Тема 2. Загальна характеристика юридичної наукової діяльності

1. Поняття юридичної науки

2. Історія розвитку юридичної науки

3. Передумови виникнення, становлення і розвиток юриспруденції в західних країнах. Вплив досвіду зарубіжних країн на становлення юриспруденції в Росії. Поняття юриспруденції

4. Розвиток юриспруденції в Московській державі в період XIV - XVI століть

5. Юриспруденція в Росії в період XVII - XVIII століть

6. Юридична наука в Росії в період XIX - XX століть. Сучасний стан юридичної науки

7. Система юридичної науки

8. Функції юридичної науки

9. Роль римського права у процесі становлення та розвитку

університетів у країнах Західної Європи

Література

Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – Розділ 3.

Матеріали Інтернет

Розділ II юридична наука

§ 1. Поняття юридичної науки

Пізнання феномену юридичної науки передбачає насамперед розуміння ролі

науки в житті суспільства. Наука виникає як природне продовження

повсякденного, стихійно-емпіричного процесу пізнання і відрізняється від

нього своєю системністю, послідовністю і методичністю як у процесі

пошуку нових знань, так і в упорядкуванні всього знайденого, наявного

знання. Наука — це не «закінчена книга», а постійний рух, невтомний

пошук, осягнення все нових і нових істин. Для науки не існує втоми,

відпочинку, вона «вічний двигун» розуму, творчого мислення, сміливої

думки, що проникає в глибинні пласти буття1.

Учені зазвичай виділяють такі ознаки науки:

1) наука є знанням, зафіксованим в системі знаків, побудованих на

основі точних правил;

2) наука завжди фіксується в максимально визначеній мові;

3) наука є системою знань про закони функціонування і розвитку

об'єктів;

4) наука є знанням, що емпірично підтверджується і перевіряється;

5) наука є системою знань, що безперервно зростають та поповнюються;

6) критеріями науковості знання є його обґрунтованість, достовірність,

точність, несуперечливість, концептуальна пов'язаність, наявність сили

передбачення, практична ефективність тощо;

7) наука має склад, до якого входять предмет, об'єкт, теорія, метод,

факт і опис емпіричного матеріалу.

Отже, наука — це форма суспільної свідомості, складний саморегулюючий

механізм, орієнтований на одержання нових, надійно обґрунтованих знань

про закономірності природи, суспільства, мислення. Наука представляє

собою органічну єдність динаміки (діяльності вчених) і статики (підсумок

цієї діяльності, що утворює систему наукових знань).

Наука є складним утворенням, що має власну структуру — окремі галузі

наук, кожна з яких вивчає певне коло явищ природи або суспільства.

Залежно від того, чи стосується це коло явищ розвитку природи, чи

розвитку суспільства, розрізняють природні науки і суспільні науки.

Суспільні науки вивчають суспільне буття і суспільну свідомість.

Суспільна наука у свою чергу розпадається на галузі знання, що вивчають

певні групи суспільних явищ, їхні необхідні і істотні зв'язки і

відносини (історія, етика, економіка, філософія, соціологія, політологія

та ін.).

Гідне місце в системі суспільних наук посідає юридична наука — система

загальнотеоретичних і прикладних знань про закономірності існування та

функціонування державно-правової дійсності. Юридичній науці притаманні

такі риси:

1. Юридична наука (за іншою термінологією — правознавство,

юриспруденція) є суспільною наукою, оскільки основні об'єкти

юриспруденції — право і держава — є соціальними (суспільними)

феноменами. Право і держава іманентно притаманні суспільству (виключаючи

лише його первісний стан) і супроводжують його протягом майже всього

історичного розвитку, забезпечуючи цілісність соціуму.

Особливістю політичних (державних) та правових явищ є їх вплетіння в

тканину суспільних відносин, тісна пов'язаність з економічними,

моральними, релігійними та іншими відносинами. Тому виокремити їх з усієї сукупності суспільних відносин, що є соціальним цілим, можна лише аналітично. Це означає і відсутність «китайської стіни» між юридичною наукою і іншими

суспільними науками. Держава і право підкоряються загальним

закономірностям розвитку суспільства, які досліджуються філософією та

соціологією. Разом з тим вони є відносно самостійними ланками

громадського життя, тому держава і право мають свої закономірності, що

виявляються специфічними до загальносоціальних закономірностей.

2. Об'єктом юридичної науки є державно-правова дійсність, або

державно-правова реальність. Ця категорія охоплює усю багатоманітність

державних і правових явищ та процесів, існуючих в суспільстві: держава,

її форми, функції, система права і її окремі елементи (галузі права,

інститути права і норми права), законодавство, правовідносини,

правотворчість, правозастосування, правосвідомість і правова культура,

законність, правопорядок, злочинність тощо. Предметом юридичної науки є

ті закономірності, що існують у межах цієї державно-правової дійсності.

Так, юридична наука цікавиться зв'язками між державою і правом, між

правом і політикою, правом та економікою, між правом і правосвідомістю, 7) наука має склад, до якого входять предмет, об'єкт, теорія, метод,

факт і опис емпіричного матеріалу.

Отже, наука — це форма суспільної свідомості, складний саморегулюючий

механізм, орієнтований на одержання нових, надійно обґрунтованих знань

про закономірності природи, суспільства, мислення. Наука представляє

собою органічну єдність динаміки (діяльності вчених) і статики (підсумок

цієї діяльності, що утворює систему наукових знань).

3. Юридична наука — це гуманітарна наука, присвячена, як всі інші сфери

гуманітарних знань, дослідженню громадського життя людей. Юридична наука

заснована на принципах гуманізму, що висувають на перший план людяність,

доброзичливість до людей. У сучасному світі людина є найвищою соціальною

цінністю. Проголошуючи справедливість, свободу і рівноправність,

юриспруденція разом з тим освітлює шляхи їх досягнення, забезпечення,

захисту від будь-яких зазіхань. У цьому і полягає великий гуманізм і шляхетність

даної науки.

4. Юридична наука одночасно є загальнотеоретичною і прикладною наукою.

Як відомо, теорія(від грецьк. theoria — результат роздумів, дослідження)

— це система наукових знань, що описує і пояснює сукупність явищ, зводить

зв'язки до єдиних, об'єднуючих засад. Теорія — це найбільш глибоке і

системне знання. Ці знання повинні бути логічно несуперечливими, вони

повинні бути заснованими на певній сукупності вихідних принципів. Свої

знання теорія формулює в загальних поняттях. Усі названі риси притаманні

юридичній науці, що дає підстави вважати її загальнотеоретичною.

Проте слід пам'ятати, що своєрідність юридичної науки полягає в тому, що

вона історично стала складатися і багато в чому відбулася як галузь

прикладних знань. Саме виникнення юридичної науки пов'язане з

необхідністю підготовки юристів, оцінки, формулювання і передачі

досвіду, що накопичується в юридичній практиці, його удосконалювання.

Техніко-прикладний характер юридичної науки, орієнтація на дослідження

правових реалій — законів, судових рішень, договорів тощо — зберігається

і сьогодні.

5. Юридична наука — творча наука. При інтерпретації як законів, так і

інших продуктів людської цивілізації (живопис, музика, поезія)

необхіднийтворчий підхід, вільний суб'єктивний вибір, обумовлений

талантом і досвідом інтерпретатора. Саме це дає можливість відрізнити

виконання музичного твору оркестром під керуванням Г. Караяна від

оркестру місцевої самодіяльності, рішення судді Верховного Суду від

рішення судді-новачка. Музичні ноти, як і слова в тексті нормативного

акта, — лише символи,значення яких не може бути зрозуміле без

творчого вирішення визначених проблемних питань1.

6. Юриспруденція — наука, якій притаманна власна методологія — вчення

про сукупність особливих методів, що використовуються при дослідженні

закономірностей виникнення, становлення і розвитку державно-правових

явищ.

Як відомо, метод (від грецьк. methodos — шлях дослідження, вчення) є

сукупністю прийомів і способів вивчення дійсності й одержання про неї

об'єктивних знань. Виразно кажучи, метод — це шлях наукового пізнання,

шлях від об'єкта до предмета, від первинних (емпіричних, почуттєвих)

знань про право і державу до теоретичного, наукового, понятійного знання

про ці об'єкти.

З приводу методології юридичної науки слід відзначити три моменти:

1) юридичній науці властива наявність не одного будь-якого окремо

взятого прийому або способу, а їхньої системи. Звернення до того чи

іншого методу під час дослідження залежить перш за все від цілей

дослідження, від специфіки предмета галузі науки;

2) сьогодні в юридичній науці не існує єдиної загальновизнаної

методології. Це пов'язано з тим, що сучасна наука визнає принципову

можливість кількох альтернативних картин світу, що можуть бути

трансформовані (з деякими застереженнями) у відповідні науково-дослідні

програми і переведені на емпіричний рівень. У науковій літературі

зазначається, що, мабуть, головною науковою подією сучасної епохи є

релятивізм, який змушує відмовитися від однієї, єдино вірної точки зору,

що припускає помилковість усіх інших. Він показує, що немає жодної

культури, що була б вище, краще, вірніше інших, демонструє обмеженість

наших знань і одночасно — можливість нових наукових відкриттів;

3) методологія юридичної науки є багаторівневою. В літературі методи

пізнання держави і права традиційно поділяються на три види, що

утворюють три рівні: загальний діалектичний метод (вищий рівень);методи, загальні для усіх або більшості наук (наприклад, історичний,

логічний, соціологічний, статистичний, порівняльний, системний,

герменевтичний методи), але спеціальні щодо загального (середній

рівень); приватноправові методи (нижчий рівень).