5. Випробувальний термін при прийомі на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця (ст. 27 КЗпП). Щодо інших працівників строк випробування не може перевищувати трьох місяців. За погодженням з відповідним комітетом профспілки строк випробування може встановлюватись до шести місяців. До шести місяців може встановлюватись випробування при прийнятті на державну роботу.

З наказом про прийняття на роботу працівник має бути ознайомлений під розписку із зазначенням дати такого ознайомлення. Необґрунтована відмова у прийнятті на роботу забороняється. Власник має право запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному підприємстві осіб, які є родичами(батьки, подружжя, брати, діти) чи свояки(батьки, брати, сестри), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

6. Робочий час та час відпочинку

Робочий час – це час, встановлений законом або угодою сторін, впродовж якого працівник зобов’язаний виконувати обумовлену трудовим договором роботу.

Чинне законодавство встановлює нормальну, скорочену, і неповну тривалість робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень.

Скорочена тривалість:

1. для робітників у віці 16 – 18 років – 36 годин на тиждень, 15 – 16 років – 24 години на тиждень;

2. для, робітників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин на тиждень;

3. для жінок, що мають дітей у віці до 14 років, або дитину інваліда ( може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях);

4. для деяких категорій інвалідів неповний робочий час встановлюється:

• для тих, хто не може працювати повний робочий день в силу обставин (н., жінки, які мають малолітніх дітей);

• особи з обмеженою працездатністю; особи зайняті доглядом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку);

• оплата праці при неповному робочому тижні проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Тривалість неповного робочого дня або тижня не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочого дня; встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Для деяких категорій працівників встановлений ненормований робочий день, що компенсується наданням додаткових відпусток.

Робота понад встановлену тривалість робочого часу вважається понаднормовою. Не можна залучати до понаднормових робіт вагітних жінок, а також жінок, що мають дітей у віці до 3 років, осіб молодше 18 років, працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва, у дні занять.

Час відпочинку.

Громадяни України мають право на відпочинок.

Відповідно до ст. 45 Конституції України, робітникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше 42 годин. Одним з видів часу відпочинку є відпустка, яка може бути черговою чи додатковою. Щорічні чергові відпустки тривалістю не менше 24 робочих днів надаються всім працівникам. Деяким категоріям працівників можуть надаватися додаткові відпустки:

• працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;

• працівникам, зайнятим в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на однім підприємстві;

• працівникам, з ненормованим робочим днем.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. передбачає такі види відпусток:

1. щорічні відпустки:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу зі шкідливими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці.

2. додаткова відпустка у зв’язку з навчанням;

3. творча відпустка;

4. соціальна відпустки:

• відпустка у зв’язку з вагітністю і родами;

• відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років;

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

5. відпустка без збереження заробітної плати.

Контрольні питання

1. Що таке трудове право?

2. Назвіть сторони, види та строки трудового договору.

3. Які документи необхідні при прийнятті на роботу?

4. Яка різниця між переводом та переміщенням?

5. Яка нормальна тривалість робочого тижня? А для неповнолітніх?

Лекція 8

Тема: Загальні положення екологічного права України

План

1. Поняття екологічного права

2. Джерела екологічного права

3. Екологічні права та обов’язки громадян України

4. Органи, що здійснюють екологічний контроль

Мета

Закріпити набуті знання щодо загальних положень екологічного права України.

1. Поняття екологічного права

Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. oicos — будинок, житло, місце мешкання, logos — наука) і буквально означає «наука про місце і умови життя людини».

У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 році. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином у межах біології.

Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значения наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).

Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взасмодії суспільства з навколишнім природным середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права.