ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. СИСТЕМА ОСВІТИ В НІМЕЧЧИНІ……………………………….5
1.1.Історія розвитку вищих навчальних закладів Німеччини та Болонський процес………………………………………………………………..5
1.2. Вища освіта Німеччини……………………………………………….8
1.3. Коледжі Німеччини………………………………………………….10
1.4. Університети Німеччини…………………………………………….11
ВИСНОВКИ………………………………………………………………16
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………8
ВСТУП
Німеччина вважається серцем Європи і не тільки через географічне розташування, але й тому, що це справжній осередок наукових розробок та батьківщина видатних людей, яких вона подарувала світові. Кант, Ейнштейн, Бетховен, Бах, Гете - це далеко не весь перелік тих, хто прославив країну далеко за її межами. На світовій арені Німеччина займає провідне місце поміж найстабільніших країн, крім того вона є одним з найактивніших членів Європейського Союзу.
Політика держави дозволяє якомога щільніше поєднати процес навчання та наукових досліджень, адже в країні важливими осередками новітніх розробок є вузи.
Система вищої освіти Німеччини включає більше 250 вузів. Їїоснову складають університети (70 у старих і 28 у нових землях) іспеціалізовані (професійні) вузи (113 у старих землях і покилише 15 в нових). Поряд з ними існують педагогічні, теологічнівузи, вищі школи управління, мистецтв. Німецькі ВНЗ єпереважно державними; лише в останні роки було створенодекілька приватних університетів. Університетська освіта націлене напідготовку всебічно розвиненої, що володіє широким кругозоромпрофесіонала.
Потужна науково-технічна база завжди була основним козирем німецьких вузів. Тому Німеччину по праву називають країною вузів та вчених і мислителів. Витоки такого твердження беруть початок з глибокої давнини. Ще в період Середньовіччя сюди стікалося студентство до університетів Гейдельберга, Кельна чи Грайфсвальда зі всієї Європи. До речі, Гейдельберзький університет, заснований у 1386 році на кшталт паризької Сорбонни, функціонує й понині та є найпрестижнішою школою юриспруденції у Європі.
Вже на початку XX століття третина Нобелівських лауреатів була вихованцями німецьких вузів. Їх революційні відкриття змінили світ. Саме німецькі науковці відкрили туберкульозну паличку та рентгенівське випромінювання і подарували світові теорію відносності.
Сучасна Німеччина підтримує репутацію країни з потужним науково-дослідницьким потенціалом. До того ж неабиякою перевагою держави є те, що її гнучка політика всіляко заохочує науковців та талановитих студентів зі всього світу вступати до лав одного зі своїх вузів, причому у більшості випадків безкоштовно.
РОЗДІЛ І. СИСТЕМА ОСВІТИ В НІМЕЧЧИНІ
1.1 Історія розвитку вищих навчальних закладів Німеччини та Болонський процес
Сучасний етап реформи вищої освіти в Німеччині почався одночасно з об'єднанням країни в 1991 р. і був зумовлений, з одного боку, необхідністю модернізації та інтернаціоналізації освіти, а з іншого боку, - необхідністю реформування системи освіти колишньої НДР з метою створення загальнонаціональних стандартів якості освіти.
В останнє десятиліття Німеччина досить успішно справлялася з рішенням цих двох задач і сьогодні німецька система освіти користується визнанням у всьому світі, будучи для багатьох країн прикладом та орієнтиром для розробки освітньої політики.
Один із найстаріших університетів Німеччини відкрився у 1385 p. (м. Гейдельберг) і був створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію. На кінець XVII ст. у країні було майже 40 університетів, які готували державних чиновників.
Новий етап реформи вищої освіти почався зі створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) і пов'язаний з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який певний час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав принципи широкої автономії при державному фінансуванні, самоуправління кафедр (ординаріїв), акцент на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки та навчання для студентів, а також започаткувало створення технічних університетів.
Під час реформи системи освіти після Другої світової війни до категорії закладів вищої освіти перейшли вищі фахові школи, Дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до університетського рівня.
Сьогодні для вищої освіти Німеччини характерна взаємодія федерального уряду та урядів земель: регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Створено також комісію з наукового планування. ВНЗ фінансуються землями на 94%, центром - на 6% (1993 p.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.
Сьогодні систему німецької освіти можна схематично показати таким чином: початкова школа (4 роки) - середня школа ( 8-річне реальне училище або 9-річна гімназія) - вища школа (університети, педагогічний ВНЗ, вища школа мистецтв або вищий технічний навчальний заклад).
Німецькі ВНЗ переживають епоху змін. Німеччина належить до числа перших європейських держав, що підписали в 1999 році Болонську декларацію про створення єдиного загальноєвропейського освітнього простору. У вузах країн-учасниць вводяться близькі за типом навчальні програми та дипломи, що дають можливість підвищення академічної мобільності, полегшення взаємного визнання дипломів і забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів.Головний елемент Болонського процесу, до якого в даний час підключилися 46 держав, це дворівнева система навчання: бакалавр (BA –Bachelor), магістр (MA –Master). Крім цього, ряд країн вже визнали аспірантуру (Promotion) як третій рівень.
Оцінка академічної успішності в рамках Болонського процесу відбувається за Європейською кредитно-модульною системою (ECTS - EuropeanCreditTransferSystem). ECTS оцінює навчальне навантаження студентів за обсягом роботи, необхідного для успішного закінчення навчання. Одна кредитна одиниця ECTS відповідає 30 годинам навчального навантаження.
На даний момент в німецьких вузах існують паралельно дві структури навчання:нова дворівнева система бакалавр – магістр, а також традиційні навчальні програми з отриманням диплома (спеціаліста) або магістра (MagisterArtium) для майбутніх юристів і вчителів.
Станом на вересень 2009 р. загальна кількість навчальних програм в німецьких вузах складає 12 515, з них бакалавр - 5 809, магістр - 4 201, інші - 2 505.
• Бакалавр (Bachelor) – перший диплом, який дає право на професійну діяльність. Тривалість навчання складає 3-4 роки, для допуску необхідний атестат про закінчену середню освіту (Abitur). Для отримання ступеня бакалавра необхідно набрати в залежності від навчального плану від 180 до 240 кредитних одиниць.Бакалаврат дає базові знання за фахом і методичні навички, а такожшироку професійну орієнтацію.
• Магістр (Master) – другий диплом після 1-2 років навчання (60-120 кредитних одиниць). Початок навчання або відразу після бакалаврату, або після декількох років професійної діяльності. У магістратурі робиться акцент на більш глибоку спеціалізацію та на наукову роботу. Магістратура поряд з дипломом фахівця є передумовою для допуску до аспірантури.
• Диплом (спеціаліста) – традиційна форма навчання, яке завершується дипломною роботою, а також письмовими та усними іспитами.
• MagisterArtium– свідоцтво про успішно закінчений курс з гуманітарних та соціальних наук, в рамках якого допускаються різні комбінації дисциплін.
• Державний іспит – форма навчання з медицини, права, фармацевтиці, атакож для вчителів середньої школи, що закінчується держіспитом. Держіспит приймає державна екзаменаційна комісія. Зміст курсів та іспитіврегулюється у законодавчому порядку. Перший держіспит зазвичай теоретичний, другий - завершує цикл професійної практичної підготовки.
• Аспірантура (Promotion) – розглядається в Німеччині як третій ступінь Болонського процесу. Написання дисертації можливо тільки в університетах. Підготовка дисертації (Promotion), пов'язана з проведенням незалежного наукового дослідження, триває протягом 2-4 років після отримання магістерського або еквівалентної ступеня (Diplom / ErstesStaatsexamen / MagisterArtium). Ступінь кандидата наук (Doktor) присвоюється після написання дисертації та успішної здачі усного іспиту або захисту дисертації.