Система з фіксованим обсягом замовлень:

1. Замовлення створюються у визначені моменти часу через рівні інтервали.

2. Замовлення зафіксоване і незмінне за будь-яких умов.

3. Пряме поповнення запасу при невеликому об'ємі серії запасу.

4. Замовлення зафіксовано, але воно змінюється зі зміною умов виробництва.

Матеріально-технічне постачання підприємства – це:

1. Постачання на склади підприємства чи на робочі місця матеріально-технічних ресурсів.

2. Своєчасне забезпечення підрозділів підприємства необхідними видами ресурсів.

3. Форма постачання сировиною та матеріалами підприємства.

4. Постачання на склади підприємства чи на робочі місця необхідних матеріалів.

Відділ матеріально-технічного постачання (ВМТП):

1. Організує постачання виробів та обладнання, які використо­вуються для комплектування продукції, що випускається.

2. Забезпечує програмні та експлуатаційні нужди підприємства матеріалами, сировиною, паливом та спецодягом.

3. Забезпечує виробничу програму напівфабрикатами, деталями, вузлами.

4. Забезпечує програмні та експлуатаційні процеси на підприємств і.

Особливість JIТ-закупок "точно в термін" така:

1. Зменшуються розміри партій.

2. Надійні поставки за графіком.

3. Малий час виконання замовлення та висока надійність.

4. Усі перелічені вище особливості.

Управління попитом – це:

1. Координація і контроль попиту на товари виробничого призначення.

2. Координація і контроль всіх джерел попиту для ефективного вико­ристання виробничої системи і своєчасного постачання продукції.

3. Координація і контроль всіх джерел попиту для своєчасного постачання продукції.

4. Координація і контроль всіх джерел попиту для ефективного використання виробничої системи.

Проект – це:

1. План довгострокових фінансових вкладень.

2. Програма дій з використання фінансових ресурсів.

3. Завдання з певними вихідними даними й плановими резуль­татами, що зумовлюють спосіб його рішення.

4. Комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях.

До головних ознак проекту не належать:

1. Зміна стану на досягнення мети проекту.

2. Обмеженість у часі.

3. Обмеженість ресурсів;

4. Складність.

Визначення мети проекту не передбачає:

1. Визначення результатів діяльності на певний строк.

2. Обмеження ресурсів проекту.

3. Кількісної оцінки результатів проекту.

4. Доведення, що результати проекту можуть бути досягнуті.

Взаємовиключаючі проекти – це:

1. Проекти, прийняття та відмова від яких не впливає на дохідність інших проектів.

2. Проекти, реалізація яких недоцільна при прийнятті рішень про здійснення іншого проекту, оскільки прибутковість першого знижується до нульового рівня.

3. Проекти, отримання вигод від яких зумовлено прийняттям іншого проекту.

4. Проекти, що збільшують рентабельність один одного, причому зріст прибутковості одного проекту може базуватися як на зниженні витрат, так і на збільшенні вигод.

Заміщуючі проекти – це:

1. Проекти, що збільшують рентабельність один одного, причому зріст прибутковості одного проекту може базуватися як на зниженні витрат, так і на збільшенні вигод.

2. Проекти, отримання вигод від яких зумовлено прийняттям іншого проекту.

3. Проекти, прийняття чи відмова від яких не впливає на доходність інших проектів.

4. Проект а, рентабельність якого залежить від реалізації проекту в, оскіль­ки його дохідність починає знижуватися при прийнятті проекту в.

До класифікацій проектів за класом (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) не відносять:

1. Організаційні проекти.

2. Монопроект.

3. Мультипроект.

4. Мегапроект.

Економічні проекти – це:

1. Проекти, головною метою яких є створення чи реновація основних засобів, що вимагає вкладення інвестицій.

2. Проекти, в яких головна мета полягає в розробці й застосуванні нових технологій, ноу-хау та інших нововведень, що забезпе­чують розвиток систем.

3. Проекти, цілі яких заздалегідь визначені, пов'язані з організа­ційним поліпшенням системи.

4. Проекти, метою яких є поліпшення показників функціонування системи.

До внутрішнього оточення проекту належать:

1. Рівень інформаційних технологій.

2. Умови та рівень життя.

3. Стиль керівництва проектом.

4. Рівень оподаткування.

До учасників проекту не належать:

1. Замовник.

2. Субконтрактор.

3. Інвестор.

4. Дилер.

Короткострокові проекти – це проекти тривалістю:

1. до 1 року;

2. до 2 років;

3. до 3 років;

4. до 4 років.

Інвестиції – це:

1. Вкладення коштів, майнових та інтелектуальних цінностей в матеріальні й нематеріальні активи, корпоративні права й цінні папери з метою одержання прибутку або соціального ефекту.

2. Витрати матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів з метою одержання доходу.

3. Кошти, вкладені в об'єкт розвитку.

4. Капітальні вкладення.

Сітьовий графік – це:

1. Набір графічних методів, що використовуються при плануванні проекту та спостереженні за ним;

2. Процеси та заходи, які потребують витрат часу та ресурсів;

3. Результат однієї або декількох виконаних робіт;

4. Побудова таблиць робіт, де вказується їхня тривалість.

Найбільш відомими методами складання сітьового графіку є:

1. Метод оцінки та перегляду програм (РЕRТ);

2. Метод критичного шляху (СРМ);

3. Метод робочого календаря;

4. Правильні лише 1 та 2.

Оптимізація (коректування) сітьового графіка дозволяє:

1. Скоротити критичний шлях;

2. Підвищити рівномірність використання ресурсів;

3. Ліквідувати резерви часу;

4. Усунути непродуктивні витрати.

Методи складання графіка критичного шляху можна застосовувати з найбільшою ефективністю, якщо проект має такі характеристики:

1. Визначені операції чи завдання, які означають початок і кінець проекту;

2. Завдання та операції взаємно незалежні;

3. Намічено точний порядок виконання операцій та завдань;

4. Усі вищеперелічені відповіді.

Моделі типу "час – витрати" використовуються для:

1. Створення графіків мінімальних затрат;

2. Створення графіків з однозначною оцінкою операцій;

3. Створення графіків раннього і пізнього початку операцій;

4. Створення графіків рутинних операцій.

Для етапу цехового контролю якості продукції характерно:

1. Розподіл функцій і відповідальності за якість як між окремими працівниками, так і цеховим керівником.

2. Відповідальність за виготовлення всього виробу одного працівника або невеликої їх групи.

3. Використання контрольних карт (карт Шухарта) з межами регулювання і переходу від суцільного до вибіркового контролю.

4. Розв'язання проблеми якості входить у сферу відповідальності керівника фірми та структурованого адміністративного підрозділу.

На чому ґрунтується концепція ТQС:

1. На контролі якості технологічних процесів.

2. На побудові системи управління якістю, яка охоплює всі сторони діяльності фірми.

3. На участі в роботах з поліпшення якості всього персоналу фірми, від президента до рядового робітника.

4. На загальному (всеохоплюючому, тотальному) менеджменті якості.

Вирішальний вплив на сучасну теорію і практику забезпечення якості мали праці таких всесвітньо відомих спеціалістів, як:

1. У Шухарт, Е. Демінг.

2. Д. Джуран, Ф. Кросбі.

3) А. Фейгенбаум, К. Ісікава, Г. Тагуші.

4. Усі вищеназвані.

Д. Джуран є автором концепції:

1) AQI (Annual Quality Improvement) – концепція щорічного поліпшення якості.

2. TQC (Total Quality Control) – загальне управління якістю у США.

3. CWQC (Company Wide Quality Control) – управління якістю в рамках фірми в Японії.

4. TQM (Total Quality Management) - загальне (всеохоплююче, тотальне) управління якістю.

Основними принципами AQI - концепції щорічного поліпшення якості – є:

1 . Планування керівництвом поліпшення якості на всіх рівнях і в усіх сферах діяльності підприємства.

2. Розроблення заходів, спрямованих на виключення (попередження) помилок у сфері управління якістю.

3) Перехід від адміністрування (наказів зверху) до планомірного управління всією діяльністю у сфері якості, в т.ч. і вдосконалення адміністративної діяльності.

4. Усі вищеназвані відповіді правильні.

К. Ісікава – автор японського варіанту комплексного управління якістю, характерними рисами якого є:

1. Загальна участь працівників в управлінні якістю, постійне навчання кадрів.

2. Проведення регулярних внутрішніх перевірок функціонування системи якості.

3. Широке впровадження статистичних методів контролю.

4. Усі перераховані відповіді правильні.

Система, метою управління якої було забезпечення бездефектної праці, об'єктом управління – якість праці окремих виконавців і колективів, а показником управління - комплексний показник якості окремих виконавців і колективів, - це:

1. Саратовська система бездефектного виготовлення продукції (система БВП, 1955 р.).

2. Горківська система "Якість, надійність ресурсів з перших виробів" (ЯНАРЗПВ, 1958 р.).

3. Ярославська система наукової організації робіт з підвищення моторесурсу (НОРМ, 1962 р.).

4. Львівська система бездефектної праці (СБП, 1967 р.).

Система, метою управління якою було вдосконалення господарського механізму підприємства, об'єктом управління - ефективність виробництва і якості роботи, а показниками управління – показники ефективності виробництва і якості роботи, - це:

1. Система управління виробничим об'єднанням і промисловим підприємством на базі стандартизації (СУ ВО і ПП, 1980 р.).

2. Комплексна система підвищення ефективності виробництва і якості роботи (КС ПЕВ і ЯР, 1979 р.).

3. Дніпропетровська комплексна система управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів (КС УЯП і ЕВР, 1978 р.).

4. Краснодарська комплексна система підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ, 1975 р.)

Система якості – це:

1. Сукупність організаційної структури розподілу відповідальності, процесів, процедур і ресурсів, яка забезпечує загальне керівництво якістю.

2. Сукупність взаємодіючих елементів операційної системи.

3. Ступінь відповідності специфікації товару чи послуги потребам ринку.

4. Ступінь готовності операційної системи до виготовлення товарів чи послуг у відповідності зі специфікаціями.

Принцип віддзеркалення якості полягає у:

1. Готовності виробничої системи до виготовлення товарів чи послуг у відповідності зі специфікаціями.

2. Перенесенні якості процесу на якість результату.

3. Безпомилковості при виготовленні товарів чи послуг.

4. Формуванні якості продукції в сфері виробництва.

Петля якості – це:

1. Концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних стадіях: від визначення потреб до оцінки їх задоволення.

2. Модель процесу формування якості продукції.

3. Модель ступеня відповідності специфікації товару чи послуги потребам ринку.

4. Модель ступеня готовності виробничої системи до виготовлення товарів чи послуг у відповідності зі специфікаціями.

Стандарт – це:

1. Документ, виданий і затверджений офіційним органом для постійного використання, що містить керівництво, правила або характеристики, направлені на забезпечення оптимальних результатів.