1.2. Ведення фінансового обліку на підприємстві

Порядок ведення бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві регулюється Законом України "Про бухгалтер­ський облік та фінансову звітність в Україні" (ст. 8) від 16 лип­ня 1999 p. № 996-XIV.

Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 p. № 435-IV визначено (ст. 80), що юридичною особою є організація, ство­рена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. До суб'єктів господарю­вання належать господарські організації, державні, комуналь­ні та інші підприємства, які здійснюють господарську діяль­ність та зареєстровані в установленому законом порядку.

20

Основи фінансового обліку

Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи.

Цивільним кодексом України визначено також, що (ст. 95):

1. філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій;

2. представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здій­снює представництво і захист інтересів юридичної особи;

3. філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення;

4. керівники філій та представництв призначаються юри­дичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності;

5. відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Господарським кодексом України від 16 січня 2003 p. №436-IV встановлено, що підприємство самостійно визначає свою орга­нізаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, діль­ниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональ­них структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки струк­турних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них.

Відокремлений підрозділ юридичної особи — це філія або ін­ший підрозділ, що знаходиться поза місцезнаходженням юри­дичної особи та виробляє продукцію, виконує роботи або опера­ції, надає послуги від імені юридичної особи.

Отже, між визначеннями "структурний підрозділ" та "відо­кремлений підрозділ" є різниця. Структурним підрозділом підприємства є його ланка, яка має чітко визначені функції і є частиною підприємства. Структурний підрозділ не відокрем­лений від підприємства ні організаційно, ні територіально, а керівник такого підрозділу призначається на посаду і діє від­повідно до штатного розпису підприємства. Керівник відо­кремленого підрозділу діє на підставі довіреності юридичної

21

особи. Відокремлений підрозділ розташовується поза місце­знаходженням юридичної особи. Структурний підрозділ не може бути окремою юридичною особою, а відокремлений під­розділ може бути як структурною одиницею підприємства, так і зареєстрованим як окрема юридична особа.

Підприємство самостійно вирішує, як називатиметься його підрозділ — структурний чи відокремлений — і відповідно ор­ганізовує облік у них.

Фінансовий облік на підприємстві ведеться безперервно з дня його реєстрації до ліквідації у встановленому порядку. Пи­тання організації фінансового обліку на підприємстві нале­жать до компетенції його власника (власників) або уповнова­женого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію фінансового обліку та за­безпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених первинних документів, регістрів і звітності протягом вста­новленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством.

Підприємство самостійно обирає форму ведення та організа­ції фінансового обліку, а саме:

1. введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалте­ром (в міжнародній практиці — екаунтинг);

2. користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює під­приємницьку діяльність без створення юридичної особи (в між­народній практиці — консалтинг);

3. ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерською або аудиторською фірмою (в міжнародній практиці — аутсорсинг);

4. самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприєм­ства (в міжнародній практиці — екаунтинг). Ця форма органі­зації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на під­приємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

22

Згідно із законом підприємство самостійно:

а) визначає облікову політику;

б) обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і тех­ нології обробки облікових даних;

в) розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгал­ терських документів;

г) затверджує правила документообігу і технологію оброб­ ки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регі­ стрів аналітичного обліку;

д) може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести фінансовий облік, з наступним включенням їх показни­ ків до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення фінансового обліку, забезпе­чити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до фінансового обліку, правомір­них вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер приймається на роботу керівником підприємства і йому безпосередньо підпорядковується. У разі звільнення головний бухгалтер передає справи новому бухгал­теру. В цьому випадку перевіряється стан бухгалтерського об­ліку та достовірність звітних даних, що відображається в акті передачі справ, який підписують новий і колишній бухгалтери та затверджує керівник підприємства.

Чисельність і структура облікового апарату залежать від об­сягу виробництва, складності технологічних процесів, норматив­них актів щодо оподаткування, складання і подання звітності, стану дебіторської і кредиторської заборгованості, використання комп'ютерів, вибору форми обліку тощо.

Підбираючи облікових працівників, потрібно віддавати пе­ревагу тим, хто відповідає вимогам облікової роботи, а саме:

23

має відповідну освіту, добру зорову пам'ять, володіє умінням запам'ятовувати цифрову інформацію і може правильно її оці­нювати, кому властиві такі риси, як посидючість, нахил до кро-піткої роботи, точність, охайність, уміння кваліфіковано писа­ти ділові листи, доповідні записки тощо.

Бухгалтерію доцільно мати поблизу основного виробництва і в одній будівлі з іншими службами підприємства. Апарат бух­галтерії бажано розміщувати в одній великій кімнаті.

Бухгалтерія є самостійним структурним підрозділом під­приємства, який функціонує відповідно до положення, що роз­робляється на підприємстві і затверджується його керівни­ком. Необхідно виключити доступ до робочого матеріалу осіб, які не працюють в бухгалтерії. Кожному працівнику бухгалте­рії забезпечується постійне робоче місце.

Обов'язки облікового працівника мають визначатися в пись­мових посадових положеннях (інструкціях), які включаються в облікову політику.

Залежно від чисельності облікового апарату формують типи організаційних структур апарату бухгалтерського обліку. Най­більш характерними з них є три: лінійна, лінійно-штабна, функ­ціонально-комбінована.

Лінійна організаційна структура будується так, що всі ви­конавці безпосередньо підпорядковуються керівнику — голов­ному бухгалтеру або головному економісту. Бухгалтерія ді­литься на групи (сектори), у кожній з яких може бути від одного до кількох осіб. Можна створювати такі групи: облік основних засобів, облік виробничих запасів, облік виробництва, облік розрахунків, зведення облікової інформації і складання звіт­ності та інші, що залежить від чисельності працівників бухгал­терії. Цей тип організаційної структури характерний для неве­ликих підприємств, в яких до 5—7 облікових працівників.

Лінійно-штабна організаційна структура передбачає ство­рення проміжних ланок — відділів (секторів), які включають декілька груп. Головний бухгалтер безпосередньо спілкується із керівником відділу (старшим бухгалтером), який у свою чер­гу передає розпорядження керівнику групи. Можна виділити, наприклад, такі відділи: облік основних засобів і запасів, облік розрахунків, облік виробництва і реалізації, управлінський

24

облік, внутрішній контроль тощо. Цей тип організаційної структури характерний для середніх підприємств.

Функціонально-комбінована організаційна структура базу­ється на функціональному розподілі управління з одночасним створенням окремих бухгалтерій у структурних підрозділах та використанням лінійного підпорядкування. Головний бухгал­тер безпосередньо спілкується з керівниками відділів, бухгал­терій, а також з окремими бухгалтерами та економістами, які не входять у структурні підрозділи бухгалтерії. Цей тип органі­заційної структури характерний для великих підприємств.

Фінансовий облік ведеться відповідно до встановлених норм і правил. Правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцін­ці та реєстрації господарських операцій і відображенні їх резуль­татів у фінансовій звітності, називаються принципами бухгал­терського обліку. їх кількість у різних країнах неоднакова. Наприклад, в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку передбачено два основоположні припущення — принцип нараху­вання і безперервність та чотири якісні характеристики фінансо­вих звітів — зрозумілість, доречність, достовірність, зіставність.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено десять основних принципів бухгалтерського обліку, а саме:

1. Обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінювання, які мають запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

2. Повне висвітлення — фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки госпо­дарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

3. Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відобра­жатися у фінансовій звітності підприємства.

4. Послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової по­літики можлива лише у випадках, передбачених національни­ми положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

25

5. Безперервність — оцінка активів та зобов'язань підпри­ємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяль­ність буде тривати далі.

6. Нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здій­снені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звіт­ності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходжен­ня або сплати грошових коштів.

7. Превалювання сутності над формою — операції обліко­вуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юри­дичної форми.

8. Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробни­цтво та придбання.

9. Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагаль­нення всіх господарських операцій підприємства у його фінан­совій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

10. Періодичність — можливість розподілу діяльності під­ приємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

У зв'язку з глобалізацією економічних процесів та інформа­ційних технологій з'явилась необхідність мати єдину міжна­родну систему обліку, щоб бухгалтерський облік став дійсно міжнародною мовою бізнесу. Таке завдання стоїть перед роз­робниками міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі — МСБО). Метою застосування МСБО є забезпечення по­рівнянності облікової інформації і сприяння інтеграції еконо­мік в різних країнах світу.

Впровадження МСБО здійснює Комітет з міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку, який засновано в 1973 р. У 2002 р. Комітет перейменований у Раду з міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку. У 2004 р. до Ради входило 118 країн. Рада має за мету формулювати і публікувати стандарти бухгалтерського обліку для дотримання їх у всьому світі, удос­коналювати та гармонізувати норми і процедури бухгалтерсько­го обліку, пов'язані з підготовкою та поданням фінансової звіт-

26

ності. Рада розробила 41 МСБО і 7 міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ). Ця організація до 1 січня 2001 р. видавала міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, а по­чинаючи з 1 січня 2001 р. — міжнародні стандарти фінансової звітності.

МСБО містять основні принципи і підходи до ведення об­ліку і складання фінансової звітності. Вони постійно перегля­даються та уточнюються з урахуванням вимог світової еконо­міки. Кожний стандарт має свою мету, сферу застосування, визначення термінів, які використовуються, критерії застосу­вання стандарту і способи розкриття інформації.

Країни розробляють власні внутрішні стандарти, які визна­чають методологічні засади ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. В Україні положення (стан­дарти) бухгалтерського обліку (далі — П(С)БО) розроблені від­повідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. МСБО не домінуючі над національними стандартами, вони мають рекомендаційний характер і є орієн­тиром для гармонізації та стандартизації бухгалтерського об­ліку і фінансової звітності у світі.

З метою удосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні з урахуванням вимог міжнарод­них стандартів та законодавства Європейського Союзу Кабінет Міністрів України розпорядженням від 24 жовтня 2007 р. № 911-р ухвалив "Стратегію застосування міжнародних стан­дартів фінансової звітності в Україні".

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — нор­мативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, який визначає принципи та методи ведення бухгал­терського обліку і складання фінансової звітності, що не су­перечить міжнародним стандартам.

Норми П(С)БО не поширюються на банки і бюджетні установи.

Структурно П(С)БО складається з таких частин:

1. Загальні положення — визначаються методологічні заса­ди формування у бухгалтерському обліку інформації про об'єкти обліку та її розкриття у фінансових звітах, вказується, яким чи­ном і які суб'єкти господарської діяльності їх застосовують, на­водиться глосарій вживаних термінів та їх тлумачення.

27

2. Визнання та класифікація об'єкта бухгалтерського обліку.

3. Оцінка об'єкта бухгалтерського обліку, її складові, по­рядок визначення, прийняті методи оцінювання.

4. Характеристика об'єкта обліку, виходячи із загально­прийнятих принципів обліку.

5. Розкриття інформації про об'єкти бухгалтерського облі­ку у примітках до фінансових звітів.

6. Додатки (за необхідності), в яких наводяться форми фі­нансових звітів, методи та приклади розрахунків показників.

Міністерством фінансів України розроблено 34 П(С)БО, які базуються на загальноприйнятих методологічних принципах, передбачених міжнародними стандартами, та враховують особ­ливості національної системи обліку (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні

Номер та назва П(С)БО	Дата та номер наказу Міністерства фінансів України про затвердження	Дата та номер наказу Міністерства юстиції України про реєстрацію
1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"	31.03.1999 р. №87	21.06.1999 р. № 391/3684
2 "Баланс"	31.03.1999 р. №87	21.06.1999 р. № 396/3689
3 "Звіт про фінансові результати"	31.03.1999 р. №87	21.06.1999 р. № 397/3690
4 "Звіт про рух грошових коштів"	31.03.1999 р. №87	21.06.1999 р. № 398/3691
5 "Звіт про власний капітал"	31.03.1999 р. №87	21.06.1999 р. № 399/3692
6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах"	28.05.1999 р. №137	21.06.1999 р. № 392/3685
7 "Основні засоби"	27.04.2000 р. №92	18.05.2000 р. № 288/4509
8 "Нематеріальні активи"	18.10.1999 р. №242	2.11.1999 р. № 750/4043
9"Запаси"	20.10.1999 р. №246	2.11.1999 р. № 751/4044

28

Продовження табл. 1.2

Номер та назва П(С)БО	Дата та номер наказу Міністерства фінансів України про затвердження	Дата та номер наказу Міністерства юстиції України про реєстрацію
10 "Дебіторська заборгованість"	8.10.1999 р. №237	25.10.1999 р. № 725/4018
11 "Зобов'язання"	31.01.2000 р. №20	11.02.2000 р. № 85/4306
12 "Фінансові інвестиції"	26.04.2000 р. № 91	17.05.2000 р. № 284/4505
13 "Фінансові інструменти"	30.11.2001р. №559	19.12.2001р. № 1050/6241
14 "Оренда"	28.07.2000 р. №181	10.08.2000 р. №487/4708
15 "Дохід"	29.11.1999 р. №290	14.12.1999 р. №860/4153
16 "Витрати"	31.12.1999 р. №318	19.01.2000 р. № 27/4248
17 "Податок на прибуток"	28.12.2000 р. №353	20.01.2001р. №47/5238
18 "Будівельні контракти"	28.04.2001 р. № 205	21.05.2001р. №433/5624
19 "Об'єднання підпри­ємств"	07.07.1999 р. №163	23.07.1999 р. №499/3792
20 "Консолідована фінансова звітність"	30.07.1999 р. №176	12.08.1999 р. № 553/3846
21"Вплив змін валютних курсів"	10.08.2000 р. № 193	17.08.2000 р. №515/4736
22 "Вплив інфляції"	28.02.2002 р. №147	09.03.2002 р. № 269/6557
23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін"	18.06.2001р. №303	23.06.2001 р. № 539/5730
24 "Прибуток на акцію"	16.07.2001р. №344	30.07.2001р. №647/5838
25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва"	25.02.2000 р. №39	15.03.2000 р. № 161/4382
26 "Виплати працівникам"	28.10.2003 р. №601	10.11.2003 р. № 1025/8346

29

Закінчення табл. 1.2

Номер та назва П(С)БО	Дата та номер наказу Міністерства фінансів України про затвердження	Дата та номер наказу Міністерства юстиції України про реєстрацію
27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність"	07.11.2003 р. №617 (у редакції наказу Міністерства фінан­сів України від 03.10.2007 р. №1100)	26.10.2007 р. № 1221/14488
28 "Зменшення корисності активів"	24.12.2004 р. №817	13.01.2005 р. №35/10315
29 "Фінансова звітність за сегментами"	19.05.2005 р. №412	03.06.2005 р. №621/10901
ЗО "Біологічні активи"	18.11.2005 р. №790	05.12.2005 р. № 1456/11736
31 "Фінансові витрати"	28.04.2006 р. №415	26.05.2006 р. №610/12484
32 "Інвестиційна нерухомість"	02.07.2007 р. №779	16.07.2007 р. № 823/14090
33 "Витрати на розвідку запасів корисних копалин"	26.08.2008 р. № 1090	12.09.2008 р. №844/15535
34 "Платіж на основі акцій"	30.12.2008 р. №1577	22.01.2009 р. № 57/16073

Інформацію із первинних документів переносять в облікові регістри. Форма бухгалтерського обліку — це система обліко­вих регістрів, які використовуються у певній послідовності та взаємозв'язку, для ведення обліку.

Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського об­ліку, враховуючи конкретні особливості діяльності та техноло­гії облікового процесу. На вибір форми обліку впливають обсяг облікових робіт, забезпеченість обліковими кадрами і їх квалі­фікація, можливості використання комп'ютерів.

Господарські операції оформляють документами. Рух доку­ментів у процесі їх оперативного використання і бухгалтер­ського опрацювання з моменту складання або одержання до­кумента від інших підприємств до передачі на зберігання в архів називається документообігом.

30

Основи фінансового обліку

З метою упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообігу, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, при­йняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Графік документообігу оформляється у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та обробки документів, що виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і термінів виконання робіт.

Контроль за дотриманням виконавцями графіка документо­обігу на підприємстві, в установі здійснюється головним бух­галтером. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку подання до бухгалтерії або на обчислювальну установку необхідних до­кументів та відомостей є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

На підприємстві необхідно знати, які рахунки використову­ються, скільки їх і для чого призначений кожний з них. Все це відображається у плані рахунків, який є директивним доку­ментом, обов'язковим для всіх підприємств та організацій.

План рахунків — систематизований перелік рахунків, на яких ведеться бухгалтерський облік. Кожний рахунок у плані має свій код (шифр), тобто умовне цифрове позначення, і свою назву. Використання кодів рахунків замість їх назви на прак­тиці значно прискорює і зменшує облікову роботу, є необхід­ною умовою для застосування комп'ютерів.

Міністерство фінансів України наказом № 291 від ЗО листо­пада 1999 р. затвердило "План рахунків бухгалтерського облі­ку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій". Ним користуються всі підприєм­ства й організації України (крім банків і бюджетних установ). План рахунків для комерційних банків затверджує Національ­ний банк України, а для бюджетних установ — Державне каз­начейство України.

План рахунків бухгалтерського обліку (додаток 1) побудова­ний за десятковою системою. Рахунки у ньому згруповані у де­сять класів: 1 "Необоротні активи"; 2 "Запаси"; 3 "Кошти, роз-

31

рахунки та інші активи"; 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань"; 5 "Довгострокові зобов'язання"; 6 "Поточні зобо­в'язання"; 7 "Доходи і результати діяльності"; 8 "Витрати за еле­ментами"; 9 "Витрати діяльності"; 0 "Позабалансові рахунки".

В основу побудови класу рахунків взято їх класифікацію за економічним змістом. Кожний клас включає не більше деся­ти синтетичних рахунків, а кожний синтетичний рахунок — не більше десяти субрахунків.

План рахунків зорієнтований на складання фінансової звіт­ності. Інформація з рахунків класів 1, 2, 3 використовується для заповнення активу балансу; класів 4,5,6 — пасиву балан­су; класів 7, 8, 9 — звіту про фінансові результати; класу 0 — приміток до фінансової звітності.

Коди (шифри) рахунків побудовано так: перша цифра означає клас рахунків, друга — номер синтетичного рахунку, третя — номер субрахунку. Наступні цифри використовуються для коду­вання аналітичних рахунків. План рахунків включає 87 рахун­ків, у тому числі 78 балансових і 9 позабалансових рахунків.

Контирування документів первинного обліку, ведення регі­стрів бухгалтерського обліку здійснюються із застосуванням щонайменше коду класу й коду синтетичного рахунку, тобто не менше двох цифр.

Як зазначалось, Міністерство фінансів України наказом № 291 від ЗО листопада 1999 р. затвердило "Інструкцію про за­стосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій". В ній даються характеристика і типова кореспон­денція кожного рахунку, а також містяться вказівки щодо ве­дення аналітичного обліку.

Підприємства використовують тільки ті синтетичні рахун­ки, які є в плані рахунків. Субрахунки використовуються під­приємством, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) зі збережен­ням кодів (номерів) субрахунків затвердженого плану рахун­ків. Кількість та найменування аналітичних рахунків підпри­ємство встановлює самостійно.

Рахунки класів 0—7 є обов'язковими для всіх підприємств. Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" ведуться всіма підпри-

32

Основи фінансового обліку

ємствами, крім суб'єктів малого підприємництва та інших орга­нізацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки ра­хунків класу 8 "Витрати за елементами".

Керуючись діючим планом рахунків, бухгалтер розробляє власний робочий план рахунків виходячи із потреб підприєм­ства. В ньому можуть бути відсутні окремі рахунки офіційного плану, тому що підприємство просто не має деяких видів ді­яльності та господарських операцій.