31.Економіка північноамериканських колоній, причини та наслідки війни за незалежність

Суперечності між колоніями і Англією загострювалися і врешті-решт призвели до війни, яка увійшла в історію як Війна за незалежність (1775—1783). Вона закінчилась перемогою колоністів. У 1776 р. було проголошено нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Декларація незалежності (1776) зробила недійсними укази англійського парламенту, які утискували свободу населення західних земель, розвиток промисловості, сфери обігу. У 1778 р. всі форти було відкрито для європейських купців, ліквідовано англійську монополію на торгівлю у Північній Америці. У зовнішній торгівлі проголошувалися принципи фритредерства, на основі яких пізніше було підписано договори з Францією, Пруссією, Швецією. В ході революції було конфісковано 30 тис. маєтків, що належали прихильникам англійців. Знищувалися феодальні форми землеволодіння, дворянські звання, спадкова оренда і т. д.

Визнання Англією незалежності США, закінчення війни, ратифікація Конституції (1787), введення в дію перших десяти поправок до неї (1791), насамперед Білля про права, завершили перший етап буржуазної революції. Конституція забезпечувала права власності, її захист, свободу слова, друку, зборів, віросповідання і т. п., зміцнювала владу центрального уряду.

Уряд сприяв реалізації права на землю і вільному виборові виду господарської діяльності шляхом широкої територіальної експансії, яка супроводжувалась економічним освоєнням нових володінь.

Рішенням Конгресу всі вільні території передавались у фонд центрального уряду, який мав займатися їх розподілом і продажем. За законами 80-х років XVIII ст. земля продавалась великими ділянками у 640 акрів з обов'язковою сплатою всієї суми протягом місяця, що обмежило коло покупців багатими людьми і привело до масового самовільного захоплення землі. Скватери вимагали закріплення за ними ділянок і вживали заходів для захисту своїх заявок.

Під тиском фермерів відбувалася поступова демократизація аграрного законодавства. Як підсумок, у 1832 р. уже зменшився земельний мінімум (до 40 акрів), збільшився період розстрочки платежів, знизились ціни на землю з 2 до 1,25 дол. за акр.

Закон про позику (1841) гарантував скватерам право купівлі ділянок, якщо вони обробляли їх до подання на аукціон. Згідно із законом можна було займати тільки землю, попередньо розмежовану урядом.

Відбувалася активна колонізація західних земель. Основний потік переселенців йшов до північних штатів, куди переміщалися позбавлені земельних ділянок фермери з Півдня, а також плантатори в пошуках родючих земель, іммігранти. З 1842 р. до країн в середньому в рік приїздило до 100 тис. переселенців. Серед іммігрантів були сотні тисяч кваліфікованих ремісників, інженерів, робітників, винахідників. В основному це були вихідці із Ірландії, Німеччини, Англії. Окрім створення армії найманої праці масова імміграція і зростання чисельності населення сприяли формуванню місткого внутрішнього ринку, що у свою чергу вело до зростання попиту на промислові товари. Все це слугувало стимулом для розвитку виробництва.

Розвиток фермерських господарств на Заході сприяв розширенню товарних ринків і формуванню ринку капіталів. Зростаюче сільськогосподарське виробництво забезпечувало потребу промислових центрів у продовольстві. У середині XIX ст. такі штати, як Індіана, Іллінойс, Вісконсін, стали житницею країни. В умовах конкуренції фермерські господарства атлантичного узбережжя спеціалізувались на молочному тваринництві, садівництві.

32.Основні передумови успіху економічного розвитку США були такі.

1. Радикальний характер Громадянської війни 1861—1865 pp.

Внаслідок її з'явились такі можливості для капіталістичної господарської діяльності, які не змогли забезпечити буржуазно-демократичні революції у жодній з європейських країн: звільнення рабів сприяло швидкому створенню ринку праці; масовий продаж землі державою невеликими ділянками швидко капіталізував сільське господарство США.

2. Сприятливі природно-географічні умови для прискореного розвитку виробництва: наявність могутньої сировинної бази, величезні площі родючих земель, багатство лісових і водних ресурсів, благодатний клімат.

3. Успішна зовнішньоекономічна політика держави, яка забезпечила щорічне з 1861 р. перевищення доходів над державними витратами на 100 млн дол. У 1890 р. за законом Маккінлі — Олдріча, ухваленим Конгресом, мита було збільшено з 10 % (1861) до 49,5 %. Через 7 років вони зросли до 57 %. Протекціонізм у зовнішній торгівлі доповнювався пільговими умовами для розвитку промисловості, яка у 1883 р. взагалі не обкладалась податками. Митна політика сприяла підвищенню цін всередині країни і зростанню капіталістичного прибутку. Для припливу зарубіжних інвестицій не було перешкод, гарантувалась висока норма прибутку.

4. Надзвичайно активне використання в економіці США досягнень другої технічної революції. У країні розпочалась електрифікація промисловості, транспорту, побуту. За рівнем виробництва і використання електроенергії США займали перше місце у світі. Змінилась енергетична база виробництва — пара швидко витіснялась електрикою. У 90-х роках США посідали перше місце за результатами виплавки сталі, виробництва автомобілів, добування нафти та інших галузей, які відображали НТП.

У ході індустріалізації широко застосовувалися найновіший науково-технічний досвід європейських країн, досягнення американської інженерної думки. Практично не було морально застарілого оснащення, а тому воно не гальмувало економічний розвиток. Це сприяло різкому зростанню продуктивності праці, яка була в 4,5 раза вищою, ніж в англійського робітника. Високий технічний рівень виробництва дав можливість здійснити перехід до масового випуску стандартизованої продукції навіть у старих, традиційних, галузях (взуття, одяг у легкій промисловості, напівфабрикати в харчовій). США також обігнали всі інші країни щодо застосування нових методів раціональної організації виробництва. У США було створено першу у світі промислову лабораторію — лабораторію Т. Едісона (1876), яка стала центром винахідництва технічних новинок (щорічно давала до 40 винаходів).

5. Акумуляція у США найбільш, енергійної робочої сили з Європи. 1864 р. у США було ухвалено закон, який стимулював імміграцію. Тільки з 1870 по 1914 р. до США прибуло близько 30 млн іммігрантів. У 70—80-х роках серед них була велика кількість кваліфікованих робітників та інженерів з Англії і Німеччини — країн з високим рівнем технічного розвитку, що сприяло передаванню європейського науково-технічного досвіду і зменшувало витрати на підготовку кадрів.

6. Швидке створення інфраструктури, яка забезпечила єдність внутрішнього ринку, міжрайонну і міжгалузеву спеціалізацію. Створилися сприятливі умови для індустріалізації Півдня і Заходу. На початку XX ст. залізниці зв'язали між собою всі штати. Було збудовано чотири трансконтинентальні магістралі, які втягнули в економічний обіг продукцію Заходу. На частку США припадало майже 50 % світової довжини залізниць. Зарубіжні капіталовкладення в залізниці США досягли майже 1/3 їхньої вартості. Залізниці, що потіснили всі інші види транспорту, перетворились у важливий фактор структурних змін в економіці. Вони сприяли зниженню витрат виробництва і зростанню продуктивності праці, процесу урбанізації, а також зміцненню позицій американського сільського господарства на світовому ринку. Завдяки здешевленню товарів США збільшувалась їх конкурентоспроможність. Вже у 1896—1900 pp. США давали 30,1 % світового експорту промислових товарів, а у 1913 р. — 35,8%.

33. Для викорінення рабовласницької системи, що стала причиною технічного застою і низької продуктивності, були необхідні революційні заходи, оскільки сама собою вона з історичної арени зійти не могла. Це зробила Громадянська війна 1861—1865 pp., яку справедливо називають другою буржуазно-демократичною революцією.Внатиском народних мас, розуміючи необхідність збереження єдиної держави, в 1862 р. став вдаватися до революційних заходів, які виходили за межі Конституції США.Економічна політика уряду Лінкольна вимагала уведення нових податків на багатіїв, проведення закону про конфіскацію майна бунтівників, прийняття закону про гомстеди (земельні наділи). Опубліковані 22 вересня 1862 р. прокламації проголошували знищення з 1 січня 1863 р. рабства без всякого викупу, призов негрів до армії Півночі.Право придбати на Заході ділянку землі розміром 160 акрів (65 га) за мізерну плату — 10 дол. кожному громадянинові США давав закон про гомстеди. До умов отримання землі входили обов'язкове проживання на ділянці та її обробіток. Після п'яти років земля ставала власністю покупця, яку неможливо було відняти навіть за борги. Такі заходи завоювали симпатії великої маси американців. Акт про гомстеди та скасування рабства у США вводять Лінкольна до кола найвидатніших і прогресивних буржуазно-демократичних діячів XIX ст.Наслідком Громадянської війни стала кінцева перемога у країні фермерського, американського, шляху розвитку сільського господарства. Його основні риси: революційне скасування великого землеволодіння, масовий продаж землі державою за невисокими цінами, створення фермерських господарств. Після революції до рук фермерів потрапило 65 млн акрів вільних земель, що прискорило сільськогосподарське виробництво і сприяло утворенню широкого платоспроможного внутрішнього ринку. Таким шляхом пішов також розвиток аграрного сектору в країнах переселенського капіталізму — Канаді, Австралії, Новій Зеландії.Друга буржуазно-демократична революція розчистила шлях для швидкого розвитку капіталізму в США у всіх галузях економіки. Вона зберегла національну єдність. У 1870 р. США за рівнем розвитку промисловості вийшли на друге місце у світі. У 1880 р. промислова продукція за вартістю у 2,5 раза перевищувала вартість сільськогосподарської продукції, тоді як у 50-ті роки XIX ст. США залишались ще сільськогосподарською країною.

34.Революція, що відкрила дорогу буржуазному розвитку, відбулася в Японії наприкінці 60- х років XІ сторіччя. Вона відома за назвою "реставрації Мейдзи" або " Мэйдзи-Исин", що переводиться як "освічене правління".

Феодальні відносини, протягом багатьох століть панували в Японії, у своїх основних рисах були подібні з європейськими. Історики зауважують, що "Японія з її чисто феодальною організацією землеволодіння й з її широко розвиненим дрібноселянським господарством дає набагато більше вірну картину європейського середньовіччя, чим всі наші історичні книги, перейняті по більшій частині буржуазними забобонами".

У першій половині XІ століття ще більше загострилася криза феодально-абсолютистського режиму Токугавскогосегуната, причому в Японії на відміну від інших країн Азії в надрах феодального суспільства формувався капіталістичний уклад. У Японії відбувається процес первісного нагромадження капіталу, відзначений тими ж рисами, що й у Європі. Виникають великі стани. Товарно-грошові відносини захоплюють не тільки місто, але й село. До цього часу натуральний оброк уже прийняв у японському селі змішану, грошово-натуральну форму. Потреба в грошах підсилювала залежність селян від лихварів, купців, кулаків. Незважаючи на панування цехів, з'являються капіталістичні мануфактури. Феодальні відносини вступають у смугу розкладання.

У першій половині XІX ст. значно збільшилося число й розміри мануфактур. Якщо за весь XVІІІ ст. було засновано 90 мануфактур, то за перші дві третини XІX ст. їх виникло 300. Розширювалися великі гірські розробки міді, золота, заліза. Особливо значне поширення мануфактурні підприємства одержали в південно-західних районах. У більшості мануфактур застосовувалася праця найманих робітників. В 1854 р. у Японії налічувалося понад 300 промислові підприємства із числом робітників більше 10. На деяких мануфактурних підприємствах було по нескольку десятків ткацьких верстатів.

Поява капіталістичних мануфактур означало, що в Японії поряд зі сформованою раніше торговельною буржуазією початку формуватися й промислова буржуазія.

У своєрідних умовах відбувався процес первісного нагромадження капіталу. Зубожілі селяни кинулися в міста. Важкий гніт, непосильні податки, що підсилився експлуатація з боку торгово-лихварського капіталу приводили до масового руйнування ремісників. Так складалася категорія людей, позбавлених власних засобів виробництва й змушених продавати свою робочу силу.

Перша половина XІX ст. характеризувалася майже безперервними масовими повстаннями японського селянства. Тільки в 1833 р. у різних районах Японії відбулося 30 селянських повстань. Повсталі боролися за ліквідацію феодального гніта. Під час повстання 1842 р. у провінції Оми повстанці знищили кадастрові книги. Хоча селянські повстання носили неорганізований і локальний характер, вони підривали японський феодалізм.

35. Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням — у 30-х роках XIX ст. Повільність економічного розвитку пояснювалася політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування та розширення національного ринку.

Значних успіхів досягла гірнича промисловість. Для цього періоду характерні досягнення німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814 р.), кам'яноточильна машина (1835 р.), циліпдричпо-точильпий (1803 р.), горизонтальний (1807 р.), набивний (1836 р.) верстати. В цілому за важливими економічними показниками Німеччина відставала від Великобританії: за видобутком вугілля — в 11 разів, виплавленням чавуну — в 5,6 раза, потужністю парових двигунів — в 5 разів, протяжністю залізниць — в 2 рази. В усіх галузях переважало дрібне виробництво. Промислове населення Прусії становило 11 %. Загальна чисельність промислових робітників на транспорті, в торгівлі дорівнювала 1 мли. Німеччина залишалася сільськогосподарською країною. На її ринку панували англійські промислові товари. Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50-70-х роках XIX ст. після революції 1848—1849 рр. Його темпи характеризують такі економічні показники: продукція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля — у 4, потужність парових двигунів - у 9 разів, протяжність залізниць - у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861 — 1870 рр. випуск засобів виробництва збільшився па 23%, засобів споживання — на 9%. Машинне виробництво перемогло.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805 — 1810 рр.), а завершився у кіпці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804 — 1814 рр.) уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. В 1810 р. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, а в 1811 р.— окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися "джеппі", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавляння чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Континентальна блокада (введена в 1806 р.), що закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, прискорила становлення тих галузей французької промисловості, що ґрунтувалися на континентальній сировині (суконна, полотняна, швейна, взуттєва, хімічна, металообробна). Однак криза охопила ті галузі, що працювали па колоніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували товари. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповільнення темпів промислового перевороту.

Фінансовою основою великого промислового виробництва були прибутки промислової та торгової буржуазії, доходи від зовнішньої торгівлі, доходи фермерських господарств, надходження від спекулятивних угод із землею.,її зміцнювала економічна політика держави, що найшло відображення у переорієнтації на початку XIX ст. інвестицій зі сфери торгівлі й мореплавства у промисловість, а також у встановленні протекціоністського тарифу. З 1816 р. на імпорт тканини встановлювались високі ввізні мита, які потім підвищувались. Це захищало американське виробництво від зарубіжної конкуренції.

36. Якщо у Голландії і Англії під впливом внутрішніх факторів і європейського ринку розвивався капіталізм, то у 70-ті роки XVIII ст. Німеччина залишалась феодальною державою з домінуванням панщинної системи. Феодальна експропріація землі набула великих розмірів. Йшов процес обезземелення і зубожіння селян.

Загальне уповільнення економічного розвитку Німеччини в цей період стало причиною відродження кріпацтва. Після Великих географічних відкриттів відбулося переміщення торгових шляхів на Атлантичний океан, почався занепад північноіталійських міст, з якими були тісно пов'язані міста Південної Німеччини. Залишаючись політично роздробленою, Німеччина не могла брати участі у географічних відкриттях, світовій торгівлі, грабуванні колоній. Вона не могла також використовувати зовнішніх джерел первісного нагромадження капіталу, що значно послаблювало розклад феодалізму і розвиток капіталізму.

До середини XIX ст., з огляду на ці обставини, Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було головною галуззю економіки. В останній третині XVIII ст. прискорився процес обезземелення селян. Ліквідацію кріпосного права тут на відміну від Франції здійснено поступово "зверху", тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського господарства Німеччини від феодальних пережитків мало вкрай затяжний і половинчастий характер. Особливо яскраво це виявилось у Пруссії, найбільш значній і сильній з держав Німеччини. Звідси і назва "прусського" шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Едикт 9 жовтня 1807 р. був першим кроком у проведенні аграрної реформи в Пруссії. Згідно з ним було проголошено знищення особистого закріпачення, скасовувалась особиста залежність селян від поміщиків. Селяни отримували право розпоряджатися своїм майном, вільно здійснювати весільні справи і звільнялись від примусової служби у панів як дворові. Едикт вирішив питання, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі — право переходу землі від однієї особи до іншої. Знищувалась відмінність між землями дворян та інших станів. Однак зберігались повинності, пов'язані з земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволялось приєднувати до своїх маєтків селянські ділянки, спустошені під час війни.

38. теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачування Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до відкриття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного напрямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус розглядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості. Мальтус розглядав проблему народонаселення безвідносно до якогось певного способу виробництва та суспільному розвитку взагалі. Про «закон народонаселення» він говорив як про вічне, непорушному законі природи. На його думку, як в світі тварин і рослин, так і в людському суспільстві існує непорушний закон природи, який «полягає в постійному прагненні, властивому всім живим істотам, распложаться швидше, ніж це допускається перебувають в їх розпорядженні кількістю їжі».

39. Закон спадної родючості ґрунту — сформульований англійським економістом Т. Мальтусом закон,. згідно з яким додаткові вкладення праці і капіталу у землю за відповідною межею не супроводжуються бажаним зростанням кількості сільськогосподарської продукції, а їх ефективність, навпаки, знижується. Звідси висновок про те, що земля не може нагодувати постійно зростаючу кількість населення. Тому необхідно вживати всілякі штучні заходи для зниження народжуваності. Однією із модифікованих форм З. с. р. г. західні економісти вважають спадну продуктивність. Незаперечним є той факт, що родючість землі змінюється, але паралельно з цим постійно розвиваються і вдосконалюються продуктивні сили у сільському господарстві. Цьому значною мірою сприяють науково-технічний прогрес, нові методи обробітку ґрунтів, інтенсивні технологи, запровадження нових, високоврожайних сортів, захист рослин та ін. Переконливі зразки підвищення врожайності ґрунтів, постійної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва підтверджують багатолітньою практикою Австралія, Голландія, Данія, Канада, США, інші країни світу.

теорія „третіх осіб” Мальтуса має важливе місце для аналізу механізмів, які діють в економіці, що перебуває у стані „перегріву”. За цих умов зниження норми нагромадження та перерозподіл доходів на користь третіх осіб, які забезпечуються непродуктивне споживання, виступають важливим засобом „охолодження” кон’юнктури. У цьому контексті заслуговують на увагу ідеї вченого щодо підвищення ставок оподаткування з метою зменшення нагромадження капіталів, а також організації громадських робіт як тимчасового заходу обмеження безробіття. На думку Т. Мальтуса, тенденція до зменшення обсягу продуктивного капіталу не може слугувати запереченнями громадських робіт, що вимагають залучення значних сум за рахунок податків, оскільки певною мірою це саме те, що потрібно.

40. "Закон Сея" означає вислів: "Товари купуються за товари, а гроші для угоди повинні обмінюватись лише з яким-небудь товаром". Це можна також виразити так: немає ні загальної надпропозиції, ні сукупного збуту втрат (у листуванні з Малтусом і в наступних виданнях своєї праці Сей визначає товар як такий, що своєю ціною покриває витрати). Водночас закон Сея має багатозначну інтерпретацію. У своєму вузькому значенні цей закон звучить так: сукупний попит складається завжди тільки з виручки від запропонованих благ і послуг, включаючи факторні послуги (витрати).

41. Економічні погляди К. Маркса знайшли найповніше відображення в його праці “Капітал”, виданої в IV томах. Ключовою проблемою І тому “Капіталу” із підзаголовком (Процес виробництва капіталу) є теорія додаткової вартості як основа розвитку і вираження відносин найманої праці і капіталу. В ІІ томі “Капіталу” (Процес обігу капіталу) центральною є теорія відтворення як єдність виробництва та обігу індивідуального і суспільного капіталу. Теорія “перетворених форм” додаткової вартості: прибутку, процента, торговельного прибутку і земельної ренти розглядається в ІІІ томі “Капіталу” (Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому). Критичному огляду відомих на той час економічних теорій, з погляду трактування суті і форми розподілу додаткової вартості, присвячений IV том “Капіталу” (Теорії додаткової вартості). Центральним елементом економічної теорії К. Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс: По-перше, вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина ж вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво. По-друге, розкрив відмінності між категоріями “вартість” і “ціна” (ціна як грошовий вираз вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції). По-третє, вказав, що в процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну вартість і мінову вартість, в основі якого лежить двоїстий характер праці. По-четверте, зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.

42.Теоретичний спадок К. Маркса — важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічного аналізу. "Маркс був, безумовно, генієм, — зазначають Р. Хейлбронер і Л. Туроу, — людиною, яка змінила характер нашого мислення про суспільство (у всіх аспектах, як в історичному і соціологічному, так і економічному) настільки ж радикально, як Платон змінив характер мислення філософського, а Фрейд — психологічного ...він вплинув на більшість з нас, навіть якщо ми самі цього не визнаємо".Найважливіші здобутки марксизму:

Збагачення методології дослідження економічних і соціальних процесів, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу,заснованого на виявленні взаємозв´язку технічних, економічних, політичних проблем, звернення до соціальних аспектів економічних процесів і явищ. "Значення Марксової теорії для сучасності, зводиться до методології". Обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства, формулювання фундаментальної ідеї "...що капіталізм — це система, яка розвивається, яка вийшла із конкретної історичної епохи і повільно, нерівномірно рухається до іншої форми суспільства". глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, яке дало змогу виявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи. вперше в історії економічної думки капіталізм досліджувався як єдина система законів та категорій, що еволюціонують як історично, так і логічно.: Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевих зв´язків методом "затрати — випуск".