Проект «Геном людини»

П очався у 1990 році під керівництвом Джеймса Уотсона під егідою Національної організації охорони здоров’я. Повністю був завершений у 2003 роцірозшифровкою генома людини. Знання генома людини дає можливість індивідуально проводити профілактику і лікування хвороб не генетичному рівні.

Українська фізіологічна школа

А . Бек (1863— 1942 рр.)- завідувач кафедри фізіології Львівського університету. Дослідженнями електричних явищ в центральній нервовій системі були одержані нові дані по локалізації центрів окремих функцій в корі півкуль великого мозку, обґрунтовані деякі питання електроенцефалографії.

Данилевський Василь Якович (1852 —1939) — першовідкривач збудників багатьох хвороб людини (кровопаразитів), засновик першого в Російській імперії наукового видання «Физиологический сборник».

Світову славу ще молодому вченому принесли блискучі дослідження фізіології центральної нервової системи (установив наявність у головному мозку кіркових центрів, які регулюють діяльність внутрішніх органів), електрофізіології (першим у Росії провів досліди з реєстрації біоелектричних явищ у головному мозку собаки), ендокринології, гістології. Одним із перших почав вивчати фізіологічні аспекти гіпнозу у людини і тварин.

Ч аговец Василь Юрійович [1873—1941], радянський фізіолог, академік АН УРСР (1939). З 1910 професор і завідувач к афедрою фізіології медичного факультету Київського університету (пізніше за Київський медичний інститут). Основні праці по електрофізіології. Досліджував физико-хімічну природу електричних потенціалів в живих тканинах і механізм електричного роздратування останніх, вперше застосувавши для пояснення цих процесів теорію електролітичної дисоціації. Іонна теорія походження біоелектричних явищ Чаговца мала велике значення для розвитку подальших досліджень механізму виникнення біопотенціалів. У 1906 розвинув конденсаторну теорію електричного роздратування живих тканин і дав физико-хімічне пояснення дратівливої дії електричного струму. Чаговец експериментально показав, що живі тканини поляризуються під впливом електричного струму, визначив величини електричної ємкості для деяких тканин.

Ф ольборт Георгій (1885—1960) — фізіолог родом з Петербургу, дійсний член АН УРСР (з 1951). Закінчив Петербурзьку Військову Медичну Академію (1909). З 1926 працював в Україні: завідувач кафедри фізіології Харківс ького медичного інституту, з 1946 — професор Київського медичного інституту і співробітник інституту фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР. Головні праці присвячені проблемам травлення, кровообігу, вищої нервової системи.

Б огомо́лець Олекса́ндр Олекса́ндрович (1881 —1946) — основоположник школи патофізіологів і науковий організатор. Праці Богомольця сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Богомольця є висунуте ним положення про те, щ о виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Богомолець створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Богомолець вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин). З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, що перебігають зі зниженням цих функцій, Богомолець запропонував спеціальну сироватку (АЦС). Велике значення мають також праці Богомольця, присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не тільки при її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму.

В останні роки життя Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Він, як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлюється несприятливими умовами життя та захворюваннями. Богомолець підкреслював, що соціальні й економічні умови для боротьби за продовження життя людини можуть бути створені тільки при соціалізмі. Велика заслуга Богомольця полягає також і в тому, що він першим з радянських вчених почав перебудову патологічної фізіології на основах діалектичного матеріалізму.

К омісаре́нко Васи́ль Па́влович (1907 —1993) — український ендокринолог та патофізіолог, академік АМН України та академік НАН України, організатор і директор Інституту ендокринології та обміну речовин. Головні наукові праці присвячені проблемі механізму дії гормонів. В. Комісаренко є засновником української школи ендокринологів. Основні наукові праці: «Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма» (1956); «Спленин» (1961); «Ингибиторы функции коры надпочечных желез» (1972); «Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов» (1986).

Костюк Платон Григорович (1924 —2010) — директор Інститута фізіології імені Богомольця НАНУ. Вперше в Україні застосував мікроелектродну техніку для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів та біофізичних і молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах, розробив методику внутріклітинного діалізу соми нервової клітини та застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів цієї клітини. Зробив істотний вклад в розкриття гомеостазу іонів кальцію в нервових клітинах і його порушень при мозковій патології, ішемії/гіпоксії, епілепсії, цукровому діабеті, больових синдромах, фенілкетонурії. Автор понад 400 наукових публікацій, з них 8 монографій, 3 підручників, співавтор відкриття, 7 винаходів.

Ідеї впливу нервової системи на регуляцію функції організму показав у своїх працях І.М. Сєченов «Рефлекси головного мозку» В.М. Бєхтаров, С.П. Боткін. Розвив ідеї нервизма І.П. Павлов, який показав: роль нервової системи в регуляції системи кровообігу, травлення, на обміні речовин; показав, що нервова система об’єднує всі системи в єдиний організм і його зв’язок з зовнішнім середовищем; роль кори великих півкуль – в регуляції функцій організму.

Рефлекс - причинно обумовлена реакція організму на подразнення за допомогою нервової системи.

Для рефлекса потрібен подразник і рефлекторна дуга. Рефлекторна дуга складається з рецептора (який подразнюється), аферентне нервове волокно, нервовий центр, еферентне нервове волокно, виконавчий орган, аферентний зворотний зв'язок виконавчого органа з нервовим центром.

Рецептор

Нервовий центр

аферентне еферентне

нервове волокно нервове волокно

Виконавчий орган

(ефектори)

зворотний зв'язок

Проста рефлекторна дуга двохнейронна: аферентний (чутливий) і еферентний (руховий). В більшості вони багатонейронні і утворюють нервові центри в різних відділах нервової системи. Рецептор приймає подразнення і трансформує енергію подразнення в нервовий імпульс. Рецептор дуже специфічний до подразника.

Рецептори є:

1. екстерорецептори подразнюються факторами зовнішнього середовища, рецептори шкіри, ока, вуха, слизової оболонки носа, рота);

2. інтерорецептори, подразнюються факторами внутрішнього середовища, (рецептори внутрішніх органів, судин);

3. пропріорецептори, реагують на зміну положення частин органів у просторі

(рецептори м’язів, сухожилок, зв'язок, суглобових сумок);

4. вісцерорецептори, (подразнюються внутрішні органи);

5. хеморецептори, ( подразнюються хімічними речовинами);

6. барорецептори, подразнюються від зміни тиску;

7. терморецептори, подразнюються зміною температури;

8. рецептори дотику та ін.

Ефектори – виконавчий орган, який відповідає на подразнення. Виконавчий орган може бути м’яз або залоза. Тому ефектори бувають нервово - м’язеві, та нервово – залозисті.

СОМАТИЧНА РЕФЛЕКТОРНА ДУГА ВЕГЕТАТИВНА РЕФЛЕКТОРНА ДУГА

Руховий нейрон

Вставний нейрон

Еферентний (руховий) нерв

Чутливий нейрон

Аферентний (чутливий) нерв

ефектор

рецептор

Рефлекси бувають: безумовні (БР) або вроджені, умовні (УР) або набуті на протязі життя. Рефлекси бувають соматичні, реакція органів відчуттів та скелетних м’язів, автономні (вегетативні) реакції внутрішніх органів. Рефлекси забезпечують нервову регуляцію організму, єдність організму та пристосованість організму до довкілля.