11. Системи підтримки прийняття рішень (сппр)

„Учитесь у вчера, живите сегодня, надейтесь на завтра.

Главное — не прекращать задавать вопросы”.

А. Ейнштейн

Вступ людства в інформаційне століття пов'язаний перед усім з колосальними змінами в сфері інформаційної діяльності. Сьогодні наше життя практично немислиме без комп'ютера, Інтернету й інших інформаційних технологій, які з кожним днем стають все більш дружніми й зручнішими завдяки впровадженню в них новітніх технологічних інновацій, зокрема, елементів штучного інтелекту. Інтелектуалізація, ставши імперативом розвитку сучасних засобів комунікації, пошуку інформації, обчислень, обробки й аналізу даних, значно підвищує доступність інформаційних технологій для користувачів, що мають різні рівні комп'ютерної підготовки.

11.1. Сутність систем підтримки прийняття управлінських рішень.

В процесі управління організацією керівники різних рівнів у відповідності зі своїми функціями, обов'язками і правами стикаються з необхідністю вибору з великої кількості можливих варіантів дійсно найкращого. Вироблення й прийняття рішення – вузлова процедура в діяльності керівника, яка визначає весь подальший хід процесу управління.

Проблема використання комп’ютерних технологій в управлінні організаціями полягає у переведенні інформаційних технологій з кількісного опрацювання в зону змістовних аспектів управління. Новий напрям у використанні ІТ ґрунтується на синтетичному, змістовому аспекті використання комп’ютерів, втілюючись у системах підтримки прийняття рішень (СППР).

Першість у розв’язуванні проблем автоматизації процесу прийняття рішень належить США, де з початку 70-х рр. ХХ ст. почалися дослідження, в результаті яких створені й успішно функціонують автоматизовані інформаційні системи, відомі за кордоном під назвою Decision Sypport Systems, а в нашій країні як системи підтримки прийняття рішень (СППР).

Ці системи використовуються для підтримки різних видів діяльності у процесі прийняття управлінських рішень (при виборі загальної стратегії дій, оцінюванні результатів діяльності, ініціюванні змін у напрямах господарювання тощо).

Системи підтримки прийняття рішень – це інтерактивні інформаційні системи, які використовують устаткування, програмне забезпечення, дані, базу моделей і знання менеджера для підтримки прийняття напівструктурованих і неструктурованих рішень на всіх етапах в процесі аналітичного моделювання на основі доступного набору технологій.

Процес розвитку СППР можна розбити на декілька етапів. Сучасні СППР акумулюють новітні досягнення в галузі обчислювальної техніки та інформаційної технології. Від інших автоматизованих інформаційних систем СППР відрізняються такими характеристиками:

• СППР надає керівникові допомогу у процесі прийняття рішень і забезпечує підтримку в усьому діапазоні розв’язуваних економічних задач. Тобто розум людини та інформація, що генерується комп’ютером, утворюють єдине ціле для прийняття управлінського рішення;

• СППР підтримує та посилює оцінки керівника. Ситуацію контролює людина, яка й приймає остаточне рішення, а система їй у цьому допомагає;

• на відміну від адміністративних систем, у СППР акцент робиться на максимальній ефективності процесу прийняття управлінських рішень;

• СППР здійснює інтеграцію моделей та аналітичних методів зі стандартним доступом до даних та їх вибором. Для надання допомоги при прийнятті рішення активізується одна або кілька моделей (математичних, статистичних, імітаційних, комбінованих);

• СППР є дружніми для користувачів, не потребують практично жодних глибоких знань з обчислювальної техніки і забезпечують діалогову документацію, умонтовані засоби навчання, просте пересування по системі та інші атрибути програмних інтерфейсних систем;

• СППР будуються за принципом інтерактивного розв’язування задач, тобто такого, коли користувач у цьому процесі підтримує активний діалог з ЕОМ, а не обмежується поданням окремих команд з наступним очікуванням результатів;

• СППР зорієнтовані на гнучкість та адаптивність для пристосування до змін середовища чи підходів до розв’язування задач, які приймає користувач;

• СППР не нав’язує нікому певного процесу прийняття рішень. Проте користувач повинен мати набір можливостей для використання їх у формі і послідовності, що відповідають його пізнавальному стилю „умовних моделей”.