5.1. Роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку суспільства, його функції

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну своїй суті й соціальному розвиткові. В освіті відображено проблеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні кризові явища освіти пов'язані зі зміною суспільної свідомості, з так званими освітніми реформами, що мають малопрог- нозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким темпом змін економічних, соціальних і політичних ситуацій.

Однак нині загальний культурний прогрес і темпи економічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої системи. Не розуміти цього - значить залишатися на узбіччі загальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка саморозвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і суттєво впливає на його поступальну ходу. Власне освіта перетворює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи таким чином «суспільство сьогодні» на «суспільство завтра», оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і соціально-економічного розвитку і сенсу власного життя.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже - викладачам (у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації. Саме про науково- педагогічних працівників, їхню професійно-педагогічну діяльність ітиме мова).

Педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов'язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога.

Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільстві розглядають у зв'язку з його діяльністю в системі суспільних відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство потребує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільних відносин.

Педагог - виразник і виконавець вольової та мотиваційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально контрольованих дій науково-педагогічного працівника формується виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам моралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педагогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічної підготовки і перепідготовки громадян.

Педагог необхідний суспільству як трансформатор його ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Нау- ково-педагогічний працівник є посередником між суспільством і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспільства та їх втіленням у життя.

Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості й духовної культури українського суспільства.

Професія науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу - одна з найбільш творчих і складних професій, у яких поєднано науку та мистецтво. Н. В. Кузьміна виокремлює структурні складники й функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів:

• суб'єкт педагогічного впливу;

• об'єкт педагогічного впливу;

• предмет їх спільної діяльності;

• цілі навчання;

• засоби педагогічної комунікації.

Ці компоненти становлять систему, бо жодного з них не можна замінити іншим або їх сукупністю. Усі вони перебувають у прямій та зворотній взаємозалежності.

Отже, діяльність науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу становить свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки студентів. Вона має два аспекти - спеціальний та со- ціально-виховний, що є найважливішими передумовами ефективності педагогічної діяльності. Обидві передумови потрібно розглядати в органічній єдності.

Спеціальна характеристика науково-педагогічної діяльності відображає зв'язок із суспільним розподілом праці.

Соціально-виховний аспект науково-педагогічної діяльності пов'язаний із державно-національними ідеологічними принципами суспільства.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка, головним чином, полягає у:

• сукупності фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента

• своєрідності об'єкта педагогічної діяльності, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці значною

мірою залежить від рівня їхніх організаційних знань та вмінь;

• своєрідності засобів праці науково-педагогічного працівника;

• специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність даних об'єкта діяльності та сукупність засобів і структури діяльності).

Отже, науково-педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі — це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх галузей, а також виховання громадян. У цій діяльності поєднано знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідомленням обов'язку і почуттям відповідальності.

Проте педагог має зробити студента центральною постаттю процесу освіти, його активним, свідомим та самостійним учасником. Тому завдання науково-педагогічного працівника - формувати в студентів мотивацію самовдосконалення, прищеплювати навички та вміння вдосконалювати свою особистість упродовж усього життя. Упоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному науково- педагогічному працівнику, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.

Тож створення сучасної гуманістичної педагогіки вищої школи вимагає й відповідного нового образу науково- педагогічних працівників. Якими саме уявляють педагогів вищої школи, у чому їхня місія, які вимоги висуває суспільство до них? Ці питання невипадково перебувають у полі зору сучасної наукової думки й громадськості. Адже від їх розв'язання певною мірою залежить остаточний результат реформування вищої освіти в Україні.

Науково-педагогічні працівники ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, яким суспільство дало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації загалом; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

Функції науково-педагогічного працівника. Зі

структури діяльності педагога випливають основні його педагогічні функції - припис для педагога щодо напрямів застосування професійних знань. Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу виконує такі функції:

• управлінську;

• продукування;

• передавання;

• трансформації;

• спонукання;

• соціалізації;

• прогнозування;

• корегування;

• культурологічну;

• виховання;

• розвивальну.

Управлінська функція науково-педагогічного працівника полягає в керуванні процесами навчання, виховання, розвитку й професійної підготовки кожного студента.

За стилем стосунків між науково-педагогічним працівником і студентами розрізняють авторитарне, демократичне, ліберальне і потуральне управління навчанням і вихованням студентів.

Авторитарний стиль управління виявляється в нав'язуванні своїх поглядів, думок, методів, способів, засобів і форм навчання (самоосвіти), виховання (самовиховання), розвитку й професійної підготовки студента. Для авторитарного стилю характерна висока централізація керівництва, домінування науково-педагогічного працівника, його вимог. Педагог одноосібно ухвалює і скасовує рішення, більшість питань щодо проблем навчання й виховання розв'язує сам.

Провідними методами в керуванні діяльністю студентів є накази, які можуть віддавати у твердій чи м'якій формі (у вигляді прохання, яке не можна не виконати). Авторитарний педагог завжди дуже суворо контролює діяльність і поведінку студентів. Ініціативи студентів не заохочує або заохочує у суворо визначених межах.

Розглядаючи ситуації вияву авторитарного стилю на практиці, можна натрапити на дві крайності. Авторитарний стиль педагог може реалізувати в режимі власних відчуттів, які можна описати за допомогою метафор: «Я-керівник» або «Я-батько».

Під час позиції «Я-керівник» владна дистанція дуже велика, і в процесі взаємодії зі студентом посилюється роль процедур і правил.

У разі позиції «Я-батько» сильна концентрація влади і впливи на дії студентів у руках педагога зберігаються, але значну роль у його діях відіграє турбота про студента й відчуття відповідальності за його сьогодення й майбутнє.

Для демократичного стилю управління характерний певний розподіл повноважень між студентами і педагогом щодо проблем навчання, самостійної роботи, методів дозвілля, інтересів та ін. Педагог намагається ухвалювати рішення, радячись зі студентом, надає йому змогу висловлювати свою думку, ставлення, робити самостійно вибір. Часто такий педагог звертається до студента з проханнями, рекомендаціями, порадою, рідше - наказує. Систематично контролюючи роботу студента, він завжди говорить про позитивні результати й досягнення, особистіше зростання та прорахунку Звертає увагу на ті аспекти, що потребують додаткових зусиль, праці над собою чи спеціальних занять. Педагог вимогливий, але одночасно справедливий.

Ліберальному стилю управління (невтручання) властива відсутність активної участі педагога в цих процесах. Чимало навіть важливих справ і проблем студенти розв'язують без його активної участі й керівництва. Щоб студенти виконали яку-небудь роботу, йому нерідко доводиться їх умовляти. Він розв'язує здебільшого ті питання, які назрівають самі, контролюючи роботу студентів, їхню поведінку нечасто й несистематично. Такому педагогу властива низька вимогливість і слабка відповідальність за остаточні результати.

Потуральноліу стилю управління діяльністю студентів притаманна певна «байдужість» (найчастіше - не- усвідомлена) з боку педагога щодо розвитку, динаміки навчальних досягнень чи рівня вихованості студентів. Такий педагог орієнтується на задоволення будь-яких інтересів студентів, не замислюючись над можливими наслідками їхніх дій і вчинків, не ставлячи перспектив особистішого розвитку. Головний принцип у діяльності й поведінці такого педагога - не перешкоджати будь-яким діям студентів і задовольняти будь- які їхні бажання й потреби, можливо, навіть на шкоду не тільки їм, а й суспільству.

На практиці жоден із наведених стилів не може виявлятися окремо. Також очевидно, що застосування лише демократичного стилю не завжди буває ефективним. Тому частіше застосовують так звані змішані стилі: авторитарно- демократичний, ліберально-демократичний та ін. Кожен педагог може застосовувати різні стилі управління залежно від ситуацій та обставин.

Зміна стилю, наприклад, перехід від авторитарного до демократичного, є радикальною подією, оскільки кожен стиль ґрунтується на особливостях характеру й особистості педагога, тому його зміна може супроводжуватися серйозним психологічним «ламанням» людини.

Сформована структура професійної діяльності науково- педагогічних працівників припускає функціональний склад дій у логіці функціонування педагогічного управління. Таке управління, як відомо, передбачає інформаційний синтез, що виконує роль діагности, проектування дій та аналіз умов, виконавські дії та аналіз рефлексії проведених дій. Модель поведінки, що складається на цій основі, є перетворенням інформації відповідно до мети та умов у певну структуру — програму дій. Усі ці одиниці функціонального складу педагогічної діяльності утворюють функціональні характеристики педагогічного управління навчальною діяльністю студентів.

Функція продукування науково-педагогічного працівника виявляється у проведенні наукових досліджень, упровадженні їх у практику, експертизі, опублікуванні підручників, навчальних посібників, наукових монографій, статей;

виступах перед громадськістю, участі в наукових, навчально- методичних і культурно-просвітницьких заходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів

Функція передавання полягає у переданні студентам знань, навичок і вмінь, стилю поведінки і культури, розмаїття форм, методів, засобів і технологій навчання (самоосвіти), виховання (самовиховання), розвитку та фахової підготовки.

Трансфорлшційна функція науково-педагогічного працівника виявляється у перетворенні учіння студентів на акт індивідуального постійного (неперервного) пізнання, знань і навичок - у професійні вміння, погляди, ідей - у переконання, звичок - у стійкі риси характеру, знань і поглядів - у громадянську позицію та ін.

Спонукальна функція полягає в постійному стимулюванні студентів до оволодіння знаннями, самостійної активної пізнавальної діяльності, формуванні мотивації досягнення та успіху в майбутній професійній діяльності, а також спрямованості особистості студента.

Розвивальна функція науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що він має постійно забезпечувати духовний, інтелектуальний, фізичний, професійний, психологічний і громадянський розвиток студентів, а також їхні особистіші якості.

Функція соціалізації науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що, по-перше, він має сприяти адаптації студентів перших курсів до нового для них соціального середовища - вищого навчального закладу; по-друге, вводити, залучати студентів у духовне, професійне, соціальне, економічне і політичне життя суспільства.

Виховна функція науково-педагогічного працівника полягає в тому, що він під час навчально-виховного процесу формує у студентів світоглядні і життєві позиції, мораль, систему переконань, ціннісні орієнтації, почуття відповідальності, патріотизму, національної гордості та гідності, а також позитивні норми поведінки. Фактично, науково-педагогічний працівник причетний до формування не лише фахівця, а й громадянина українського суспільства, патріота своєї держави.

Прогностична функція науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що він має передбачати насамперед ближні й віддалені цілі майбутньої професійної діяльності, планувати завдання щодо розвитку й професійної підготовки студентів на різних етапах навчання, під час вивчення різних навчальних дисциплін і практик, а також завчасно передбачати форми, методи і засоби ефективного впливу на студентів залежно від рівня їх зрілості й сформованості.

Корегуюча функція науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що він зобов'язаний також змінювати стиль поведінки та учіння студентів, їхні погляди, переконання, принципи, норми, ставлення до оволодіння знаннями, навичками і вміннями, громадянського обов'язку, держави і суспільства, інших людей і самих себе, а також особистіші якості та властивості студентів.

Культурологічна функція полягає в тому, що нау- ково-педагогічний працівник є носієм загальної, національної та педагогічної культури, що загалом відображає сформований науковий світогляд, стійку систему національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

Контрольні запитання та завдання:

Яка роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку суспільства?

Яке підґрунтя діяльності науково-педагогічного працівника? У чому полягає професійна діяльність науково- педагогічного працівника?

Охарактеризуйте функції науково-педагогічного працівника.