Міністерство освіти і науки України

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра «Архітектура промислових і цивільних будівель»

Конспект лекцій

"Планування міст і транспорт"

(для студентів спеціальностей 6.092101 "Теплогазопостачання та вентиляція")

Склали:

Ананян І.І.

Богак Л. М.

Кузнецов С.Г.

ДонНАСА

Макеевка - 2007

Лекція 1. Частина 1. Загальні уявлення про містобудівну діяльність. Основні історичні зміни містобудування.

Структурово-логічна схема змісту першої частини лекції.

1. Сутність містобудування

2. Поняття«містобудування»

Містобудування дуже складна і динамічна сфера науки і практики, яка постійно висуває все нові і нові проблеми.

Спершу терміном містобудування називали науку про проектування і будівництво міст. Згодом стало вочевидь , що розвиток містобудівної науки неможливий без включення до її сфери питань просторової організації приміських територій, крупних районів і цілих країн. Виникло поняття територіального проектування, яке здійснюється в різних масштабах. В зв’язку з цим термін містобудування почали застосовувати в більш широкому сенсі для визначення всього кола питань, що стосується правильного розвитку і планування як країн та їх регіонів, так і окремих населених пунктів і їх частин.

Містобудування, або містобудівна діяльність 1.1 – терміни, які характеризують заходи, що забезпечують зміни поселень на користь кожної людини і суспільства. Ле Корбюз’є писав, що «нагальним і первинним завданням сьогодення і прийдешнього є розумне використання території, але в більш широкому сенсі – раціональне розміщення людей і споруд на всій нашій круглій і в той же час нескінченній земній кулі».

Містобудівне регулювання 1.2 – управління змінами, перш за все процесами зростання і розвитку поселень. Механізми такого регулювання можуть бути різні: керуючі системи, закони, норми, інструкції, плани розвитку, управлінські рішення і інші розпорядливі документи і розпорядження.

Науково-технічний прогрес вніс свої корективи до висловлювання великого зодчого і гуманіста. Земна куля не нескінченна, а навпаки надто мала перед лицем стрімкого натиску прогресу.

Завданням містобудування все частіше стає функціональна та естетична організація великих просторів – раціональне розселення, розміщення промисловості, технічної і соціальної інфраструктури, одним словом - формування здорового середовища, яке б максимально відповідало економічним, соціальним і екологічним потребам суспільства, тобто дій, які ставлять за мету своєю створення необоротних змін. До них відносять більшість містобудівних перетворень 1.3 . У цьому випадку містобудівник діє ніби «у згоді з природою, а не проти неї».

3. Завдання містобудування

Якими передумовами повинен керуватися сучасний містобудівник? Які в нього цілі й вихідні позиції?

Світогляд містобудівника – основа планування міста.

План сучасного міста повинен бути розроблений комплексним методом з урахуванням великої кількості чинників. Всі елементи міста приводяться в ретельно зважену динамічну рівновагу. В сучасному місті діють не тільки просторові зв’язки. Виникають і деякі чинники, що обумовлюють чарівливість і неповторність міста. Саме на низ заснована справжня гармонія різних функцій суспільства.

Будь яка з цих функцій, включаючи технічні і промислові, не повинна домінувати за рахунок інших. Технічні і промислові аспекти містобудування повинні сприяти розвитку міста, а не ускладнювати його. Тільки так місто може перейти зі статичного стану до вільної органічної рівноваги.

Планування 1.4 міста в наш час – це в першу чергу задоволення потреб людини, а не економіки и техніки. Тобто завдання, що стає перед містобудівником полягає в тому, щоб створювані ним проекти були пристосовані як до сучасних, так за можливості й до майбутніх умов життя. Здійснюючи проектування 1.5 містобудівних систем, проектувальник не повинен створювати жорстку і повністю завершену систему, планування кожного району повинно бути відкритим до непередбачуваних змін.

Містобудівник повинен дати лише загальну концепцію просторового розвитку 1.6 об’єкту.

Разом з цим всі ці схеми не повинні розвиватися безсистемно. Мета планувальника полягає в тому, що б знайти такі форми, котрі можуть бути оптимально пристосовані до конкретних умов.

Теоретики регіонального і міського планування звичайно розрізняють власне планування і фізичне планування.

При цьому проекти, так само як і плани, є однією з форм управління змінами. У сфері містобудування вони направлені, перш за все, на рішення проблем організації поселень для забезпечення тривалого розвитку містобудівної складової процесів (господарських, соціальних, економічних, екологічних, будівельно-технологічних, фізико-технічних і ін.).

Найбільш характерний прояв концепцій розвитку міст і систем розселення - концепції А. Соріа-і-Мата, Е. Говарда, Б. Саккуліна, В. Семенова, Ле Корбюз’є, Ф. Л. Райта та інших крупних містобудівників.

Ці положення відомих вчених спираються на віддзеркалення основних об'єктивних чинників, що визначають ту або іншу спрямованість планування населених місць 1.7 (розвиток промисловості і зростання населення міст, забруднення довкілля, розвиток автомобільного транспорту, зміни економічних процесів тощо).

Типологічні відмінності планування виявляються в його нерегулярному (звичайно територія формується випадково) і регулярному характері. У останньому випадку забудова може кваліфікуватися як система взаємодії будівельних об'єктів в організації територій – типи житлових будинків, житлових груп, кварталів, типи громадських і виробничих будівель, вживаних зараз на даній території. Наприклад, малоповерхова, низькощільна, килимова, висотна забудова.

Окрім того типологічні відмінності виявляються і в просторовій композиції населених місць 1.8 Композиція міст істотно відрізняється в різні періоди і в різних культурах залежно від того, яке значення надається державній владі, церкві, різним соціальним групам і суспільним процесам. Як правило, основними в композиції були міркування підпорядкування забудови культовим об'єктам, архітектурним символам державної влади. В епоху старовини і середньовіччя композиція грала першорядну роль у формуванні міст, в створенні їх планів, іноді втілюючись в цілих системах правил (ієрархія величини житлових будинків в Римі, об'єктів в містах Близького Сходу, геометрія й орієнтація китайських міст).

Зрозуміло, перераховані поняття є найзагальнішими. Але все таки вони дозволяють орієнтуватися у вельми складних закономірностях містобудівної еволюції.