План лекції.

1.Аналіз впливу ринкового середовища на маркетинг освітніх послуг.

2.Розробка стратегії маркетингу для навчальних закладів.

3.Формування маркетингового комплексу для навчальних закладів.

4. Аналіз і прогноз ринку надання освітніх послуг.

5. Ефективність маркетингу в сфері освітніх послуг.

Література.

1. Оболенська Т.Є. Маркетинг освітніх послуг: вітчизняний та зарубіжний досвід. – К.: КНЕУ, 2001.

2. Оболенська Т.Є. Маркетингові стратегії вищих навчальних Закладів України //Маркетинг: теорія і практика. Вип.4. – Луганськ. – 2000.

3. Оболенська Т.Є. Освітні послуги в Україні //Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип.8. - К.: КНЕУ. – 2000.

4. Модель інноваційного вищого навчального закладу: економічний аспект. Колективна монографія: К.: Корпорація, 2008. – 392 с.

1. У функції навчальних закладів входить формування пропозицій, виробництво, розподіл та комунікації освітніх послуг на ринку. Це визначає їх найбільший інтерес до маркетингу освітніх послуг.

Посередницькі структури на ринку освітніх послуг (служби зайнятості, біржі праці освітні фонди, асоціації навчальних закладів, науково-методичні центри, засоби масової інформації та ін.) допомагають активному розподілу освітніх послуг на ринку та виконують такі функції як: сформування, надання консультацій, участь в акредитації, організація збуту освітніх послуг та ресурсної підтримки сфери освіти.

Роль держави і її органів управління має особливе значення в маркетингу освітніх послуг порівняно з маркетингом інших товарів і послуг. До традиційних для ринкових країн маркетингову функцію держави як правило відносять правовий захист суб’єктів маркетингу (насамперед споживачів) від монополізму, несумлінності в бізнесі та рекламі, забезпечення якості освітніх послуг, статистики, сприяння проведенню масштабних ринкову досліджень та т. ін. Разом з тим у сфері освіти держава покликана розробляти нормативну базу, забезпечити бюджетне фінансування, проводити ліцензування акредитацію, що гарантує якість освітніх послуг.

Об’єктами маркетингу є освітні послуги, що надаються споживачам для задоволення їхніх потреб на певних умовах і користуються попитом. В дисертації обґрунтовано перелік категорій об’єктів маркетингу в сфері освіти: навчальні програми, плани, педагогічні ідеї, технології навчання та ін.

Щоб переконати споживача, виробники намагаються формалізувати найбільш суттєві для покупця параметри послуги і представити їх по можливості наочно. В освіті цим цілям служать: сертифікати, ліцензії, дипломи; інформація про методи, форми й умови надання послуг; освітні стандарти, навчальні плани та програми.

Виходячи з того, то в задачі маркетингу входить далеко не тільки просування наявних освітніх послуг, але і їхнє проектування з метою ефективного задоволення і розвитку попиту виявлених цільових груп споживачів, у роботі розглянуто ряд стратегічних проблем освіти і проаналізовано варіанти вирішення, які можна використовувати надалі при побудові стратегії навчальних закладів.

З урахуванням ролі і функцій суб’єктів, а також специфіки освітніх послуг як провідної категорії об’єктів і маркетингу в сфері освіти в роботі визначаються його сутність і основні принципи. Сутність полягає в тому, що спочатку навчальний заклад визначає потреби й інтереси цільових споживачів, а потім забезпечує вищу цінність освітніх послуг засобами, що поліпшують добробут клієнтів та задовольняють інтереси держави в цілому.

Основоположний принцип маркетингового підходу до надання освітніх послуг конкретизується і доповнюється принципами, що визначають технологію діяльності навчального закладу і управління ним і можуть бути об’єднані у три групи, перша з яких розкриває технологію реалізації маркетингу стосовно потреб споживачів; друга характеризує вибір і формування стратегії маркетингу; третя показує, чим необхідно керуватися при реалізації стратегії, тобто накреслює тактику дій.

У функції маркетингу входять дослідження і прогнозування кон’юнктури ринку, виявлення нових і необхідність відновлення призабутих, але перспективних освітніх послуг, визначення оптимальних показників їх обсягу, якості, асортименту і сервісу, ціноутворення, комунікаційної діяльності, просування і продажу, а також їхній супровід у процесі споживання. Маркетинг освітніх послуг має забезпечувати і власне освіту, і розвиток навчального закладу водночас, вирішуючи проблеми персоналу для здійснення маркетингової діяльності в освіті.

Мікросередовище освіти представлене силами (конкретними організаціями та особами), що стосуються безпосередньо даного суб’єкта маркетингу та його можливостей. Суб’єкт маркетингу здатний частково контролювати і навіть регулювати мікросередовище. Принаймні, він спроможний вибрати на ринку тих, з ким йому належить налагоджувати відносини (якщо, звичайно, це дійсно ринок і можливість вибору на ньому існує). Тому аналізувати мікросередовище можна або стосовно конкретного суб’єкта ринку (вищого навчального закладу, іншої освітньої установи), або у більш узагальненому плані – на рівні моделювання.

Настав час переусвідомити цілі й цінності середньої і вищої школи. Традиційно вони реалізовували доктрину соціального замовлення. Сучасна роль середньої і вищої школи бачиться в іншому – у формуванні нових гуманістичних потреб, усвідомлення яких забезпечуватиме зростання масштабів попиту на знання, на освітні послуги як товар, а отже, і нової стратегії маркетингу.

Сегментація ринку освітніх послуг дає можливість його комплексного дослідження, яким охоплюються всі основні суб’єкти маркетингових досліджень: цільові групи споживачів, можливі конкуренти, асортимент і якість самих освітніх послуг, ціноутворення, розподіл і комунікації освітніх послуг на ринку, а також власні можливості і ресурсу навчальних закладів. Необхідна для сегментації ринку інформаційно-аналітична робота об’ємна і багатопланова, але зрештою дозволяє вийти на розробку і здійснення оптимальної маркетингової стратегії і тактики поведінки на ринку.

Сегментація за параметрами освітніх послуг, до яких відносяться напрями підготовки, рівень фундаментальності і глибини спеціалізації, форми навчання, його терміни, методи, прийоми, що використовуються, дає споживачу-особистості можливість вибору навчального закладу.

Сегментація ринку за навчальними закладами-конкурентами націлена на порівняння власне ринкових якостей, властивостей і характеристик освітніх установ і пропонованих ними освітніх послуг.

2. Визначаючи місце стратегії маркетингу в системі управління вищого навчального закладу, необхідно зазначити, що він розглядається як компонент системи його функціональних стратегії.

Основне призначення стратегії маркетингу полягає в тому, щоб взаємоузгодити маркетингові цілі ВНЗ з його можливостями, вимогами споживачів (абітурієнтів, студентів, слухачів), використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги.

Однакова ціль може бути досягнута реалізацією різних стратегій маркетингу. Різноманітність стратегій маркетингу пояснюється різницею в складових елементах, а саме: конкурентних позиціях ВНЗ, маркетингових цілях, фінансових, технологічних, комп’ютерних можливостях та кадровому забезпеченні (професорсько-викладацький склад).

Під поняттям “стратегія маркетингу” автор розуміє докладний всебічний план досягнення маркетингових цілей. Показано, що обрана стратегія маркетингу є відповіддю на запитання: які освітні послуги потрібно пропонувати на ринку, у якому асортименті та за якими цінами; на якого споживача (тобто на який сегмент ринку) вони розраховані.

А умови необхідно створити для продажу освітніх послуг на планованому рівні: яких економічних результатів очікують учасники ринку та які витрати для цього потрібні. У найбільш широкому значенні це – сформований за допомогою низки ціннісних принципів комплекс конкретних цілей маркетингу на певний період і відповідних рішень щодо вибору і агрегатування засобів (інструментів) навчального закладу і здійснення на ринку орієнтованої на ці цілі ділової активності. Вибір стратегії маркетингу визначається положенням, потенціалом і традиціями діяльності навчального закладу на ринку освітніх послуг, специфікою товару, кон’юнктурою ринку. Багато чого, природна залежність від структури і методів управління навчальним закладом, від особистостей керівника і інших осіб, причетних до управління.

Стратегія конкретизується в планах маркетингових дій, підкріплюється відповідним бюджетом, втілюється через організацію маркетингу і подальше управління ним. Результатом стратегічного маркетингового планування є план маркетингу, який включає в себе наступні складові: аналіз ситуації на ринку ОП: визначення цільових ринків; формування маркетингових цілей; визначення стратегії маркетингу; вибір змісту маркетингового комплексу; організація та реалізація маркетингу; моніторинг.

Саме формування конкретних завдань для оперативного управління ВНЗ, які випливають зі стратегічного маркетингового плану, є одним із найважливіших компонентів системи управління. Стратеги маркетингу повинна перетворювати маркетингові можливості на високу результативність роботи навчальних закладів.

Стратегій маркетингу навчальних закладів можна класифікувати за критеріями:

• логіка походження і розвитку, традиції навчального закладу_;

• сформовані і потенційні особливості попиту;

• розміри НЗ, його абсолютна і виносна частка на ринку, пов’язані з ними сподівання на прибуток чи обсяги фінансування, а також ступінь ринкової активності.

Для порівняльної оцінки ефективності альтернативних ланцюжків рішень, розроблених за допомогою матриці, експерти оцінюють і співвідносять два параметри: результативність і витрати, необхідні для реалізації стратегії.

Як основний інструмент оцінки, добору й оптимізації варіантів стратегії маркетингу ОП можуть бути використані процедури експертної оцінки з побудовою матриці, що задає простір і варіанти (альтернативи) маркетингових рішень, а також механізм їхнього поєднання й експертної оцінки отриманих стратегічних “ланцюжків”.

Результативність стратегії визначається як ступінь осягнення поставлених фірмою цілей за допомогою даної стратегії. Іншими словами, це прогнозована величина наближення до цілей, намічених на визначений період часу. Витрати на реалізацію стратегії трактуються при цьому як величина зусиль необхідних для здійснення стратегії. Тут діють і мають бути приховані такі фактори, як обмеженість ресурсів та ймовірний час ринку.

Отримані кількісні орієнтири можна використати для визначення оптимального варіанта стратегії, комбінуючи, їх, корегуючи обрані цілі і засоби їхнього досягнення. Можливі й інші варіанти. Зазначимо, що даний аспект кількісного вимірювання ефективності альтернативних маркетингових стратегій відкриває простір щодо подальших наукових досліджень.

Результат зробленого стратегічного вибору – докладний опис, деталізація знайденої, створеної оптимальної стратеги для певної освітньої послуги. Навчальний заклад повинен це зробити без залученні сторонніх експертів, оскільки детальна стратегія – предмет комерційної таємниці. Стратегія втілюється в плани і бюджет соціально-відповідального маркетингу навчального закладу.

Важливу роль (у порівнянні з іншими послугами) в освіті відіграє рівень викладачів, провідних учених, випускників, потенціал абітурієнтів. Усе це – сфера уваги маркетингу особистостей. У цьому зв’язку актуальний маркетинг ідей як тих, що стосуються напряму підготовки, так і суто педагогічних. Разом із освітніми послугами реалізується інтелектуальна власність працівників і колективів навчальних закладів – винаходи, патенти, програми досліджень, навчання і практичних робіт, інші інноваційні послуги, а також товарна символіка виробників подібних послуг – найменування, логотипи, товарні знаки тощо. Маркетинг ідей – мало опрацьована, але безумовно перспективна “зона росту” в освіті. Дуже вагомим є і такий показник, як суспільний престиж, статус самого навчального закладу (маркетинг організацій).

3. “РР” – освітня послуга, ціна, розподіл, комунікації. Перше “Р” освітня послуга – уперше дало визначення, що це специфічний товар, який формує в процесі навчання світогляд, цінності людини та задовольняє її потребу в придбанні певних знань, умінь та навичок для їхнього подальшого використання в професійній діяльності.

Маркетингова орієнтація навчального закладу означає, що виробляються в основному ті освітні послуги, які користуються і будуть користуватися попитом на ринку. Асортимент навчальних програм досить широкий і інтенсивно оновлюється з урахуванням вимог суспільства. Відповідно процеси і технології надання освітніх послуг гнучкі, легко переналагоджувані за принципом широти і відновлення асортименту.

ВНЗ є виробником навчальних програм, які пропонуються на ринку освітніх послуг і товарів і з якими він виходить на ринок праці, але вже опосередковано через свої і випускників (молодих спеціалістів, котрі є товаром). Вони є споживачі освітніх товарів ВНЗ, набули знання, вміння, навички, і характеризують їх якість як товару у вигляді робочої сили, яка продається підприємствам, організаціям, фірмам та іншим роботодавцям.

Друге “Р” – ціна. Ціноутворення є ключовим елементом маркетингового комплексу. Ціни на освітні послуги формуються під впливом активності конкурентів, величини і динаміки платоспроможного попиту. При цьому стрижневим компонентом цінової політики навчального закладу є не сама по собі ціна продажу освітніх послуг, а співвідношення між величинами прогнозованого ефекту і необхідних додаткових витрат споживачів на використання, споживання послуг, включаючи і пронеси їхнього засвоєння (принцип орієнтації ціни на попит, конкурентів і ціну споживання). Він включає два компоненти – собівартість і ціноутворення: спочатку калькулюються реальні витрати на забезпечення освітніх послуг, потім визначається ціна, яку повинен сплатити споживач. Ринковий підхід до ціноутворення на освітні послуги зменшує актуальність розрахунку ціни, виходячи з собівартості послуг. Визначальними чинниками ціноутворення стають перспективні вигоди та ефект від результатів навчання і витрати, включаючи вартість створення умов для реалізації освітнього потенціалу (тобто ціна споживання освітніх послуг, що розглядаються з точки зору ефективності інвестицій в “людський капітал”). Ці інвестиції націлені на приріст особистісної і соціальної цінності людини.

Існує економіко-математична модель ціни споживання освітніх послуг. У числі найважливіших змінних розглядаються:

• період старіння знань – життєвий цикл освітніх послуг,

• тривалість навчання - термін надання ОП;

• показники виграшу втрат споживачами ОП за час навчання;

• показники витрат навчального закладу, включаючи заробітну плату, умовно-постійні витрати, мінімально припустимий рівень рентабельності;

• поправочні коефіцієнти, що враховують тривалість періоду адаптації фахівця, який отримав освіту на виробництві й усереднену ефективність його праці в цей період.

Період старіння знань і період тривалості навчання запропоновано розглядати диференційовано стосовно до старіння знань окремо по модулях гуманітарної, фундаментально, комп'ютерної, професійно орієнтованої підготовки, у т.ч. з урахуванням різних пропорцій часу кожного модуля навчання на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях підготовки (бакалавра, спеціаліста і магістра). Відповідно запропоновано диференціювати джерела оплати наданих послуг з урахуванням можливостей їхнього використання різними споживачами. Якщо для підприємства-споживача ефект від освітніх послуг гуманітарної і фундаментальної підготовки обмежений терміном роботи фахівця на підприємстві, то для держави в цілому і для самої особистості фахівця цей ефект виявляється протягом усього життя. Тому оплата навчання по модулях гуманітарної і фундаментальної підготовки могла б проводитися на принципах державного фінансування чи кредитування (наприклад, через особисті державні освітні кредити) і безпроцентним їхнім поверненням у формі частини прибуткового податку з громадян. Оплату освітніх послуг по цих модулях підготовки фахівця, де знання й уміння в значно більшому ступені підлягають старінню, амортизації, було б справедливо цілком покласти на юридичні особи як споживачів або на фізичні.

Так, витрати на комп’ютерну, професійно орієнтовану підготовку пропонується розглядати як капіталізовані. Укладення підприємства, які можуть відновлюватися через механізм амортизаційних виплат. Що стосується послуг по цілях спеціальної підготовки, які мають найбільш коткий період старіння, то вони підлягають оплаті через податок на прибуток. Тоді для підприємства стають цілком, і прийнятними не тільки найкоротші (як зараз), але і відносно і тривалі терміни підготовки фахівців.

Для кінцевого споживача освітніх послуг (особистості що навчається) –у ціну споживання освітніх послуг, поряд ₃ індивідуальними витратами на розкриття свого потенціалу безпосередньо на роботі, входять витрати на транспортні послуги, житло, навчальну літературу і т.п. З урахуванням цього, провідним економічним критерієм оцінки перспективності рішення про придбання освітніх послуг може виступити індивідуальний економічний ефект від інвестицій в освіту.

У трансформаційний період особливу актуальність набуває проблема адаптації цін на освітні послуги в умовах інфляції. Запропоновано формулу для визначення загального рівня збільшення ціни в умовах інфляції. Вона включає індекси росту цін на окремі складові собівартості, а також індекс прибутку, і врахуванням їх “ваги”, як частки в загальній ціні освітніх послуг.

Трете “Р” – розподіл освітніх послуг як процес, за допомогою якого навчальні заклади просувають свої освітні послуги до цільових сегментів ринку. Канал розподілу навчального закладу - це спосіб надання освітніх послуг та шлях, яким вони рухаються від закладу освіти до споживача. При продажі освітніх послуг використовується принцип децентралізованого цільового розподілу.

Незаперечно, що саме особисті контакти і прямий продаж - найпоширеніші канали розподілу ОП.

Четверте “Р” – комунікації. В роботі дана характеристика комплексу засобів комунікацій на ринку освітніх послуг, включаючи рекламу, формування сприятливої громадської думки, особисті контакти, комунікаційна діяльність спрямовується навчальними закладами на конкретні цільові групи споживачів, можливих посередників. Проблеми комунікацій в маркетингу далеко виходять за рамки питань реклами. Саме в освіті на перший план виходять комунікації в формі особистих контактів: адже сам освітній процес – це завжди спілкування особистостей.

Цілеспрямоване використання технології прямого продажу особливо ефективне, якщо на ринок просуваються максимально індивідуалізовані освітні послуги. Автором досліджено, що саме технологія прямого продажу, базуючись на безпосередньому і живому взаємному стажуванні, дозволяє виявити і скоректувати індивідуальну придатність освітніх послуг, сприяє становленню різноманітних доброзичливих відносин між навчальним закладом і можливим споживачем, найбільш відчутно спонукає останнього до позитивної реакції у відповідь. І, нарешті, найголовніше: особистий продаж, що дозволяє перейти від стратегії агресивного “проштовхування” готових освітніх послуг на ринок до стратегії залучення споживачів до них, формування попиту. На жаль, саме прямий продаж освітніх послуг - досить слабка, невідпрацьована ланка в системі комунікацій на українському ринку.

Досліджено, що маркетинг освітніх послуг вимагає ще трьох додаткових елементів. Значення першого елемента викладачів і обслуговуючого персоналу НЗ не обмежується їхньою кваліфікацією і професіоналізмом. З точки зору маркетингу не менш важлива їхня поведінка поза навчальним складом: доброзичливий стиль спілкування з учнями, студентами, чемність з їх батьками та іншими групами споживачів.

Другий елемент – матеріально-технічне забезпечення (МТЗ). Коли учні, студенти, батьки і у НЗ, то оцінюють корпуси, чистоту приміщень, інтер’єр, наявність аудиторій та обладнання їх комп’ютерами, технічними засобами навчання та меблями, забезпеченість студентів гуртожитком. Тобто МТЗ є невід’ємною частиною послуг, що надаються і допомагають у залученні цільової аудиторії.

Третій елемент – інноваційний, творчий процес, який ми розглядаємо як спосіб та технологію надання освітніх послуг. НЗ можуть розробити найвдосконаленіший технологічний процес опанування навчальних програм.

Маркетинговий комплекс ВНЗ становить безперечний інтерес для дослідження. Він є необхідною та важливою частиною діяльності навчального закладу для зміцнення своїх позицій на ринку освітніх послуг.

4. На основі стратегії можна розкрити процедури оцінки стану та прогноз ринку освітніх послуг. Проаналізовані різновиди ринків, їх місткість і шляхи поліпшення на них реалізації освітніх послуг.

Проблема професійно-трудового становлення молодого покоління, його фахової підготовки набуває важливого значення у період становлення в Україні ринкових відносин. Свідомий вибір професії, високий рівень спеціальної підготовки молоді є певною гарантією підвищення її конкурентоспроможності на ринку праці.

Аналіз основних мотивів молоді щодо отримання вищої освіти, проведений шляхом опитування в Київському національному економічному університеті, засвідчив, що найбільш важливими виявилися мотиви, пов’язані з отриманням статусу високоосвіченої людини, досягненням успіху в житті, отриманням професії та забезпеченням матеріального благополуччя.

Проведений аналіз показав, що ефективність професійної та трудової орієнтації студентів перш за асе залежать віз попиту на відповідну спеціальність на ринку праці, стимулювання праці за певними професіями та правильного вибору фаху для того, щоб після закінчення навчання не розчаруватись.

До найбільш характерних явищ сучасного суспільства може бути віднесена вторинна (понад основну роботу або за її відсутності) зайнятість, що отримала велике розповсюдження.

Наведені способи оцінки поточного попиту сприяють вирішенню проблеми прогнозування попиту. Останній здійснюється кількома способами: опитуванням споживачів про їхні наміри; оцінкою посередників, ринковими тестами, методом екстраполяції. Проведення статистичного аналізу попиту дозволяє отримати кількісні оцінки, що впливають на число споживачів освітніх послуг. До цих чинників, як довів автор на основі дослідів, належать насамперед теоретичний рівень підготовки майбутнього студента, дохід сім’ї, вік, витрати на ОП тощо.

Існуючий дисбаланс економічної і соціальної сфери держави обумовлює необхідність проведення оперативного аналізу процесів і тенденцій, що надасть можливість випереджено приймати рішення в реальному масштабі часу, вирішувати проблеми та запобігати проявам негативних явиш, що виникають у сфері надання освітніх послуг і забезпеченні соціальної зайнятості випускників.

На підставі проведеного автором комплексного аналізу визначені причини труднощів щодо забезпечення соціальної зайнятості випускників вищих навчальних закладів.

Перша: суспільство з розвитком інтеграційних світових процесів і ринкових відносин, різких форм власності потребує підготовки фахівців з вищою освітою. Ці фахівці повинні будуть запроваджувати інноваційну діяльність, працювати в умовах розвитку великого, середнього і малого підприємництва та виробництва, володіти ініціативою та навичками стратегічного та ситуаційного управління. їх підготовка мала розпочинатися 4-5 років тому, тобто в умовах найважчого періоду економічного стану держави: інфляції, падіння та зупинення виробництва тощо.

Друга причина полягає у відсутності маркетингової стратегії сегментації ринку праці в системі “доступ – навчання – розподіл (для державного замовлення) – соціальна зайнятість” з урахуванням джерел фінансування.

Третя причина: для нормального функціонуванні середнього та малого підприємництва на відміну від великого підприємництва, потрібні фахівці – універсали з широким спектром підготовки. Для підготовки спеціалістів з економічних напрямів цей універсалізм полягає в можливості інтегрування функцій бухгалтера, економіста, менеджера в одному фахівцеві. При цьому чільне місце займають правові знання з економіки та підприємництва.

Четверта причина: відсутність зацікавленості підприємств, установ і організацій різних форм власності у підтримці підготовки молодих спеціалістів і створенні та резервуванні для них робочих місць. Цим обумовлюється необхідність запровадження державних механізмів економічного стимулювання тих підприємств, які створюють необхідні організаційні та інші умови щодо сприяння підготовки та забезпечення соціальної зайнятості молодих спеціалістів.

П’ята причина: незважаючи на необхідність підготовки фахівців широкого профілю, їх підготовка у навчальних закладах, особливо державної форми власності та за державним замовленням, ведеться ще й досі з вузьких спеціальностей, що значно ускладнює працевлаштування молоді, призводить до суттєвих моральних втрат випускників і нераціонального використання отриманого ними фахового потенціалу.

Подолання зазначених причин незадовільної соціальної зайнятості випускників вищих навчальних закладів потребує вжиття таких стратегічних заходів:

• прогнозування та планування структури, обсягів підготовки фахівців за освітньо кваліфікаційними рівнями, напрямами і спеціальностями підготовки на основі стратегічного та поточного прогнозування економічного та соціального розвитку держави, що обумовлюють потреби ривку праці у цих фахівцях;

• формування державного замовлення випуску фахівців з метою підтримання необхідного інтелектуального рівня

забезпечення розвитку суспільства відповідно до світових тенденцій розвитку цивілізації, а також для фахового супроводження національних, державних, регіональних і галузевих програм;

• диверсифікація структури та обсягів державного замовлення з орієнтацією на перспективний розвиток суспільства, галузей економіки та сфер діяльності, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, потреби ринку праці на державному рівні з урахуванням програм регіонального розвитку;

• забезпечення доступності підготовки фахівців через систему державної підтримки і, тим самим, вирішення соціальних проблеми навчання обдарованої молоді;

• збільшення питомої ваги коштів місцевих бюджетів, галузей і підприємств, установ і організацій усіх форм власності, а також фізичних осіб у структурі фінансування вищої освіти через запровадження механізмів цільової підготовки фахівців.

Зазначені заходи потребують конкретизації та доповнення в інтегрованій стратегії розвитку взаємодії системи вищої освіти з ринком освітніх послуг і ринком праці. її метою є досягнення та підтримання адекватності між потребами ринку праці та пропозиціями ринку освітніх послуг. Реалізація цієї стратегії можлива за умов розробки та реалізації маркетингових стратегій на відповідних ринках, їх сегментації з метою встановлення ефективної взаємодії між виробниками та споживачами освітніх послуг. Інтеграція маркетингових стратегій на ринку відбувається в системі: доступ до навчання (наявність формальної організаційної структури, здатної виробити необхідну сукупність освітніх послуг; наявність клієнтів, які отримують цю сукупність або окремі її складові) – підготовка (спроможність вищого навчального закладу виробити сукупність освітніх послуг або окремих складових, актуальних для задоволення потреб клієнта на момент його виходу на ринок праці, та спроможність клієнта оволодіти всім; спектром освітньої послуги) – реалізації сукупності освітніх послуг або її окремих складових як товару (адекватність якостей освітньої послуги очікуваним потребам її отримувача – ринок освітніх послуг) – забезпечення соціальної зайнятості випускника вищого навчального закладу (адекватність якостей отримувача освітніх послуг, випускника вищого навчального закладу, потребам економічної, соціальної, культурної та політичної інфраструктур суспільства – ринку праці).

Реалізація цієї стратегії шляхом запровадження інноваційних технологій та механізмів взаємодії цих компонентів забезпечуватимуть вищому навчальному закладу можливість здобути та утримувати позицію лідера, конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг і на ринку праці. Тим самим забезпечуватиметься соціальна зайнятість випускників цього навчального закладу.

5. Виникає проблема розумної стандартизації освіти, яка проникає в нетрадиційну для себе сферу, надання їй властивостей діагностичності і контрольованості. Ступінь діагностованості залежить від змісту того чи іншого компонента цілей. Знання, уміння, навички діагностуються і стандартизуються значно легше, ніж моральні, світоглядні і поведінкові якості особистості.

Нова парадигма освіти, заснована на індивідуалізації і диференціації, варіативності й альтернативності освітніх систем і вищих навчальних закладів, гнучкості і динамічності навчально-програмної документації, її прогностичності й адаптованості до умов, що змінюються, до індивідуальних інтересів і здібностей студентів та слухачів вимагає нових оцінок можливості стандартизації цілісної системи освіти і компонентів, що входять до неї. У даному разі йдеться про динамічні стандарти, що визначають стратегію і тактику управління вищою освітою на всіх рівнях: суспільства в цілому, регіону, галузі (стосовно до професійної освіти), навчального закладу і викладацької діяльності.

У дисертації автором обґрунтована необхідність введення поняття гнучкої стандартизації освіти. Кожний вищий навчальний заклад обирає зі стандарту ті блоки з переліком вибіркових дисциплін та відповідних вимог до їх якнайбільше відповідають його спеціалізації. З цих блоків конструюється перелік дисциплін, які можна доповнювати в разі потреби (у визначених межах) деякими додатковими дисциплінами самостійного вибору вищого навчального закладу і вільного вибору студентом.

Зараз сформульовано науково-теоретичне обґрунтування впровадження у стандартах освіти трьох ступенів якості:

— перший ступінь установлює вимоги до засвоєних раніше освітніх послуг і тих, які пропонуються в теперішній час. їх якість відповідає потребам основних споживачів;

— другий ступінь визначає вимоги до розроблюваних (модернізованих) освітніх послуг, що планується здійснювати у ВНЗ. Показники якості підготовки фахівців даного ступеня повинні відповідати вищому світовому рівню;

— третій ступінь має встановлювати такі вимоги до освітніх послуг, які відповідатимуть перспективному світовому рівню науки, техніки і технології. їх дотримання забезпечить новим (прогнозованим) освітнім послугам гарантовану конкурентоспроможність на світовому ринку, що особливо актуально в період глобалізації освітнього простору.

Отже, перший ступінь передбачає стабілізацію досягнутого рівня якості освіти; другий – створює нормативно-методичну та технологічну основу для прискорення робіт з його підвищення, а показники навчально-методичного рівня і якості третього ступеня зможуть забезпечити відповідність і переваги української вищої освіти в порівнянні з кращими світовими аналогами. При цьому варто врахувати, що прогнозовані показники якості освіти третього ступеня повинні бути точними і достовірними та спиратися на наукову основу.

Принципи маркетингу реалізуються в його планах, програмах і підпрограмах (по окремих функціях маркетингу), що у свою чергу бувають довгостроковими (на п’ять і більш років), середньо – і короткостроковими (на рік, з розбивкою по кварталах).

Навчальними закладами така робота поки що не проводиться. У результаті основні принципи маркетингу практично не впливають на поведінку суб’єктів ринку освітніх послуг, а їхні вчинки виявляються не системними суперечливими і в результаті неефективними.

Лекція 11.

Тема лекції: Методична робота в школі.

Мета лекції: розкрити роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки вчителя, познайомити з основними формами методичної роботи в школі, формувати поняття методичної роботи.