Застосування закрутки:

а - закрутка; б, в - послідовність

Накладання

Для биків застосовують спеціальні кільця, які вставляють у носову перетинку. До кільця прикріплюють ланцюг з дерев'яною палицею, завдовжки близько 2 м, за яку помічник утримує тварину.

Тазові кінцівки великої рогатої худоби можна фіксувати накладанням мотузкової петлі вище скакальних суглобів або закрутки на загальний п'ястковий (ахіллесовий) сухожилок . У деяких випадках їх фіксують хвостом досліджуваної тварини або за допомогою палиці. Овець і кіз фіксують за вуха, шию чи роги, тазову кінцівку, інколи помічник утримує їх між ногами.. Кнури і підсисні свиноматки часто проявляють агресивність, тому їх обстежують в індивідуальних станках, дотримуючи правил безпеки праці Приборкують дорослих свиней за допомогою спеціальних фіксаційних щипців, які накладають на верхню щелепу позаду ікол.

Фіксація корови за роги

Накладання носових щипців Гармса (а), носові щипці Гармса (б,в)

Фіксація тазових кінцівок корови вірьовкою

Фіксація тазових кінцівок корови за допомогою закрутки

3. Особливості фіксації дрібних тварин. ( сам. Робота )

Для проведення масових лікувальних заходів поросят і підсвинків заганяють у тісні клітки невеликими групами. Малих поросят фіксують за вуха, піднімають за тазові кінцівки або беруть на руки. При силових методах фіксації свині неспокійні і кричать, тому краще не фіксувати їх, а дати корм, підійти ззаду або збоку, почесати по спині, боках, череві, за вухами і провести обстеження.

Для фіксації собак використовують намордники або накладають на щелепу петлю з тасьми чи бинта, зав'язуючи її простим вузлом під нижньою щелепою, а кінець закріплюють на потилиці. Застосовують також фіксаційні станки. Котів фіксують так само, як собак.

Фіксація свиней щипцями конструкції Соловйова і закруткою

Крім того, їх можна загортати у тканину або клейонку, яку потім зав’язують тасьмою чи бинтом у двох місцях.

Кролів фіксують за складку шкіри в ділянці шиї, захоплюючи при цьому й вуха, або загортають у полотнину, як і котів.

Свійську птицю фіксують за кінцівки і крила. Слід фіксувати й голову, остерігатися ударів дзьобом в обличчя.

При дослідженні та лікуванні диких тварин застосовують транквілізатори

4. Відпрацювання методів клінічного дослідження.

До основних загальних клінічних методів дослідження, які застосовують при дослідженні хворої тварини, незалежно від характеру патологічного процесу, належать огляд, пальпація, перкусія, аускультація і термометрія.

Огляд тварин проводять в будь-яких умовах: при природному і штучному освітленні. Починають з голови і закінчують оглядом кінцівок. Починають після реєстрації та збору анамнезу.

Огляд має найбільше значення при визначенні габітусу, частоти дихання і типу задишки, в діагностиці захворювань, які супроводжуються анемічністю, гіперемією, синюшністю, жовтушністю видимих слизових оболонок, а також захворювань шкіри, травного каналу з явищами колік, змін поведінки тварин при різ­них захворюваннях, особливо з ураженням центральної нервової системи. В деяких випадках оглядом можна встановити патогномонічні ознаки, які характерні для певннх захворювань, наприклад тимпанії рубця випинання голодних ямок); правця (западання повіки в коней), сказу (агресивність, посилена слинотеча), кропівняної форми бешихи свиней (сині плями на шкірі, які зникають при натискуванні).

Пальпація (обмацування) – метод дослідження руки дотиком руки або кінчиками пальців, якій дає змогу виявити характер поверхні, температуру, розмір, форму, консистенцію, чутливість досліджувальних органів і тканин.

Залежно від місця надходження досліджуваного органу розрізняють зовнішню і внутрішню пальпацію, а зовнішня буває поверхневою і глибокою. Поверхневу пальпацію проводять однією або двома долонями, вільно покладеними на ділянку тіла чи легкими плавними рухами руки. Використовують головним чином дотик. Застосовують для дослідження шкіри, її температури, еластичності, чутливості, наявності висипів; підшірної клітковини( набряки, наявність газів, флегмон ); м’язів ( тонус і болючість); суглобів ( болючість і температуру ) ; кісток ( форма, поверхня, цілісність ); поверхневих лімфатичних вузлів ; серцевого поштовху і якості артеріального пульсу.

Глибокою пальпацією виявляють локалізацію патологічних змін у м'язах, органах черевної і тазової порожнин дрібних, тварин (шлунку, кишках, печін­ці, селезінці, нирках).

Проникаюча пальпація проводять кінчиками вертикально поставлених пальців або кулаком сильно натискують на черевну стінку, при цьому встановлюють межі органів, їх форму і розміри, щільність, рухливість і болючість.

Поштовхова пальпація застосовують щоб визначити, чи є рідина в черевній порожнині, і при дослідженні печінки та селезінки . З цією метою кисті обох рук накладають на обидва боки живота і пальцями правої руки роблять короткі сильні поштовхи по че­ревній стінці. При наявності рідини в черевній порожнині її коливання передаються на пальці лівої руки, а при захворюванні печінки і селезінки проявляється їх болючість.

Внутрішня пальпація, застосовується при обстеженні ротової порожнини, глотки, прямої кишки, через яку у великих тварин досліджують органи черевної порожнини і визначають вагітність (ректальне дослідження) .

Перкусія (вистукування) дає змогу за характером перкусійних звуків визначити фізичний стан органів і тканин, а також межі деяких органів (серця, легенів, печінки) та їх розміри. Розрізняють безпосередню і посередню перкусію.

При безпосередній перкусії вистукування ділянок тіла тварин проводять одним чи кількома складеними разом і злегка зігнутими пальцями або зігнутою фалангою пальця безпосередньо по тілу. Вона використовується при дослідженні лобних і щелепових пазух та повітроносних мішків.

Посередня перкусія поділяється на дигітальну ( пальцями) та інструментальну.

Дигітальна (пальце-пальцева) перкусія. Злегка зігнутим середнім пальцем правої руки завдають ударів по тильному боку кінцевої фаланги вказівного або середнього пальця лівої руки, щільно прикладеному до ділянки, яку досліджують. Удари при цьому повинні бути подвійними короткими і уривчастими та здійснюватися лише рухом руки, зігнутої в зап'ястко­вому суглобі. Цей вид перкусії застосовують у ветеринарній практиці при дослідженні дрібних тварин і молодняку .

Інсрументальну перкусію здійснюють за допомогою плесиметра і перкусійного молоточка. Плесиметри — це металеві, дерев'яні, пластмасові і кісткові пластинки різної форми і розміру. Найбільш практичними з них є вузькі плесиметри завтовшки 2 мм. Вони обмежують поширення звуку по поверхні і збільшують проникнення його вглиб тканини. Перкусійні молоточки складаються з металевої, дерев'яної або пластмасової рукоятки і металевої головки в яку вмонтована гумова подушечка, і мають масу: для великих тварин - 100-160 г для дрібних -60—75 г.

При перкусії плесиметр тримають у лівій руці, щільно притискуючи його до досліджуваної частини тіла молоточок — великим і вказівним пальцями пра­вої руки; рукоятка його повинна бути злегка рухомою. Працює в основному кисть руки. Молоточком завдають ударів по плесиметру перпендикулярно до його поверхні: два удари — коротка пауза, ще два удари — знов пауза В одному місці роблять кілька подвійних ударів, потім плесиметр пересувають на інші ділянки і перкутують так само. Сильними короткими і уривчастими ударами (спосіб стаккато) виявляють пато­логічні вогнища в органах і тканинах (великих і добре вгодованих тварин), що розміщені на глибині до 7 см. При перкусії дрібних і погано вгодованих тва­рин для виявлення поверхневих патологічних вогнищ, при визначенні розміру і меж органів молоточок затримують на плесиметрі після кожного удару (спосіб легато).

Проводити перкусію краще на тварині, яка стоїть, у невеликому закритому приміщенні. При цьому вухо дослідника повинно знаходитись на одному рівні з місцем перкусії.

Характер перкусійних звуків залежить від співвідношення повітря і щільних елементів. Розрізняють тупі, притуплені, тимпанічні, атимпанічні й коробочні перкусійні звуки, а також звук «тріснутого горщика». У здорових тварин тупий звук відмічають при перкусії м'язів плеча, крупа, ділянки серця, печінки, нирок. Органи, заповнені повітрям або газами, дають голосні і чіткі звуки (атимпанічні, тимпанічні). При перкусії грудної клітки в ділянці легенів у здорової корови або коня чути атимпанічний (чіткий легеневий) звук. При запаленні легенів, коли вони заповнені ексудатом, звук стає притупленим або тупим. Тимпанічний перкусійний звук у здорових тварин чути при перкусії верхньої частини рубця в корови (в ділянці лівої голодної ямки), сліпої кишки в коня (в правій здухвинній ділянці), при перкусії лобних і верхньощелепних синусів у нормі — коробочний звук.

Аускультація — вислуховування звуків, які виникають у функціонуючих органах (серці, легенях, шлунку, кишках). Вона буває безпосередньою, коли вислуховують вухом через тканину, якою накривають місце дослідження, і посередньою (інструментальною) — за допомогою стетоскопа або фонендоскопа.

При проведенні безпосередньої аускультації ділянки тіла тварини з гігієнічних міркувань накривають рушником міткою догори. При дослідженні органів грудної клітки стають збоку, обличчям до голови тварини. Для фіксації самозахисту на холку або спину тварини кладуть руку, а вухо прикладають до тіла тварини. З правого боку вислуховують тварину лівим, а з лівого — правим вухом. У здорових тварин вислуховують основні дихальні шуми (везикулярне і бронхіальне дихання).

Досліджуючи органи, розміщені в черевній порожнині, стають обличчям до заду тварини. Ліве вухо при­кладають до лівої черевної стінки тварини в ділянці голодної ямки, а правий бік - правим вухом. У великої рогатої худоби з лівого боку прослуховуються слабкі тріскучі шуми перистальтики рубця, а у тварин інших видів — перистальтичні шуми кишок (переливання рідини або бурчання). З правого боку в усіх видів тварин прослуховуються шуми перистальтики кишок. Аускультацію дрібних тварин проводять на столі.

При вислуховуванні тварин за допомогою твердого стетоскопа широкою частиною його прикладають до вуха, а вузькою — до тіла тварини, руку тримають нижче від інструмента, щоб при непокоєнні тварини він не впав . Більш зручні гнучкі стетоскопи, в яких до твердої воронкоподібної частини приєднуються дві гумові трубки з вушними канюлями на кінцях.

У ветеринарній практиці широко використовують фонендоскопи, в яких до воронкоподібної частини щільно прилягає мембрана, що посилює звук, який через гумові трубки сприймається вухом. Техніка аускультації дуже проста. У вуха вставляють оброблені спиртом вушні канюлі, якими закінчуються гумові трубки, а потім щільно прикладають фонендоскоп мембраною до досліджуваної ділянки і вислуховують.

Термометрія - це вимірювання температури тіла проводять максимальним ртутним термометром в прямій кишці, у птахів— в клоаці.

Перед введенням термометра його кілька разів, струшують і змазують вазеліном . Підходять до тварини з лівого боку, відво­дять лівою рукою хвіст вправо і легкими обертальними рухами правої руки вводять термометр в пряму кишку. Введений термометр фіксують за допомогою тримача протягом 10 хв, після чого його витягують, протирають ватою, записують показники, струшують і ставлять в банку з дезінфікуючим розчином (1 % розчин фенолу або лізолу), на дно якої кладуть вату, щоб запобігти пошкодженню термометра.

В амбулаторно хворих тварин температуру тіла вимірюють один раз, а у тварин, які знаходяться на стаціонарному лікуванні вимірюють систематично, 2 рази на день, в один і той же час: вранці між 7 і 9, а ввечері – між 17 і 19 годинами.

Після виконання завдання студенти повинні знати :

правила безпеки праці при роботі з тваринами; способи фіксації тварин; методи клінічного дослідження тварин .

Вміти : фіксувати тварин, проводити огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, термометрію .

Завдання додому : Л – 1 , с. 11 – 27; Л – 2, с. 6 – 10 .

Інструктивна картка

по навчальній практиці № 2

з навчальної дисципліни

“ Внутрішні незаразні хвороби тварин “

Тема :Ведення ветеринарної документації . Складання супровідної документації на матеріал, якій відправляється в лабораторію

Робоче місце: господарство Білоцерківського району

Тривалість : 9 год, з них – 3 год. самостійна робота.

Мета: ознайомитись з ветеринарною документацією: журналом реєстрації хворих тварин ( форма № 1 - вет ), форма № 2 – вет та принципом його ведення, з оформленням супровідних документів.

Обладнання: журнал реєстрації хворих тварин, супровідна.

Література

1. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин/ В.І. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.; За ред. В.І. Левченка . – Біла Церква, 2004. – 608 с.

2. Загальна терапія і профілактика хвороб тварин : Практикум / В.І. Левченко, І.П. Кондрахін, Л.М. Богатко та ін. – Біла Церква, 2000. - 224 с.

3. Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин. – К.: Мета, 2002.

4. Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби с.-г. тварин. Практикум. – К.:Вища школа, 1995.

Правила охорони праці і техніки безпеки:

• працювати з тваринами у спецодязі ( халат, косинка );

• підходити до тварини обережно, сміливо;

• підходити: до великої рогатої худоби – з правого боку, до коней – спереду зліва дещо збоку ;

• коні можуть кусатись і бити тазовими кінцівками назад;

• врх може вдарити рогами і тазовими кінцівками назад і вбік;

• заспокоюють врх, погладжуючи у ділянці міжщелепового простору шиї, лопатки;

• коней погладжують і поплескують по шиї в ділянці лопатки і крупа;

• свині і собаки – гладять;

• кози – поплескують між вухами і по спині

Зміст і послідовність виконання :

1. Ведення журналу реєстрації хворих тварин ( форма № 1 – вет ).

2. Ведення історії хвороби.

3. Складання звіту про незаразнії хвороби тварин ( форма № 2 – вет ).

4. Складання супровідної на матеріал .