19.Полемічна література 16-17 ст.

Розвиток освіти та книгодрукування в Україні у XVI— першій половині XVII ст. позначився і на літературному житті. Поширення гуманістичних ідей на Україні започаткував Юрій Дрогобич. Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй, Василь Суразький, анонімні автори «Пе-рестороги», Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ цар¬ства небесного», Б якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його культури. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний вис/гуп М. Броневського.

Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.

20.Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам´янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста - велика площа з ратушею. У Львові основні в´їзні брами сполучилися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

Ренесансна архітектура становила закономірний етап поступального розвитку національних будівельних традицій. Вироблені нею нові ознаки відповідали системі ренесансного стилю в архітектурі інших країн. До таких ознак належать: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів. Чільне місце посідало оборонне будівництво. В Україні часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами та дерев'яними стінами. Такі стіни було легко спалити, проте вони краще, ніж кам'яні, витримували гарматний обстріл (за свідченням французького військового інженера П'єра Шевальє). Такі неприступні фортеці були у Ніжині, Білій Церкві, Києві. Палац Розумовського.

21.Архітектура і будівництво XIV—XVI ст.. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архі­тектурну думку. У XVI ст. набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков. Оборонні зразки мали класичне завершення в замковій архітектурі з силуетами високих башт і мурів з бійницями (Луцьк, Кам'янець). Архітектура монастирів, також обумовлена оборонними функціями, включала укріплення з вежами і храмовими спорудами. Із становленням міського самоврядування в містах споруджують ратуші, арсенали, ринки; вдосконалюється планування вулиць, міський пейзаж. Яскрава сторінка національної архітектури — дерев'яне зодчество.

Щодо іконописного малярства, то в період монголо-татарської навали волинські майстри створюють низку богородичних ікон; деякі з них дійшли до нашого часу. На­приклад, Луцька (або Волинська) чудотворна ікона Бого­родиці (XIII ст.), Дорогобузька ікона Богородиці. У XVI ст. зросла кількість авторських ікон, що засвід­чує високу цехову організацію малярства.

Настінне малярство XIV—XV ст. тісно пов'язане з будів­ництвом, декоративною творчістю. Українська професійна музика цієї доби представлена церковними творами. Ппоряд з візантійським, вини­кають болгарський, сербський і київський знаменні розс­піви.