Структурно – функціональний аналіз Талкотта Парсонса

За Парсонсом, суспільство завжди прагне до стану динамічної рівноваги і стабільності. соціальні конфлікти і суперечності оцінюються ним як хвороба, а чинники, що сприяють виникненню, - як дизфункціональні явища в житті суспільства. Механізмом, що забезпечує рівновагу і стабільність самої системи соціальної взаємодії, Парсонс вважає розділення сфер діяльності, або диференціацію ролей. З його точки зору, для існування будь – якої соціальної системи необхідне виконання інструментальної і експресивної функцій.

Інструментальна функція забезпечує відносини системи (у даному випадку сім' ї ) із зовнішнім світом, кошти для її існування.

Експресивна функція – це підтримка інтеграції членів системи, встановлення моделей відносин і регулювання рівня напруженості членів сімейного союзу. Парсонс стверджував, що одна і та ж людина не може виконувати одночасно інструментальні (що вимагають владності і жорстокості ), й експресивні (що припускають мякість і вміння погасити конфлікт) функції.

Парсонс зробив абсолютно природний для традиційної свідомості біодетерміста висновок, що роль інструментального лідера в сім' ї завжди належить чоловіку, а жінка – це експресивний (емоційний ) лідер

«Єдиний спосіб бути справжнім чоловіком в нашому суспільстві - це мати престижну роботу і заробляти на життя» (Т. Парсонс). Для жінок, вважає він, основним є «статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особи, відпові­дальної за домашнє господарство». Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство в сім'ї, а домашня пра­ця жінки названа Парсонсом «псевдозаняттям». Така сегрегація ролей інтерпретується ним як механізм придушення можливого руйнівного для шлюбу і сім'ї змагання між подружжям за владу, статус, престиж і оголошується глибоко функціональною.

Парсонсу належить теза про те, що професійна праця заміжньої матері не несе негативних наслідків для шлюбу тільки тоді, коли це не „кар’єра”, а просто „зайнятість”, що істотно не поповнює бюджет, тобто лежить за межами „змагання з чоловіками”, не підриває економічних основ його самооцінки.

Економісти (всупереч здоровому глузду) прорахували розмір міфічної державної вигоди від повернення жінки в сім’ю, юристи намагалися створювати закони, за якими жінка виявилася б таким невигідним працівником, що її присутність на ринку праці до досягнення її дитиною 14- літнього віку була взагалі проблематичною. Велику прихильність традиційній біодетерміністській парадигмі виказали демографи.

Ідея повернення жінки в сім’ю мала слугувати ідеології, яка обгрунтувала причини і пропонувала шляхи вирішення численних економічних, політичних, культурних проблем, що назріли в Радянському Союзі: неефективний менеджмент і необхідність великого скорочення штатів; незадовільна робота закладів громадського харчування та служб побуту; падіння народжуваності, погіршення здоров’я підростаючого покоління і малоефективні спроби стимулювати багатодітність. Зрештою, за допомогою цієї ідеології влада знайшла головного ворога, яким обрали, над емансипацію жінок, яка начебто здійснювалася в радянській державі на шкоду перш за все самим жінкам. Моментально вловивши суспільно-політичні настрої, публіцисти почали на всі лади закликати жінок залишатись в домі і „берегти чоловіків” (це гасло прозвучало у статті відомого демографа Урланіса, який описував феномен надсмертності чоловіків працездатного віку).

З першим послабленням ідеологічного тиску в усіх республіках починається потужний національний підйом, який проходив під гаслами звернення до витоків національної культури і проявлявся через етнографізування культурного і наукового дискурсу. Жіночі рухи і громадські організації починають виступати з позицій традиційної родини. В Україні величезної популярності набуває ідея Берегині (жінки яка плекає і охороняє родинне вогнище), посилюється роль православної церкви і стає масовим обряд вінчання – все це виявилось напрочуд суголосним державному прагненню повернути жінці природне призначення. Ці культурні процеси посилили і без того хитке політико-економічне становище жінок останніх років радянської влади.

Та поряд зі зверненням до традиційних (природних) гендерних образів, на хвилі етнонаціонального відродження, глобальні зміни у світі все більш демонстрували феномени уніфікації статей: одяг, догляд за тілом, стуктура споживання і дозвілля, спосіб життя – експансія відбувалася не тільки у сфері чоловічого, а й жіночого гендерів.

У кожній людині взаємодіють три основи: біологічна, інтелекту­альна та соціальна. Біологічний критерій не може бути абсолютним, оскільки з моменту зачаття на людину починає впливати навколишнє середовище. Дослідниками встановлено, що «конструює» чоловіка та жінку не природа, а суспільство: через чисельні інститути соціальної ідентифікації, розподіл праці, культурні цінності та символи.

Біодетермінізм хибує на асиметричність: його патетика більше і частіше спрямована на жінок, нормальність-природність незавидного становища яких щоразу потрібно було переконливо обґрунтовувати. Філософські чи то суто наукові теорії, які приписували жінкам особливу ірраціональність, лагідність і домовитість, стали вважатися тепер ідеологічними стратегіями, які мають на меті не стільки пояснити, скільки виправдати наяв­ний status quo. Під сумнів був поставлений "нейтральний", "без­статевий" дослідник.

Небезсторонність традиційних досліджень статі, так званих вислідів "у пошуках першооснов", проваджуваних чоловіками, стає очевидною через асиметрію цінності, приписуваній кожній частині пари "природа уз культура", навколо якої вони розгор­таються. А саме це протиставлення власне й уособлює для них "жіноче уз чоловіче". Оскільки природі тут відводиться менш значущий статус, то на основі оспіваної близькості жінки і при­роди виникає імпліцитне, часто неусвідомлене применшення цінності жінок.