Розділ 4. Українські землі під впливом митної політики Австрійської та Російської імперій у другій половині XVIII – на початку хх ст.

4.1. Гетьманська митна система в Україні у першій половині XVIII ст.

У першій половині XVIII ст. в Україні склалася самобутня митна система. Існувало два основних види зовнішніх митних зборів: мито від вивезення товарів – “евекта”, і мито за ввезення товарів – “індукта”. Розмір мита в обох випадках, як правило, був однаковий – 2 % від ціни товару. На відміну від Росії, у Гетьманщині не було ніякого додаткового, крім 2 %-ного мита, оподаткування на кордоні при вивезенні та ввезенні товарів. Всі вони йшли до гетьманського скарбу і розподілялись на адміністрацію гетьмана, військо та озброєння. До так званих внутрішніх мит слід зарахувати митні збори з мостів, гребель, перевозів, вагове, кругове, поковшеве та ін.

Слід зауважити, що в історіографії немає єдиної думки щодо змісту і правової природи митних зборів (індукти та евекти) на Гетьманщині в даний період історії. Більшість російських істориків та правознавців вважає українські мита індукту й евекту “внутрішніми митами”, але внутрішніми митами власне російської держави. Це пов’язано насамперед із тим, що Україна розглядалась як певна частина території Росії. Так, російський історик ХІХ ст. Є. Осокін зараховував індукту й евекту до внутрішніх мит. Зокрема, він писав: “Рублевая пошлина, установленная Алексеем Михайловичем, не перешла на присоединившуюся в его царствование к России Малороссию, в которой сохранились пошлины, издавна введенные обычаем и утвержденные универсалами гетманов Ивана Самойловича в 1679-м и Ивана Скоропадского в 1714, 1724 годах; пошлины, в некоторых чертах сходные с рублевою пошлиною Великой России. Это индукта и эвекта. Хотя они падали на товары, привозимые в Малороссию из-за границы и вывозимые за границу, но были внутренними пошлинами, потому что взимались не только в пограничных, но и во внутренних городах и на ярмарках”¹.

Інший російський історик останньої чверті ХІХ ст. К. Лодиженський також зараховував українські мита індукту й евекту до внутрішніх мит². Слушну думку висловив М. Слабченко з цього приводу. Зокрема, він підкреслював: “Общее название сборов привозных и вывозимых из Украины товаров было индукта и эвекта…, а размер сбора в среднем равнялся 2 % с продажной цены… Сверх того 2 % не представлялось точно установленным размером обложения, известны были и иные размеры; 2 % было наиболее распространенным размером… И термин и самое содержание сборов остались от времени “польского панованья”… В Польском государстве индукта-эвекта введена была в XVII столетии”³. Офіційне введення індукти та евекти в Польщі Слабченко пов’язує з конституцією Польщі 1643 р., але на відміну від останньої, на Гетьманщині збирали її і в містах, і це виходило з практики, коли “отдельные части Украины, в силу отрыва от командующих центров и общего упадка, были предоставлены самим себе и могли осуществлять права верховенства. В “пунктах” гетьманов об этом поборе не говорится, и этим воспользовались русские власти впоследствии. На практике индукта-эвекта принята была уже Хмельницким в ограниченных размерах”⁴.

У свою чергу український історик початку 20-х років ХХ ст. В. Руднєв поділяв митні збори на Гетьманщині у першій чверті XVIII ст. на довізні, транзитні та внутрішні мита. До довізних мит він зараховував індукту й евекту, тобто ті, які застосовувалися до імпорту й експорту; до транзитних мит зараховував ті, що збиралися з перевозів, мостів і гребель із проїжджих купців; внутрішні мита, за інтерпретацією Руднєва, – це мита, які накладались під час продажу на торгах і ярмарках, а саме: вагове, кругове, скатне, покошеве, зі збіжжя, що призначено на продаж, з возів з крамом, ярмаркове з торговельного люду⁵.

Універсал гетьмана Б. Хмельницького від 28 квітня 1654 р. – це перший митний тариф Гетьманської України, яким було запроваджено митні порядки на Гетьманщині. У подальшому гетьмани продовжували цю традицію. 8 грудня 1667 р. гетьман Правобережної України Павло Тетеря видав універсал, яким встановлював розмір індукти, котра була ідентична тарифові 1654 р. За універсалом І. Самойловича від 8 березня 1679 р. встановлено індукту “от всяких купеческих товаров из за границы в Украйну, а из Украйны в заграницу привозимых, которые гуртом, а не врозь продаваемы бывают за войсковым и давним обычаем от 100 золотых по 2 золотых”⁶.

Індукта та евекта, як інші збори, віддавалися за певну суму на відкуп окремим особам за часів гетьманування Брюховецького, Самойловича, і Мазепи. Але такий спосіб стягнення зборів викликав велике незадоволення з боку населення, через це після падіння Самойловича оренду довелося скасувати. Відновлена Мазепою ця система з таких же причин проіснувала до 1750-х рр.

За Скоропадського згідно з універсалами 1709, 1714 та 1721 рр. збиралась індукта “от рубля по шагу”, а евекта – “от воза тютюну по 50, по 60, от вола, что до Шлевска ходят, по 10, от вола, что до Москвы ходят, по 4, от куфы горелки по 20, от воза пенки по 12 копеек”⁷.

Митні збори приносили чималі прибутки, особливо великий прибуток від збору індукти та евекти давали Ніжинський і Роменський ярмарки. Розмір мита, що збиралося на Гетьманщині протягом першої половини XVIII ст., постійно зростав. Так, з 1 травня по 1 вересня 1705 р. розмір зібраних індукти та евекти полками Лівобережної України розподілявся так (табл. 4.1):

Таблиця 4.1