Тема 1.

.1. Загальне поняття про красномовство

Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей. Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалізуючи своє власне бачення життя.

Саме тут корениться цікавість до можливостей слова, яка лягла в основу спеціальної науки про красномовство. З допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що, своєю чергою, допоможе їй досягти успіху в житті.Ораторські вміння й навички необхідні в численних випадках життя.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербально (словесно) довести правоту своєї позиції, опиняється за межами своєї професії. Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу..Викладач середньої чи вищої школи, якого не в силах слухати аудиторія, як правило, починає шукати іншої роботи. Релігійний проповідник, що не вміє надихати людей словом, автоматично губить авторитет духовного лідера своєї громади Бізнесмен, який покладається лише на силу грошей і матеріальні чинники, ризикує розгубити клієнтуру чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш приємного і ввічливого.Закоханий, який не в змозі викласти свої почутття, може залишитися непочутим. Батько, що виховує сина не словом, а ременем, ризикує породити не розуміння, а ненависть.

З одного боку, красномовство — це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. "Людина з.черги", яка розважає себе та інших довчіпами, може викликати інколи справжнє захоплення, хоча вона не вивчала спеціальних правил вживання лексики чи побудови синтаксичних конструкцій. Поняття "красномовство" ("мистецтво говорити") позначається латинським словом eloquentia.

Вчена людина завжди має перевагу перед тою, яка опановує щось самотужки. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності мовлення — мовлення буденного, утилітарного мовлення прозою, що в античному суспільстві цінувалося значно менше, ніж "вяткове" — художнє, поетичне слово. Риторичне слово вживається не тільки в офіційних сферах. Без риторики не може обійтися ані проповідник, ані викладач, ані державний діяч, ані юрист, ані бізнесмен. Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недаремно у народі здавна живе вислів "золоте слово". Старогрецький філософ Арісто-тель казав, що дар мовлення має характер загальності й виявляється у найрізноманітніших обставинах.

§ 4. Види красномовства та жанри його застосування

2. Жанри красномовства

2.1 Промови з певної нагоди

Промови на пам'ятні дати: родини, хрестини, присвяти, привітання з успіхами і відзнаками, вступні і випускні промови, ювілейні. Всі вони мають вітальний і величальний характер, але кожний з видів таких промов відзначається своєрідністю мовного етикету, аргументації і композиції.

Наприклад, на думку Феофана Прокоповича, вітальна промова до дня народження може містити такі компоненти:

-- щастя батьків з такої події;

-- сім'я і держава чекають добра і щастя від народженого;

-- у гарних батьків народжуються гарні продовжувачі роду;

-- високоморальні, мудрі, благородні, справедливі, доброчинні батьки;

-- діти відтворять і побільшать чесноти батьків;

-- успадкують красу і фізичну та моральну силу;

-- пора року, місце, час, супутні події додають позитивних аргументів народженому;

-- висловлення своїх побажань і думок з цього приводу;

-- на завершення піднестися думкою до Бога, щоб він нагородив народженого своєю ласкою й оберегами.

Говорити треба енергійно, стрімко (не відхилятися від основної І ідеї), приємно, з радістю, з внутрішнім піднесенням, пафосом. Наприклад: «Щасливим і для всіх радісним повинен бути день, який дав світові на благо держави славного, статечного, розумного | мужа... Отже, радію, неначе б це був мій власний день народження, і бажаю, щоб він повторювався протягом якнайдовшого часу і щоб наступав завжди щасливий...»'.

Промова до дня народження (іменин) може мати прославлення | святих покровителів народженого (іменинника), його ідейних та моральних ідеалів і наставників.

Мова таких промов насичена урочистою образною лексикою, фразеологією, вдалими афоризмами, яскравими тропами (епітетами, метафорами, порівняннями), стилістичними фігурами. Промову при складанні подяки називають євхаристичною. Цей і термін походить з гомілетики (церковного красномовства), де промову-подяку Всевишньому називають євхаристією. Подячні промови виголошуються при одержанні дипломів, нагород, відзнак, подарунків, звань, посад, допомоги тощо. У такій промові, за Феофаном Прокоповичем, бажано: -- сказати про свою вдячність; -- скромно зазначити, що не бачиш великих заслуг за собою, вартих такої високої відзнаки;-- висловити сумнів, чи зумієш висловити свою вдячність; -- ти сам хотів вислужитися перед добродієм, але тебе випередила його ласка; -- ласка виявляється у наданні почестей, посад, звань; любов -- у доброчинності і промовах; щедрість -- у матеріальній допомозі; -- кому і за що, за яких обставин і умов відбулася ця доброчинність і яка за неї дяка; - на завершення годиться виразити почуття вдячності словами (тобто подякувати) або пообіцяти зберігати почуття вдячності (тобто бути вдячним) і пообіцяти віддячити, тобто заявити про свій обов'язок відплатити добром за добро, честю за честь; -- просити добродія, щоб і надалі не обходив своєю ласкою, і пообіцяти свою відданість у майбутньому, щоб добродій не пошкодував за свою ласку.

2.2 Вітальна гостьова промова

Така промова має виявити нашу радість і душевну прихильність до гостей. Феофан Прокопович радить так будувати ці промови: -- прибув той, кого чекали з великим бажанням; -- чутка не обманула, а принесла правду, втішила приємною звісткою; -- велике емоційне хвилювання перешкоджає нам гарно висловити свою радість, достойно привітати гостей; -- ми самі себе поздоровляємо з такою радістю, тому що душею завжди супроводжуємо цих людей, а душа більшає там, де любить, а тому ми ніби повернулися самі до себе.

Все слід оздобити епітетами, порівняннями, метафорами, стилістичними фігурами.

2.3 Прощальна промова

Залежить від ситуації: з якої причини прощання і як надовго. Рекомендується: -- висловити біль з приводу неминучої розлуки; -- сумнів, чи треба розлучатися, припущення, що можна відкласти розлуку; -- чи принесе від'їзд користь; -- розлука -- це втрата половини себе; -- розлука -- це втрата почуттів, коштів, узагалі всього милого і доброго; -- прохання не забувати; -- завіряння, що не забудеш і сам; розлучаємося тілом, а душею залишаємося разом; -- висловити надію, що буде повернення всьому, що знову буде зустріч.

Усі риторичні рекомендації -- це словесні аргументи на користь спілкування, які сприяють гармонійним стосункам між мовцями і слухачами.

2.4 Похоронна промова

Цей вид промови випадає з низки названих вище похвальних промов, вона однобічна (адресат ніколи не зреагує і не відгукнеться). Ця промова позбавлена як лестощів, так і страху відповіді. Все вже в минулому, хай хоч і найкраще. Недоліків уже немає, бо їх не можна ні змінити, ні виправити. Не вони суть життя. А чесноти, достоїнства, гідність зможуть наслідувати інші. Тому «про померлих або добре, або нічого».

Феофан Прокопович радить у такій промові ширшим робити вступ: невимовний жаль, несказанний біль, якого зазнали всі: держава, церква, громада, друзі, родина.Стиль вступу має виказувати величезний біль втрати: переривання, умовчання, паузи. В основній частині розкриваються заслуги померлого, який заслужив, щоб його пам'ятали. Назвати конкретні чесноти і добрі діяння в один або в різні періоди життя. Треба прославити подвиги і героїчну смерть, якщо вона славна: у війні, в стихії, при захисті інших тощо.

На завершення треба знову висловити свій жаль, поспівчувати близьким і втішити рідних. Небіжчик жив гідно, залишив їм честь і добру славу. «Бог покликав його для нагород».

2.5 Епітафії

Так називають надмогильні надписи. Феофан Прокопович вважав їх «десертом красномовства», оскільки вони є мистецьки виконаними творами на пам'ятниках, обелісках, могильних плитах, статуях, склепах, арках.

3. Види красномоства

Види ораторського мистецтва поділяються на такі, що викладені в монологічній і діалогічній формах. П. Сопер вважав, що існує два види красномовства: інформаційне та агітаційне. Інші вчені виділяють п'ять різновидів красномовства:· юридичне (судове); · академічне; · політичне; · церковне; · суспільно-побутове.

Відомі спроби виділити 10 різновидів красномовства: · соціально-політичне; · парламентське; · академічне; · соціально-побутове; · судове; · лекційно-пропогандистське; · дипломатичне; · військове; · рекламне; · церковно-богословське.

3.1 Академічне красномовство

Академічне красномовство -- це ораторська діяльність науковця, викладача, що доповідає про результати дослідження, популяризує досягнення науки.

Сфера його застосування -- шкільна (різних рівній) та наукова аудиторія. Головні риси академічного красномовства -- доказовість бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності, термінологія. Наука, як відомо, є точним описуванням реальних, матеріальних явищ світу. Наукове описування цих явищ в усному слові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових досліджень мусять бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Найважливішим і найскладнішим у риторичній практиці є публічне ораторство.

Змістом публічних промов обирають, як правило, дуже важливі і часто проблемні для їх вирішення питання суспільно-політичного, громадського чи виробничого життя. Це можуть бути проблеми, що потребують публічного ствердження чи заперечення, аргументації чи спростування, розв'язання конфлікту та обрання правильного вибору. До якого б виду не належала лекція, вона має продумуватися і будуватися за певним планом, в якому треба передбачити риторичні засоби активізації уваги слухачів.

3.2 Політичне красномовство

Політична промова -- це заздалегідь підготовлений гострополітичний виступ з позитивними чи негативними оцінками, обґрунтуванням, конкретними фактами, з накресленими планами, перспективою політичних змін.

Політичне красномовство диференціюється на такі основні жанри: політична промова, доповідь, виступ, огляд, бесіда. За сферою функціонування політична промова диференціюється на парламентську, мітингову та воєнну.

Політичні промови майже завжди є гостропубліцистичними, тому що в них є ствердження якоїсь ідеї, погляду, напрямку, ідеологічної позиції, а це неминуче означає відсторонення інших позицій, якщо навіть вони й не називаються.

3.3 Дипломатичне красномовство

Дипломатичне красномовство має кілька видів промов, серед яких поширені: а) промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах; б) промови під час дипломатичних актів (угод, контактів, комюніке); в) промови під час візитів, прийомів, прощань, нагород тощо; г) дипломатичне листування.

Дипломатичне красномовство досягає належного розвитку тільки у вільних державах, що проводять активну міжнародну політику. Воно потребує від оратора бездоганного володіння рідною літературною та іноземними мовами, гарної вимови, розвиненого чуття мови, вміння підключатися до потрібних тем, ідей, думок, зацікавлено вести бесіду, потребує такту і коректності. Для оратора-дипломата потрібні воля, сила, інтелект і разом з тим обережність та обачність.

3.4 Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство «обслуговує» різноманітні життєві побутові події і ситуації: народження, одруження, вітання, Г ювілеї, зустрічі, прощання тощо. Соціально-побутове красномовство має виразно окреслений національний характер, воно зберігає і продовжує традиції та звичаї народу. Родини, хрестини, сватання, заручини, одруження, ювілеї, віншування й привітання зі святами та пам'ятними подіями і датами завжди супроводжуються красномовними звертаннями, вітальними промовами, тостами й побажаннями, примовками тощо. Тому суспільно-побутове красномовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови. На жаль, українське суспільно-побутове красномовство недостатньо досліджене, бо воно народжується і зникає в усному мовленні. Проте окремі перлини можна зібрати з фольклорних записів, спогадів письменників, літературних текстів. Красномовними оповідачами були Остап Вишня, Максим Рильський, Олександр Довженко, Василь Сухомлинський, Олександр Ковінька, Юрій Смолич та багато інших.

3.5 Суспільно-політичне красномовство

Суспільно-політичне красномовство як один із засобів боротьби за владу або гармонізацію суспільних відносин заявило про себе у найдавніші часи, коли люди намагалися вирішувати соціальні конфлікти не тільки зброєю, а й силою переконання.

Справжньою колискою політичної культури і батьківщиною політичного красномовства стала антична Греція (слово «політика» походить від грецького -- місто). Політичне красномовство формується на ґрунті т.зв. епідектичної (урочистої) риторики, але без пишнот та панегірично-урочистого тону. Власне, важко провести межу між красномовством епідектичним та політичним. Так, Демос-фен був яскравим представником епідектичної урочистості й, водночас, гостроактуальним політичним оратором. Після македонського завоювання активність політичних сил знизилася, що призвело до швидкого занепаду політичного красномовства. Проте воно встигло досягти тут значного розвитку. Словом оратора на агорі (місце публічного зібрання афінян, афінське віче) вирішувалися долі окремих осіб, великих політичних ініціатив, долі цілих країн і народів.

3.6 Діалогічне красномовство

Діалогічне (полілогічне) красномовство формується не одним промовцем, а двома або кількома. Основні види такого красномовства: бесіда, дискусія, суперечка, диспут, нарада, прес-конференція, інтерв'ю, ділова гра, вечір запитань і відповідей, вікторина, «круглий стіл» тощо.

3.7 Судове красномовство

Судове (юридичне) красномовство -- це ораторські ви ступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.

Тема 2

1. Риторика як наука і навчальна дисципліна З демократизацією суспільного життя і гуманізацією освітньої системи в Україні посилюється інтерес до такої призабутої за тоталітарних часів класичної науки, як риторика. Риторика — це наука успіху. Однак він може залишитися тільки вербальним, словесним, перетворитися на віртуальний, якщо не смішний, коли в ньому не буде фахових, професійних складників. Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати, бажано й шляхом критичного, реструктивного і конструктивного аналізів. Основними методами вивчення в давній риториці були повтори, декламації взірців і написання своїх промов за зразками. Проте не треба забувати, що риторика, можливо, як ніяка інша наука, є суто індивідуальною, особистісною. Риторика — це наука текстотворча, в центрі її — закони мислення і мовлення, механізми продукування тексту усного й писемного.

Предмет риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі — це вивчення й опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Все це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції. У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів промов — судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красномовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.).

Риторика як наука про розумне й прекрасне дійшла в такому вигляді майже до XX ст. У XIX ст. М. Ф. Кошанський писав: "Мета загальної риторики полягає в тому, щоб, розкриваючи джерела винайдення думки, розкрити всі здатності розуму, щоб, показуючи нормальне розташування думок, дати Розумові і Моральному почуттю відповідне спрямування, — щоб навчити виражати тендітне, збудити, посилити в душах учнів живу любов до всього благородного, великого і прекрасного".

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інші науки. В результаті виникали й інші означення риторики крім класичної: повна, скорочена, редукована (що є тим самим). Виникали й галузеві риторики за родами промов: судова риторика, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, те, що вона потрібна в усіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільно корисних людських цінностей. Значення терміна "риторика" і його концепт виразніше проступає через його опозицію до інших термінів. Риторика — мистецтво прозової мови, тоді як поетика — мистецтво поетичної мови, хоча кожний з термінів поширив свій вплив і на "сусіда": є риторика поетичної мови і поетика прозової мови. Риторика — це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має.

Риторика — це наука породження тексту, тоді як герменевтика — наука розуміння тексту. Лінгвістична риторика — це правила побудови мовлення на рівні фраз і понадфраз, це вчення про типи переносних значень, тропи і фігури та соціальне функціонування тексту як цілісних семіотичних (знакових) утворень... Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців. Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство.