Учбова інструкція

для визначення тональної аудіометрії аудіометром поліклінічним (АП)

(мал. 33.5)

Втрата слуху під впливом виробничого шуму у залежності від її ступеню визначається як слухове стомлення, слухова адаптація, кохлеарний неврит (шумова хвороба), професійна глухота.

Визначення втрати слуху під впливом виробничого шуму у працюючих проводиться методом аудіометрії згідно ДСТ 12.0.067-78 "ССВТ. Шум. Методи визначення втрати слуху людини".

Для оцінки стану слухового аналізатора частіше всього використовують метод визначення тимчасового і постійного зміщення порогу чутливості (ТЗПЧ і ПЗПЧ відповідно).

Для оцінки функціонального стану слухового аналізатора використовують аудіометри: клінічний (АК), призначений для детального клінічного обстеження; поліклінічний (АП) - для обстеження слухової функції людини в поліклініці; масовий (AM) - для масової орієнтовної оцінки слухової функції. Крім цього, використовують аудіометри зарубіжного виробництва: "Ельза", "АУ-5", "МА-31", аудіометр - "ПМ-31" та інші.

Мал. 33.5. Аудіометр типу АП-02

а – зовнішній вигляд;

(1 – клавіша увімкнення у мережу; 2 – індикаторна лампа; 3 – перемикач режиму роботи; 4 – перемикач телефонів повітряної провідності; 5 – перемикач інтенсивності маскуючого шуму; 6 – перемикач інтенсивності тону; 7 – перемикач частот; 8 – кнопка для фіксації аудіограми; 9 – лампа відповідей пацієнта; 10 – перемикач „Переговори”; 11 – перемикач переривання подачі тону; 12 – кнопка переривання подачі тону);

б – вигляд позаду;

(1 – вилка для увімкнення живлення; 2 – запобіжник; 3 – клема для заземлення приладу; 4 – розетка для підключення кнопки пацієнта; 5 – розетка для телефона кісткової провідності; 6 – розетка для телефона повітряної провідності; 7 – розетка для мікрофона).

Порядок проведення тональної аудіометрії аудіометром поліклінічним (ап)

У першу чергу слід зазначити, що аудіометрія повинна проводитися в сурдокамері (приміщення, де забезпечена повно тиша). Порядок проведення тональної аудіометрії наступний.

При вивченні повітряної провідності до вуха піддослідного через повітряний телефон подають звуки різних рівнів. Дослідження починається з подачі звука (тону) частотою 1000 Гц та інтенсивністю значно вищою порогової.

Тривалість звучання тону, що подається, біля 1-2 сек. Рівень звуку поступово знижують до тих пір, поки він перестає бути чутним, а потім посилюють до рівня ледь чутного. Таким чином слухову чутливість визначають на частотах 500, 200, 125, а потім —2000, 4000, 8000 Гц.

Для визначення кісткової звукопровідності користуються "кістковим телефоном-вібратором", який притискують до сосцеподібного відростка. При цьому, щоб запобігти прослуховуванню другим (недосліджуваним) вухом, за допомогою спеціального пристрою на останнє подають маскуючий широкочастотний (білий) шум.

Послідовність визначення порогової слухової чутливості при кістковій провідності така ж сама, як при повітряній.

Для визначення тривкості органу слуху при роботі в умовах інтенсивного виробничого шуму користуються пробою Пейзера. При цьому після визначення порогу чутливості через повітряну і кісткову провідність тону в 1000 Гц через повітряний телефон посилають у вухо на протязі трьох хвилин той самий тон 1000 Гц інтенсивністю 100 дБ. Через 15 сек. після звукового навантаження знову визначають поріг чутливості на тій самій частоті. Після годинного відпочинку дослід повторюють, але звукове навантаження тієї ж інтенсивності та тривалості подається через "кістковий" телефон. Через 15 сек. після озвучення визначають поріг чутливості через кісткову провідність для тону частотою 1000 Гц. Результати проби оцінюють згідно даних таблиці 2.

Таблиця 2