- •Державна податкова служба україни національний університет державної податкової служби україни затверджую
- •Опорний конспект лекцій з курсу
- •Передмова
- •Зм 1 (т. 1) фІлософія права як наука т.1: ФілософІя правА: її предмет і місце серед філософських та юридичних наук
- •План лекції:
- •1. Філософія права як наука та навчальна дисципліна.
- •2. Предмет, принципи та структура філософії права.
- •3. Філософія, мораль і право.
- •4. Функції філософії права.
- •Питання для самоконтролю:
- •Розділ II. (т. 2-4) Історія виникнення і розвитку філософії права
- •План лекції:
- •1.Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху античності.
- •2. Особливості філософсько-правової думки в епоху середньовіччя.
- •3. Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.
- •4. Філософія права Нового часу та епохи Просвітництва.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т. 3. ФілософСько-правОві вчення у західній європі кінця XVII- середини XIX століття
- •План лекції:
- •1. Філософія права і. Канта, її зв'язок з антропологією та етикою, її значення для сучасних філософсько-правових дискусій.
- •2. Філософія права г. Гегеля.
- •3. Історична школа та марксизм.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т. 4. Сучасні теорії філософії права.
- •План лекції:
- •1. Загальна характеристика філософії права XX століття.
- •2. Позитивізм та його трансформація у неопозитивізм.
- •3. Концепції відродженого природного права XX століття.
- •4. Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.
- •Литература
- •Т. 5. Вітчизняна філософсько-правова думка.
- •План лекції:
- •1. Філософія права в Україні: виникнення, світоглядно-методологічні підстави, основні ідеї.
- •2.Основні ідеї російських філософів права.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Розділ III. Основні проблеми теорії філософії права т.6. Проблеми онтології права
- •План лекції:
- •1. Онтологічна природа права. Правова реальність.
- •2. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення.
- •3. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т.7. Антропологічні основи права
- •План лекції:
- •1.Природа людини і право. Антропологічні основи права.
- •2.Філософський зміст і обґрунтування прав людини.
- •3.Особистість і право. Гуманістична природа права.
- •Литература
- •Т. 8. Правова Аксіологія.
- •План лекції:
- •1. Цінності у праві та право як цінність.
- •2. Свобода як цінність. Право як форма свободи.
- •3. Справедливість як основна правова цінність.
- •Література
- •2.Філософські проблеми права і влади в суспільстві, що трансформується.
- •Література
- •Орієнтовні питання до екзамену.
- •Список рекомендованої літератури: Основна література:
- •Додаткова література
2. Особливості філософсько-правової думки в епоху середньовіччя.
Головна особливість філософських учень християнського Середньовіччя полягає в їх теоцентричному характері. Принцип теоцентризму що послідовно проводиться Августином і Фомою Аквінським, затверджував Бога як центр всесвіту і головного хранителя світового і соціального порядку. Бог виступав як законодавча першооснова, з якої виходять всі релігійні, моральні і правові норми. Філософсько-правова думка Середньовіччя внесла свій внесок до збереження традицій вивчення і викладання римського приватного права. Але разом з тим теза: Jus divinum, jus sacrum «божественне право є священне право» супроводжує філософсько-правову думку впродовж всього Середньовіччя.
Найбільшим християнським мислителем, одним з видатних «батьків церкви» був Аврелій Августин Блаженний (354—430 рр.). В трактаті «Про град Божий» Августин висуває думку про єдність людської і божественної історії, які течуть в протилежних, але взаємно нероздільних сферах. Змістом їх є бій двох царств (градів) Божого і земного. Дуалізм Бога і природи переноситься, таким чином, і на суспільний розвиток. Божий град представляє меншу частину людства. Це ті, хто своєю морально-релігійною поведінкою заслужили у Бога порятунок і милосердя. У земному граді, навпаки, залишаються самолюбиві, жадібні, егоїстичні, люди, що забувають про Бога. Божий град постійно посилюється в суспільно-історичному розвитку, особливо після приходу Ісуса. Головна передумова приналежності до граду Божого упокорювання і покірність перед Богом і церквою.
Мислителем, який зробив спробу систематизувати християнські ідеї, звести їх в єдине несуперечливе ціле, став Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274 рр.). Держава, на думку Аквінського, є створенням людини, яка виконує веління Бога. Сама людина істота розумна, така, що є вільною. Свобода здатність людини діяти відповідно до розумно пізнаної необхідності, що витікає з божественного статусу, характеру і цілей порядку всесвіту і обумовлених цим законів.
Під правом Аквінський розуміє зрівняння дій і одночасна дія божественної справедливості в суспільстві. Право у нього підрозділяється на три рівні: 1) божественне право: встановлення, дані Богом і норми церкви як представниці Божої влади на землі; 2) право народів, що розуміється як природне право в його аристотелівському трактуванні; 3) людське право як писане, позитивне право світської держави. Кожному рівню відповідають свої закони. Божественне право втілюється у Вічному законі (Писання); право народів в законах відповідних природі людини (прагнення до самозбереження, продовження роду, пошана гідності); людське право в світських законах, які силою і страхом примушують людей не робити зла.
Фома Аквінський розробив християнсько-теологічний варіант юридичної правосвідомості. Його філософсько-правові погляди отримали подальший розвиток в томістських та неотомістських концепціях природного права.
3. Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.
Пожвавлення філософської й наукової думки, яке настало з початком епохи Відродження, позначилося і на правознавстві. Визнання людини як індивідуальності обумовило нові пошуки обґрунтувань сутності суспільства і держави. В цю епоху виникає так званий гуманістичний напрям у юриспруденції, представники якого зосереджують увагу на вивченні джерел чинного (особливо римського) права, посилений процес рецепції якого потребував узгодження його положень з новими умовами суспільно-політичного життя і з нормами місцевого національного права. Починають розвиватися зачатки історичного розуміння й тлумачення права.
Одним з перших видатних гуманістів епохи Відродження, які внесли істотний внесок у теорію права, по праву може вважатися Лоренцо Валла (1400—1457), який на підставі глибокого і всебічного аналізу античного римського права створив основу подальших наукових розробок у галузі юриспруденції.
Поклавши в основу правової етики особистісний інтерес і зробивши його моральним критерієм, Л. Валла закликає керуватися в оцінках людських вчинків не абстрактними моральними або правовими принципами, а конкретними життєвими умовами, які визначають вибір між добрим і поганим, між корисним і шкідливим. Такий моральний індивідуалізм істотно вплинув на подальший розвиток європейського правознавства, підвів нове ідеологічне підґрунтя під морально-правові цінності майбутнього буржуа Нового часу.
Сучасна наука про державу і право починається з прославленого флорентійця Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який ставив собі за мету створення стабільної держави в умовах нестабільної суспільно-політичної ситуації того часу в Європі.
Н. Макіавеллі виходить з передумови про егоїстичність людини. Згідно з цим не існує меж для людського прагнення до матеріальних благ і влади. Але внаслідок обмеженості ресурсів виникають конфлікти. Держава ж базується на потребах індивіда в захисті від агресивності з боку інших. За відсутності сили, яка стоїть за законом, виникає анархія, тому потрібен сильний правитель, щоб забезпечити безпеку людей. Не вдаючись у філософський аналіз сутності людини, Н. Макіавеллі розглядає ці положення як очевидні.
Н. Макіавеллі розуміє значення сильної державної влади. Але насамперед його цікавить чиста політична гра. Він виявляє відносно слабке розуміння економічних умов реалізації влади.
У цілому внесок Н. Макіавеллі у розвиток філолофсько-правової теорії полягає в тому, що він:
— відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом і реалізмом; заклав основи філософсько-правової науки;
— продемонстрував зв'язок політики і форм держави із соціальною боротьбою, запровадив поняття "держава" і "республіка" у сучасному значенні;
— створив передумови для побудови моделі держави, основаної на матеріальному інтересі людини.
Поряд із філософсько-правовими вченнями епохи Відродження істотний внесок у правову науку було зроблено у період Реформації. Одним із найяскравіших представників реформаторського напряму є Мартін Лютер (1483—1546). Цей німецький реформатор, основоположник німецького протестантизму, не був філософом і мислителем. Незважаючи на це, імпульсивна релігійність його теології містила в собі деякі філософські елементи й ідеї.
Права та обов'язки людини як члена суспільства М. Лютер обґрунтовує з релігійно-моральної точки зору і вбачає зміст свого вчення в порятунку силою тільки однієї віри. В особистій вірі він вбачає щось абсолютно протилежне вірі в авторитети.
Філософсько-правову концепцію М. Лютера в цілому можна охарактеризувати такими положеннями:
— свобода віри по совісті є універсальним і рівним правом усіх;
— на правовий захист заслуговує не лише віра, а й її передумови;
— свобода совісті припускає свободу слова, преси і зборів;
— права повинні реалізовуватися в непокорі державній владі стосовно обмежень свободи совісті;
— на правове забезпечення заслуговує лише духовне, плотське ж залишається на милостивий розсуд влади.
У світлі подій, що відбувалися в XVI ст. і зробили істотний вплив на розробку нових ідеологічних і політичних доктрин, не випадковою є поява абсолютно нового вчення про державу, автором якого став французький юрист і публіцист Жан Боден (1530—1596). Йому належить обґрунтування державного пріоритету над усіма іншими соціальними інститутами, включаючи церкву. Він уперше запровадив поняття суверенітету як відмітної ознаки держави. Ж. Боден проводить ідею про суверенну державу, яка спроможна захищати права автономної особи і рішуче затверджувати принципи мирного співіснування різних соціально-політичних сил усередині країни.
Державу Ж. Боден визначав як правове управління багатьма господарствами або сімействами. Його політичним ідеалом була світська держава, спроможна забезпечити право і свободу для усіх. Найкращим засобом для підтримки правопорядку він вважав сильну монархію.
Під суверенною державою Боден розумів верховну і необмежену державну владу, протиставляючи таку державу середньовічній феодальній державі з її роздробленістю, соціальною нерівноправністю й обмеженою владою королів.
Ж. Боден вважав, що основними ознаками суверенної держави мають бути: постійність верховної влади, її необмеженість і абсолютність, єдність і неподільність. Тільки так влада може забезпечити єдине і рівне для всіх право. Суверенітет для Ж. Бодена не означає суверенітету самої держави. Для нього суб'єктом суверенітету є не держава, а конкретні володарі (монарх, народ у демократичних республіках), тобто державні органи. Залежно від того, хто є носієм суверенітету, Ж. Боден виділяє і форми держави: монархія, аристократія, демократія.
Таким чином, філософія права епохи Відродження і Реформації здійснила спробу "очистити" античну філософію від схоластичних деформацій, зробила більш доступним її істинний зміст, а також відповідно до потреб життя, нового рівня суспільного і наукового розвитку, вийшла за її межі, підготувала підґрунтя для філософії права Нового часу та епохи Просвітництва.