2.Роль контролінгу при класичному (раціональному) підході в прийнятті рішень.

 

 

Процес прийняття рішення з позиції класичного підходу виглядає слідуючим чином:

1. 1)     виявлення проблеми;

2. 2)     визначення критеріїв і обмежень; встановлення значимості критеріїв;

3. 3)     знаходження можливих альтернатив;

4. 4)     оцінка альтернатив по вибраному критерію;

5. 5)     вибір найкращої альтернативи;

Існує чотири найбільш розповсюджені ситуації, які сигналізують менеджеру про існування проблеми; що можуть бути виявлені в результаті контролінгу:

• -         відхилення фактичних результатів від планових;

• -         відхилення фактичних результатів від попереднього досвіду;

• -         повідомлення співробітників;

• -         інформація про діяльність конкурентів.

Роль контролінгу при раціональному підході в тому, щоб надати максемально повну і точну кількісну інформацію, разрахунок показників, знаходження оптимуму.

Внутрі раціонального підходу існує декілька теорій, які пояснюють прийняття управлінських рішень:

• -         розробка напрямку діяльності з допомогой SWOT –аналізу;

• -         планування напряму діяльності (по Анеофру);

• -         позиціонування (по Портеру).

Найбільш проста із цих теорій – розробка напряму діяльності. Згідно цієї теорії модель прийняття управлінського рішення дуже проста. Аналізуються показники зовнішнього середовища визначаються можливості і загрози підприємства із сторони зовнішнього середовища.

Визначаються сильні і слабкі сторони внутрішнього середовища. Управлінське рішення результат синтезу цих складових.

Логічним продовженням теорії розробки стратегії стала теорія планування стратегії, яка розглядає прийняття управлінських рішень з позицій системного аналізу, кібернетики, дослідження операцій.

Згідно цієі теорії прийняття управлінських рішень повинно бути контрольованим і формалізованим процесом, який базується на визначенні з допомогою методів системного аналізу комплексних показників діяльності фірми (наприклад, комплексний показник конкурентного статусу підприємства).

Роль контролінгу в межах цієї теорії полягає в проектуванню (генеруванню) самої процедури прийняття управлінського рішення на конкретному підприємстві, по-друге в разрахунку показників, що визначають позетивні (чи негативні) сторони діяльності підприємства при кожному варіанті управлінського рішення і по-третє – в пошуку оптемального рішення.

Теорія позиціонування базується на виборі єдино вірного рішення в тій чи іній ситуації за допомогою матриць (матриця БКГ, матриця Мак-Кинси, „продукт – ринок”). Завдання контролінгу в рамках цієї теорії є головним чином оптимізація управлінського рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Роль контролінгу при прийнятті управлінських рішень в умовах невизначеності.

При прийняті управлінських рішень в умовах невизначенності на відміну від класичного використовується декілька підходів, одним із яких є принцип обмеженої раціональності по Г. Саймону. Він основується на тому,що „абсолютної раціональності не буває”. Можуть при цьому бути три варіанти ситуацій.

1. Інформація, якою володіє менеджер про проблему і можливих варіантах її вирішення, завідома неадекватна. Одержати більш точну і повну інформацію неможливо (звичайно по причині відсутності грошей або часу). Значна частина наявнойї інформації нерелевантна, а тому використовуються спрощені моделі для прийняття рішень.

2. Наявна інформація сприймається викревлено.

3. Менеджер намагається одержати не оптимальний, а зодавільний результат. Йому не потрібно, щоб були відомі всі альтернативи вирішення проблеми, достатньо одного задовільного тваріанту.

Завдання контроліга при підході обмеженої раціоналізації – раціаналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу в концентрації зусиль контролінга не на оптимізації, а на встановленні обмежень, характерних для тогот чи іншого варіанту.

Слідуючим підходом є принцип ефективного управління по Пітерсу і Уотермену, які основуються на тому, що надлишкова раціоналізація в прийняття рішень сковує іновації, приводить до переоцінки значимості фінансів, не враховує неекономічні цілі підприємства.

В рамках цього підходу акцентується увага на коорденуючий, інтегруючий ролі контролінга. При цьому підході контролінг використовує переважно моделі прийняття рішень в умовах невизначеності, підвищується роль маніторінгу, попереднього контролю, тоді як задача оптимізації перед контролінгом не ставиться.

Соціологічні і психологічні підхіди засновані на виливу свідомості на прийняття рішень.

Теорія політичної взаємодії вивчає процес прийняття управлінських рішень з точки зору балансу сил і інтересів різних груп внутрі колективу і в зовнішньому середовищі. Само управлінське рішення розглядається в першу чергу як політичний крок, направлений на закріплення позицій певної групи.

В межах цієї концепції основна задача контролінгу – інтегруюча: він повинен забеспечити рух підприємства в напрямі поставлених загальних цілей.

Теорія колективного навчання підкреслює, що складність і диномічний характер внутрішнього і зовнішнього середовища в поєднанні з недостатньою кількістю інформації і досвіду перетворюють процес прийняття управлінського рішення в процес безперервного навчання для керіників і всього колективу. В цьому випадку читкої межі між прийняттям управлінського рішення і його реалізацією, обидва процеси взаємопов’язані, взаємообумовлені і проходять одночасно.

Теорія корпоративної культури говорить про те, що в прийнятті управлінських рішень проявляється поведінка колективу як єдиного цілого.Таким чином, живильним підгрунтем для будь – якого управлінського рішення буде корпоративна культура- сукупність загальних для всіх працівників підприємства переконань і відносин.

Виділяються декілька рівнів корпоративної культури: поверхневий (корпоративна символіка), середній(переконання, відносини, правила, норми) і глибинний (корпоративні цінності).

Для системи прийняття управлінських рішень на підприємстві особливо важливі слідуючі аспекти корпоративної культури:

• -         індівідуалізм і колективізм;

• -         відношення до ризику;

• -         ціленаправленість;

• -         ступінь координації;

• -         підтримка менеджерів;

• -         контроль;

• -         самоототожиювання з підприємством чи з групою внутрі підприємства;

• -         філософія системи винагородження;

• -         відношення до конфліктів і критики;

• -         характер комунікації.

Ці параметри визначають основні принципи побудови і функціонування системи контролінгу на підприємстві, як економіко-аналітичної, управлінської інформаційної системи.

Наука психологія визначає прийняття рішень як процес, що відбувається в індівідуальній свідомості керівника, а рішення – конценції, що формується в індівідуальній свідомості.

Психологічний аспект прийняття рішень має важливе значення для розробки структури контролінгової звітності, для правельного вибору релевантної інформації для прийняття управлінських рішень, а також для розробки методів аналіза цієї інформації.

Згідно наукових представлень психології процес прийняття ділиться на такі стадії:

• -         сприйняття;

• -         формування концепції;

• -         перетворення концепції(рефрейминг).

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція 12. Критерії прийняття управлінських рішень в контролінзі.

План лекції:

1.Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень.

2.Критерії прийняття управлінських рішень.

 

 

 

 

Вибір критеріїв залежать від моделі прийняття управлінських рішень в конкретній ситуації. Всі критерії прийняття рішень можна розмістити між двома крайностями: повною раціональністю і повною ірраціональністю. При цьому визначаючими факторами являються: зовнішне середовище, внутрішнє середовище, завдання.

При повністю раціональному підході:

Зовнішнє середовище: науково-технічні фактори, екологічні фактори, природні фактори, юридичні фактори.

Внутрішнє середовище: витрати, строки.

Задачи: строки, затрати, вигоди.

При повністю ірраціанальному підході:

Зовнішнє середовище:фактори культурного оточення, демографічні фактори, політичні фактори, тощо.

Внутрішнє середовище: корпоративна культура, (норми, цінності), ієрархія,повноваження в організації, особистисть особливості,оргструктура і т. п.

Задача:учасники,баланс сил, баланс інтересів і т. п.

Для будь-якої конфігурації визначаючих факторів можно сформувати вимоги, на які повинен орієнтуватись контролер при розробці системи критеріїв.

Прийняття управлінських рішень:

- нова оцінка всіх економічних наслідків рішення, яке приймається, в короткому і довгому періоді, виходячи із цілей підприємства (тобто оцінка всіх релевантних результатів );

- відповідність системи цілей підприємства і непротерічних;

- пристосовуваність до аналізу в умовах невизначеності;

- об’єктивність і доступність вихідних данних;

- універсальність;

- гнучкість (тобто здатність враховувати зміни);

- врахування специфіки вирішувати задачі;

- відповідністьособливостям особи керівника і корпоротивної культури підриємства;

- зрозумілість і зручність в користуванні;

- вимірюваність і обєктивність;

- орієнтація на перспективу, можливість „ раннього попередження”.

При розробці системи критеріїв прийняття управлінських рішень, перед контролером часто виникають слідуючі проблеми:

• -         легко вимірюваним показникам приділяється значно більше уваги, в той час як трудновимірювані показники ігноруються;

• -         короткостроковим фактором приділяється більше уваги, ніж довгостроковим;

• -         важко розробити систему показників, що відображають зміни важливості різних видів діяльності і цілей підприємства.

В прийнятті управлінських рішень керівник використовує кількісті і якісті критерії.

Якісті критерії визначають індивідуальну специфіку конкретної ситуації.

Кількісті показники являються більш універсальною характеристикою.

Кількісними критеріями прийняття рішень являються:

• -         короткострокове планування виробничої програми;

• -         управління матеріальними потоками;

• -         вибір між власним виробництвом і закупкою на стороні;

• -         встановлення цін на продукцію.