21) Побут звичаї та видовища Стародавнього Риму

Старода́вній Рим— одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима, яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е.

Побут

Життя у римській державі вирувало навколо міста Риму, розташованого на семи пагорбах. У місті була велика кількість монументальних споруд, таких як Колізей, Форум Траяна та Пантеон; існували фонтани із свіжою питною водою, , також були театри, гімназії, банні комплекси із бібліотеками та магазинами, ринкові площі та функціонуюча каналізація. На всій території держави житлова архітектура коливалася від скромних будинків до заміських вілл. Класи плебеїв та вершників жили в міському центрі у тісних помешканнях (інсулах), які були схожі на сучасні гетто. Ці райони, часто збудовані заможними землевласниками задля отримання прибутку від здачі в оренду, групувалися переважно навколо колегії або ринку.

Давньоримський побут та життя базувалися на розвиненому сімейному законодавстві та релігійних обрядах.

Для найкращого використання денного світла римляни зазвичай вставали дуже рано, іноді о четвертій ранку і, поснідавши, починали займатися суспільними справами. Як і греки, римляни їли тричі на день.У перші століття існування Риму мешканці Італії їли переважно густу, круто зварену кашу з полби, проса, ячміня чи бобової муки, але вже на світанку римської історії у домашньому господарстві варилася не тільки каша, але й випікався хліб.

Розваги та відпочинок

Римська молодь мала різні види ігор та фізичних вправ, такі як стрибки, боротьба, кулачні бої та скачки. У сільській місцевості дозвілля заможних людей також включало полювання та рибалку. Також у римлян було декілька різновидів гри в м‘яч, один з яких був схожий на сучасний гандбол. Гра в кості, настільні та азартні ігри в ті часи були вкрай популярні. Жінки не брали участі в цих іграх. Для заможних людей, звані обіди давали можливість розважитися, адже на них часто були музика, танці та поетичні читання.. Діти бавилися іграшками та різними іграми, такими як чехарда.

Популярним видом розваги були гладіаторські бої. Гладіатори билися або до смерті, або до «першої крові» різноманітною зброєю та за безліччю сценаріїв.

22)Архітектурні споруди епохи Давнього Риму

У Стародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що відображали могутність римської республіки, а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів та акведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема бетону.

Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри — форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу: амфітеатри (Колізей у Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки. Тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкненого простору (атрій, перистиль), був розвинутий та вдосконалений. У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних — інсули. Отримали широке застосування арочні та склепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, накритий величезним куполом), які розвинулись також в архітектурі елліністичної Парфії.

Архітектура Римської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених поземних планів. Посилюються елементи декоративності, зовнішньої виразності споруд. Архітектурний ордер став невіддільним від уявлення про прекрасне в архітектурі.

Визначні споруди

Колізей, Рим

Храм Пантеон в Римі

Башта Геркулеса

Давньоримська арена в Арлі

Купальні ( терми )Діоклетіана

Римський міст в місті Шавеш, Португалія.

23) особливості та досягнення римської архітектури

У І і II ст. був побудо­ваний знаменитий Колі­зей - амфітеатр, що вміщав одночасно п'ятде­сят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіа­торські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рука­ва акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.

Пантеон - "храм усіх богів". Пантеон - це велична купольний храм, у якій вперше образний акцент був перенесений з зовнішнього виду на внутрішній простір. Тут впер­ше була вирішена проблема органі­зації великого внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола.

Світло ллється зверху із дев’ятиметрового отвору в куполі знаменитого "вікна Пантеону".

Скульптура. Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взаємодії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої харак­терні особливості. В Римі отримав поширення скульптурний порт­рет і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва.

Римський скульптурний порт­рет бере свій початок з традицій знімати з обличчя покійного вос­кову маску, з якої робилась відливка, яка точно відображала риси померлої людини. Прийом зняття маски римляни перейняли із Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Маски для грець­кого скульптора були лише підсобним матеріалом у ході ство­рення портрету. Римські майстри, які працювали над створен­ням портрету у мармурі чи бронзі, точно наслідували відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи усі найменші дрібниці обличчя. По суті, їх завдання полягало у тому, щоб "відкрити очі і добавити до маски потилицю ".

24) Види образотворчого мистецтва Візантії

Одне з найважливіших місць у візантійському мистецтві посідає живопис. Головні форми візантійського живопису: монументальний храмовий живопис (мозаїки, фрески), ікона, книжкова мініатюра.

Візантійське мистецтво спиралося на релігійні канони і традиції. Головною особливістю мистецтва Візантії була його барвистість, пишність, святковість.

Іконопис — сакрально-ритуальне мистецтво, призване спрямовувати «внутрішній» духовний погляд кожного глядача від образу до первообразу, тобто бачити не те, що сприймається візуально, а сутність. Ікона з грец. зображення, образ — фрескова і станкова. Основні художні принципи іконопису:

Типологізація образів і сюжетів (Христос, Марія, апостоли);

Незвичайність засобів художньої виразності — плоскість зображення, статичність фігур, відсутність глибини простору;

Анонімність авторів;

Канонізація сюжетів, співвідношення фігур, поз, підбору фарб тощо.

Примат духовного над матеріальним у візантійському мистецтві знаходило вираження в особливостях трактування людської фігури і образу. Характерними рисами візантійського стилю є: порушення пропорцій, підкреслена «безплотність» фігур, витягнутість форм, широко відкриті очі, які символізують духовне начало.

Специфічною формою візантійського мистецтва була мозаїка. Зображення викладається з різнокольорових кубиків смальти (сплаву скла з мінеральними фарбами). Візантійські мозаїки були яскравими, багатобарвними, складними за композицією, багатофігурними, сюжетними.

Великий розвиток у Візантії отримала книжкова мініатюра.

Мініатюра — витвір образотворчого мистецтва малого розміру, виконане тонким пензлем. Ними прикрашалися богослужебні книги, історичні і літературні твори.

25) Візантійський вплив на розвиток культури Київської Русі

Історичний акт прийняття християнства візантійського, православного напряму був здійсненний князем Володимиром в 988 р. і з цього моменту в сонмі Європейських християнських держав з’явилась Київська Русь. Великий князь Володимир здійснив сміливу державну реформу, яка дозволила Древній Русі встати врівень з розвинутими феодальними монархіями. Адже в цю епоху Візантія була ще в розквіті: там не вмерла антична традиція – в її школах вивчали Гомера та інших класиків древності, в філософських диспутах продовжували жити Платон і Аристотель. Візантійський варіант християнства відповідав потребам феодального суспільства і отже – задумам Володимира.

Державна реформа Володимира як би вивільнила потенціал, що поступово нагромаджувався в древньоруському суспільстві: почався бурхливий, стрімкий розвиток, країни. Запрошені Візантії майстри будують кам’яні споруди і храми, розписують їх прикрашають фресками, мозаїкою, іконами, а поряд з ними працюють руські, які вчаться невідомій раніше майстерності. Уже наступне покоління буде споруджувати складні будови в руських містах, майже не потребуючи допомоги іноземців.

Організовуються школи, в які Володимир під плач матерів збирає дітей вищих верств, молодих людей посилають вчитися за рубежі рідної країни.

В ході свого розвитку досягає розквіту і древньоруське мистецтва. Центрами мистецтва візантійської орієнтації стали давні міста України і Росії: Чернігів, Київ, Новгород, Володимир. Звідки походить та візантійська художня течія, котра визначає собою великокняже мистецтво до монгольською Києва і Чернігова? Київські ченці – літописці, як відомо, виводили всю насаджену на Русі візантійську культуру безпосередньо із ласого Константинополя і як на транзитний путь вказували на Херсонес.

26) Культурні досягнення Київської Русі

Культурний розвиток Русі піднявся на новий шабель після прийняття християнства. З Х ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя.

На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов’ян поширюється письменність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим .Особливий інтерес становить так звана софійська абетка, виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві.

Пізніше слов’яни мали дві азбуки – глаголицю і кирилицю.

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий “зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг”. Це було свого роду обов’язкове навчання для молоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та духовні посади

Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запровадження на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література – історичні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастичної тематики: “Александрія” – опис завоювань Александра македонського, “Повість про індійське царство”, “Троянська війна”, “Слово про премудрого Акіра”, “Стефаніт і Іхнілат” – “звіриний” епос та ін.

Наприкінці ХІІ ст. було написано “Слово о полку Ігоревім” – перлину давньоруської художньої літератури.

Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліотеки, які створювалися при монастирях та церквах.

Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев’яними спорудами. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них – справжні шедеври народної архітектури. Такими, вочевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в письменних джерелах під назвою “хороми”. У великих містах князівсько-боярські і купецькі “хороми” мали два і більше поверхи. Житло бідноти – однокамерні будинки площею до 20 м2.

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні.

27)Архітектура західноєвропейського середньовіччя

Середні віки (V—ХVI ст.) — це епоха, початок якої збігся з відмиранням античної культури, а кінець — з її відродженням в Новий час. В основі середньовічної культури лежать традиції Західної Римської імперії, що представляють т.зв. «романський початок».

В духовній культурі середньовічної Європи досить складним і суперечливим були становище і роль мистецтва. Це викликано його взаєминами з християнською ідеологією, що відкинула ідеали, які надихали античних художників (радість буття, чуттєвість, тілесність, правдивість, оспівування людини, що усвідомлює себе як прекрасний елемент Космосу), руйнувала античну гармонію тіла і духу, людини і земного світу. Головну увагу художники Середньовіччя приділяли світові потойбічному, божественному, їх мистецтво розглядалася як Біблія для неписьменних, як засіб прилучення людини до Бога, збагнення його сутності

На початку II тис. відбувається синтез романської художньої спадщини і християнських основ європейського мистецтва. Його основним видом до XV ст. стало зодчество, вершиною якого був католицький собор, що розвиває форму римської базиліки. За словами французького скульптора Родена, романська архітектура «ставить людину на коліна», сприймається як важке, велике мовчання, яке уособлює стійкість світогляду людини, його «горизонтальність».

З кінця XII ст. провідним стає породжений міським європейським життям готичний стиль. За легкість і ажурність його називали застиглою або безмовною музикою, «симфонією в камені». готичні собори прикрашені різьбленням і декором, безліччю скульптур, вони повні світла, спрямовані в небо, їх вежі піднімалися до 150 метрів. Шедеври цього стилю — собори Паризької богоматері, Реймський, Кельнський.

28)Готичний стиль

Походження (Історія)

Готика зародилася в Північній частині Франції у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Термін «готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

***

Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і сводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

У Франції кам'яні готичні собори — одержали свою класичну форму. Їх високий і просторий інтер'єр зазвичай осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї . Кращі здобутки готичної пластики — декор, статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Ам’єні, Страсбурзі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю.

29) Система освіти в західноєвропейських країнах періоду Середньовіччя

Мобильной была и еще одна часть западноевропейского средневекового общества – студенты и магистры. Первые университеты в Западной Европе появились именно в классическое Средневековье. Так, в конце XII – начале XIII вв. были открыты университеты в Париже, Оксфорде, Кембридже и других городах Европы. Университеты тогда были важнейшим и часто единственным источником информации. Власть университетов и университетской науки была исключительно сильной. В этом отношении в XIV-XV вв. особенно выделялся Парижский университет. Показательно, что в числе его студентов (а их всего было более 30 тыс. человек) входили и совершенно взрослые люди и даже старики: все приходили обмениваться мнениями и знакомиться с новыми идеями.

Университетская наука – схоластика – формируется в XI в. Ее важнейшей чертой была безграничная вера в силу разума в процессе познания мира. С течением времени, однако, схоластика все более становится догмой. Ее положения считаются непогрешимыми и окончательными. В XIV-XV вв. схоластика, которая пользовалась одной только логикой и отрицала эксперименты, становится очевидным тормозом для развития естественнонаучной мысли в Западной Европе. Вся система университетского образования оказала очень сильное влияние на формирование западноевропейской цивилизации. Университеты способствовали прогрессу в научной мысли, росту общественного самосознания и росту свободы личности. Магистры и студенты, переезжая из города в город, из университета в университет, что было постоянной практикой, осуществляли культурный обмен между странами. О национальных достижениях сразу же становилось известно и в других европейских странах.

30) Література епохи Середньовіччя

Світська література була відображенням дійсності, а подавала ідеальні уявлення про людину. Основні жанри цього періоду – епос, лірика, романи. Середньовічний героїчний епос представлений такими літературними пам’ятками, як французька “Пісня про Роланда”, іспанська “пісня про мого Сіда” і т.д.

Значне місце в Середньовічній літературі посідали оповіді про подвиги лицарів. Найвідомішими лицарськими романами були “Івен, або лицар Лева” Кретьєна де Труа та “Роман про Тристана та Ізольду”.

У той же час були зроблені перші літературні записи середньовічного епосу та героїчних пісень. “Пісні про Роланда” та “Пісні про мого Сіда”, які мали європейський резонанс і являли собою одну з вершин західноєвропейської середньовічної культури. “Пісня про Роланда” (1100 р.) є одним з найвизначніших творів фр. епосу, який складається із 4002 віршів. Вся оповідь пройнята ідеєю релігійної боротьби з мусульманами і особливою місією Франції в цій боротьбі. Водночас в поемі відобразились і соціально-політичні суперечності, характерні для феодалізму Х-ХІ ст.

Вершиною іспанського народного епосу стала “Пісня про мого Сіда”. Головний герой поеми Руй Діас відіграв значну роль у звільненні Іспанії від маврів, став її національним героєм.

Саме в цей час Європа захоплювалася романами В.Гюго “Собор Паризької Богоматері”, Вальтера Скотта та ін. Вони надали образові Середньовіччя ареолу романтичної фантазії й таємничості.

31. Сутність та особливості відродження як явища світової культури.

В основі культури епохи Відродження (14-17ст) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. Гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих». Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.

32 Раннє Відродження та його представники

Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо.

Першим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі .Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції.

Силою, пристрасністю і реалізмом просякнуті роботи скульптора Донателло. У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новатором. Він відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет.

У живописі роль новатора належить Мазаччо. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю».

Великою своєрідністю відзначається творчість Сандро Боттічеллі . Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною. Його твори («Весна», «Народження Венери») пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.

33.Високе відродження та його представники

Доба титанів. Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. відбувся небачений злет літератури, живопису, архітектури, через що цей період отримав назву Високе Відродження. Він дав світові новий тип творчої людини — особистість, обдаровану численними талантами, сильну духом, оригінального мислителя і митця.

У історії людства нелегко відшукати ще одну настільки геніальну людину, як Леонардо да Вівчі . Він залишив 14 томів рукописів, на сторінках яких збереглися малюнки численних винаходів: проекти підводного човна, гелікоптера, парашута, розвідних мостів, кулемета, танка, плавильних печей, автоматичного ткацького верстата та інші. Усі вони набагато випередили свій час.

Видатною постаттю Високого Відродження був Мікеланджело Буонарроті - автор неперевершених творів скульптури, живопису, архітектури та поезії. У двадцятирічному віці Мікеланджело відвідав Рим і створив там одну із своїх найзнаменитіших скульптур - «П'єта» («Оплакування Христа»),

Світлим генієм Відродження називають Рафаеля Санті (1483-1520). Його творчість - це зразок піднесеної краси, досконалості й гармонії. Зовнішня краса, доброта й ніжність характеру поєднувались у ньому з величезною працьовитістю. Талант Рафаеля виявився рано, і папа запросив його розписати парадні зали (станці) Ватиканського палацу. Одна з фресок цієї серії, на якій зображені давньогрецькі філософи і вчені, отримала назву сАфінська школа». Декому з її персонажів Рафаель надав риси своїх знаменитих сучасників: величний Платон - це Леонардо, глибоко замислений Геракліт - Мікеланджело, а один з учнів -сам Рафаель.