1. Нервовий центр. Передача збудження в нервових центрах.

2. Тромбоцити. Морфо-функціональна характеристика.Роль.

3. Моторна функція шлунка. Механізм переходу хімусу із шлунка в дванадцяти палу кишку. Блювання.

1

Механізм передачі збудження в центральних синапсах (аксо-соматичних).

По аксону збуджувального нейрону проходить потенціал дії, який викликає деполяризацію пресинаптичної мембрани. Внаслідок деполяризації в цій мембрані відкриваються потенціал-залежні кальцієві канали і кальцій входить в середину аксона. Кальцій зв’язується з білком кальмодуліном і це прискорює рух везикул з медіатором до пресинаптичної мембрани. Пухирці (везикули) зливаються з пресинаптичною мембраною, лопаються і медіатор виділяється в синаптичну щілину. Процес виділення медіатора називається екзоцитозом. Медіатор транспортується через синаптичну щілину, діаметр якої 20 мкм, завдяки дифузії, тобто пасивного транспорту без витрат енергії за градієнтом концентрації хімічної речовини. Медіатор зв’язується з рецепторами постсинаптичної мембрани, які є частиною натрієвих або кальцієвих каналів мембрани. Збуджувальні медіатори – це ацетилхолін, серотонін, гістамін, субстанція Р, глютамат, аспартат. Для кожного з медіаторів існують свої специфічні рецептори. При проходженні збудження через центральний синапс спостерігається синаптична затримка, тобто сповільнення проведення збудження в порівнянні з часом проведення по нервовому волокну. Час синаптичної затримки дорівнює 2-3 мс, це час, що витрачається на екзоцитоз медіатора, його дифузію через щілину і взаємодію з специфічним рецептором. Комплекс медіатора з рецептором відкриває натрієві або кальцієві канали на постсинаптичній мембрані, іони натрію або кальцію входять в середину нейрона і на постсинаптичній мембрані виникає ЗПСП – збуджувальний постсинаптичний потенціал. У нейрона є найбільш збудлива ділянка – аксонний горбок. Це початковий сегмент аксона, не вкритий мієліном, з високою щільністю натрієвих каналів.

2

Тромбоци́ти — кров'яні пластинки. Це — без'ядерні елементи крові, що мають неправильну округлу форму й утворюються в червоному кістковому мозку. При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок — фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється в нерозчинну форму — фібрин ,що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застряють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кровяний згусток — тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові. У 1 л крові знаходиться від 180 до 400 тис. тробоцитів. Вони легко руйнуються при ушкодженні кровоносних судин.

3

Моторна функція шлунка. Рухова функція шлунка здійснюється за рахунок скорочення гладких м'язів, розташованих у стінці шлунка. Моторна функція шлунка забезпечує депонування в шлунку прийнятої їжі, перемішування її з шлунковим соком, переміщення вмісту шлунку до виходу в кишку в, нарешті, порціонне евакуацію шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку.

У шлунку розрізняють два основних види русі - перистальтичні і тонічні.

Перистальтичні рухи здійснюються за рахунок скорочення циркулярних м'язів шлунка. Ці рухи починаються на великій кривизні в ділянці, що примикає до стравоходу, де знаходиться кардіальний водій ритму. Перистальтична хвиля, що йде по тілу шлунка, переміщає в пілоричну частина невелика кількість хімусу, який прилягає до слизової оболонки і найбільшою мірою піддається перетравлює дії шлункового соку. Велика частина перистальтичних хвиль гаситься в пілоричному відділі шлунка. Деякі з них розповсюджуються по пілоричному відділу з амплітудою, що (припускають наявність другого водія ритму, локалізованого в пілоричному відділі шлунка), що призводить до виражених перистальтичним скорочень цього відділу, підвищення тиску і частина вмісту шлунка переходить в дванадцятипалу кишку.

Другий вид скорочення шлунка - тонічні скорочення. Вони виникають за рахунок зміни тонусу м'язів, що призводить до зменшення об'єму шлунку та підвищення тиску в ньому. Тонічні скорочення сприяють перемішуванню вмісту шлунка і просякання його шлунковим соком, що значно полегшує ферментативне перетравлення харчової кашки.

Блюва́ння — (з лат. vomitum) мимовільні товчкоподібні викиди вмісту шлунка через рот. Цей акт регулюється спеціальним блювотним центром, який координує злагоджене скорочення мускулатури шлунка, а також рухи дихальних м'язів та черевного преса.

Блювання є складним рефлекторним актом, що зумовлюється

подразненням рецепторів різних органів (кореня язика, м'якого піднебіння, слизової шлунка, жовчного міхура, органу рівноваги та ін.), яке передається до т. з. блювотного центра довгастого мозку,

безпосереднім його подразненням при ураженнях ЦНС (новоутворення, травма, менінгіт), при підвищеному внутрішньочерепному тиску, різних інтоксикаціях (передозування, токсикоз вагітності, уремія).

Із шлунка в 12-палу кишку. В регуляції моторики шлунку беруть участь нервові та гуморальні механізми. Серед нервових механізмів виділяють місцеві та центральні.

Деякі м’язові клітини внутрішнього шару м’язової оболонки шлунку мають пейсмейкерну активність, тобто періодично генерують ПД – з частотою 3-2 на секунду, що спричиняє періодичне підвищення внутрішньошлункового тиску. Впливи парасимпатичної нервової системи, котрі досягають шлунку волокнами блукаючого нерву, теж стимулюють моторику.

Через деякий час після їди шлунок починає скорочуватися. У процесі таких скорочень, що повторюються з інтервалом близько 20 с, їжа, що знаходилась біля стінок, пересувається до антрального відділу – таким чином здійснюється її перемішування. Протягом першої години після вживання їжі перистальтичні хвилі слабкі, потім посилюються, при цьому швидше просувається та частина їжі, що містилася біля стінок. Гуморальні стимулятори шлункової моторики ХЦК-ПЗ, гастрин, мотилін, інсулін серотонін, ацетилхолін. Інгібітори секретин, ВІП, ШІП.

Перехід хімусу з шлунку до дванадцятипалої кишки визначається, в основному градієнтом тиску між ними. Також при надходженні до duodenum кислого хімусу, продуктів гідролізу жирів стимулюється секреція інгібіторів шлункової моторики.

Посилення моторики починається з впливу n.vagus, потім до нього приєднуються гуморальні механізми, після виходу хімусу, припиняється подразнення нервових закінчень, потім зникають гуморальні впливи – таким чином відновлюється рівень базальної секреції.

Білет №11

1. Основний, загальний енергетиний обмін. 2. Роль процесу виділення в забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму. Морфо-функціональні вла-ті нирок. 3. Шкірна рецепція. Вісцерорецептори, ноцицептивна рецепція.Пропріорецепція.

Білет №12

1. Роль спинного мозку в регуляції рухових функцій.

2. Функціональна характеристика судин. АТ. Пульсовий тиск, свігмограма.

3.Всмоктування поживних речовин в травній системі. Механізм всмоктування. Відчуття голоду та насичення.

1

Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція спинного мозку полягає в здійсненні рефлексів, пов'язаних із роботою м'язів (підтримання постави, ходіння, відсмикування руки від гарячого або гострого предмета тощо), та регуляції функцій внутрішніх органів. Наприклад, до безумовних спинномозкових рефлексів належить колінний. Унаслідок удару молоточком по колінному сухожиллю в рецепторах чотирьохголового м'яза виникають нервові імпульси (збудження), які по чутливих нервах надходять до сірої речовини спинного мозку. В ній нервовий імпульс переключається на рухові нерви, якими прямує до м'язів ноги. М'язи скорочуються, і нога рухається.    Це відбувається мимовільно. Усі реакції, пов'язані з діяльністю спинного мозку, є безумовнорефлекторними (безумовними рефлексами), тобто успадковані, що виявляються вже після народження. Проте будь-яка інформація доходить і до головного мозку, виражається в наших відчуттях, розумінні того, що відбувається.

2

Кровоно́сні суди́ни — складові серцево-судинної системи, які забезпечують транспорт крові до усіх органів тіла людини, забезпечуючи обмін речовин між кров'ю та навколишніми тканинами. Вивченням кровоносних судин, поряд із лімфатичними, займається розділ медицини — ангіологія.

Кровоносні судини утворюють:

• макроциркуляторне русло — по якому кров рухається від серця до органів і повертається до серця. Включає в себе артеріальні судини і венозні судини.

• мікроциркуляторне русло — розташоване в органах, що забезпечує обмін речовин між кров'ю та навколишніми тканинами. Включає в себе капіляри, артеріоли, венули і артеріовенулярні анастомози.

Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця).

Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.

Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.

Сфігмограма - крива коливань стінок артерій (пульсу), яка дає можливість робити висновки про зміни кров'яного тиску в артерії протягом серцевого циклу та про ритм серцевої діяльності.

3

Всмоктування – це процес транспорту речовин із порожнини травного

каналу у внутрішні середовища організму (кров та лімфу).

Всмоктування в шлунку. Об’єм всмоктування на даному відрізку травного

каналу дуже малий. Тут всмоктуються моносахариди, деякі солі, вода та

алкоголь.

Всмоктування в тонкому кишківнику. Здатність до всмоктування практично

однакова у всіх відділах тонкого кишківника. У здорової людини

всмоктування поживних речовин, солей та води проходить в верхніх

відділах тонкого кишківника, а нижні відділи являються резервом

всмоктування. У дорослої людини при нормальному харчуванні за добу

всмоктується приблизно 100 г білків у вигляді амінокислот, 100 г жирів у

вигляді гліцерину та жирних кислот, 500 г вуглеводів у вигляді

моносахаридів. При великих навантаженнях може всмоктуватись до 500 г

білків, до 100 г жирів та до 4000-5000 г вуглеводів.

Загальні механізми всмоктування:

Переважають активні механізми транспорту (з затратами енергії проти

градієнта концентрації). Так всмоктуються багато йонів, більшість

амінокислот та моносахаридів.

Існує і пасивний транспорт. Так в епітеліоцити з кишківника надходять

жирні кислоти. Вода всмоктується також пасивно за механізмом осмосу, або

за допомогою ультрафільтрації.

Всмоктування проводять ворсинки, до складу яких входять кровоносні

судини та лімфатичні капіляри. До складу ворсинок також входять

гладком’язеві клітини, які при всмоктуванні ритмічно скорочуються і цим

викликають періодичне зменшення чи збільшення об’єму та площі поверхні

ворсинок, що посилює всмоктування.

Насичення виникає в результаті порушення нейронів центра насичення.Виділяють первинне, або сенсорне насичення, і вторинне, або обмінне.Сенсорне насичення пов'язане з гальмуванням латеральних ядер гіпоталамуса імпульсами від рецепторів рота, шлунка, викликаних їжею. Водночас порушення нейронів вентромедіальних ядер гіпоталамуса приводить до надходження в кров харчових речовин з депо.

Вторинне, обмінне, або щире насичення настає через 1,5-2 години після прийому їжі, коли в кров надходять продукти гідролізу нутрієнтів.

Голод. У нашому організмі є декілька паралельно функціонуючих систем, які стежать за тим, щоб поживних речовин було достатньо.Періодично шлунок скорочується, перевіряючи наявність їжі. Ці скорочення називаються «голодними». Як тільки він наповниться їжею, в мозок буде посланий відповідний сигнал. Якщо шлунок розтягнутий через переїдання, то пару пиріжків з чаєм він навіть не помітить, а значить, мозок не отримає потрібного сигналу.Прийом їжі запускає вироблення шлункового соку і посилення моторики. Це ще один сигнал про швидке надходження поживних речовин.

У крові і спинномозкової рідини знаходяться маса рецепторів, які оцінюють наявність достатньої кількості поживних речовин. Одним з найважливіших факторів є рівень глюкози в крові. Якщо чогось буде недостатньо, то виникне відчуття голоду, наприклад, у випадку з глюкозою «потягне на солоденьке». Слід зазначити, що відчуття голоду може бути специфічним, наприклад, захочеться з’їсти щось конкретне, типу мигдалю, риби або кислих яблук.

Білет №13