Питання для самостійного опрацювання:
1. Структура фінансової системи.
2. Сфери та ланки фінансових відносин, їх характеристика.
3. Державне регулювання фінансових відносин.
4. Роль фінансової системи держави у забезпеченні умов економічного зростання.
5. Фінансова політика в умовах економічної кризи.
6. Стабілізація фінансового стану в Україні та шляхи її забезпечення.
7. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів управління фінансами.
8. Фінансові норми і нормативи.
9. Фінансові ліміти і резерви.
10. Фінансові стимули і санкції.
2. Фінансове право: методи та зв'язок з іншими галузями права України
Як і інші галузі права, фінансове право забезпечує економічну, організаційну і виховну діяльність держави, зумовлену його примусовою силою. Держава здійснює діяльність у сфері утворення, використання і розподілу ресурсів централізованих і децентралізованих фінансових фондів, організує їх кругообіг. Фінансове право утворює і організовує бюджетну систему держави, розподіляє доходи і витрати між її ланками, встановлює обов'язкові податкові та неподаткові платежі, визначає умови фінансування і кредитування, регулює грошовий обіг, визначає заходи для розвитку соціальної сфери.
Зміст предмета фінансового права зумовлює особливості методів правого регулювання, властивих даній галузі права, тобто прийомів і способів юридичного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій у сфері обігу централізованих і децентралізованих фінансів.
За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: порядку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і децентралізованих фондів; напрямків використання державних коштів; порядку і розмірів їх використання і т. д. Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру – державних позик, казначейських зобов'язань, лотерей тощо.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властивий і метод рекомендації.
Під системою галузі права взагалі розуміється об'єктивно зумовлена внутрішня побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у визначеному взаємозв'язку і послідовності. Однак система норм фінансового права не має єдиного кодифікованого джерела та чіткого розподілу на загальну й особливу частини. Тому систему фінансового права можливо визначити лише умовно.
1. Правове регулювання фінансового контролю: система суб'єктів фінансового контролю, валютне регулювання та валютний контроль, фінансовий моніторинг.
2. Підгалузь «Бюджетне право» та його інститути:
інститут бюджетного права – державних витрат;
інститут бюджетного права – державного страхування.
Підгалузь «Податкове право» та його інститути:
інститут правового регулювання податкового процесу;
інститут правового регулювання податкового контролю;
інститут правового регулювання податкової системи;
інститут правового регулювання альтернативної податкової системи;
інститути правового регулювання окремих податків.
4. Інститут грошово-розрахункових відносин.
5. Інститут правового регулювання ринку фінансових послуг.
6. Інститут правового регулювання ринку страхових послуг.
7. Інститут правового регулювання фондового ринку цінних паперів і вексельного обігу.
8. Інститут правового регулювання бухгалтерського обліку.
Місце фінансового права у системі права України втілюється у взаємозв'язку між фінансовим правом та іншими галузями права України.
Конституційне право має базове значення для всіх правових галузей і інститутів, і таку ж роль конституційне право відіграває у відношенні податкового права. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законодавства дає норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Одночасно деякі норми конституційного права входять до складу фінансового права. Так, Конституція містить положення, відповідно до яких кожного зобов'язано сплачувати законно встановлені податки і збори. Ця ж норма Конституції виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, яке забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом додання податковим нормам зворотної сили.
Адміністративне право виявляється у встановленні відповідальності за порушення фінансового законодавства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що адміністративна відповідальність забезпечує виконання учасниками фінансової діяльності своїх обов'язків.
Існує тісний взаємозв'язок фінансового права з цивільним правом, хоча фінансове право є публічною галуззю права. Фінансове право охоплює регулювання господарських процесів, як і цивільне, але у зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як доход, майно, споживання, витрати і багато інших використовуються у фінансовому праві, де вони формуються та інституціоналізуються. Саме цивільне право регулює відносини, у результаті яких досягаються господарські результати. А фінансове право регулює процес мобілізації, розподілу та використання результатів, виражених у формі фінансів. Так, наприклад, після одержання результатів цивільного обігу діє підгалузь фінансового права – податкове право, що визначає розміри і порядок сплати відповідних платежів, санкції за відхилення від сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів. На підставі цивільного договору здійснюються господарські операції. У залежності від виду господарської операції виникає той чи інший об'єкт оподаткування, а отже, і розмір податкового платежу.
Зв'язок фінансового і карного права має двійчасту природу. З одного боку, окремі норми карного права спрямовано на захист тих об'єктів, що є об'єктами фінансових відносин, а з іншого – кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій фінансового права.
Особливістю взаємозв'язку фінансового і міжнародного права є вища юридична сила міжнародних договорів у порівнянні із законами України.