Ось положення деяких із них:

Конституція України, ст. 3: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави»;

Ст. 40: «Громадяни України мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або осо­бисто звертатися до органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґру­нтовану відповідь у встановлений законом строк»;

Ст. 84: «Засідання Верховної Ради проводяться відкрито»;

Ст. 95: «Регулярні звіти про доходи і видатки державного бюджету мають бути оприлюднені»;

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) України»;

Ст. 2: Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією Укра­їни і відповідно до цього Закону означають право кожного гро­мадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксува­ти, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інфо­рмацію за допомогою друкованих засобів масової інформації».

Разом з тим, світовий досвід публічності демократичної влади свідчить про те, що тут існує традиція постійної звіт­ності органів державної влади про свою діяльність перед населенням, обов'язкове інформування громадян про їх по­точну діяльність, пропагування прийнятих політичних рі­шень, їх роз'яснення через ЗМІ чи інші канали масової ко­мунікації. Для України з її низьким ступенем довіри насе­лення до владних інститутів це виглядає надзвичайно ак­туальним завданням органів державної влади.

Формування позитивного образу влади завжди було як ак­туальним, так і надзвичайно складним завданням. Особливо складно здійснити це в умовах низького рівня довіри до влад­них структур і наявного в масовій суспільній свідомості укра­їнського суспільства негативного іміджу державної влади та її представників. Водночас, вважає професор В. Г. Королько, нині мало хто звертає увагу на обставини іншого гатунку.

Наше суспільство опинилося сьогодні в стані низького рівня взаєморозуміння та конструктивної взаємодії між органами державної влади, їх структурами і населенням і че­рез відсутність у перших вміння чітко сформулювати свої інтереси і загальногромадську значущість власної діяль­ності, налагодити співпрацю з іншими суспільними інсти­тутами та громадськістю заради загальнодержавних, зага­льнонародних інтересів.

Можна констатувати недосконалість, а подекуди і відсут­ність виваженої, спрямованої на перспективу програми ді­яльності владних структур України у плані налагодження конструктивних зв'язків з громадськістю, формування по­зитивного іміджу влади і її представників.

Процес формування позитивного іміджу органів держав­ної влади і влади як такої повинен здійснюватися поступо­во, цілеспрямовано, постійно.

Як свідчать опитування громадської думки, населення хоче бачити владу, насамперед, гуманною, людяною, такою, що ставить інтереси суспільства понад усе. У даному кон­тексті важливим у процесі формування іміджу органів дер­жавної влади є акцентування уваги на тих результатах дія­льності влади, які прямо, безпосередньо пов'язані з інтере­сами і потребами людей. Для прикладу візьмемо щорічні звіти державної податкової інспекції, в яких зосереджуєть­ся увага на тому, скільки і в кого вилучено коштів, які засто­совано стягнення, в той час можна зробити акцент і на пер­ше місце поставити дані про те, скільки грошей повернуто населенню і на які витрати в інтересах громадян можуть бути використані отримані в державний бюджет кошти.

Позитивних характеристик іміджу органів влади може надати їх «репрезентація» суспільству як компетентних стру­ктур, укомплектованих професіоналами, людьми знаючи­ми, інноваційне мислячими, такими, що мають досвід прак­тичної ефективної діяльності у сферах, пов'язаних або бли­зьких до того чи іншого державного органу (до речі, в захід­них демократіях існують такі показники як «професійний парламент», «команда професіоналів»).

Влада і її установи для «сприйняття» суспільством ма­ють бути представлені як органи відкриті, «прозорі», до­ступні для дискусій, пропозицій, співпраці, їх діяльність має носити публічний характер через підзвітність перед населенням, інформування про плани, перспективи дія­льності, прийняті рішення, їх мотиваційні підстави, шля­хи і засоби досягнення поставлених цілей.

Позитивно оцінюється населенням влада, яка є прогнозова­ною і відповідальною на всіх рівнях (від місцевих органів вла­ди до Президента країни). Прогнозована - тобто виважена у своїх рішеннях, які приймаються у результаті глибокого вивчен­ня і розгляду можливих альтернатив і які є послідовними. Від­повідальна - за обіцянки і прийняті рішення. В даному випад­ку мова має йти про спільну відповідальність влади в. демокра­тичному суспільстві, яка на всіх рівнях діє в одному напрямі, а не чинить за принципом «перетягування ковдри».

Довіра до влади і її структур забезпечується також її правди­вістю у відносинах з громадянами, партнерами по діяльності (партіями, громадськими організаціями, приватними устано­вами), засобами масової інформації. Приховування інформації про діяльність влади, її перекручення, непослідовність роз'яс­нень існуючих проблем у діяльності органів влади формують негативне враження про владу взагалі та її представників.

З точки зору відносин з громадянами органи державної влади мають демонструвати доступність, уникати бюрок­ратичних методів роботи, показуючи натомість демократич­ний стиль діяльності державних служб. Для цього слід орга­нізовувати дні «відкритих дверей», виїзні засідання в орга­нізаціях і установах, «гарячі лінії», «телефони довіри» і «швид­кого реагування». Кожна поважаюча думки громадян дер­жавна установа повинна мати систему зворотного зв'язку з населенням, швидко реагувати на зміни в громадській думці і прогнозувати розвиток подій.

Судження про органи державної влади складаються в гро­мадській думці не в останню чергу через їх персоніфікацію, тобто імідж державних посад. Важливою умовою симпатії і довіри з боку громадян до представників органів державної влади є їх відповідна взаємоідентифікація, наявність у пред­ставників влади окрім професійних, організаційних навичок вміння спілкуватися, здатності відчувати і розуміти людей.

Суттєва роль у процесі творення і впровадження іміджу влади належить владним РR-службам. Надання інформації громадянам здійснюється через прес-центри органів дер­жавної влади шляхом:

• оприлюднення прес-релізів;

• повідомлення про заходи, що проводяться органами державної влади;

• організації прес-конференцій;

• проведення брифінгів;

• налагодження постійної співпраці з засобами масової інформації;

• відкриття веб-сторінок органів державної влади в Інтернеті;

• організації друкованих видань тощо.

Щодо останнього, то в Україні сьогодні діє мережа офі­ційних видань органів державної влади та місцевого само­врядування, на сторінках яких міститься інформація про їх діяльність («Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник», «Відомості Верховної Ради України», «Вісник ДПА України», «Вісник Національного банку України», друковані органи місцевих рад народних депутатів).

Організація діяльності владних РК. з метою забезпечен­ня дієвих, ефективних зв'язків з громадськістю і формуван­ня позитивного іміджу влади повинна здійснюватися на міжнародне визнаних принципах інформаційної відкри­тості влади, а саме:

• інформаційної відкритості - публікація і широке роз­повсюдження (обов'язкове) суспільне важливих документів, за винятком обґрунтованих обмежень. Інформація, що під­лягає оприлюдненню, це:

а) оперативна інформація щодо поточної діяльності орга­нів державної влади (бюджет, стан його виконання, за­вдання, результати діяльності, прийняті суспільно-значущі рішення, їх обґрунтування, результати);

б) думки і пропозиції громадян, опитування громадської думки стосовно діяльності органів влади, запити гро­мадян і реакція на них;

в) інструкції стосовно процедури участі громадян у діяль­ності органів влади;

г) класифікатори інформації, якою володіє організація і форми її зберігання;

• заохочення (стимулювання) відкритості урядових структур (через цільові програми, в яких передбачаються заходи щодо формування правової та політичної культури громадян, передусім, державних службовців, їх готовності діяти «прозоро»);

• обмеження сфери встановлених винятків щодо від­мови в отриманні інформації громадянам, їх обґрунтуван­ня й сувора відповідальність за порушення правил надан­ня потрібної інформації;

• пріоритет «громадського інтересу» - законодавчий за­хист можливості оприлюднення інформації, навіть якщо вона становить виняток при наявності для цього достатніх підстав;

• безкоштовність інформації органів державної влади (за винятком тих послуг, які не передбачені чинним зако­нодавством або потребують надмірних витрат);

• відкритість засідань органів державної влади та міс­цевого самоврядування для широкої громадськості.

Інформація про дії органів державної влади повинна від­повідати психологічним принципам здійснення процесу масової комунікації:

а) бути актуальною й оперативною (випереджати події, а не «плутатися вслід»);

б) відзначатися достовірністю (на її основі громадяни, зацікавлені організації і установи можуть приймати ефективні рішення);

в) бути достатньою (повною, всебічною, глибокою);

г) за формою подачі відзначатися простотою, ясністю, чіткістю;

д) бути доступною для отримання, спрощеною щодо кана­лів передачі (безпосередньо від відправника).

У процесі здійснення РR-заходів слід пам'ятати, що спра­ва стосується громадської думки, її формування в напрямі позитивного сприйняття дій влади і її самої як такої. Психо­логи вважають, що значно простішим є завдання досліди­ти громадську думку, ніж впливати на неї. Проте, правиль­но складені та вміло реалізовані пропагандистські матері­али здатні до певної міри формувати настанови громадян, змінювати громадську думку.

Американський фахівець з паблік рилейшнз Хадлі Кентріл пропонує наступні правила, які він називає «законами громадської думки»:

1. Громадська думка надзвичайно чутлива до значущих подій.

2. Незвичайні за своєю притягальною силою події здатні на певний час підштовхнути громадську думку від однієї крайності до іншої. Громадська думка не стабілі­зується доти, доки значення наслідків подій не стане зрозумілим.

3. Громадська думка, як правило, швидше формується під впливом подій, ніж слів - принаймні доти, доки усні заяви не набудуть значення «події».

4. Усні заяви та словесні формулювання щодо курсу полі­тики набувають значення тоді, коли думка ще не сфор­мувалася і люди чекають на їх певну інтерпретацію з боку джерела, що заслуговує на довіру.

5. Громадська думка здебільшого не передбачає критич­них ситуацій - вона лише реагує на них.

6. Із психологічної точки зору, громадська думка в основ­ному детермінована корисливими інтересами людей. Події, слова, або будь-які інші стимули впливають на думку лише тоді, коли очевидним є їх зв'язок з корисли­вими інтересами.

7. Громадська думка не буде час у збудженому стані доти, доки люди не відчують, що зачіпаються їхні інтереси, або доки думка, збуджена словами, не дістане підтвер­дження розвитком подій.

8. Оскільки зачіпаються корисливі інтереси людей, гро­мадська думка легко змінюється.

9. Доки зачіпаються корисливі інтереси, у демократично­му суспільстві ймовірно очікувати з боку громадської ду­мки випередження практичних дій офіційних органів.

10. Коли думка поділяється незначною більшістю людей або коли думка ще істотно не структурована, докона­ний факт може змінити громадську думку на користь його схвалення.

11. У критичних ситуаціях люди стають прискіпливіши­ми при оцінці компетентності свого керівництва: якщо вони йому довіряють, то готові надати більші, ніж зви­чайно, повноваження; якщо вони відмовляють йому в довірі, то стають менш толерантними.

12. Люди менше чинять опір рішучими заходам, до яких вдаються керівники, якщо вони відчувають, що певною мірою беруть участь у прийнятті рішень.

13. Люди мають набагато більше думок і з більшою готов­ністю їх висловлюють з приводу цілей, що висувають­ ся, ніж методів, необхідних для їх досягнення.

14. Громадська думка, як і особиста думка, має емоційне забарвлення. Якщо громадська думка ґрунтується го­ловним чином на емоціях, то вона готова до особливо різких змін під впливом подій.

15. Якщо люди демократичного суспільства мають можли­вість дістати знання й користуються широким доступом до інформації, громадська думка має тверезий, здоровий глузд. Чим більше люди розуміються на власних перева­гах від перебігу подій і пропонованих проектів, тим швид­ше вони схильні погодитися з більш об'єктивними мірку­ваннями реалістично мислячих фахівців.

Головною метою впливу на громадську думку в нашому випадку є спонукання її до підтримки і взаємодії з органа­ми влади на основі позитивного сприйняття і довіри до неї. Акції і заходи, які можуть бути використані владними РR-службами, мають бути, з одного боку, різноманітними за формою, а з іншого боку - цілеспрямованими щодо змісту, і діяти комплексно, в одному напрямі.