Концепція курсу

Курс "Історія української літературної мови" завершує цикл дисциплін, присвячених вивченню історії української мови й має узагальнюючий характер в системі філологічної підготовки.

Курс дає можливість долучитися до здобутків сучасної мовознавчої науки, через те що багато питань курсу є на сьогодні проблемними: вони або не висвітлені повною мірою в літературі, або трактуються неоднозначно. Це, зокрема, питання періодизації української літературної мови, зв'язки з іншими слов'янськими мовами тощо. У багатьох випадках доводиться звертатися не лише до підручників та монографій з історії української літературної мови, а й до періодики, праць з історії України, культури.

Матеріал курсу передбачає необхідність з'ясувати провідні тенденції, жанрово- стилістичних різноманітності літературної мови за більше ніж тисячолітній період - від IX ст. до наших днів, простежити, як на різних історичних етапах змінювалося поняття "літературна мова".

Опрацювати весь обсяг питань на лекційних і практичних заняттях відповідно до відведених планом годин не можливо. Тому велика увага приділяється індивідуальній та самостійній роботі студентів, пропонуються, крім підготовки теоретичних питань відповідно до кожної теми, розв'язання проблемних питань, виконання різних видів вправ, підготовка творчих завдань, рефератів, повідомлень, складання тез відповіді до окремих питань, опрацювання першоджерел, робота з пам'ятками літературної мови тощо.

Основна література

Бабич Н.Д. Історія української літературної мови. Практикум. - Львів: Світ, 1993.-376 с.

Бевзеико С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навчальний посібник. - К.: Вища шк., 1991.-231 с.

Блик О.П. Історія української літературної мови. Практичні заняття. - К.: Вища шк., 1987.-208 с.

Гайдученко Г. М. Методичні рекомендації до проведення семінарських занять з курсу "Історія української літературної мови": Методичні рекомендації. - Херсон: Айлант, 2000. - 16 с.

Історія української мови: Хрестоматія / Упорядники С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнко. Автор передмови С. Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 1996. - 288 с.

Курс історії української літературної мови /За ред . І.К. Білодіда: В 2-х т. - К.: АН УРСР. - Т.1. - 1958; Т.2. - 1961..

Огієнко 1.1. Історія української літературної мови. - К.: Либідь, 1995.

Плющ П.П. Історія української літературної мови. - К., 1971. - 424 с.

Русанівський В.М. Історія української літературної мови. - К- АртЕк, 2002. - 424 с.

Степаненко М. Історія української літературної мови. - К., 1998. - 149 с.

Шарпило Б.А., Найрулін А.О., Ніколаєнко І.О. Методичні рекомендації до програми з курсу "Історія української літературної мови" для студентів філологічних факультетів педагогічних університетів та інститутів. - Луганськ, 1999.- 42 с.

ЗМІСТ МОДУЛІВ ТА ПРОПОРЦІЇ годин

модуля	Тематика модулю	Кількість		годин
%		лекції	практичні заняття	індивідуаль ні заняття	самостійна робота
1	Вступ	2		1	10
2	Літературно-писемна мова Київської Русі (кінець IX- середина XIII ст.)	2	2	1	15
3	Давня українська літературна мова. Літературно-писемна мова української народності XIV - початку XVII ст.	2	2	2	15
4	Розквіт та занепад давньо- української літературної мови середини з XVII до XVIII ст.	2	2	2	5
5	Нова українська літературна мова ( кінець XVIII - середина XIX ст.)	2	2	2	5
6	Розвиток нової української літературної мови (друга половина XIX ст.- початок XX ст.)	2	2	2	10
	Розвиток нової української літературної мови (з 20 рр. XX ст.)	2	і	2	12
		14	10	12	72

ШКАЛА БАЛІВ ЗА РІЗНІ ВИДИ РОБОТИ

1. Відвідування лекцій та оформлення конспектів - 5-10 балів.

2. Усна відповідь на практичному чи семінарському занятті - 1-5 балів.

3. Доповнення на практичному чи семінарському занятті - 0,5-3 бали.

4. Виконання домашнього практичного чи індивідуального завдання - 2-5 балів.

5. Заповнення робочого зошита - 1 -5 балів за кожну тему.

6. Аналіз однієї із пам'яток, видрукуваної в серії «Пам'ятки української мови» - 3-7 балів.

7. Підготовка фрагменту лекції чи практичного заняття - 3-7 балів.

8. Оформлення та коментар першоджерел (конспекту)* - 1-3 бали.

9. Підготовка реферату ¹- 2-6 балів.

10. Захист реферату ² - 1-3 бали.

11. Підготовка повідомлення - 2-4 бали.

12. Рецензування відповіді іншого студента ³ - 1-3 бали.

13. Тестування (на контрольній роботі) - 0,5 балів за кожну правильну відповідь.

14. Активність роботи на заняттях (лекційних чи практичних) - 4 бали.

15. Робота асистента - 1-5 балів.

16. Творчі завдання (укладання тестів /не менше 15 питань/, підготовка кросвордів тощо) - 3-7 балів /по одному із різних видів завдань за семестр/.

17. Виготовлення наочності - 3-7 балів.

18. Надрукована стаття в науковому збірнику - 5 балів.

19. Виступ з доповіддю на конференції - 5-7 балів.

* Конспект першоджерел обов'язково включає вихідні дані опрацьованого джерела: прізвище, ім'я та по батькові автора (авторів), назву джерела (якщо це вміщена в збірнику стаття, то назву збірника), місце видання, рік. Для конспектування сторінку ділимо на дві (неоднакові) частини, де в більшій власне й конспектується необхідна інформація, а в меншій викладаються власні думки, містяться помітки, напр., до якого питання плану можна використати дану інформацію. При цитуванні обов'язково вказувати сторінку та брати в лапки цитату.

*** Захист полягає у виголошенні доповіді, а не зчитуванні. Оцінюєт: урахуванням знання змісту, стрункості викладу основних положень, кулі мовлення.

**** Рецензування відповіді включає такі обов'язкові пункти: Як розкрита тема (повністю, в основному, частково, не розкрита)? Чи вдалий зачин висловлювання? Як викладається матеріал ( зв'язно, правильно, точно)? Які порушення допущено у послідовності викладу думок? Чи є фактичні помилки? Чи потребує відповідь доповнень, уточнень? Чи допущені мовленнєві недоліки (точність слововживань, праві граматична будова мовлення, різноманітність синтакси конструкцій)? «

Які вжито слова та вирази, не характерні для наукового стилю? Чи наводяться приклади, потрібні для розв'язання та підтвердь кожного з теоретичних положень?

Додаткові питання для уточнення оцінки, знань з теми (при потреб Загальна оцінка відповіді.

Вступ

План

1. Предмет курсу історії української літературної мови, зв'язок із ті, науковими дисциплінами.

2. Поняття літературної мови та її норм.

3. Риси, властиві українській мові.

4. Періодизація історії української літературної мови.

5. Питання походження української мови. /

6. Найголовніші наукові праці для вивчення ІУЛМ.

Проблемні питання • Доведіть на конкретних прикладах, що існує органічний зв'язої історією мови та історією народу - носія мови. Література

Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства...-С. 13-20,151-168,193- Блик О.П С.6-14.

Булаховський Л. Походження української мови. - К., 1977. Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1995. Карпенко 10.0. Українська гіпотеза// Мовознавство. - 1993. - № 5. - С. З Печерна Г.С. Етногенез та антропологія українців //УМЛШ. - 1992. - № (звернути увагу на сумнівність представлених тут гіпотч і).

Мацюк Г.П., Панько Т.І. Питання української мови и системі поглядів М. Грушевського II Мовознавство. - 1991 .На 6 (III

Панько Т.І. До проблеми формування II уніфікації української їм

Мовознавство. - 1990. - МІ.

Ніжинський М М Мовив норми І < гииі. І' 107л Г 110,174,203.

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. - К.: Наук, думка, 1993.-200 с.

Плющ П.П. ІУЛМ... - С. 31-81.

Степаненко М. З історії дослідження витоків української мови // Дивослово. -2000. -№ 7,- С. 17-19.

Шевельов Ю. У довгій черзі: проблеми реабілітації//Київ. - 1991. — № 12.

1. Більшість сучасних лінгвістів першочерговим завданням в дослідженні історії будь-якої мови вважають установлення її прадавнього коріння, її зв'язку з іншими близько- та далекоспорідненими мовами, вивчення її етнічних рис. Історія української мови - це не лише вузькофахові питання звукових змін, переходів від однієї фонеми до іншої, не лише пошук лексичних відповідників у слов'янських та неслов'янських мовах, а й вивчення зв'язків історії мови з розвитком форм державності. Історія української літературної мови - це історико-мовний процес, що дає уявлення про характер засобів спілкування як системи функціонально-мовленнєвих стилів на різних етапах історії народу.

Курс історії української літературної мови як навчальна дисципліна присвячений вивченню основних процесів розвитку, удосконалення й збагачення української мови, вироблення її структурно-функціональних стилів, фонетичних, граматичних (морфологічних та синтаксичних), лексичних і правописних норм протягом усього її історичного розвитку, у взаємозв'язках із живою українською народною мовою, її місцевими та соціальними діалектами, у взаємозв'язках із іншими слов'янськими мовами.

Історія української мови складається з двох дисциплін: історична граматика та історія української літературної мови. Історична граматика вивчає розвиток та зміни систем української мови - фонетичної, морфологічної, синтаксичної, лексичної; вихідними при цьому є процеси ще дописемної доби, живомовні явища. В історії української літературної мови предметом вивчення є сама літературна мова, яка починається з фіксації народнорозмовної мови на письмі.

Свідомому сприйманню та глибокому розумінню процесу формування української літературної мови сприяють також курси лінгвостилістики (яка відокремилась від ІУЛМ, але постачає їй фактичний матеріал), української діалектології, сучасної української літературної мови (яка є результатом складного й тривалого історичного розвитку), історії України та історії української літератури.

Місце курсу в системі філологічної підготовки студентів-філологів. Узагальнений характер ІУЛМ в системі філологічних дисциплін та його практичне значення.

2. Літературна мова як форма і фактор національної культури.

Літературна мова є найвищою формою функціонування української мови й

характеризується такими ознаками:

^ має усний і писемний різновиди; $

^ є обробленою, впорядкованою (переважно класиками літератури); ^ є нормативною, що узаконено суспільством; ^ є стилістично диференційованою;

у вирізняється універсальністю сфер обслуговування (політика,

культура, освіта, побут тощо); У має стабільність, непереривність традицій;

визначається обов'язковістю для всіх членів етнічної спільності, колективу.

Розрізняємо також поняття літературної мови та мови художньої літератури. Перше значно ширше, бо літературною мовою пишуться не тільки твори художньої літератури, а й наукові праці, публіцистичні твори, ділові папери. Звернути увагу також на нетотожність понять загальнонародна (у т.ч. й усно-розмовна) і літературна мова на різних етапах історії народу.

III. Риси улм на фляш.Чному.Йір.Ж:

• /о / невипадне перейшло в /і/ у закритому складі, а в діалектах і в

інші звуки : стіл , кінь;

• /е/ невипадне перейшло в /і/ у закритому складі, а в діалектах і в інші

звуки: піч, піеч;

• дає і або іе : ліс, ліес;

• старі и та ьі злилися в одному звукові и : тихо, мило ;

• приголосні перед колишніми е та і стверділи: нива, село-,

• колишнє е лабіалізувалося після шиплячих та/}/: щока, жона, чоло;

• фрикативне г (її): могти, гусак;

• поширеність м'якого /ц'/, зокрема в кінці слова та в середині перед

голосними: вулиця, палець ;

• наявність приставних приголосних перед початковими, голосними:

вухо, гострий⁴,

• відпадні голосні на початку слова: голка (пор. рос. иголка)\

• відсутність акання: вода (пор. рос. /вада/, білор. вада);

• наявність африкат 'ДЖ/, 'Д^/: ходжу (пор. рос. хожу, білор. хаджу);

• пом'якшення /з/, /с/, /н/ у суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: донецький (пор.

рос. донецкий, білор. данецкі) тощо. Риси УЛМ на МЯР.ФРЛ.РГШЯМУ ДОНІ:

• наявність кличного відмінка: мамо, пісне ;

• наявність 4 форм відмін у іменника;

• поширення закінчень -ові, -еві (-єві) в іменників чоловічого роду в давальному та місцевому відмінках однини: братові (або брату), учителеві;

• давні закінчення -ою, -ею в орудному відмінкові іменників,

прикметників, займенників жіночого роду: вишнею (пор. рос. вишней), моєю (рос. моей, білор. маею);

• у складних числівників на означення десятків невідмінювана форма н

першій складовій частині: шістдесяти, сімдесятьма ;

• поширеність інфінітива на -ти : бігти, просити

• синтетичні форми дієслів майбутнього часу недокоманого виду з

сучасними закінченнями иу ходитиму, співатиму тій..

Розбіжності в дак?ИЦІ> У значеннях окремих слів: пор. укр. чоловік - рос. муж; человек;

укр. лихий "злий, поганий " - рос. лихой "удалой "

укр. лаяти "сварити " - рос. лаять "гавкать ".

4. Питання періодизації ГУЛМ у зв'язку з історією українського народу. Варіанти періодизації історії української літературної мови П.П.Плюща, ІІ.Д.Тимошенка, А.А.Москаленка, І.К. Білодіда. У цілому вони зводяться до виділення таких основних етапів :

   1. Літературно-писемна мова давньоруської народності та часів феодальної роздробленості (Х-ХІУ).

   2. Стара українська літературна мова / літературна мова української народності ХІУ-ХУІІ ст./.

   3. Нова українська літературна мова часів формування буржуазної нації.

   4. Українська літературна мова радянського періоду.

Нові принципи періодизації в працях І.І.Огієнка, Ю.О.Карпенка, В.М.Русанівського . Так, у Ю.О. Карпенка виділено:

/. ІУ-Х ст. - спільносхіднослов'янська мова:

1. IV- VII ст. - антський період;

2. УІІІ-Х ст. - давньоруська мова.

   2. XI - XIV ст. давньоукраїнська мова./ У В.М. Русанівського період XI - XIV характеризується як "давньокиївський"/

   3. XV- XVIII ст. - староукраїнська мова:

до XVI - "руська" (ділових пам'яток) та "проста'' (церковна);

з XVI - проста українська.

2. XIX - XX ст. - нова українська мова.

3. Перші спроби характеристики української мови. Питання походження української мови у працях XIX ст. (фольклорні, етнографічні та культурно- історичні дослідження на поч. цього століття). Визначні вчені про українську мову /І. Срезневський, О.Шахматов/. Перші наукові праці /"Граматика малороссийского наречия" О. Павловського, праці М. Максимовича/.

За офіційною концепцією радянського часу ІУМ починалася з ХІУ ст. після падіння Київської держави та розпаду так званої давньоруської мови, як годі говорили, "колиски" трьох братніх народів-українського, російського та білоруського. Вона базувалася на теорії О.Шахматова про "спільноруську прамову" і підтримувалася, зокрема, такими лінгвістами, як М. Трубецькой, Ф. Філін, М. Жовтобрюх. Така історична єдність із найдавніших часів відповідала політичним прагненням як продукт соціального замовлення і мала - гати зразком та основою для єднання всіх народів у СРСР.

Видатні історики й мовознавці XIX та XX століть неоднозначно розв'язували питання часу формування ознак української мови.

М. Грушевськии, С.Смаль-Стоцький, В. Сімович, Є. Тимченко, Ю. Шевельов початки української мови пов'язували з У-УІ ст. А. Кримський, М. Максимович, І. Огієнко, О.Потебня, К. Михальчук, Л. Булаховський, С. Бевзен

становлення української мови відносили до часів Київської Русі, хоча А. Кримський і визнавав існування спільносхіднослов'янського періоду, але до XI ст., коли в мові населення можна побачити "величезну частину сьогочасних малоруських особливостей". Сучасні лінгвісти, спираючись на досвід попередників, на думки яких заборонялося зважати в радянський час, уточнюють ці твердження. Відповідаючи на питання "Звідки ми (українці) та наша мова?", Г. Півторак розглянув історичні процеси на землях сучасної України, залучаючи лінгвістичні, археологічні, історичні, антропологічні, етнографічні, фольклорні джерела. Ознаки української мови він бачить у південноруських діалектах східнослов'янської мовної території, а саме у південно-західних українських говорах, на які впливали поліські та середньонаддніпрянські говори. Найважливішим джерелом для встановлення мовних особливостей, що становлять Специфіку української мови, і часу, з якого можна вважати, що українська мова існує як самостійна мовна система, є писемні пам'ятки. А вони датуються аж другою половиною XI ст.

Л. Булаховський у праці "Походження української мови" висловив думку про те, що "окремі фонетичні, частково морфологічні й лексичні особливості української мови достатньо виразно виявляються вже в давньоруських пам'ятках XII ст.". Отже, історія літературної мови починається з її писемної фіксації у

давніх пам'ятках.