2. Відносна стабілізація Версальсько-Вашингтонської системи (1922-1929 рр.)

Протягом всього періоду відносної стабілізації зберігалося практично в незмінному вигляді те співвідношення сил акторів, що його сформовано ще до 1922 року, а саме:

Лідери: США, Британія, Франція;

Держави зі значним впливом: Італія, Японія, Польща, Чехословаччина, Китай та ін.;

Актори, штучно позбавлені значного впливу на систему: Німеччина, СРСР, Австрія тощо;

Маловпливові суб'єкти міжнародних відносин: держави Латинської Америки, більша частина азійських держав тощо.

Для держав-лідерів протягом даного періоду найбільш пріоритетною задачею стало збереження статус-кво шляхом прийняття дієвих заходів для запобігання абстрактному військовому конфлікту у майбутньому, а також для попередження переростання деструктивної по відношенню до статус-кво активності деяких держав (в першу чергу - СРСР, Німеччини, Італії, Японії) у війну, в яку виявились би втягнутими США, Британія, Франція, або їхні безпосередні союзники.

Перша мета реалізовувалась в основному через механізми міжнародно-правового характеру, а саме Лігу Націй та окремі міжнародні домовленості. До таких домовленостей, зокрема, можна віднести пакт Бріана- Келлога та інші проекти ініціатив у справі миру або роззброєння, які, втім, не досягали своєї мети . На відміну від них, друга група заходів, спрямована на направлення політики держав, зацікавлених у перегляді засад системи, у помірковане русло, носила більш предметний характер. Так, вирішення Францією та Великою Британією частини проблем у відносинах з Німеччиною (репарації, пізніше – питання Саару) свідчило про намагання конструктивізувати власні стабілізаційні заходи у межах системи, для яких одверто недостатньо було діяльності Ліги Націй. На підтвердження цього факту можна згадати і "закривання" очей на деякі агресивні дії Японії у Китаї на порушення "договору дев'яти": інтервенцію 1931 року, утворення Манчжоу-Го .

Втім було б помилковим вважати такі заходи частиною політики умиротворення, адже безпосередньої військової загрози для США, Франції чи Британії такі акції з боку переважно деструктивних по відношенню до системи акторів на той момент не спостерігалось. Це є свідченням суттєвої відмінності між процесами у системі до і після 1929 року, що частково і стало причиною виділення цієї хронологічної межі фази відносної стабілізації Версальсько-Вашингтонської системи.

Таким чином, однією з важливих для розвитку системи подій можна вважати Велику депресію 1929-1933 років. Безумовно будучи глобальним явищем, вона суттєвим чином вплинула на трансформації у системі, але переважно опосередкованим чином (наприклад, зумовивши прихід Гітлера до влади). Деякі автори кінцем фази відносної стабілізації системи (звичайно ж, дещо умовно) вважають початок активних дій Німеччини на міжнародній арені, спрямованих на силовий перегляд засад системи, який припадає на ремілітаризацію Рейнської зони (березень 1936).

3. Криза Вашингтонського порядку ( 1929-1933 рр.)

Кризові явища у Вашингтонській підсистемі (ряд агресій Японії проти Китаю) почали проявлятись значно раніше, аніж у Версальській (початок 1930-х), але не мали системоруйнуючого характеру, будучи локалізованими у регіоні, який залишався у межах системи другорядним після європейського.

У роки економічної кризи, коли увагу великих держав було зосереджено на розв’язанні внутрішніх проблем, Японія розгорнула агресивні дії на Далекому Сході.

Ще у 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танка у секретному меморандумі накреслив етапи японської агресії, яка передбачала загарбання усього Китаю, Монголії, Індокитаю, Бірми, Південно-східної Азії, Індії і окремих територій СРСР. Японія прагнула створити „Велику Азію”, де прагнула до монопольного панування.

Здійснення цього плану почалося з окупації Японією восени 1931 року південно-східних районів Китаю (Маньчжурії), яку було завершено у 1932 році за три місяці. 18 лютого 1932 року цю територію було проголошено незалежною від Китаю. Там була створена маріонеткова держава Маньчжоу-Го на чолі з імператором Пу І. Японія уклала з ним військовий союз, що передбачав утримання там збройних сил.

Лігою Націй було направлено на місце подій комісію на чолі з лордом Літ тоном, яка засудила японську агресію і рекомендувала утриматися від визнання Маньчжоу-Го. У березні 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй. На Далекому Сході виникає вогнище війни.