І Н Д У Ї З М
Індуїзм – сукупність релігійно-міфологічних переконань, що сформувалися і існують в Південній Азії: Індії (83% населення), Непал, Шрі-Ланка, Бангладеш. Частково поширений в Східній Азії (Малайзія, Індонезія, Сінгапур), Африці і деяких інших регіонах — в основному серед вихідців з Індії або Шрі-Ланки.
Під словом "індуїзм" мається на увазі цілий комплекс релігійно-філософських систем, на основі якого сформувалися характерний спосіб життя індусів з кастовим розділенням суспільства, їх життєві принципи, етичні норми, обрядова і культова система.
Індуїзм – одна з найдавніших релігій світу. Це релігія, яка зберегла свою ідентичність, незважаючи на радикальні зміни у культі й доктрині, що сталися в ній упродовж 4-5 тисяч років її розвитку. Але нинішній індуїзм – це радше своєрідна конфедерація сект, аніж цілісна релігія з упорядкованим набором доктрин і творів, обрядів і осередків культу, не кажучи вже про те, що тут відсутній будь-який "учительський уряд", який би вирішував питання ортодоксійности коментарів чи пояснень віровчення.
У XIX і XX століттях індуїзм почав місійну експансію на Захід - через теософію, рухи типу Харі Кришта та численних гуру „Нью ейдж”. Та все ж він залишається релігією певного народу (чи радше цивілізаційного кола). Хоч індуїзм доволі легко вбирав у себе релігії цілих племен, ототожнюючи місцеві божества з божествами свого пантеону, однак індуїстом можна лише народитися, в індуїзм неможливо навернутися.
Назву "індуїзм" дали індуській релігії західні дослідники. Сам термін «індуїзм» виник на основі слова «хінду», персидського варіанту імені річки Синдху (грец. Індус, суч. Інд), яке зафіксоване ще в «Авесті1». Пізніше це слово стало позначати не тільки річку і країну, прилеглу до неї, тобто Індію, але і населяючий її народ. Індуси називають свою релігію sanâtanadharma ("одвічний закон чи порядок"). Таке абстрактне визначення як не можна краще відображає важковловиму суть цієї релігії, яка — і в цьому істотна її особливість — не піддається вичерпному і несуперечливому опису. Оскільки цей закон одвічний, то для віруючого індуса він не підлягає впливові часу, традиція для нього така сама жива, як і сьогоденність. Традиційна мітологія для визнавця індуїзму є важливою частиною історії Індії та світу, в якому ведеться одвічна боротьба добра і зла, правди та ілюзії. В цьому контексті світ у його багатоманітності є ілюзією, Бог у своїй єдиності – правдою, а індуїзм полягає в пошуку та реалізації єдности в множинності. З цієї причини багато європейських понять зі сфери релігії, таких, наприклад, як "ортодоксія", "історична правда", "канон", "догма" тощо, цілком не надаються до опису релігійної дійсности Індії.
Етапи життя
Мета життя згідно Індуїзму – це виконати "програму" або етапи свого життя, що складається з чотирьох етапів (при цьому четвертий етап проходять тільки брахмани, три перших - кшатрії і вайші, а шудри можуть пройти лише другий і третій етапи. Хоча це не знайшло підтвердження на практиці ні в брамінський, ні в пізніший періоди):
період учнівства (збереження чистоти), коли вся увага надається вивченню священних текстів і збагненню їх значення; Це дитинство (8-12р. до 20 років.) де мати, як перший вчитель вводить дитину у соціум. Це є певним новіціатом, котрий поєднує з певною кастою. Діти приймають обіти чистоти, убогості, аскетичності, священної науки. Живуть в домі вчителя, де порядок молитовний, вчення і послуху. Хлопці просять милостиню, їм забороняється близьких відносин з жінками, очищують розум медитацією, встають і лягають разом з сонцем. У такий спосіб в учневі виробляються чесноти послуху і володіння собою. Цей період завершується священним обрядом (приймання ритуальної купелі) і порадами гуру, після котрого одягнений в спеціальну прочанську одіж йде до святих місць перш ніж повернутись до сім’ї, щоб повернувшись зайняти своє місце у житті.
створення сім'ї (господар дому), тут є обов'язок створити сім'ю і народити сина. Виховання дітей і заняття працею, відповідно розпоряджень касти; Після навчання він формує свою сім’ю, згідно приналежності котрі займає у суспільстві (касти). Цей етап починається шлюбом, котрий звершується перед вогнем (Агні) де звершуються „сім кроків”, котрі вважаються як знак нерозривності. Замість перстенів наречений дарує золотий ланцюжок, знак вірності. Потім звершуються п’ять жертвоприношень разом з жінкою: богам – масло, молоко, зерно; предкам – розливання води, святим мудрецям – цитування писання і всьому створінню: людям – гостинність та любов, а творінню – лагідність. Має виконувати щоденні приватні жертвоприношення на вівтарі домашнього вогнища, давати милостиню, бути побожним і врівноваженим, жити з власної праці і дотримуватися багатьох дрібних приписів щодо повсякденної поведінки. Забезпечивши тривання роду ("побачивши сина свого сина"), "господар дому" разом зі своєю жінкою переходить у наступну стадію.
відхід від активного життя (мешканець лісу) і передача досвіду і традицій сім'ї майбутньому поколінню; Голова сім’ї, коли бачить дітей своїх дітей, відходить до лісу (маленька хатка чи сад), щоб готуватись до смерті. Їдять раз на день і то корінці, фрукти і траву, але заборонено їсти м’ясо і мед. Сплять на землі, але зберігають чистим тіло. Можуть мати жінку, але без сексуальних відносин. Живе в чистоті, не відправляє жертвоприношень, хоча підтримує вогонь, як еквівалент жертвоприношень трактує свої фізіологічні чинності, виконувані свідомо, через їх інтеріоризацію. Аскеза і практикування численних чеснот є тут основним завданням.
відхід в аскетизм (той, що відрікся від світу) і поривання всіх світських зв'язків. Йде до гуру, щоб отримати настановити і перевірити свою правдивість і щирість. Потім відбувається обряд, подібний на похоронний, де особа залишає всі свої речі, родину і касту, приймає палицю і мисочку для пожертв, отримує мантру від гуру та обіцяє повний послуг. Приносить жертви з усього, чим володіє, відрікається від будь-якої активности, прив'язання та інших вад, звертається суто до осягнення визволення. Він "забирає свій вогонь до нутра" (отже, не може більше виконувати жодного жертвоприношення), не має постійного місця проживання, спить на землі, харчується з милостині, мандрує по землі з виголеною головою, одягнений у червоне, з посохом у руці. Індійці називають цих пустинників муні. В Індії вважають, що людині, якщо вона створила сім'ю, виховала дітей, принесла посильну користь оточуючим – краще всього, віддалитись від світу, вдатися до молитви і роздумів. (Тут, в лісових хатинах, старезні люди не тільки не переважають, але їх меншина). Люди середнього віку і молодь ось хто ховається в печерах Індії. Мало того, з кожним днем всі нові і нові хлопці приходять в тихі „чернечі колонії”. Для чого ці повні енергії і сил істоти вибрали таке життя? Адже багато з них – майстри, багато з них володарі земель, палаців і стад; і все-таки вони тут. Вони стали муні, відмовившися від всіх тих благ, ради яких людина живе, трудиться, підносить молитви богам. Обернутися спиною до того, чим наповнене життя, кинути міста і ховатися в чагарниках!.. Пояснити таке незвичайне явище можна лише одним. Колишнє життя перестало задовольняти цих людей: у них прокинулося прагнення до чогось іншого, вищого, поки що не до кінця усвідомленому. Вони шукачі правди, які не знайшли відповіді на свої питання в звичаях і релігії оточуючого їх суспільства.
Самітники часто об'єднуються в монаші спільноти, хоч це не обов'язково, їхні правила життя визначені в Упанішаді. З цієї стадії життя немає іншого виходу, ніж через смерть. Цей стан осягальний лише для чоловіків (щойно буддизм і джайнізм, а після них індуїзм - впровадили жіночі спільноти).
Із загальноприйнятою релігією муні не поривали, відкрито культу не засуджували; так само, як і все, вони покірливо несли дрова до жертовників, дотримуючись кастового закону, шанували авторитет божественних Вед. Вони нікого не викривали, нічого не закреслювали, залишаючись вірними минулому свого народу. Та все ж їх втеча з світу говорила про протест, про недостатність для них віри Вед.
З проблемою чотирьох варн часто пов'язують концепцію чотирьох цілей людського життя:
чуттєвих насолод пошук задоволення у області плотської любові (кама);
добробуту прагнення до процвітання і придбання матеріальних благ (артха);
справедливости виконання вимог духовного життя і розпоряджень своєї касти (дхарма);
визволення досягнення стану звільнення (мокша). Кожній цілі відповідає певний період.
Ритуальна нечистота:
помилки, зроблені під час виконання жертвоприношення;
принесення жертви без відповідної кваліфікації;
практикування чорної магії;
недовершення ритуалу у відповідний час.
Моральна нечистота:
вбивство чи інше насильство;
вбивство тварини чи спроба самогубства;
обман і обмова, злодійство;
заборонені статеві контакти: чужолозтво, неприродні контакти, під час менструації, всупереч вимогам періодичної чистоти;
переступи, вчинені проти браміна, завжди мають більшу вагу, ніж ті самі переступи, вчинені проти члена іншого класу.
Суспільна нечистота:
підтримування контактів з особою, викинутою поза класти;
приймання їжі всупереч правилам касти;
заробляння на життя працею, забороненою для класти;
морська подорож.
Найгірші злочини:
зараховують вбивство плоду (незалежно від статі);
вбивство браміна (незалежно від того, чи воно виправдане необхідністю самозахисту чи випадкове – свідоме смертовбивство є гріхом, з якого неможливо очиститися),
чужолозтво з жінкою свого гуру;
спроба самогубства (це не стосується доведення себе до смерти аскезою у спосіб, передбачений правилами аскези, наприклад, заморивши себе голодом або мандруючи до Гімалаїв, доки не впадеш);
упивання горілкою.