що суб'єкти, які виконують це покарання, зазначені тут у най­більш загальному виді. Більш точно їхнє визначення, на наш погляд, повинне міститися в окремому відомчому правовому акті — Поло­женні про відбування кримінальних покарань засудженими військо­вослужбовцями.

До правових підстав виконання призначеного покарання крім вироку суду, що вступив у законну силу, відноситься наказ коман­дира військової частини по місцю відбування покарання про його ви­конання. У наказі роз'ясняється зміст вироку суду щодо терміну по­карання і правообмежень, що випливають з нього, визначаються кадрові, фінансові й інші служби або посадові особи, відповідальні за виконання окремих розпоряджень вироку. Зміст наказу оголошу­ється засудженому, у чому він розписується, а також доводиться до відома усієї військової частини. Наказ повинний бути виданий не пізніше трьох днів після одержання документів, що надійшли із

суду.

Для забезпечення контролю суду за виконанням призначеного покарання командир військової частини зобов'язаний направити в суд повідомлення, що містить відомості про надходження вироку, про видання відповідного наказу і прийняття його до виконання. Да­не повідомлення направляється в суд разом з копією наказу про ви­конання покарання.

За невиконання вироку суду командир військової частини або підлеглі йому посадові особи несуть відповідальність.

Окремо треба зупинитися на особливостях відбування арешту військовослужбовцями (ст. 105 ВТК).

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покаран­ня на гауптвахті.

На гауптвахті роздільно тримаються:

— засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

— засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщи­ків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

— засуджені військовослужбовці, які проходять службу за при­зовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

336

Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на га­уптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одер­жання розпорядження суду про виконання вироку.

Порядок і умови відбування арешту засудженими військово­службовцями визначаються цим Кодексом, нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, а також правилами відбуван­ня кримінальних покарань засудженими військовослужбовцями.

Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не за­раховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здо­ров'я.

Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у вигляді подяки, до­строкового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повніс­тю або частково.

За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у вигляді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до деся­ти діб.

Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби ко­ристується начальник гарнізону. Правом застосування інших захо­дів заохочення і стягнення користуються військовий комендант і на­чальник гарнізону.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України. — К., 2001.

3. Указ Президента України від 5.04.1994 р. № 139/94 "Про По­ложення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах Ук­раїни".

337

22 — 2-659

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.1999 р. № 1931 "Про Положення про особливості організації і несення вартової служби в дисциплінарному батальйоні (частині)".

5. Постанова Пленуму Верховного Суду № 15 від 28.12.96 р. "Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочи­ни, в дисциплінарний батальйон".

6. Бондарєв В.В., Нестатутні взаємовідносини серед війсьовослуж-бовців збройних сил України: кримінологічний аналіз та попе­редження. Автореф. дис. ... канд. юр. наук. — К., 2001 (КНУ ім. Тараса Шевченка).

6. Стручков Н. А. Советское исправительно-трудовое право: Осо-бенная часть. — Рязань, 1985.

Додатки

Кількість ув'язнених на 100 тис. населення в різних країнах у 90-х роках XX століття

Держава (рік)	Кількість	Держава (рік)	Кількість
Австралія	89	Малайзія (1992)	122
Австрія (1995)	85	Молдова (1997)	256
Азербайджан (1997)	393	Нідерланди (1995)	65
Албанія (1994)	ЗО	Німеччина (1995)	85
Англія і Уельс (1997)	120	Нова Зеландія (1994)	128
Бангладеш (1992)	37	Норвегія (1995)	55
Бельгія (1995)	75	Південна Африка (1992)	368
Білорусь (1995)	505	Польща (1997)	145
Болгарія (1996)	110	Португалія (1995)	125
Бразилія (1996)	95	Росія (1998)	695
Вірменія (1999)	188	Румунія (1998)	190
Греція (1995)	55	Сінгапур (1992)	229
Данія (1995)	65	Словаччина (1995)	150
Естонія (1999)	288	Словенія (1994)	50
Індія (1992)	23	США(1996)	615
Ірландія (1995)	55	Таїланд (1992)	159
Ісландія (1994)	40	Туреччина (1995)	80
Іспанія (1995)	105	Угорщина (1995)	120
Італія (1995)	85	Україна (1999)	410
Казахстан (1997)	475	Фінляндія (1995)	60
Канада (1994)	119	Франція (1996)	91
Кіпр (1995)	ЗО	Хорватія (1994)	50
Киргистан (1997)	420	Чехія (1995)	190
Колумбія (1995)	87	Швейцарія (1995)	80
Латвія (1999)	376	Швеція (1995)	65
Литва (1997)	325	Шотландія (1997)	127
Люксембург (1994)	109	Японія (1992)	36

22*

339

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

"Про утворення

Державного департаменту України з питань виконання покарань"

Від 22 квітня 1998 року № 344/98

Із змінами і доповненнями,

внесеними Указом Президента України

від 12 березня 1999 року № 248/99

З метою дальшого вдосконалення управління системою виконання по-карань, створення передумов для її реформування та наступного виведення із складу Міністерства внутрішніх справ України постановляю:

1. Утворити на базі Головного управління виконання покарань Мініс­терства внутрішніх справ України, що ліквідується, Державний департа­мент України з питань виконання покарань як центральний орган виконав­чої влади.

(частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 12.03.99 р. № 248/99)

Установити, що Державний департамент України з питань виконання покарань є правонаступником Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України стосовно його зобов'язань, прав та обов'язків.

2. Призначити ШТАНЬКА Івана Васильовича директором Державного департаменту України з питань виконання покарань.

3. Кабінету Міністрів України:

подати у тримісячний строк пропозиції щодо реформування системи виконання покарань;

внести до 1 липня 1998 року на розгляд Верховної Ради України про­екти законів та затвердити інші нормативно-правові акти, які регламенту­ють діяльність органів системи виконання покарань;

подати у двомісячний строк проект Положення про Державний депар­тамент України з питань виконання покарань;

передбачати під час формування щорічних проектів Державного бюд­жету України виділення Державному департаменту України з питань вико­нання покарань централізованих капітальних вкладень на розвиток систе­ми виконання покарань, будівництво житла для осіб начальницького скла­ду органів цього Департаменту;

визначити Державний департамент України з питань виконання пока­рань державним замовником на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для забезпечення потреб оборони і безпеки.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

340

ПОЛОЖЕННЯ

"Про Державний департамент України з питань виконання покарань"

Затверджено Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98

Із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 12 березня 1999 року № 248/99, від 12 червня 2000 року № 786/2000

1. Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

(пункт 1 в редакції Указів Президента від 12.03.99 р. № 248/99, від 12.06.2000 р. № 786/2000)

2. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим По­ложенням. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконан­ня актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реаліза­цією.

Департамент узагальнює практику застосування законодавства з пи­тань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удоско­налення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розг­ляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

3. Основними завданнями Департаменту є:

здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених; здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових по­карань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алко­голізм та наркоманію;

забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та вияв­лення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання по­карань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення опера-тивно-розшукової діяльності;

керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забез­печення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; удоскона­лення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

341

4. Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері вико­нання кримінальних покарань, реалізує цільові програми розвитку кримі­нально-виконавчої системи;

2) визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримі­нального покарання; забезпечує охорону слідчих ізоляторів, тюрем, ліку­вально-трудових профілакторіїв, виправно-трудових колоній, інших уста­нов виконання покарань та об'єктів кримінально-виконавчої системи, пра­вопорядок та безпеку в органах і установах; бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю;

3) контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту;

4) здійснює переведення засуджених і осіб, взятих під варту, з однієї до іншої установи кримінально-виконавчої системи, передачу (екстради­цію) осіб, які звинувачуються у вчиненні злочинів, а також засуджених для відбування покарання в установах іноземних держав згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

5) аналізує результати діяльності органів і установ виконання пока­рань, складає довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної об­становки і на їх основі вносить у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої систе­ми, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочин­ністю, інформує населення з цих питань через засоби масової інформації;

6) організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність, налаго­джує взаємодію з відповідними підрозділами державних органів, які прово­дять таку діяльність, використовує банки даних оперативно-довідкової, роз-шукової, статистичної та іншої інформації, здійснює довідково-інформацій­не обслуговування органів і установ виконання покарань, заінтересованих державних органів;

7) організовує виконання актів амністії та помилування;

8) забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудо­вих колективів, у взаємодії з Міністерством освіти України організовує професійну підготовку засуджених та їх загальноосвітнє навчання;

9) вирішує за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України пи­тання щодо надання допомоги особам, звільненим з місць позбавлення во­лі, в 'їх трудовому і побутовому влаштуванні;

10) здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функ­ції з управління майном підприємств і установ, що належать до сфери уп­равління Департаменту;

11) забезпечує здійснення заходів щодо виконання завдань з цивільної оборони і пожежної безпеки, стабільної роботи установ кримінально-вико-

342

навчої системи в умовах воєнного стану та надзвичайних ситуацій у мир­ний час, додержання правового режиму надзвичайного чи воєнного стану в разі його введення в Україні або в окремих її місцевостях, проведення ка­рантинних заходів під час епідемій;

12) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політи­ки щодо охорони державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у центральному апараті, в органах, установах, організаціях, навчальних за­кладах, на підприємствах, що належать до сфери його управління;

13) затверджує структуру, штатний розпис органів і установ виконан­ня покарань, визначає порядок застосування дійсних і умовних наймену­вань установ кримінально-виконавчої системи та присвоює їх;

14) організовує проведення наукових досліджень, дослідно-конструк­торських і проектно-технологічних робіт, забезпечує використання досяг­нень науки, техніки і набутого досвіду; координує роботу підприємств кри­мінально-виконавчої системи, пов'язану з сертифікацією, стандартизацією, метрологією, винахідництвом і раціоналізацією;

15) організовує роботу з добору, розстановки та підвищення кваліфіка­ції осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-вико­навчої системи;

16) забезпечує згідно із законодавством правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконав­чої системи та членів їх сімей;

17) представляє в установленому порядку осіб рядового і начальниць­кого складу та працівників кримінально-виконавчої системи, які особливо відзначилися в роботі, до нагородження державними нагородами України, президентськими відзнаками;

18) забезпечує створення системи власної внутрішньої безпеки;

19) вживає заходів до забезпечення роботою осіб, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, надає допомогу підприєм­ствам, що належать до сфери його управління, у встановленні та стабіліза­ції господарських зв'язків, бере участь у формуванні і розміщенні держав­ного замовлення, укладає з цією метою контракти;

20) контролює стан охорони праці і техніки безпеки, здійснює нагляд за додержанням правил, норм і вимог щодо безпечного проведення на гір­ничих підприємствах кримінально-виконавчої системи бурових і підривних робіт, за зберіганням, обліком і використанням за призначенням вибухових матеріалів, правильним використанням родовищ корисних копалин, захис­том надр;

21) визначає потреби установ кримінально-виконавчої системи в мате­ріально-технічних ресурсах, енергоносіях, продуктах харчування, капіталь­них вкладеннях на будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення, виконання проектно-дослідних робіт і робіт з типового проектування об'єк­тів цих установ; забезпечує проведення єдиної політики з питань будів­ництва та реконструкції об'єктів Департаменту;

22) бере участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, законів про Державний бюджет Ук­раїни;

343

23) забезпечує установи кримінально-виконавчої системи інженерно-технічними засобами охорони і нагляду за особами, яких тримають в уста­новах виконання покарань, спеціальними засобами захисту та активної оборони, системами зв'язку і управління, зброєю, боєприпасами, бойовою та спеціальною технікою, контролює їх розподіл, зберігання і викорис­тання;

24) здійснює медичний контроль за станом здоров'я засуджених до по­збавлення волі, осіб, взятих під варту, і осіб, яких тримають у лікувально-трудових профілакторіях, забезпечує надання їм необхідної медичної допо­моги, належну санітарно-епідемічну обстановку в установах кримінально-виконавчої системи та на їх територіях, а також контроль за додержанням вимог з охорони довкілля і раціонального використання природних ресур­сів в установах кримінально-виконавчої системи;

25) налагоджує за дорученням Кабінету Міністрів України зв'язки з міжнародними організаціями, укладає угоди з відповідними органами іно­земних держав про співробітництво у сфері виконання кримінальних пока­рань, боротьби із злочинністю та з інших питань, що належать до його ком­петенції;

26) є головним розпорядником коштів державного бюджету, передба­чених на утримання кримінально-виконавчої системи; фінансує органи і установи виконання покарань в межах затверджених асигнувань та кош­тів, одержаних від виробничо-господарської діяльності; організовує роботу з ведення бухгалтерського та статистичного обліку;

27) є державним замовником поставки (закупівлі) продукції, виконан­ня робіт, надання послуг для забезпечення потреб оборони і безпеки, про­ектування і будівництва об'єктів кримінально-виконавчої системи;

28) видає в установленому порядку журнали, бюлетені, збірники нор­мативно-правових актів та інші матеріали з питань діяльності установ кри­мінально-виконавчої системи;

29) здійснює інші повноваження, що належать до його компетенції.

5. Департамент має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади інформа­цію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

скликати в установленому порядку наради, конференції, симпозіуми з питань, що належать до його компетенції.

6. Департамент у процесі виконання покладених на нього завдань вза­ємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самовряду­вання, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іно­земних держав.

344

7. Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти Департаменту підлягають державній реєстра­ції в установленому порядку.

Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'яз­ковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами.

Департамент у разі потреби видає разом з іншими центральними і міс­цевими органами виконавчої влади спільні акти.

8. Департамент очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

(абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

Голова Департаменту має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства, розподіляє обов'язки між заступниками голови.

(абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Пре­зидента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність пе­ред Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконання по­кладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визна­чає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.

(абзац третій пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

Відповідно до законодавства голова Департаменту:

(абзац четвертий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

вводить особливий режим, залучає в разі потреби додаткові сили і за­соби для припинення групових протиправних дій в установах кримінально-виконавчої системи;

затверджує переліки посад рядового і начальницького (крім вищого) складу і спеціальних звань, що відповідають цим посадам, та посад, призна­чення на які і звільнення з яких здійснюється Департаментом;

звільняє зі служби (роботи) осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи;

визначає порядок і умови укладення контрактів про проходження служби в органах і установах виконання покарань, призначення на посади за конкурсом;

присвоює в установленому порядку первинні та чергові спеціальні звання середнього і старшого начальницького складу працівникам кримі­нально-виконавчої системи, вносить пропозиції про присвоєння вищих спе­ціальних звань;

встановлює відповідно до законодавства відомчі відзнаки Департамен­ту за сумлінну службу (роботу) в органах і установах виконання покарань, затверджує положення про ці відзнаки та їх описи, нагороджує ними осіб

345

рядового І начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи.

9. Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, об­говорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утворюєть­ся колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керів­ників структурних підрозділів Департаменту.

(абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних орга­нів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання пока­рань та підприємств, що належать до сфери управління Департаменту.

Членів колегії затверджує та увільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Департаменту.

10. Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть утворю­ватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує голова Департаменту.

(пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента Ук­раїни від 12.06.2000 р. № 786/2000)

11. Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані формування. Гранична чисельність працівників центрального апарату Департаменту

затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік посад, що підляга­ють заміщенню особами вищого начальницького складу, затверджується в установленому порядку.

Штатний розпис, кошторис видатків центрального апарату Департа­менту затверджує його голова за погодженням з Міністерством фінансів України.

Структуру центрального апарату Департаменту та положення про його структурні підрозділи затверджує голова Департаменту.

(пункт 11 в редакції Указу Президента України від 12.06.2000 р. № 786/2000)

12. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахун­ки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

"Про виведення Державного департаменту України

з питань виконання покарань з підпорядкування

Міністерству внутрішніх справ України"

Від 12 березня 1999 року № 248/99

З метою дальшого реформування системи виконання покарань, відпо­відно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів

346

України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань" постановляю:

1. Вивести Державний департамент України з питань виконання пока­рань з тимчасового підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України.

2. Внести до Указів Президента України такі зміни:

1) у частині першій статті 1 Указу Президента України від 22 квітня 1998 року № 344 "Про утворення Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань" слова "з тимчасовим підпорядкуванням його цьому Міністерству" виключити;

2) пункт 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827, викласти в такій редакції:

"Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент) є центральним органом виконавчої влади, який безпосе­редньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань".

ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ "Про заходи щодо забезпечення діяльності

Державного департаменту з питань виконання покарань"

Від 22 квітня 1999 року № 653

Із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 1999 року № 1510

З метою надання державної підтримки кримінально-виконавчій системі в умовах її реформування Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити тимчасові нормативи:

штатної чисельності персоналу кримінально-виконавчої системи, який утримується за рахунок Державного бюджету України, у розмірі 33 відсот­ки чисельності засуджених та осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях;

граничної чисельності управлінського персоналу у розмірі 4 відсотки, у тому числі персоналу Державного департаменту з питань виконання пока­рань — 0,7 відсотка штатної чисельності персоналу кримінально-виконав­чої системи, який утримується за рахунок Державного бюджету України;

штатної чисельності інспекцій виправних робіт у розмірі 1 відсоток чи­сельності осіб, які перебувають на обліку цих інспекцій.

2. Абзац перший пункту 2 втратив чинність.

(згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.99 р. № 1510)

347

Абзац другий пункту 2 втратив чинність.

(згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.99 р. № 1510)

Зберегти на період до законодавчого врегулювання питань оплати пра­ці, соціального і побутового забезпечення працівників кримінально-вико­навчої системи за особовим складом, який проходить службу в органах та установах виконання покарань, спеціальні звання внутрішньої служби, по­рядок та умови проходження служби, носіння форменого одягу, грошового та пенсійного забезпечення, соціального захисту, забезпечення продоволь­чими пайками та речовим майном тощо, передбачені відповідними норма­тивними актами для осіб рядового і начальницького складу органів внут­рішніх справ.

Переведення осіб рядового і начальницького складу кримінально-вико­навчої системи для подальшого проходження служби в органах та устано­вах виконання покарань, підпорядкованих Державному департаменту з пи­тань виконання покарань, здійснювати в установленому порядку та за їх згодою.

Дозволити Міністерству внутрішніх справ відряджати працівників ор­ганів внутрішніх справ для подальшого проходження служби до криміналь­но-виконавчої системи.

3. Установити, що:

огляд військово-лікарською комісією, медичне, санаторно-курортне за­безпечення працівників, пенсіонерів з числа працівників органів та установ виконання покарань і членів їхніх сімей здійснюється за рахунок коштів Державного департаменту з питань виконання покарань Міністерством внутрішніх справ;

пенсії особам рядового і начальницького складу кримінально-виконав­чої системи і членам їхніх сімей призначаються органами пенсійного забез­печення Державного департаменту з питань виконання покарань.

4. Передати до сфери управління Державного департаменту з питань виконання покарань підприємства, установи, організації, які підпорядкову­валися і перебували на балансі ліквідованого Головного управління вико­нання покарань Міністерства внутрішніх справ та фінансувалися за раху­нок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи.

5. Затвердити Державному департаменту з питань виконання покарань ліміт службових легкових автомобілів у кількості 10 одиниць.

6. Установити, що за умовами медичного, лікувально-оздоровчого, транспортного і побутового обслуговування директор Державного департа­менту з питань виконання покарань, його заступники та інші посадові осо­би прирівнюються до відповідних категорій працівників державних коміте­тів, а начальники управлінь (відділів) Державного департаменту з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим і областях, їх заступни­ки та інші посадові особи — до відповідних категорій працівників місцевих органів виконавчої влади.

348

7. Установити, що джерелами фінансування кримінально-виконавчої системи є бюджетні асигнування та доходи від працевикористання спец-контингенту.

Доходи від працевикористання спецконтингенту складаються з нараху­вань на заробітну плату засуджених та осіб, які тримаються у лікувально-трудових профілакторіях, у розмірі 50 відсотків і відносяться на собівар­тість продукції (робіт, послуг).

8. Дозволити Державному департаменту з питань виконання покарань утворювати:

фонд фінансової допомоги та розвитку у розмірі ЗО відсотків прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств установ кримінально-вико­навчої системи;

спеціальний фонд допомоги особам, звільненим з місць позбавлення во­лі, у розмірі до 5 відсотків отриманих доходів від працевикористання засу­джених.

Порядок використання зазначених фондів визначається Державним де­партаментом з питань виконання покарань.

9. Київській міській державній адміністрації вирішити питання про на­дання Державному департаменту з питань виконання покарань адміністра­тивних приміщень у місті Києві загальною площею до 5000 кв. метрів з ме­тою створення належних умов для його роботи.

10. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити до кінця 1999 року управління (відділи) Державного департаменту з питань вико­нання покарань в Автономній Республіці Крим та областях, інспекції ви­правних робіт службовими приміщеннями та засобами зв'язку відповідно до нормативів.

11. Міністерству внутрішніх справ:

до вирішення питання про розміщення органів кримінально-виконавчої системи зберегти за ними приміщення, які вони займають, а також засоби зв'язку та транспорт, що ними використовуються;

закінчити в 1999 році передачу від внутрішніх військ до органів та установ виконання покарань функції охорони установ кримінально-вико­навчої системи, відповідного фінансування, а також озброєння, техніки та інших матеріально-технічних ресурсів, що використовуються внутрішніми військами на час передачі.

12. Державному департаменту з питань виконання покарань розробити у тримісячний термін та подати на розгляд Кабінету Міністрів України про­позиції щодо визначення умов оплати праці працівників кримінально-вико­навчої системи.

13. Визнати такими, що втратили чинність, пункти 2 і 5 Постанови Ра­ди Міністрів УРСР від 5 лютого 1991 р. № 22 "Про першочергові заходи щодо забезпечення життєдіяльності виправно-трудових установ і лікуваль­но-трудових профілакторіїв в умовах переходу до ринкових відносин" і пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 1994 р. № 712 "Питання Міністерства внутрішніх справ".

349

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про попереднє ув'язнення"

Від ЗО червня 1993 року № 3352-ХІІ

Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 грудня 1998 року № 312-ХІУ, від 21 червня 2001 року № 2537-ІП

Стаття 1. Попереднє ув'язнення

Попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального зако­нодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудно­го, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено по­карання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Порядок попереднього ув'язнення визначається цим Законом, Кримі­нально-процесуальним і Виправно-трудовим кодексами України та іншими актами законодавства.

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Консти­туції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднува­тися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стаття 2. Мета попереднього ув'язнення

Метою попереднього ув'язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.

Стаття 3. Підстави для попереднього ув'язнення

Підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України.

(стаття 3 у редакції Закону України від 21.06.2001 р. № 2537-ІП)

Стаття 4. Установи для попереднього ув'язнення

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань і Служби безпеки України, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що вико­нують і функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізолято­рах тимчасового тримання або на гауптвахті.

(частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

350

Порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасо­вого тримання, на гауптвахті або в тюрмі визначаються законодавством України.

Якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягаються до кримінальної відповідаль­ності за вчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за постановою особи, яка проводить розслідуван­ня, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті.

У випадках і порядку, передбачених виправно-трудовим законодав­ством, засуджені за їх письмовою згодою можуть бути залишені для робо­ти по господарському обслуговуванню чи благоустрою слідчого ізолятора (тюрми).

Стаття 5. Забезпечення порядку тримання під вартою у місцях попереднього ув'язнення

Забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

Стаття 6. Правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення

Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з об­меженнями, що передбачені цим Законом і випливають з режиму тримання під вартою.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які пе­ребувають у місцях попереднього ув'язнення, визначається законодав­ством України, що передбачає права і обов'язки цих осіб під час перебу­вання їх на території України, з обмеженнями, які встановлені цим Зако­ном і випливають з режиму тримання під вартою.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які пере­бувають у місцях попереднього ув'язнення, залежно від їх расової, націо­нальної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг.

Стаття 7. Режим у місцях попереднього ув'язнення

Режим у місцях попереднього ув'язнення, тобто порядок і умови три­мання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення по­переднього ув'язнення, встановлюється цим Законом та іншими норматив­ними актами.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізо­ляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне триман­ня їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону.

Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, підля­гають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які є

351

при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх їм я, підлягають огляду, а листування — перегляду, їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях по­переднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні в місцях поперед­нього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом об­ману під час перебування в місцях попереднього ув'язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в доход держави за мотиво­ваною постановою начальника установи для попереднього ув'язнення, сан­кціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи осо­би, яка тримається під вартою.

(частина третя статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Особи, які заходять на територію установи або виходять з неї, підляга­ють огляду.

Стаття 8. Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув'язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотиво­ваною постановою особи, установи, в провадженні яких знаходиться спра­ва, чи начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери.

Осіб, взятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких ви­мог ізоляції:

чоловіків — окремо від жінок;

неповнолітніх — окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою запобігання порушенням режиму в камерах, де тримають неповнолітніх, допускається з санкції прокурора тримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення злочи­нів, що не є тяжкими;

осіб, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, — ок­ремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

осіб, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, — ок­ремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;

осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні особливо небезпеч­них злочинів проти держави, — як правило, окремо від інших осіб, які пе­ребувають під вартою;

особливо небезпечних рецидивістів — окремо від інших осіб, які пере­бувають під вартою;

352

осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служби безпе­ки, прокуратури, юстиції та в суді, — окремо від інших осіб, Ідо перебува­ють під вартою;

засуджених — окремо від осіб, які перебувають під вартою, в тому чис­лі засуджених, яким за судовим вироком визначено інший вид режиму ви­правно-трудової колонії;

іноземних громадян і осіб без громадянства, — як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою.

Засуджених до довічного позбавлення волі тримають ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

(частина третя статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.06.2001 р. № 2537-IIІ)

Обвинувачених або підозрюваних в одній і тій же справі за наявності розпорядження особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, тримають роздільно.

Порядок розміщення в лікувальних закладах місць попереднього ув'яз­нення осіб, що перебувають під вартою, встановлюється Державним депар­таментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки Украї­ни, Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Генераль­ною прокуратурою України.

(частина п'ята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Стаття 9. Права осіб, взятих під варту

Особи, взяті під варту, мають право:

на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

знайомитися з правилами тримання під вартою;

на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

одержувати два рази на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмежень грошові перекази і передачі;

купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти хар­чування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, кни­ги через торговельну мережу на замовлення;

користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і за­писи, що стосуються кримінальної справи;

користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користувати­ся релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігій­ного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не

353

23- 2-659

порушується встановлений у місцях попереднього ув язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається за­лучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідклад­них випадків;

звертатись із скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.

Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до двох років.

Осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, в разі об­рання щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в зв'язку з провадженням в іншій справі, тримають відповідно до правил, установле­них цим Законом. Одержання цими особами посилок і передач, а так само купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здій­снюються в порядку, встановленому Виправно-трудовим кодексом України для виду режиму виправно-трудової колонії, призначеного їм за вироком, ухвалою або постановою суду.

Перелік продуктів харчування і предметів першої необхідності, які за­бороняється передавати особам, взятим під варту, встановлюється Дер­жавним департаментом України з питань виконання покарань і Службою безпеки України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

(частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Стаття 10. Обов'язки осіб, взятих під варту

Особи, взяті під варту, зобов'язані:

додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнен­ня, і виконувати законні вимоги адміністрації;

дотримувати санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній ви­гляд, постійно підтримувати чистоту в камері;

бути ввічливими до працівників місця попереднього ув'язнення, а та­кож поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'яз­ків;

бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув'язнення.

Стаття 11. Матеріально-побутове забезпечення і медич­не обслуговування осіб, взятих під варту

Особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відпові­дають правилам санітарії та гігієни.

Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, — 4,5 квадратного метра.

Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечен­ня. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка.

354

Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і проти­епідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і прово­дяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.

Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання ліку­вальних закладів органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їх ме­дичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Дер­жавним департаментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки України і Міністерством охорони здоров'я України.

(частина п'ята статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Стаття 12. Надання побачень особам, взятим під варту

Побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового доз­волу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлю­ється від однієї до двох годин.

Іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Мі­ністерством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа.

Надане взятій під варту особі в порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті, побачення проводиться під контролем адмі­ністрації місця попереднього ув'язнення. У разі порушення правил прове­дення побачення воно достроково припиняється.

Особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску за­хисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням осо­би або органу, в провадженні яких знаходиться справа, у вільний від вико­нання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень.

Стаття 13. Листування осіб, взятих під варту.

Порядок надсилання скарг, заяв і листів

Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими гро­мадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмово­го дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Піс­ля набрання вироком законної сили листування здійснюється без обме­жень.

Скарги, заяви і листи осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення. Скарги, заяви і листи, адресовані прокуро­рові, переглядові не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі.

Скарги на дії особи, яка провадить дізнання, або слідчого надсилають­ся адміністрацією місця попереднього ув'язнення прокуророві, а скарги на дії та рішення прокурора — прокуророві вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подачі.

355

(частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном України від 21.06.2001 р. № 2537-ПІ)

Заяви осіб з питань оскарження постанови судді на обрання запобіж­ного заходу у вигляді взяття під варту або на постанову про продовження строків тримання під вартою надсилаються адміністрацією місця поперед­нього ув'язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх по­дання.

(частина четверта статті 13 у редакції Закону України від 21.06.2001 р. № 2537-ПІ)

Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов'язані з провадженням у справі, не пізніше трьох діб з часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення особі або органу, в провадженні яких зна­ходиться справа. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому зако­ном порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за на­лежністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, в провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка пе­ребуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за проведенням діз­нання або слідства.

Скарги, заяви і листи з питань, не пов'язаних з провадженням у справі, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення або надсила­ються за належністю в порядку, встановленому законом.

З відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ.

Стаття 14. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, взятих під варту

До осіб, які перебувають під вартою, в разі їх зразкової поведінки ад­міністрація місця попереднього ув'язнення може застосовувати такі заходи заохочення:

оголошення подяки;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

збільшення тривалості прогулянки на одну годину;

дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і предметів пер­шої необхідності в межах 25 відсотків на місяць від суми, передбаченої час­тиною першою статті 9 цього Закону;

дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі;

преміювання за кращі показники в роботі.

Стаття 15. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, взятих під варту

До осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попередньогр ув'язнення може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження або догану;

позачергове залучення до прибирання приміщення;

позбавлення права протягом одного місяця купувати продукти харчу­вання і одержувати передачі або посилки.

356

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, а також неповнолітні не можуть бути в порядку дисциплінарного стягнення позбавлені права ку­пувати продукти харчування і одержувати передачі або посилки.

Особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за моти­вованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні — на строк до п'яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з по­гіршенням встановлених норм харчування.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.

Застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи мо­ральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась пе­ревірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного міся­ця з дня його винесення.

Стаття 16. Умови та оплата праці осіб, взятих під варту

Взяті під варту особи можуть залучатися до роботи лише в межах те­риторії місця попереднього ув'язнення за їх згодою і з дозволу слідчого, ор­гану дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа. Праця та­ких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у на­родному господарстві. Із заробітку ув'язнених за виконавчими документа­ми провадяться відрахування в порядку, встановленому законодавством України. Прибутки, одержані внаслідок використання праці ув'язнених, не підлягають оподаткуванню і використовуються для упорядкування місця попереднього ув'язнення та поліпшення умов тримання під вартою.

Взяті під варту особи можуть залучатися без оплати їх праці лише до робіт, пов'язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впо­рядкуванням місця попереднього ув'язнення. До таких робіт ці особи залу­чаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і не більш як на дві години протягом дня.

Стаття 17. Матеріальна відповідальність осіб, взятих під варту

Особи, взяті під варту, несуть матеріальну відповідальність за заподія­ну під час перебування в місцях попереднього ув'язнення шкоду в розмі­рах, установлених законодавством України.

Збитки відшкодовуються за постановою начальника місця попередньо­го ув'язнення з грошових сум, що є на особовому рахунку особи, яку три­мають під вартою. Не відшкодовані цією особою під час перебування в міс­ці попереднього ув'язнення збитки в разі її засудження до покарання у ви-

357

гляді позбавлення волі можуть бути стягнуті адміністрацією виправно-тру­дової установи з коштів, що надійшли на особовий рахунок засудженого.

У разі скасування або зміни запобіжного заходу збитки, не відшкодо­вані особою, звільненою з-під варти, можуть бути стягнуті на загальних підставах.

Стаття 18. Заходи безпеки і підстави для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засо­бів і вогнепальної зброї

Адміністрація місця попереднього ув'язнення має право застосовувати до осіб, взятих під варту, заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вог­непальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогне­пальної зброї повинно, якщо дозволяють обставини, передувати попере­дження про такий намір. Без попередження заходи фізичного впливу, спе­ціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб.

У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію місця попереднього ув'язнення обов'язків, і мають зводи­тися до завдання якнайменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана не­гайно подати допомогу потерпілим.

Працівники місця попереднього ув'язнення мають право застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби, в тому числі прийоми руко­пашного бою, наручники, гумові палиці, гамівні сорочки, сльозоточиві ре­човини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети, бронемашини та інші технічні засоби, а також використовувати службових собак для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечи­ли виконання покладених на неї обов'язків.

Дозвіл на проведення спеціальних операцій з використанням світло­звукових пристроїв відволікаючої дії, водометів, бронемашин та інших тех­нічних засобів, застосування яких пов'язане із ризиком заподіяння шкоди здоров'ю оточуючим, дають начальник управління (відділу) Державного де­партаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, начальник Головного управління Служби безпеки України в Криму, начальник управління Служби безпеки України в області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі або особи, які їх замінюють, директор Державного департаменту України з питань виконання покарань, Голова Служби безпеки України або їх заступники.

(частина п'ята статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні за­соби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб по­хилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім

358

випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здо­ров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб, чи зброй­ного опору.

Для припинення зазначених протиправних дій з дозволу і в присутнос­ті медичного працівника особи, взяті під варту, можуть поміщатися до камери для заспокоєння буйних осіб, на них може одягатися гамівна сорочка.

До неповнолітніх, жінок, осіб похилого віку та інвалідів застосування гамівної сорочки забороняється.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосуван­ня визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру право­порушення і особи правопорушника.

У разі вчинення особою, взятою під варту, нападу чи іншої умисної дії, що безпосередньо загрожує життю чи здоров'ю працівників місця поперед­нього ув'язнення чи інших осіб, а також у разі здійснення втечі з-під варти як винятковий захід допускається застосування вогнепальної зброї, якщо іншими заходами припинити такі дії неможливо. У разі втечі з-під варти не­повнолітніх і жінок застосування зброї не допускається.

Працівник місця попереднього ув'язнення, який застосував заходи фі­зичного впливу або спеціальні засоби примусу, рапортом повідомляє про це безпосереднього начальника.

Усі особи, щодо яких були застосовані засоби фізичного впливу, спеці­альні засоби або вогнепальна зброя, підлягають обов'язковому медичному огляду.

Про поранення або смерть, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування вог­непальної зброї адміністрація місця попереднього ув'язнення повинна не­гайно письмово повідомити прокурора.

Перевищення повноважень при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тягне за собою встановлену зако­ном відповідальність.

Стаття 19. Особливий режим у місцях попереднього ув'язнення

У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєза­безпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори взятих під варту осіб або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце попереднього ув'язнення чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування установи для попереднього ув'язнення з доз­волу директора Державного департаменту України з питань виконання по­карань, Голови Служби безпеки України, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Авто­номній Республіці Крим, області, начальника Головного управління Служ­би безпеки України в Криму, начальника управління Служби безпеки Ук­раїни в області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, узго­дженого з відповідним прокурором для осіб, що перебувають в установі для

359

попереднього ув'язнення, може бути запроваджено особливий режим тер­міном до тридцяти днів.

(частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

У разі запровадження особливого режиму в місці попереднього ув'яз­нення посилюється охорона, нагляд за особами, взятими під варту, при­пиняються всі заходи, що проводяться з цими особами, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій взятих під варту осіб та ліквідації їх наслідків використовуються сили і засоби місць попереднього ув'язнення, а у разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністер­ства внутрішніх справ України в області — органів та підрозділів Міністер­ства внутрішніх справ України.

(статтю 19 доповнено частиною третьою згідно із Законом Ук­раїни від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Стаття 20. Підстави та порядок звільнення осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту

Підставами для звільнення з-під варти є:

скасування запобіжного заходу;

зміна запобіжного заходу;

закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як за­побіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому зако­ном порядку. Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніш як за сім діб до закінчення строку тримання під вартою письмово повідо­мити про це слідчого або орган дізнання, в провадженні яких знаходиться справа, а також прокурора, який здійснює нагляд за її провадженням. У день закінчення строку тримання особи під вартою начальник місця попе­реднього ув'язнення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Звільнення осіб з-під варти провадить начальник місця попереднього ув'язнення на підставі постанови особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді, прокурора або вироку чи ухвали суду. У випадку, передбаченому аб­зацом четвертим частини першої цієї статті, особи, взяті під варту, звіль­няються за постановою прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Особа, яка під час попереднього слідства в кримінальній справі пере­бувала під вартою протягом максимального строку, встановленого части­ною 2 статті 156 Кримінально-процесуального кодексу України, підлягає негайному звільненню адміністрацією установи в перший день після закін­чення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокуро­ра про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів для ознайомлення особі, яку тримають під вартою. Персональна відпові-

360

дальність за звільнення ув язненого покладається в цьому разі на началь­ника місця попереднього ув'язнення.

Постанова, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення.

Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видаються грошова допомога і одяг.

Стаття 21. Персонал місць попереднього ув'язнення

До персоналу місць попереднього ув'язнення належать особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи та військово­службовці служби безпеки, а також особи, які працюють в цих установах за трудовими угодами.

(частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном України від 11.12.98 р. № 312-ХІУ)

Працівники місць попереднього ув'язнення в межах повноважень, на­даних цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно прийма­ють рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінар­ну чи кримінальну відповідальність.

Адміністрація місць попереднього ув'язнення зобов'язана:

забезпечити належну охорону та режим тримання осіб, взятих під варту;

створити особам, взятим під варту, необхідні житлово-побутові умови відповідно до встановлених норм, забезпечити їх харчуванням та медичним обслуговуванням:

створити необхідні умови для роботи слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора та суду (судді), яка пов'язана з провадженням у кри­мінальній справі.

Працівникам місця попереднього ув'язнення не дозволяється вступати в неслужбові стосунки з особами, взятими під варту, а також користувати­ся їх послугами.

Стаття 22. Прокурорський нагляд за додержанням зако­нодавства в місцях попереднього ув'язнення

Нагляд за додержанням законодавства в місцях попереднього ув'язнен­ня здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Постанови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених зако­нодавством порядку і умов тримання осіб, взятих під варту, підлягають обов'язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув'язнення.

Цей Закон набирає чинності з моменту його опублікування.

361

Правила

тримання осіб, узятих під варту, і засуджених

у слідчих ізоляторах Державного департаменту

України з питань виконання покарань

Затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192

(витяги)