13.8. Екологічний аудит

Державна політика у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки головною задачею на найближчі роки визначила подолання негативних проявів деекологізації виробництва і забезпечення стабілізації екологічної ситуації як передумови для сталого розвитку суспільства.

Ефективним інструментом реалізації поставленої задачі є створення і впровадження на промислових підприємствах системи екологічного управління. Проблема впровадження систем екологічного управління підіймає цілий комплекс питань, які потребують нагального вирішення.

До таких питань, перш за все, відноситься екологічний аудит.

Екологічний аудит с невід'ємною складовою управління навколишнім природним середовищем, він проводиться для визначення ефективності роботи системи як на етапі її сертифікації, так і в процесі її функціонування.

Необхідність проведення екологічного аудиту пов'язана з недостатністю достовірної інформації стосовно негативних впливів суб'єктів господарювання на навколишнє природне середовище. Прагнення України інтегрувати до Європейської спільноти, де екологічний аудит набув значного поширення, надає поштовху до прискореного розвитку напряму діяльності та його широкого застосування.

Екологічний аудит, як новий вид аудиторських послуг, активізувався з 2004 року, у зв'язку із виходом Закону України «Про екологічний аудит».

Аналіз розвитку еколого-аудиторської діяльності за період дії цього Закону показав, що стоїть завдання удосконалення організаційних, нормативно-правових та економічних механізмів забезпечення розвитку робіт, пов'язаних з екологічним аудитом.

Стаття 12 Закону вказує на сфери і обставини, за яких певні об'єкти піддаються екоаудиту в обов'язковому порядку. Це може стосуватись виключно об'єктів, які законодавство України визнає екологічно небезпечними, тобто таких, які включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. При цьому, перший досвід реалізації Закону дає підстави для висновку про те, що сфери застосування обов'язкового екологічного аудиту не є вичерпними, за межами обов'язкового екоаудиту залишилось ще чимало сфер, де проведення такої діяльності є доцільним і необхідним. Вважаємо, зокрема, що не варто обмежувати обов'язковий екоаудит лише об'єктами підвищеної екологічної небезпеки. Це повинні бути також інші об'єкти, обов'язковий екоаудит на яких призначається, зокрема, за приписами уповноважених органів виконавчої влади при виникненні спірних ситуацій в процесі контрольно-наглядової діяльності чи в інших випадках необхідності отримання незалежної експертної оцінки; за ініціативою органів ліцензування або сертифікації при ліцензуванні чи сертифікації видів діяльності в сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; при обгрунтуванні інвестиційних проектів і програм, якщо це передбачено умовами інвестування; в інших випадках, передбачених законом.

Необхідно призначити обов’язковий екоаудит щодо виявлених завершених будівництвом об’єктів, що в порушення законодавства не пройшли обов’язкової екологічної експертизи. Резервною сферою відповідного екоаудиту є також аудит територій, які приватизуються, передаються в постійне користування чи довгострокову оренду, особливо якщо йдеться про землі водного фонду та лісогосподарського призначення. Підприємства, які отримали міжнародні стандарти ІSO 14001 в обв’язковому порядку пройшли екологічний аудит.

13.9. Екологічне страхування

Інтеграція України в світове економічне співтовариство диктує необхідність переходу до нових принципів регулювання природоохоронної діяльності та розробки нормативно-правової системи, спрямованої на зниження масштабів промислового забруднення довкілля. Досвід розвинених країн засвідчив, що найбільш ефективним інструментом екологічної політики та гарантій безпеки життєдіяльності людей, є використання ринкових механізмів захисту здоров’я громадян та навколишнього середовища. Фінансування витрат по ліквідації наслідків аварій і надзвичайних ситуацій за рахунок коштів бюджету знижує ефективність природоохоронних програм. Це обумовлює потреби пошуку та мобілізації принципово інших джерел компенсації заподіяної шкоди.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища найбільш ефективно захищає інтереси підприємств по отриманню прибутків, суспільства по захисту здоров’я людей та держави через створення сприятливого інвестиційного клімату, гарантій податкових надходжень та соціальну стабільність.

Проте страхування екологічних ризиків в Україні не набуло поширення. З причин такого становища можна виділити, насамперед, законодавчі. Рівень нормативно-правового забезпечення недостатній. Юридичні гарантії відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля та зниження якості природних ресурсів не забезпечені повністю.

Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується:

- Слабкими стимулами добровільного страхування;

- Відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди;

- Низькою потужністю самого ринку, що позбавляє змоги здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків.

Найголовніше, що треба зробити зараз – це запровадити принцип безумовної відповідальності за шкоду довкіллю, заподіяну будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності. Це основна загальносвітова тенденція в галузі законодавства про відповідальність за екологічну шкоду. За таких умов не треба доводити, що забруднювач діяв протизаконно або недбало. Безумовна відповідальність змушує підприємства гарантувати наявність додаткових коштів по компенсації витрат, в тому числі, і у вигляді страхування.

Останнім часом Україна почала приділяти більше уваги проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Відповідальність за забруднення довкілля встановлена багатьма чинними законодавчими актами, якими закладено основи обов’язкового страхування, наприклад, при транспортуванні небезпечних речовин та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Чи не першу в Україні спробу запровадження суворої відповідальності за забруднення довкілля треба оцінити позитивно та надалі підтримувати.