Лекція №5. Управління інвестиційними ризиками в банку План

5.1. Традиційна та нетрадиційна портфельна теорії. Практичне застосування

сучасної портфельної теорії.

5.2. Ризики інвестиційного портфелю.

5.3. Економічна сутність хеджування. Хеджування процентного, валютного

ризику.

5.4. Методи визначення коєфіцієнта хеджування та ефективність управління

хеджевим портфелем банку.

5.1 Традиційна та нетрадиційна портфельна теорії. Практичне застосування сучасної портфельної теорії.

За чинним законодавством України інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об ’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальних ефект.

За характером участі в інвестуванні фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції – господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою. Портфельні інвестиції – господарські операції, що передбачають придбаня фінансових ативів/інструментів (ціних паперів, похідних фінансових інструментів) за грошові кошти на фондовому ринку.

В економічній літературі теорію управління інвестиційним портфелем банку поділяють на традиційну та сучасну.

Традиціна теорія формування інвестиційного портфеля ґрунтується на ідеї інтуїції та суб ’єктивізму та не включає використання різноманітних статистичних методів, широкого застосування комп ’ютерної техніки. При застосувані традиційного підходу, за цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основні типи інвестиційного портфеля – портфель доходу та портфель зростання.

Портфель доходу є портфелем, сформованим за критерієм максимізації прибутку від інвестиційної діяльності в поточному періоді незалежно від темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі.

Портфель зростання це портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня прибутку від інвестиційної діяльності в поточному періоді.

Початок сучасної портфельної теорії (Modern portfolio theory, MPT), було покладено роботами Д. Хікса, який передбачив, що люди розподіляють своє багатство, виходячи з намірів максимізації дохідності активів у такій пропорції, за якої граничні доходи від усіх активів рівні. У подальшому ідеї Д. Хікса були розвинені включенням факторів невизначеності і ризику (Г. Марковіц), оцінювання альтернативних активів з урахуванням ситуації на ринках цінних паперів (В. Шарп), теорєю вибору портфеля (Д. Тобін), аналізом взаємовідношеня структури капіталу фірми та політики розподілу дивідендів (М. Міллера).

Узагальнити МРТ можна за допомогою постулатів Г. Марковіца та В. Шарпа (capital asset pricing model, CAPМ), С. Росса, а саме:

1. приймаючи рішення, інвестор ураховує лише два фактори: очікувану дохідність і ризик (варіацію дохідності);

2. усі інвестори (є раціональними, такими що оптимізують свої портфелі відповідно до критерію «дохідність – ризик»);

3. усі інвестори планують свої дії на один, однаковий для всіх відрізок часу (один інвестиційний горизонт);

4. оцінки інвесторами основних параметрів цінних паперів (тобто очікуваної дохідності, варіації, коваріації, середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта кореляції) збігаються. Це допущення часто називають однорідністю очікувань;

5. інвестори мають у своєму розпоряджені необмежені можливості щодо отримання та надання цінних паперів за безризиковою ставкою;

6. на інвестиційному ринку існує ідеальна конкуренція (тобто інвестори не можуть впливати на ціни в результаті своїх операцій).

В основі сучасної портфельної теорії лежить концепція «ефективного портфеля», формування котрого повинно забезпечити найвищий рівень його дохідності за даного рівня ризику або найменший рівень його ризику за данного рівня дохідності.

Розглянемо основні поняття (безризикова ставка дохідності, волатильність, дюрація, імунізація), якими оперує сучасна портфельна теорія.

Безризикова ставка дохідності– це гарантована ставка дохідності, яку можна отримати, вклавши кошти в безризикові активи: казначейські векселі, державні цінні папери, банківські депозитні сертифікати, комерційні векселі великих корпорацій, акції інвестиційних фондів.

Волатильність характеризує розмах коливання ціни (дохідності) фінансового інструменту та вимірюється через стандартне відхилення зміни ціни (дохідності) річному обчисленні. Волатильність виражається або як абсолютна зміна ціни, або як процентна зміна. Волатильність буває двох типів – історична та неявна. Історична волатильність характеризує зміну фінансового інструменту на основі фактиних цін (дохідності) за певний період у минулому. Неявна волатильність – це прогноз, який характеризує величину очікуваних майбутніх змін на базі поточних ринкових цін.

Ф. Маколей увів поняття «дюрація», щоб отримати точнішу, ніж строк до погашення, оцінку тривалості інвестування в облігацію і, таким чином, оцінку ризику для держателя облігації. Дюрація – це середньозважений строк до погашення всіх компонентів облігації, кожний із яких зважується за своєю приведеною вартістю.

Дюрація (середньозважений строк погашення фінансового інструмента) – міра приведеної вартості фінансового інструмента, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим інструментом надходять до інвестора. Дюрація показує період окупності фінансового інструменту, тобто час, через який банк зможе повернути кошти, витрачені на його придбання. Показник дюрації може характеризувати будь-які фінансові інструменти: окремий цінний папір, портфель цінних паперів, банківський кредит, сукупний динамічний баланс банку. Найчастіше показник дюрації використовується для аналізу боргових цінних паперів з тривалими термінами обігу і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни: 5.1.1

якщо і = n, тоді: , 5.1.1^*

де D – дюрація цінного папера (роки, місяці); - очікувані потоки процентних доходів в і-й період ( ); і – періоди проведення виплат; n – загальна клькість періодів; d – ставка дисконтування; N – номінальна сума боргу; р – ринкова ціна цінного папера.

Запровадження поняття дюрації привело до розвитку техніки управління пакетом облігацій, котра відома під назвою імунізація, яка дає змогу портфельному менеджеру бути впевненим в отриманні очікуваної суми доходу. Імунізація досягається обчисленням дюрації очікуваних платежів і формуванням на цій основі портфеля з однаковою дюрацією. Дюрація портфеля дорівнює зваженому середньому дюрацій окремих активів у портфелі.