Лекція 4 Технологія isdn та її використання в мережі доступу

Інтерфейс R зв’язує несумісне з ISDN обладнання ТЕ 2 з термінальним адаптером ТА. У цій точці можуть функціонувати синхронні та асинхронні інтерфейси серії V та X, які визначені рекомендаціями МСЕ.

Інтерфейс S – це так званий інтерфейс „користувач-мережа”, з’єднує сумісне з ISDN обладнання з мережними закінченнями. Цей інтерфейс стандартизований за трьома рівнями:

1) І.430;

2) Q.921;

3) Q.931.

Цей інтерфейс має шинну конфігурацію, одне мережне закінчення, передбачає можливість підключення до шини певної кількості кінцевих приладів.

Інтерфейс Т ставиться між двома блоками мережного закінчення NT 1,NT 2, у випадку коли ці блоки об’єднуються у вигляді NT, інтерфейс Т відсутній.

Інтерфейс U забезпечує взаємодію з абонентським лінійним комплектом при цьому інтерфейс може бути як двох провідний – це у випадку базового доступу, так і чотирьох провідний – у вигляді первинного доступу з використанням лінійних кодів 4B3T або 2B1Q.

Послуги мереж ISDN

1) Це передача телефонних розмов з підвищеною завадостійкістю завдяки цифровому методу передачі, часом встановлення з’єднання 2-3 секунди, високій якості передачі, можливість передачі сигналів по аналоговому каналу широкою смугою частот 7 кГц.

2) Передача факсимільної інформації, яка в 4 рази перевищує передачу аналогового факсимільного апарату і складає близько 5 секунд у порівнянні з аналоговим апаратом 60 секунд.

3) Передача даних відбувається десь у 20 разів швидше чим в аналогових цифрових мережах.

4) Відеотелефонія забезпечує передачу кольорового зображення і високоякісного звуку.

5) Телетекст забезпечує передачу однієї 1 сторінки А4 десь за 0,25 секунд, у аналогових мережах десь за 12 секунд.

Крім того існують такі способи: мережа ISDN забезпечує визначення номеру викликаючого абонента, пере адресація виклику, оперативне надання інформації про тарифи і оплату послуг, розширення своєї номерної ємності за рахунок під адресації і організація конференцзв’язку.

Технічна реалізація інтерфейсу U.

В загальному вигляді технічна проблема реалізації інтерфейса заключається у досягненні двосторонньої передачі по будь-яким фізичним рівням. На теперішній час існує три підходи до вирішення цієї проблеми:

1) розподіл напрямків передачі по часу;

2) розподіл напрямків передачі по частоті;

3) оснований на використанні дифсистем в сполученні з засобами ехокомпенсації.

Розподіл напрямків передачі по часу або пінг-понг.

Метод пінг-понгу дозволяє використовувати мідну пару на кожному кінці то для передачі, то для прийому. Він потребує для своєї реалізації менших витрат. Недолік: менша зона дії (максимальна 2 км). Використовується в основному на малих установчих АТС, так як для використання на ТМЗК недоцільно. Цей метод використовується в основному в Японії внаслідок географічних особливостей.

Метод пінг-понгу (напівдуплекс) для U інтерфейса

Обмеження швидкості роботи з почерговим перемиканням напрямків зумовлена в основному зростанням згасання та завад, які виникають з збільшенням смуги пропускання необхідної для передачі. Це робить цю систему придатною для роботи тільки на коротких лініях, де простота реалізації дає значні переваги.

Розподіл напрямків передачі по частоті.

Потребує такої ж смуги пропускання як і в методі розподілу за часом. Але в цьому випадку необхідно ще подвоїти ширину смуги необхідної для реалізації частотних фільтрів. Цей спосіб більш ємний ніж перший, тому що там непотрібно використовувати аналогові фільтри.

Метод ехо компенсації для U інтерфейса

Метод ехо компенсації передбачає, що передавач та приймач можуть працювати одночасно. Інформація, що передається та приймається знаходиться в одному і тому ж каналі. А сам метод ехо компенсації дозволяє розрахувати приймаємий сигнал, якщо відомі характеристики лінії та передаваємий сигнал. А саме на цьому методі базується північно-американський стандарт ANSI. Цей метод дозволяє передавати данні на відстані до 6-8 км.

Розрахунок приймаємого сигналу шляхом віднімання передаваємого сигналу.

Т1 – сигнал, який передається на стороні 1.

Т2 – сигнал, який передається на стороні 2.

L – сумарний сигнал в лінії.

R1 – приймаємий сигнал розрахований на стороні 1.

R2 – приймаємий сигнал розрахований на стороні 2.

Якщо вихідний опір передавача узгоджено з комплексним опором лінії, амплітуда сигналу в лінії буде дорівнювати половині амплітуди передаваємого сигналу. Сигнал приймаємий з другого кінця лінії може бути отриманий шляхом віднімання половини вихідного сигналу передавача з сумарного сигналу в лінії. Однак опір лінії – це величина комплексна і змінюється від лінії до лінії, тому приймає мий сигнал, який розрахований таким способом, містить ехо сигнал від передаваємого сигналу. Ці ехо сигнали викликані розузгодженням між узгоджуючим опором і характерним опором лінії, а також між характерними опорами різних ділянок лінії. Ехо сигнал через розузгодження між характерним опором останньої ділянки і кінцевим опором на другому кінці незначний, він набагато менше сигналу, передаваємого з іншого кінця. Ехо компенсація діє по принципу віднімання сигналу отриманого шляхом адаптивної оцінки ехо сигналів викликаних цим розузгодженням. Для успішної ехо компенсації потрібно щоб була відсутня кореляція між приймаємим та передаваємим сигналом, якщо ця умова не виконується ехо сигнал буде схожий з прийнятим сигналом і ехокомпенсатор може спробувати скомпенсувати приймаємий сигнал оскільки зплутає його з ехо сигналом. Щоб гарантувати відсутність кореляції на різнях кінцях лінії використовують різні алгоритми кодування зменшуючи таким чином імовірність випадково виникаючої кореляції.