1.Особливості проявів колективної безпеки в регіоні цсє та псє.
Закінчення «холодної війни» дало народам Європи історичний шанс зробити цей континент безпечним і об’єднаним. Ідея «Великої Європи» в 90-х роках здавалася близькою до реальності. Гельсінський процес, що розпочався в 70-і роки, заклав основні підвалини такої Європи, серед яких були: спільні цінності, європейська ідентичність, неподільність безпеки, непорушність кордонів і територіальної цілісності, відсутність розподільних ліній і сфер впливу. Під реалізацію цих базових основ «Великої Європи» була створена спеціальна інституція НБСЄ, яка згодом перетворилася на Організацію з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ). ОБСЄ вдало впоралася із завданнями подолання протистояння між Сходом і Заходом, що в кінцевому рахунку привело до закінчення «холодної війни». ОБСЄ виявилась ефективною організацією у встановленні довіри між двома ідеологічно ворожими частинами Європи: демократичним Заходом і комуністичним Сходом. Великою мірою при активній участі ОБСЄ вдалось демонтувати воєнну машину з її величезним збройним потенціалом як матеріальну основу «холодної війни». ОБСЄ вдалось упровадити заходи воєнної довіри між країнами, що належали до ворогуючих воєнно-політичних блоків. Із закінченням «холодної війни» перед ОБСЄ постали нові грандіозні завдання. Серед них: формування системи загальноєвропейської безпеки та побудови Великої Європи на базі спільних демократичних цінностей. Празька хартія для Європи, прийнята на саміті в Парижі, являла собою генеральний план побудови такої системи. В ній було визначено систему загальних цінностей, якими мали керуватися у своїх відносинах європейські країни в умовах відсутності блокового протистояння й розподільчих ліній сфер впливу. В основу такої системи мав бути покладений принцип «неподільності безпеки» та залежності безпеки кожної країни від безпеки всіх інших». Таким чином, ОБСЄ/НБСЄ вдалося досить успішно впоратися з наслідками «холодної війни» та розчистити майданчик для побудови нової Європи.
У другій половині XX ст. склалася система колективної безпеки в Європі. Вона заснована на механізмі функціонування ряду систем, у тому числі Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО).
Колективна європейська безпека в рамках ОБСЄ почала формуватися в 1975 р., коли 33 європейських держави, а також США і Канада на вищому рівні підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Для європейського континенту підписання Заключного Акта НБСЄ було важливо з двох причин.
По-перше, у XX ст. Європа була вогнищем двох світових воєн, які забрали понад 55 млн людських життів. Ініціатор обох світових воєн - Німеччина після Другої світової війни більше двох десятиліть проводила політику реваншизму, тобто прагнула до перегляду підсумків війни, що завершилася в 1945 р. Європейські держави повинні були зробити все, щоб Європа не стала вогнищем і театром третьої світової війни.
По-друге, незважаючи на політичне, економічне, соціальне, культурний розвиток Європи, вона представлялася одним з найбільш нестабільних регіонів, де один проти одного розташовувалися два потужних військових блоку - Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Відносини між ними часом складалися на межі початку воєнних дій (наприклад, в 1961 р., коли була споруджена Берлінська стіна).
У рамках НБСЄ / ОБСЄ вдалося домовитися про заходи військового довіри між державами двох блоків, знизити військовий потенціал обох альянсів. Доля розпорядилася так, що один з двох військовихспілок - ОВС - розпався в 1991 р.
В даний час членами ОБСЄ є 55 держав, у тому числі всі центрально-азійські - колишні республіки СРСР, а також США та Канада. У рамках ОБСЄ відбулося шість зустрічей на вищому рівні і десять зустрічей на рівні міністрів закордонних справ. Їх результатом стало прийняття великої кількості документів, у тому числі і в сфері забезпечення колективної безпеки. Серед цих документів слід виділити Хартію європейської безпеки (1999 р.), в якій намічено шляхи, засоби і методи забезпечення безпеки в Європі.
25-26 червня 2003 р. у Відні відбулася перша Щорічна конференція ОБСЄ з огляду проблем в області безпеки. Конференція дозволила обмінятися думками з ключових напрямків взаємодії держав у таких галузях, як боротьба з тероризмом, запобігання конфліктам, миротворчість, контроль над озброєннями та заходи зміцнення довіри та безпеки, включаючи Договір про обмеження збройних сил у Європі і Договір з відкритого неба, безпека кордонів.
Колективна європейська безпека забезпечується також і в рамках НАТО. Ця система безпеки має одну незаперечну перевагу перед ОБСЄ. НАТО у своєму розпорядженні потужні збройними силами, які можуть бути приведені в дію в разі загрози безпеці держав - членів НАТО або, як показує практика, виникнення регіонів нестабільності в Європі. У 2004 р. в НАТО входили 26 держав Європи.
Росія не вітає таке розширення. Тим не менше вона співпрацює з НАТО по найбільш важливих питань забезпечення безпеки. З цією метою в травні 2002 р. було підписано відповідну угоду між Росією і НАТО, після чого в Римі пройшло перше засідання нового органу взаємного співробітництва Росія - НАТО.
Істотне значення для забезпечення європейської безпеки має Договір про обмеження збройних сил в Європі (ДЗЗСЄ) 1990р.
Одним з прикладів створення основ регіональної колективної безпеки служить підписання 25 квітня 2002 Документа про заходи зміцнення довіри і безпеки на Чорному морі. У поєднанні з Угодою про створення Чорноморської військово-морської групи оперативної взаємодії «Блексіфор», яке чорноморські країни підписали також у квітні 2002 р., Документ про заходи довіри формує цілісний механізм військово-морського взаємодії в регіоні. Учасниками Документа є шість причорноморських держав: Росія, Болгарія, Грузія, Румунія, Туреччина та Україна. Особливе значення Договору полягає в тому, що вперше в практиці контролювійськової сфери заходами довіри буде охоплена військово-морська діяльність. Зокрема, передбачається обмін різною інформацією, в тому числі щорічними планами військово-морської діяльності та попередніми повідомленнями про проведені заходи. Ряд розділів документа присвячений розвитку військово-морського співробітництва між чорноморськими державами. Документ набув чинності 2003 р.