Професійне самовиховання майбутнього вчителя

Програма самовиховання майбутнього вчителя повинна відбивати всі основні вимоги педагогічної професії до його особистості, до того, що складає в ній загальне, особливе й індивідуально неповторне. Відповідно виділяють три блоки в структурі особистості і три групи основних якостей особистості, що підлягають самовихованню.

I. Соціальні і загальособистісні якості вчителя.

1. Громадянськість. Моральність,

2. Педагогічна спрямованість. Діалектико-матеріалістичні педагогічні переконання.

3. Естетичні якості.

II. Професійно-педагогічні якості.

1. Теоретична і методична підготовленість до спеціальності.

2. Психолого-педагогічна підготовленість до професійної діяльності (теоретична).

3. Розвиненість практичних педагогічних умінь, здібностей.

III. Індивідуальні якості.

1. Особливості пізнавальних процесів і їх педагогічна спрямованість (педагогічна спостережливість, педагогічне мислення, педагогічна пам'ять і т.д.).

2. Емоційна чуйність.

3. Вольові якості.

4. Особливості темпераменту.

5. Стан здоров'я.

Зазначені якості особистості вчителя можна конкретизувати в їх більш приватних проявах і представити у виді еталонної карти особистості. Карта особистості вчителя як варіант програми самовиховання може бути основою для складання проекту розвитку особистості конкретного студента на всі роки навчання його у вузі.

Елканов СБ. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. — М., 1989. — С. 342.

• Якою мірою ви готові до реалізації такої програми самовиховання?

• Якими навичками самовиховання озброїла вас школа?

Такі різні вчителі... «Журавлі» і «Лебеді»

Після скандалу з дзвониками гімназія тимчасово начебто трохи притихла. Кровопролитні мордобої, крадіжки і дебоші стали рідшими. Зате режим у гімназії зробився ще суворішим...

Настрого були заборонені прогулянки платформою і Народним садом. Сіра, тужлива нудь сочилася з дня в день з однієї сторінки навчального щоденника на іншу. Кондуїт лютував. На уроках у стін вишикувалися рядами покарані. У журналах вишиковувалися осінніми журавлями косяки носатих одиниць. Лебедями плили двійки.

Особливо завзято розводив «журавлів» і «лебедів» учитель латинської мови Веніамін Віталійович Пустинін, прозваний за довгі, що сторчма стоять вуса «Тараканій Вус», або, «по-латинському», «Тараканіус».

Була в нього й інша, досить розповсюджена в нашому класі кличка – «Довгошиє».

Був Тараканіус худий, носатий і схожий на одиницю. Шия в нього була довжелезна, по-верблюжому розгойдувалася вона над крохмальним коміром з гострими кутами...

У нього була пристрасть до маленьких зошитків, куди ми записували латинські слова. Викликаючи на уроці учня, він неодмінно щораз вимагав, щоб у нас на руках був цей зошит.

• Тек-с, – говорив він, – урок, я бачу, ти засвоїв. Ну-с! Дай-ка зошит. Подивимося, що в тебе там робиться. Що?! Забув вдома?! І посмів вийти відповідати мені урок без нього! Сідай. Одиниця.

І ніякі прохання, ніякі благання не рятували. Одиниця! У нашому класі було два учні – Алексеєнко й Алеференко. Один раз Алексеєнко забув горезвісний зошит. Тараканіус увійшов до класу, умостився на кафедрі, надяг пенсне і неголосно викликав:

• Але... ференко!

Алеференко, що сидів за Алексеєнко, пішов до кафедри, Алексеєнко, якому зі страху здалося, що викликали його, підхопився й сумно пробасив:

• Я зошит забув, Веніамін Віталійович... зі словами... – І завмер від жаху: до кафедри підходив Алеференко. «Помилився!.. Ой, дурень!..»

Тараканіус незворушно вмочив перо в чорнило.

• Ну, власне, я не тебе, а Алеференко викликав. Але оскільки вже сам зізнаєшся, одержуй по заслугах.

І поставив одиницю.