Безмежність потреб

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб’єктивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.

2. Закон зростання потреб та механізм його дії

Всезагальний економічний закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Рис 1. Взаємозв’язок потреб і виробництва.

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення

Крива виробничих можливостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Умови ефективного використання ресурсів. Найефективніше комбінування ресурсів (їх найраціональніше використання) можливе також за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих обсягів виробництва за даного рівня розвитку техніки і технології, а також при повній зайнятості ресурсів за умови їх використання на виробничі цілі). Похідним від поняття "економічна ефективність" є поняття "зрівняльна перевага", тобто здатність товаровиробника виготовляти товари з меншими альтернативними витратами. Відповідно до неї підприємець повинен віднайти такий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняльну перевагу. Проілюструємо механізм вибору альтернативних варіантів використання ресурсів (табл. 1).

Якщо ресурси використовуються для будівництва лікарень, шкіл, то їх вартісна (грошова) оцінка складається із витрат на матеріали, робочу силу, оренду або купівлю землі. Альтернативними витратами щодо них є витрати на будівництво готелів, офісів, які можуть бути збудовані за рахунок тих самих ресурсів. Уряд може спрямувати всі ресурси на будівництво лікарень або частку цих коштів — на будівництво готелів. Це означає, що обсяги будівництва названих різних об'єктів є не лише альтернативними, а й взаємодоповнюваними. Крива виробничих можливостей. Щоб чіткіше уявити значення альтернативних можливостей об'єктів, побудуємо графік меж виробничих можливостей (мал. 1).

Рис 4. Крива виробничих можливостей.

Якщо нанести цифри на графік, отримаємо точки, які показують варіанти вибору ресурсів. З'єднавши їх, одержимо криву виробничих можливостей. Рухаючись по кривій, маємо можливість спостерігати різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що на них можна побудувати 55 лікарень, шкіл і 10 готелів. Якщо ресурси розподілити так, що виробництво здійснюється у межах виробничих можливостей (точки А, В, С, Д, Е, /), то досягаються найвища ефективність економіки і правильність вибору. У цьому разі точка К свідчить про недостатньо ефективне використання виробничих можливостей, а точка N знаходиться поза межею таких можливостей, отже є нереальною за даного рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва тощо. Тому зміщення кривої виробничих можливостей вліво свідчить про їх зростаюче невикористання. Свого максимуму воно досягає під час економічних криз.