Тема 7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20‑х рр.
..\3 Історичні карти\Європа у 1923 р..bmp
Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапалло.
Підписання мирних договорів незалежно від їхніх вад і врегулювання основних протиріч між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин. У 20-х рр. було здійснено низку заходів для виправлення хиб Версальсько-Вашингтонської системи.
Однією зі слабкостей цієї системи було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію через прихильність її лідерів до ідеї світової революції та диктатури пролетаріату успіху не мала, а тільки вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. На початку 20-х рр. стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, а плани світової революції — нездійсненні. У 1922 р. делегацію Росії запросили на Генуезьку конференцію з питань пошуку засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи», де, крім інших питань, було зроблено спробу виробити спільні умови для нормалізації відносин із радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріччя, проблеми виплати боргів сторони подолати не змогли. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія зажадала сплати їй 39 млрд крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. До того ж делегація радянської Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.
Члени радянської делегації під час роботи Генуезької конференції
Опинившись на конференції у критичному становищі, 16 квітня 1922 р. радянська Росія й Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин у повному обсязі і про відмову від будь-яких претензій. Цей договір започаткував тривале і плідне співробітництво між Росією та Німеччиною в економічній, політичній і військовій сферах. За цим договором Росія прощала Німеччині її борг —10 млрд крб. Договір став своєрідним проривом на дипломатичному фронті, що вивів Росію та Німеччину з міжнародної ізоляції. Договір в Рапалло створив докорінно нову ситуацію в Європі. Дві „ображені” держави уклали між собою антиверсальський договір фактично поставивши під загрозу витворену переможцями повоєнну систему безпеки. Єдине, що рятувало Версальську систему це те, що Німеччина була ослаблена умовами миру, а Росія революцією і тривалою громадянською війною.
З 1924 р. покотилася хвиля дипломатичних визнань з боку інших країн Заходу, які були занепокоєні можливістю створення сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Виняток складали лише США. Проте відносини між Заходом і СРСР були нерівноправними. Радянський Союз намагались усунути від вирішення європейських справ, ізолювати його, створити з країн, що мали з ним спільний кордон, "санітарну зону". Це породило недовіру радянського керівництва до Заходу і сприяло ще тісному зближенню Росії з Німеччиною і Туреччиною.
Радянська карикатура на хвилю дипломатичного визнання СРСР
Тоді ж було прискорено вирішення комплексу проблем пов`язаних з виконанням умов Версальського договору і повернення Німеччини у світове співтовариство як повноправного члена.
Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Встановлений 1921 р. обсяг (123 млрд. марок) був не під силу Німеччині. Франція ж вимагала повної сплати і, щоби змусити Німеччину до цього, окупувала разом із Бельгією у 1923 р. Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини.
Французькі війська на позиціях в окупованому Рурі
Виникла міжнародна криза. Для вирішення складної ситуації у 1924 р. було скликано у Лондоні міжнародну конференцію, на якій було прийнято план розроблений комісією експертів під керівництвом американського банкіра Дауеса. Згідно плану передбачалося виведення франко-бельгійських військ з Рура, а Німеччина зобов`язувалася у найблищі 4 роки сплачувати 1-1,75 млрд. марок на рік, а в наступні роки – по 2 млрд. За 6 років дії цього плану Німеччина сплатила 7,5 млрд марок. План передбачав надання Німеччині англійських та американських кредитів у сумі 2 млрд доларів. В якості гарантії реалізації плану встановлювався союзницький контроль над залізницями і Державним банком Німеччини. Реалізація плану Дауеса сприяла відновленню німецької економіки, але ставила її в залежність від американської.
У 1929 р. було прийнято новий план американського підприємця і банкіра Юнга, за яким обсяги репарацій зменшувалися до 113,9 млрд марок, а щорічні платежі встановлювались у розмірі 2,5 млрд марок. Виплати були розтягнені на 55 років. У відповідності з планом всі види контролю над Німеччиною та її господарством та фінансами скасовувалися. Для отримання репарацій та їх розподілу був створений Банк міжнародних розрахунків. Цей банк відіграв провідну роль у фінансуванні провідних галузей німецької економіки і сприяв подальшому прив`язуванню Німеччини до економічних процесів у США.