ЗМІСТ КУРСУ

ВСТУП

Тема 1. Зміст курсу методики

• Мета вивчення предмета і основні завдання.

• Тематика курсу.

• Вимоги і форми перевірки знань.

• Критерій оцінювання знань.

Тема 2. Історія виникнення клавішних інструментів

• Час появи клавікорда, клавесина, піано-форте, фортепіано. Пріз­вища винахідників.

• Особливості будови і виконавські можливості цих інструментів.

** *

У VI столітті до нової ери Піфагор, під час проведення дослідів з натягнутою в ящичку струною і пересування під нею підставки, чим- змушував вібрувати одну з частин струни, відкрив, що висота звука залежить від довжини струни.

Згодом цей прилад, удосконалений якістю деревини, музиканти стали використовувати як музичний інструмент, що одержав назву мо­нохорд (однострунник).

Поступово до однієї струни стали додаватися інші. Звуки видо­бувалися щипком (пальцями, плектрами) або ударом (паличками, мо­лоточками). Такий багатострунник - поліхорд, розповсюджуючись у різних країнах, одержав у кожній свою назву: гуслі, кантеле, домра, кобза, канон.

Коли до поліхорда пристосували клавіатуру, народився новий ін­струмент - клавікорд (клавішеструнник ударний). Історія його схо­дить до ХІ-ХІІ століть.

Клавіша (“ключ”) змушувала звучати струну за допомогою тан­гента (латунної пластини), одо вдаряв по струні знизу і залишався при­тиснутим, поділяючи її на дві частини - ту, що вібрує, звучить, і ту, що залишається беззвучною. Всі струни мали однакову довжину (тому

клавікорд мав форму прямокутника), але до кожної струни були при­стосовані три тангенти (і три клавіші). Залежно від місця торкання тан­гента та сама струна давала звук різної висоти.

Позитивні властивості клавікорда:

• ніжний, душевний, сріблястий тембр, що зачаровував;

• співучий звук, який тягнувся і надавав мелодичним лініям гарну зв’язність;

• здатність урізноманітнювати виконання тонкою нюансировкою (дрібними “вілочками”) і м’якими акцентами у межах тихого зву­чання;

• ефект vibrato (нім. “bebung”) - можливість управляти звуком після натискання клавіші, викликаючи його тріпотіння.

Недоліки клавікорда:

• тихий звук - через слабко натягнуті струни та слабкий удар латун­ного тангента;

• вузький діапазон (від однієї до 4,5 октав) з приємним тембром зву­чання лише у двох-трьох;

• фальш при недбалому, різкому дотику до клавіші;

• стрій, що був розрахований на вузьке коло тональностей;

• обмеження технічних можливостей виконавця у зв’язку з тим, що при одній натиснутій клавіші дві інші залишались бездіяльними. Клавікорд - це “інструмент самотності, меланхолії, мрійності

та невимовної ніжності” (Ванда Ландовська). Він щонайкраще відпо­відав галантному стилю.

Клавесин (клавішеструнник щипковий) з’явився приблизно через п’ять століть після клавікорду і з XVI століття значно потіснив свого попередника.

У Німеччині він називався спінет і флюгель, в Англії - вьорджи- нал, в Італії - чембало. Інструмент мав крилоподібну форму, струни різної довжини і дві-три клавіатури (мануали). Кожна струна управ­лялася окремою клавішею, що збільшувало технічні та виражальні можливості виконавця. Струни щипалися пір’ячком, даючи блиску­чий, яскравий, точний звук, що не залежав від сили пальцевого удару. Наявність декількох регістрів (комплектів струн з різних матеріалів)

давала багатство й різноманітність тембрів, можливість використову­вати контрастну динаміку (формоутворюючу, терасну, інструменто- вочну). Добре темперований стрій, що з’явився на початку XVIII сто­ліття, дозволяв грати в 24-х тональностях.

Однак клавесин не мав виразності дрібномотивної динаміки і ак­центів (у середині музичної побудови всі звуки були однакові), сила й краса звука не залежали від енергії пальцевого руху, а короткий, сухий звук заважав зв’язному, співучому виконанню мелодичних ліній.

Перемогу над клавікордом визначила головна перевага клаве­сина - його концертність. Він став незамінним для сольних публіч­них виступів і як основа оркестру: клавесиніст і акомпанував, і управ­ляв оркестром.

Поява фортепіано пов’язана з ім’ям італійця Бартоломео Хрис- тофорі, який вперше продемонстрував у Падуї свій винахід у 1709 році. Корпус, рама, колки, струни, дека були запозичені у клавесина, а ударна механіка (молоточкова) - у клавікорда. Інструмент, що спо­чатку називався “піано-форте ”, звучав грубо та примітивно, і тому про нього в Італії забули на багато десятиліть.

Тим часом в Німеччині музичний майстер Зільбермаи налагодив виробництво фортепіано і все життя присвятив його вдосконаленню.

Лише з 1780 року фортепіано повністю витиснуло яскравий, блис- кучий_клавесин завдяки:

• здатності до акцентів;

> звука, що слухався пальця.

А перемогу над ніжним, трепетним клавікордом новий інструмент одержав завдяки:

• великому діапазону динамічної звучності - від найлегшого піані­симо до потужного фортісимо,

• здатності до контрастів,

• багатим тембровим можливостям (діапазони всіх існуючих музич­них інструментів).

Єдиний його недолік - це неможливість управляти звуком після натискання клавіші.

Майже сто років йшла боротьба за якість звука у фортепіано, в ре­зультаті чого з’явилися наступні нововведення в механіці інструмента:

• чавунна рама дозволила збільшити натяг струн;

• репетиційний пристрій, винайдений французом Ераром, дав мож­ливість дуже швидко повторювати звуки;

• перехресний натяг струн поліпшив резонанс деки;

• повстяне обтягування молоточків пом’якшило тембр;

• права (демпферна) і ліва (темброва) педалі відкрили безмежні темброві можливості,

1 тільки тоді фортепіано отримало сильне, повне, шляхетне зву­чання і колосальні технічні можливості.

Примітка: піаніно було винайдено у 1800 році в Америці.

Рекомендована література

1. Анфилов Г. Физика и музыка. - М., 1962. Гл. “От монохорда к кла­виру”, “Аристократический клавесин”, “Его величество рояль”. Г

2. Ванда Ландовска о музыке / Сост. Ресто Д. - М., 1991, 2005

3. Газарян С. В мире музыкальных инструментов. - М., 1989

4. Грум-Гржимайпо Т. Н. Музыкальное исполнительство. - М., 1984. Гл. “Фортепиано и его создатели”.

Інші засоби навчання

• Фотоілюстрації, малюнки.

• Прослуховування аудіозапису звучання клавесина, клавікорда, піано-форте.

Самостійні завдання

• Ознайомлення з рекомендованою літературою.

• Стисла порівняльна характеристика виконавських можливостей клавікорда - клавесина - піано-форте - фортепіано (у вигляді наочного посібника-таблиці).

Контрольні запитання на закріплення матеріалу

1. У чому полягає відкриття Піфагора в результаті його дослідів зі звучащою струною?

2. В чому полягає різниця між інструментами монохорд - поліхорд - клавікорд?

3. Які виконавські якості притаманні клавікорду?

4. Коли з’явився клавесин?

5. Які звукові властивості клавесина обумовили його перевагу над клавікордом?

6. Ким і коли було винайдено фортепіано?

7. Які виконавські властивості обумовили перемогу фортепіано над клавесином і клавікордом?

8. Які удосконалення були зроблені на початку XIX ст., щоб старо­винне фортепіано набуло звучання сучасного рояля?

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ФОРТЕПІАННОЇ ПЕДАГОГІКИ Тема 3. Вимоги клавірної педагогіки

• Видатні представники педагогіки епохи бароко і стилю рококо.

⁶ Значення педагогічного досвіду майстрів клавірного мистецтва.

їх вимоги до виконавця.

* * *

Перший педагогічний трактат відноситься до XVI століття - “Трансильванець” італійського клавіриста Д. Дірути. Найбільш відо­мими є праці французьких представників стилю рококо Ф. Куперена і Ж. Рамо (перша половина XVIII ст.).

Але найбільш фундаментальний трактат написав Карп Філіп Ем- мануиі Бах (син). У своєму “Досвіді про істинне мистецтво гри на кла­вірі” він підсумував усе краще з досвіду майстрів-клавіристів.

У першу чергу гра на клавірі потребує розвитку суто пальцевої техніки, що вимагає:

• незалежності, самостійності (але не ізольованості), активності пальців;

• легкості, точності пальцевого удару;

• свободи апарату;

• строгої ощадливості рухів.

У плані художньої інтерпретації основна увага приділялася:

• майстерності фразування;

• мистецтву артикуляції як головному засобу виразності (особливо володінню грою legato і характеру зняття звука);

• аплікатурі (значенім 1 -го пальця);

• точності метра (“гра в такт”);

• чіткості, гостроті, виразності ритму (із допустимими невеликими відхиленнями, що було зародженням гмйаґо).

Високі вимоги пред’являлися до виконавця в плані різнобічних знань таумінь.

Майстерність клавіриста передбачала:

• володіння трьома інструментами (клавесином, клавікордом, орга­ном);

• змістовність, натхненність гри, творчу індивідуальність;

• уміння імпровізувати, транспонувати, читати з листа, акомпану­вати за цифровкою, грати у всіх тональностях;

• знання нормативної теорії афектів (кожен інтервал, гармонія, ритм мали певне емоційно-смислове навантаження).

Французька школа клавіристів відображала естетику світського суспільства епохи королів Людовиків - вишуканість, орнаменталь- ність, пасторальність, мініатюрність, мелодійність (стиль рококо), англійська школа б}'ла більш фундаментальною, італійська школа - найбільш віртуозною, німецька школа щонайкраще втілила стиль барокко.

Рекомендована література

1. Алексеев А. Из истории фортепианной педагогики. Хрестоматия. - Фрагмента з трактатів Д. Дірути, Ж. Дені, М. Сен-Ламбера, Ф. Ку­перена, Ж. Рамо, К.Ф. Баха, Г. Лелейна, Д. Тюрка, В. Манфредіні. -К., 1974.

2. Ванда Ландовска о музыке / Сост. Ресто Д. - М., 1991, 2005. Ч. I—II.

3. Мачинковская А. Фортепианно-исполнительское интонирова­ние. - М., 1990, Очерк первый.

4. Цыпин Г. М. Обучение игре на фортепиано. - М., 1984. Гл. II § 1.

Інші засоби навчання

• Цитування трактатів з мистецтва гри на клавірі.

• Прослуховування записів клавірної музики.

Самостійні завдання

• Ознайомлення з рекомендованою літературою.

• Початок роботи над наочним посібником-схемою з історії форте­піанної педагогіки.

Контрольні запитання на закріплення матеріалу

1. Прізвища найбільш відомих клавіристів - авторів праць з мето­дики навчання виконавської майстерності.

2. У чому полягають основні вимоги клавірної педагогіки?

3. Які вимоги до пальцевих рухів висуває клавірна педагогіка'⁷

4. Чому саме фразування, артикуляція і ритм є головними засо­бами виконавської виразності?