Прокоментуйте проголошення державної незалежності. Визначте значення розбудови незалежної української держави, прийняття конституції України.

Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.

3 переходом до непу істотної трансформації зазнала система управління націоналізованою промисловістю шляхом її децентралізації. Замість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усього в Україні їх виникло 19.

Поворот державної влади обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілляпідприємництво. Активну діяльність розгорнули так звані непмани-орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці і т. ін. Приватновласницький сектор змагався з державним не тільки в торгівлі, а й у промисловості. Непмани сприяли виведенню країни з кризи та економічної розрухи.

Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво. Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. Восени 1921 р. сільськогосподарська кооперація виділилася з єдиної системи споживчої кооперації. Потім поступово поширювалися галузеві види сільськогосподарської кооперації. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2,5 тис. товариств і 65 районних спілок. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим показником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесення зернового виробництва.

Неп досяг свого розквіту в 1926 р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1,6 разу (у порівнянні з 1924 p.), заробітну плату вчителям підвищили в 3,6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 pp. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.

Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки.

Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.

Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.

Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

Які характерні риси та особливості розвитку культури в 30-ті рр.?

http://www.info-works.com.ua/referats/istoria_ukraini/1040.html

Визначте особливості становища релігії і церкви в умовах незалежної України.

http://www.info-works.com.ua/referats/polit_ekonomika/1848.html

Визначте причини, суть та наслідки запровадження НЕПу в Україні. Дайте оцінку Союзному договору від 30.12.1922 р., визначить його наслідки для України.

Союзний договір 1922р. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Передбачалося передати ці документи на додатковий розгляд Центральних виконавчих комітетів (ЦВК) союзних республік, після чого найближча чергова сесія новоутвореного ЦВК СРСР мала затвердити текст Декларації та Союзного договору і ввести їх у дію. Остаточне прийняття цих документів відкладалося до II з'їду Рад СРСР.

Утворювався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами:ЩК чотирьох радянських союзних республік - Росії, України, Білорусії і ЗСФРР (Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, до складу якоі входили Азербайджанська, Вірменська, Грузинська соціалютичні радянські республіки)

Охарактеризуйте громадське - політичне життя в Україні в 30-ті рр.

http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/gromadsko-politichne-zhitya-v-30

Визначте причини, суть та наслідки “українізації”.

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".

Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національноюінтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].

4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.

5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.

У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:

1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга та другого секретаря Д. Лебедя, який проголосивтеорію боротьби двох культур, прогресивної, революційної, міської російської та контрреволюційної, відсталої сільської української культури. В їх боротьбі українська культура мала відступити і загинути.

2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].

3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.

4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

5. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).

6. Україномовні стаціонарні театри в 1931 р. складали 3/4 всіх театрів в Україні; в 1927/29 рр. у Києві збудовано найбільшу в Європі на той час кіностудії.

7. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.

8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).

9. Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні. Так, протягом 1925 р. було утворено 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 міських рад. У цей час в Україні діяли 966 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 – з єврейською, 31 – з татарською тощо, а взагалі початковий всеобуч здійснювався понад 20-ма мовами.

Слід сказати, що жодна з республіканських "коренізацій" не зайшла так далеко як українська. За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.

Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазним націоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М. Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації". Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р., коли вийшла постанова Раднаркому УСРР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла процесу русифікації, і постанова Політбюро ЦК КП(б)У про ліквідацію національних адміністративно-територіальних утворень тощо.

Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Однак було б великою помилкою вважати його тільки результатом цілеспрямованих зусиль більшовицької партії. Вона була насамперед далеким відгомоном української національної революції 1917–1920 рр. Якщо націонал-комуністи виступали керівними кадрами політики "українізації", то величезна армія виконавців складалася переважно з української інтелігенції, значна частина якої брала участь у національно-визвольних змаганнях. Особливу групу серед них складали українські емігранти та вихідці з Галичини, які повірили у серйозність курсу на "українізацію". Загалом курс на “українізацію” був тактичним кроком, який не відповідав стратегічним планам комуністичної партії.