Сучасний монетаризм

Кейнсіанська модель державного регулювання грошового обігу й економіки, що була панівною у грошово-кредитній політиці кінця 40-х - початку 70-х pp., не забезпечила подолання інфляції, а перебільшення в ній ролі прямих державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури стали підставами реабілітації грошей на основі монетаризму як неокласичної кількісної теорії грошей. Зокрема, неможливість обмежити перманентно зростаючий інфляційний потенціал на основі кейнсіанської теорії грошей спричинила поширення критики її основоположних постулатів та практичних рекомендацій і викликала відродження впливу на економічну політику кількісної теорії грошей. Провідними її авторами стали представники чикагської школи економістів на чолі з Мілтоном Фрідменом. Заперечуючи ефективність політики державного втручання в економіку, вони звинувачували Дж. Кейнса у впровадженні основ інфляції. Головним джерелом криз і нестабільності економічного розвитку монетаристи вказали грошову сферу. Зокрема, вони виходили з того, що наявна кількість грошей в обігу чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат в економіці, а державний бюджет і примусове інвестування нібито відіграють лише другорядне значення. І навпаки, за умов активного функціонування саморегулятивного ринкового механізму економічні цикли згасають, економічні показники змінюються помірно, фізична маса товарів, що реалізуються, стає керованою і передбачуваною.

Прихильники монетаризму, прогнозуючи зростання товарної маси на 1, 2, 3, 4,... відсотків, через політику додаткової емісії грошей обґрунтовували здатність держави підтримувати необхідну товарно-грошову рівновагу тривалий період часу. На цій основі М. Фрідмен запропонував застосувати правило механічного приросту грошової маси щорічно в середньому на 4%, що охоплює вірогідні 3% приросту реального продукту і 1% зниження швидкості обігу грошей.

Програму реформування кредитно-грошової сфери США на засадах монетаризму М. Фрідмен запропонував у книзі "Програма для монетарної стабільності" (1960 p.), де Федеральній резервній системі США було рекомендовано забезпечити стійкі темпи зростання кількості грошей, не допускаючи сезонних коливань грошового запасу. Уряд Великобританії, керований М. Тетчер, у 1979 р. використав монетаристські рекомендації гальмування процесу зростання кількості грошей в обігу і досяг вагомих результатів, суттєво обмеживши інфляційний процес та оздоровивши стан економіки.

Проте, в чистому вигляді жодна країна монетаристськими постулатами не скористалася. Як правило, керівники грошово-кредитної політики зберігають за собою такі елементи кейнсіанської теорії, як свободу маневру та прийняття рішень залежно від особливостей ситуації і власного бажання.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез

Взаємопроникнення ідей двох напрямків і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу як нового етапу в розвитку монетаристської теорії пов'язане з критикою, розчаруваннями і спробами удосконалити як кейнсіанство, так і монетаризм. Актуальні для кейнсіанців проблеми подолання безробіття й економічного спаду та монетаристські ідеї виходу з інфляційного тупика у економіці 70-80-х pp. втратили свою гостроту, тому що ринкова економіка стала поступово рівномірно зростати в умовах відсутності високої інфляції і загрозливої незайнятості. В цих умовах обидві провідні проблеми трансформувалися у хронічні процеси, що одночасно постійно загрожують стабільності. Але ні кейнсіанські ні монетаристські рекомендації в чистому вигляді не здатні протидіяти загрозам вибуху інфляції та безробіття.

Ці та інші особливості перебігу економічних процесів об'єктивно створили основи для взаємопроникнення ідей обох напрямків грошової теорії і формування кейнсіансько-неокласичного синтезу як нового етапу розвитку монетаристської теорії.

Провідні положення сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу наступні:

• Кількість грошей у обігу (М) активно впливає на розвиток процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах і на рівень цін (інфляцію) у довготермінових періодах. У структурі державного регулювання економіки, не відкидаючи фіскально-бюджетних важелів, перевагу слід надавати монетарному механізмові впливу. Помірну інфляцію визнано позитивним процесом розвитку реальної економіки, тому що центральні банки здатні за цих умов регулювати пропозицію грошей адекватно темпам інфляції.

• Попередити, не допустити розкручування інфляційної спіралі легше, ніж потім з величезними втратами долати. На цій підставі кожній країні рекомендовано розробляти таку монетарну політику, яка б не допустила виходу інфляції з-під контролю. Ось чому центральний банк повинен мати достатній рівень самостійності, щоб не обмежуватися задоволенням поточних вимог економічних суб'єктів, а реалізувати довгострокові цілі загальної стабілізації попиту і цін, грошової маси і номінального ВНП.

• В процесі оперативного реагування на деякі непередбачувані події визнано за доцільне у сучасній грошово-кредитній політиці гнучко взаємодіяти у досягненні всіх цілей: довгострокових і короткострокових. Більшість економістів вважають, що визначення стратегічних цілей і чіткі правила їх досягнення сприятимуть підтриманню рівноваги на грошовому ринку, зменшуватимуть негативні очікування економічних суб'єктів щодо поведінки цін, курсів і відсотка.

• Сучасна грошово-кредитна політика держави в операціях на відкритому ринку, який найбільше впливає на рівень пропозиції грошей, спирається на монетаристські положення, а відсоткова політика, що більше пов'язана з інвестиційним процесом - на кейнсіанські. Успішне використання політики відсоткової ставки і операції на відкритому ринку нині становлять класичні інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку.