1.2.Страховий захист, страховий фонд, їх характеристика

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово „захист” означає заступництво, охорону, підтримку.

Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін „страховий захист”.

У Фінансовому словнику страховий захист визначається як “економічні відносини, пов’язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків”.

Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд.

Якщо враховувати тлумачення „фонду” як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд – це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній так і в грошовій формі.

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд – це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків.

Існує декілька теорій страхового фонду. Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна.

Зрозуміло, що фундаторами Марксової теорії страхового фонду є вчені політекономії К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники – марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інш. За Марксовою теорією страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-економічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб’єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості (Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд., т.19, с.17).

Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об’єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду.

Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені – економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники – російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності до їх вчення джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді – міра ризику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються позиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільно необхідних витрат., Тобто страховий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засобів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розвиток, то була б аргументована теза про включення витрат на страхування до собівартості продукції ще в 70-90-х роках минулого століття.

В сучасних умовах господарювання в Україні згідно п. п. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток до складу валових витрат у податковому обліку відносяться будь-які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку, цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають в трудових відносинах з платником податку. Стосовно ж бухгалтерського обліку, то крім зазначених витрат на страхування, до загальновиробничих витрат включаються витрати на медичне страхування робітників та апарату управління, до адміністративних – витрати на страхування матеріальних необоротних активів, до витрат на збут – витрати на страхування готової продукції, матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, робіт, послуг. Тобто, витрати на страхування певних видів та об’єктів відносяться на собівартість продукції з метою оподаткування, а певні – витрати на особисте страхування, медичне страхування – ні. Такий підхід в умовах становлення страхового ринку, коли держава не може взяти на себе функції повного фінансування відшкодування витрат у зв’язку з настанням страхових випадків не завжди є виправданим.

Н аукова та суспільна практика розробила низку організаційних форм страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй класичній теорії розглянув методи організації цих фондів (рис.1.3). Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду (рис. 1.4).

Централізований (резервний) страховий фонд – формується централізованим методом на рівні держави, територіально–адміністративної одиниці, його призначення – відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній так і в грошовій формі;

Фонд самострахування – формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб’єкта, його мета – долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика – формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета – організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд – це, насамперед, гарант виконання зобов’язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані – засіб виконання зобов’язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.

Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів – єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов’язань.

Мета страхового фонду – відновлення ситуації, її стабілізація, але не покращання. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести:

• комплексність (оптимальність, достатність);

• різноманітність організаційних форм;

• врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

• державне регулювання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів оптимальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового захисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність.

Отже, в будь-якому випадку, вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансування антиризикової діяльності залишається за суб’єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на “теорію ідеального страхування”, страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов’язані з організацією антиризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням страхового захисту є страховий фонд – сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страховиків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а також для отримання страховиком прибутку. Проте, безперечно, організація страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування є:

• наявність ризику та його випадковий характер;

• розуміння небезпечного характеру події;

• можливість статистичного обліку небезпек;

• наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

• наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників;

• існування страхових відносин.