4. Вільний степ переді мною…
Степів мінлива неозорість. Сліди звірині на росі, Шпилі готичні осокорів, Зелені куполи лісів – Усе мені до болю рідне, Все відкриваю знов щораз, – І гаю шепіт заповідний, І стежки праслов’янську в’язь. Т.Нікітін Наша пошукова група провела дослідницьку роботу в рамках експедиції «Краса і біль України» в напрямку «Мальовнича Україна». Нашу увагу привернуло невелике село Світлівщина, яке розкинулося серед широких степів, що на межі Новосанжарського та Кобеляцького районів. Надзвичайно цікава історія села. Колись це була пуста, незаймана земля. Та цінувалась вона тим, що на декілька кілометрів розкинулися розкішні луки. Так ось про що ми дізналися від старожилів. Десь у середині ХІХ століття землі теперішнього села Світлівщина займав пан на прізвище Чорба. Сам він жив у тодішньому Кобеляцькому уїзді. А на величезних луках розкинулась невелика економія. Тому первісна назва села Мала Чорбівка. Тут працювали економи та наймані селяни, які виконували різні сільськогосподарські роботи. Найбільшу цінність становили луки, де випасалися великі стада худоби пана Чорби: вівці, корови, воли. Пізніше ця місцевість привернула увагу інших панів: Черевка та Гниди. Бо ще й досі люди називають високу гору, яка видніється далеко за луками, Гнидиною. Черево був не просто собі поміщиком, це перш за все господар, справжній господар, який викопав ставок, що і досі звуть Черевковим. Побудував неподалік великий цегельний завод, який славився на всю округу. Ще й досі можна зустріти у місцевих жителів цеглу, на якій викарбувана літера «Ч». мав пан трьох синів, які всі здобули вищу освіту в Петербурзькій академії. Та вже в середині десятих років ХХ століття сини, приїхавши до батька, і бачачи, як міцно стоїть його підприємство, все ж з гіркотою сказали: «Батьку, скоро нічого тут твого не буде. Все знищать більшовики.» їхні пророчі слова, на жаль, збулись. Він посадив у себе на обійсті бузкову алею і залишки її ще можна й сьогодні побачити, бо навесні запахи від бузку розносяться далеко по степу. А ще на цій великій території розміщені невеликі озерця, які називають Микитине, Корсунове, Степаненкове. Теж за іменами панів, які тут мали колись свої володіння. І ось ми ступаємо на цю правічну землю, яка усіяна легендами, цікавими розповідями про колишніх її мешканців. Та нашу увагу привернула краса цих луків. Навесні, всюди, куди кинеш оком, бачимо зелене-зелене море буйних трав. Серед весняного килиму первоцвіті добре почувають фіалки. Вони застеляють луки ковдрою і здається, що їм немає ні кінця, ні краю. Вони пахнуть так, що неможливо відірватися від цього аромату, хочеться нюхати їх знову і знову. Над синіми їх хвилями підіймаються свічкоподібні суцвіття світло-жовтих чубатих квіток, оточених знизу ажурними листками – це ряст Маршалла. Подекуди на схилах балок суцільні плями утворює барвінок. Біля озерець – царство осоки. Переважають осока загострена, трапляється лисяча, а на стімких ділянках – осока розставлена. На луках в різні пори року можна побачити різні рослини: горішину, дивосип, Петрів-батіг, бурку, рогіз, череду, деревій, подорожник. А яким килимом встеляють землю ромашки, білі-білі. Здається не вистачить часу за все життя, щоб намилуватися цією красою. Приваблюють око, на перший погляд зовсім не красиві, грицики, але якщо придивитися уважніше, помічаєш, з якою любов’ю їх створила матінка природа. Не справедливо буде, коли не згадаємо про калюжницю, яка краса – жовтий килим і тут, і там, квіточки і великі, і малі. Так і хочеться доторкнутися носиком до того чарівного пилочку. Також тут можна зустріти редьку дику, пирій, мишій, суперницю звичайну, спориш, лободу білу, кропиву. А ще безмежжя бульбаби, волошок, звіробою, білого тисячолистника, який у народі називають кашкою, який зонтикоподібними шапками красується над поверхнею. А полин! Його терпкий дух розноситься далеко навкруги. Ось ми підходимо до невеликого озерця. Тільки воно здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. Озеро ніби передражнює сонце. Засвітить воно яскраво – на гладенькій поверхні забігають золоті іскорки; нахмуриться сонце – потемніє озеро, попливуть по ньому сірі хмаринки. Як не згадати про тваринний світ. Високо в небі висить жайворонок, ластівки туди-сюди, туди-сюди, сорока скрекоче, дятел стукотить. А соловейко заливається так, що хочеться переписати його славетні ноти. Серед ссавців нашого краю зустрічаються їжаки, кроти. Вони знищують велику кількість шкідливих комах і слимаків. Живуть також летючі миші. Незвичайний вигляд цих тварин викликає у людей неприязнь. Насправді – це дуже корисні тварини. Під час нічного полювання вони виловлюють величезну кількість різних видів комах, комарів, мошок. Великою кількістю представлений ряд гризунів. Це в основному дрібні й середніх розмірів тварини, що пристосувалася до умов існування. Найчастіше зустрічаються : мишівка польова, миша (хатня, польова), полівка, пацюк сірий, ховрахи. Ряд зайцеподібних представлений зайцем-русаком. Він має важливе значення для місцевих мисливців, як хутрова і м’ясна тварина. Але нам, дітям, хочеться, щоб зайчиків не вбивали, а тільки ними красувалися. Серед хижих ссавців на наших луках зустрічаються лисиця звичайна, куниця. Під час нашої останньої подорожі повітря здавалося наповнене пахощами, що аж паморочилася від них голова. По небу тихо пливли сніжно-білі хмаринки, легесенькі, як пушинки, вітерець ледве колихався по верхівках трави і ледь торкався наших щік. А навкруги звучала тиха, ніжна, мелодійна музика, і ми, зачаровані цією красою, вирішили ще не раз повернутися сюди, щоб почути неповторну музику степу.