Тема 2. Валеологія - наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров'я людини
Лекція 3. Валеологія - наука про здоров'я
План:
1. Валеологія - наука про здоров'я.
2. Здоров'я та хвороба.
3. Характер і здоров'я.
1. Валеологія - наука про здоров'я.
Валеологія - наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров'я людини.
На початку XXI ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров'я населення, про що свідчить:
Ріст смертності через хвороби.
Ріст професійної захворюваності.
Збільшення кількості народжених з вадами розвитку.
4) Ускладнення демографічної ситуації:
а) смертність перевищує народжуваність;
б) зменшення середньої тривалості життя;
в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;
г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії).
5) Зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих
екологічних факторів.
Проблема підтримання здоров'я на належному рівні піднімалась ще за античних часів (Гіппократ (1)). Пізніше Галеном (2) було сформовано поняття «третього стану», який є перехідним між здоров'ям і хворобою.
Наукове підґрунтя до становлення науки про здоров'я створили С.П. Боткін, І. М. Сеченов, І. П. Павлов, М. М. Амосов (3-6) та інші.
І.І. Мечников (7) в XIX столітті у своїй промові «Про цілющі сили організму» на з'їзді біологів та лікарів (1883 р.) протиставляв «етіологічній» точці зору виникнення хвороб, що власне прирівнювала причину (збудника) хвороби до самої хвороби, інший погляд. Він тлумачив виникнення хвороби, як процес взаємодії збудника (причини) та організму. Але цей погляд не знайшов у той час достатньої підтримки.
Прийнято вважати, що засновником сучасної науки про здоров'я був науковець із Владивостока – Ізраїль Іцкович Брехман, який вперше (1982р.) систематизував методологічні основи збереження і зміцнення здоров'я людей. Він досліджував роль адаптогенів і в результаті сформував новий науковий напрямок - фармакосанацію («ліки» для здорових). І.Брехман прийшов до думки про необхідність зміни всієї стратегії охорони здоров'я шляхом вивчення етіології (причини), діагностики якості та кількості здоров'я індивіда. Ним же було запропоновано назву цього наукового напрямку «валеологія» (від лат. vаlео - бути здоровим). У 1987 році І. Брехман видає першу монографію «Введение в валеологию - науку о здоровье» (друге видання перекладено в 1990 р.), в котрій стверджував, що наука про здоров'я не повинна обмежуватись однією медициною, а бути інтегрованою, формуючись на основі медицини, гігієни, біології, екології, сексології, психології, соціології, філософії, культурології, педагогіки та інших наук.
Поряд з російськими науковцями плідно працювали і представники української валеологічної школи - Микола Михайлович Амосов, Геннадій Леонідович Апанасенко (9), Лариса Олександрівна Попова та ін. Їх внесок у розвиток молодої науки важко переоцінити.
Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти України і Росії прийшли до висновку щодо створення кафедр валеології (санології) та введення до навчальних програм медичних і педагогічних ВНЗ валеологічної дисципліни. Було створено відповідні періодичні видання; введено практичну спеціальність лікаря-санолога (Україна) та лікаря-валеолога (Росія).
На сьогодні вітчизняну валеологію представляють Київ (науковці-лікарі) та Харків (науковці-біологи).
Як видно з реальних результатів, загальна диспансеризація населення не дає очікуваних результатів. Тому потрібен новий підхід до створення профілактичної медицини. Є надія, що роль такого прогресивного фактора відіграє саме валеологія. На сьогодні валеологія розвивається у трьох напрямках (10):
З цих напрямків найбільших успіхів, на даний час, досягла санологія - (лат. sano - лікую, зцілюю, грець. logos – слово, вчення). Попереду нові наукові та практичні досягнення в двох інших напрямках цієї науки.
Г. Л. Апанасенко та Л. О. Попова пропонують наступну структуру валеології (11):
Зворотній зв'язок
"Третій стан" - перехідний між здоров’ям і хворобою стан, який обмежується, з одного боку, степеню зниження резервів здоров’я та можливістю розвитку внаслідок цього патологічного процесу при незмінних умовах життєдіяльності, з іншої - початковими ознаками порушення функцій - прояв патологічного процесу.
Методологічні основи валеології:
Валеологія розглядає здоров'я людини, як самостійну соціально- медичну категорію, суть якої може бути кількісно та якісно охарактеризована прямими показниками і якою можна керувати (формувати, зберігати, зміцнювати, відновлювати).
Між здоров'ям і хворобою існують перехідні стани. Хвороба та передхвороба - це окремі випадки здоров'я, коли рівень його знижений чи є дефекти.
Підхід до людини і її здоров'я, який використовується у валеології – інтегрований (лат. integer - цілий), холістичний (від лат. holos - цілісний). Методи впливу - переважно немедикаментозні, природні.
Розробка теоретичних принципів санології відповідає завданню формування загальної теорії медицини, яка поєднує філософське осмислення суті здоров'я, хвороби та перехідних станів.
Основні завдання валеології:
Розробка і реалізація уявлень про сутність здоров'я, побудова діагностичних моделей і методів його оцінки, а також прогнозування.
Кількісне оцінювання рівня здоров'я практично здорової людини, його прогнозування, характеристики способу і якості її життя.
Формування «психології» здоров'я, мотивації до корекції способу життя індивідом з метою зміцнення здоров'я.
Реалізація індивідуальних програм оздоровлення, первинна та вторинна профілактика захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.