1. Економічно розвинуті країни:
- найбільш економічно розвинуті країни - члени Організації економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Cooperation and Development - OECD), куди входять 28 країн, у тому числі США, Канада, Японія та більшість країн Європейського Союзу;
- країни з порівняно високим (стосовно інших груп цієї класифікації) рівнем економічного розвитку - Кіпр, Південно-Африканська Республіка, Ізраїль та ін.
2. Країни з трансформаційною економікою:
- пострадянські країни - Росія, Україна, Казахстан та ін.;
- інші постсоціалістичні держави - Китай, В'єтнам, Румунія, Болгарія та ін.
3. Нові індустріальні держави:
- «Азійські тигри» - Тайвань, Республіка Корея, Сінгапур, Індія та ін.;
нові індустріальні держави інших континентів - Бразилія, Мексика, Чилі та ін.
4. Нафтовидобувні країни:
- країни із спеціалізацією майже виключно на виробництві та експорті енергоносіїв - Саудівська Аравія, Емірати Перської затоки, Бруней та ін.;
- країни з переважаючою або високою частиною енергоносіїв в експорті — Венесуела, Нігерія, Алжир та ін.
5. Країни, що розвиваються:
Пакистан, Філіппіни, Марокко, Уругвай та ін.
6. Найменш економічно розвинуті аграрні держави з низькою динамікою економічного розвитку:
Бангладеш, Непал, тихоокеанські та центральноамериканські країни, частина африканських держав.
7. Країни із занепадаючою економікою:
Сомалі, Руанда, частина інших держав Західної та Центральної Африки.
Об’єктом МЕВ є міжнародні явища і процеси, що відбуваються в світовій економіці.
Суб’єкти МЕВ - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.
Суб’єкти МЕВ
За рівнями:
- суб’єкти мікрорівня - підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи.
суб’єкти метарівня - регіони, галузі економіки, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.
суб’єктам макрорівня характерні зв’язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.
2. За групами:
фізичні особи; юрид.особи, їх об’єднання.
3. За статусом: держава, міжнар. організ. тощо
Фізичні особи в МЕ є право- і дієздатними особами, які у міжнародних відносинах виступають діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи, споживачі іноземних товарів).
Юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають певним ознакам, які встановлюються законодавством відповідної країни:
- постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;
- наявність власного майна, відособленого від його учасників;
- право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності;
- право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі;
- самостійна майнова відповідальність.
Юридичні особи
Публічного права
держава як скарбниця і як верховна влада;
підрозділи державного апарату і державно-територіальних об’єднань;
суспільно-політичні угруповування й організації державного значення.
Приватного права
товариства з дод. відповідальністю;
ТОВ;
АТ;
командитні товариства;
одноосібні підприємства.
Принципи МЕВ:
Загальні принципи розвитку МЕВ:
Взаємовигідність економічних зв’язків для двох і більше партнерів.
Еволюційність міжнародних економічних процесів, без силового нав’язування співробітництва, без підштовхування до цього.
Неконфронтаційність міжнародних економічних відносин, тобто розвиток МЕВ на основі компромісних кроків назустріч один одному.
Системність розвитку МЕВ, тобто комплексний розвиток системи МЕВ, рівномірний розвиток усіх її взаємодіючих елементів і зв’язків.
Розвиток МЕВ на науковому ґрунті, згідно з об’єктивними законами, на базі наукових досліджень і прогнозів, щоб не допускати дисбалансу світової економіки.
Спільне вирішення глобальних проблем людства.
У сучасному міжнародному праві діють такі загальні принципи міжнародного співробітництва:
принцип суверенної рівності держав, який полягає в повазі суверенітету всіх держав та в їхній рівноправності в міжнародних відносинах;
принцип невтручання, що означає заборону прямого чи посереднього втручання з довільних причин у внутрішні та зовнішні, політичні, економічні та інші справи довільної держави;
принцип рівноправності та самовизначення народів, який в основному полягає в тому, що всі народи повинні поважати один одного і кожен народ самостійно вирішує свою долю;
принцип співробітництва держав для забезпечення міжнародного миру і безпеки, розвитку продуктивних сил, культури, охорони природи тощо;
принцип поваги прав людини, що зводиться до обов’язків кожної держави поважати права і свободи усіх осіб, які знаходяться на їхніх територіях, не допускати дискримінації за ознаками статі, раси, мови та релігії;
принцип добросовісного (сумлінного) виконання міжнародних зобов’язань.
Специфічні принципи розвитку МЕВ конкретизують зміст загальних принципів
кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи;
заборона використання економічних, політичних та інших заходів з метою підкорення собі іншої держави;
обов’язок держав співпрацювати між собою в різних сферах, міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, розвитку міжнародного співробітництва і прогресу;
співробітництво між державами повинно здійснюватися незалежно від розбіжностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем;
держави повинні співпрацювати у справі сприяння економічному зростанню в усьому світі, особливо у країнах, що розвиваються;
повинен бути вільний доступ до моря і від нього для країн, які його не мають;
взаємна і справедлива вигода від співробітництва;
надійність і конвертованість валют;
вчасні міжнародні розрахунки;
вчасне погашення боргів і справедливість при наданні позик;
повага до права власності;
не зловживати наявністю надлишків природних ресурсів у відносинах з країнами, які не мають таких ресурсів;
підтримка платіжного балансу;
штучно не нав’язувати народам прагнення до інтеграційного обєднання;
співпрацювати в подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, вирішення проблем голоду тощо.
Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в:
- інтернаціоналізації виробництва:
- інтернаціоналізації капіталу.
Інтернаціоналізація виробництва
- це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Проявляється у:
а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн;
б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва;
в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)
Інтернаціоналізація капіталу
— процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.
Інтернаціоналізація господарського життя
- це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах.
- охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.
Етапи розвитку інтернаціоналізації
І. кінець XVIII -кінець XIX ст. - інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, і передусім зовнішня торгівля.
ІІ. кінець XIX — середина XX ст. - інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці (МПП). МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. У цей час розвиваються всі його головні форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.
ІІІ. середина ХХ ст. століття – теперешній період, інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тобто охоплює усі підсистеми господарства, поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер.
Рівні інтернаціоналізації:
На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер.
На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.
Наслідки інтернаціоналізації виробництва:
сприяє зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.
спеціалізація окремих країн, що дає можливість організувати масовий випуск продукції, зосередити виробництво продукції в країнах з найкращими для цього умовами, сприяє зростанню продуктивності праці, економії часу в світовому масштабі.
веде до поширення в усьому світі досягнень науки і техніки, отриманих в окремих країнах, приводить до встановлення більш тісних зв’язків між країнами.
посилює взаємозалежність національних відтворювальних процесів на світовому ринку. Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва і обміну сприяє зростанню імпорту товарів та послуг, що, у свою чергу, збільшує прибутки країни-експортера. Зростання доходів та імпорту в одній країні і відповідно прибутку в іншій викликає попит на імпорт у третіх країнах.
породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо.