46. Побудова формул ;

Редактор Word має спеціальний додаток Equation Editor, що дає змогу формувати математичні формули та рівнян­ня. Далі математичні об'єкти вводять до тексту і редагу­ють безпосередньо в ньому або в спеціальному вікні.  Порядок введення формул до текст документа  Для вставлення нової формули в текст, починаючи з позиції курсору, слід скористатися командою Вставка ð Об’єкт. У діалоговому вікні «Вставка об’єкта», що з'являється, вибирають параметр «Microsoft Equation» і активізують команду ОК. При цьому вікно Microsoft Word міститиме видозмінене меню, нову панель інстру­ментів «Формула» з кнопками-шаблонами різних сим­волів, а також поле для введення формули (див. мал. 11.). Цю процедуру можна виконати також за допомогою кнопки   («Редактор формул») стандартної панелі інструментів.  Клацання мишею на будь-якій із кнопок панелі «Фор­мула» розкриває список можливих шаблонів символів (див. мал. 12.). Для вставлення у формулу будь-якого симво­лу, наприклад «∑», «∏», «∫», «∩» тощо, досить клацнути на ньому зазначеною клавішею.  Щоб увести формули в текст, необхідно натиснути на клавішу <Esc > .

46. Типи адрес;

Для ідентифікації змінних і команд використовуються символьні імена (мітки), віртуальні адреси та фізичні адреси.

Символьні імена присвоює користувач при написанні програми на алгоритмічній мові (ідентифікатори змінних, мітки переходів) Транслятор.

Віртуальні адреси (умовні адреси) виробляє транслятор, що переводить програму на машинну мову. Так як під час трансляції в загальному випадку не відомо, в яке місце оперативної пам'яті буде завантажена програма, то транслятор присвоює змінним і командам віртуальні (умовні) адреси, звичайно вважаючи за замовчуванням, що програма буде розміщена, починаючи з нульової адреси. Сукупність віртуальних адрес процесу називається віртуальним адресним простором. Кожен процес має власне віртуальне адресний простір. Максимальний розмір віртуального адресного простору обмежується розрядністю адреси, властивою цій архітектурі комп'ютера, і, як правило, не збігається з обсягом фізичної пам'яті, наявними в комп'ютері.

Фізичні адреси відповідають номерам комірок оперативної пам'яті, де насправді розташовані або будуть розташовані змінні і команди. Перехід від віртуальних адрес до фізичних може здійснюватися двома способами. У першому випадку заміну віртуальних адрес на фізичні робить спеціальна системна програма - переміщуючий завантажувач. Переміщують завантажувач на підставі наявних у нього вихідних даних початкової адреси фізичної пам'яті, до якої належить завантажувати програму, і інформації, наданої транслятором, щодо адресно-залежних констант програми, виконує завантаження програми, поєднуючи її з заміною віртуальних адрес фізичними.

46. Логічні функції;

Логічні функції використовуються у разі, коли прийняття рішень супроводжується неоднозначним розв'язком завдань. Дії логічних функцій базуються на булевій алгебрі, у якій змінні можуть набувати значення ИСТИНА або ЛОЖЬ. Логічна функція ЕСЛИ () визначає умову та дві можливі дії, де одна є істина, а інша — хибність. Формат функції: =ЕСЛИ(умова; дія1; дія2), де дія1 виконується в разі істинності умови, а дія 2 - в протилежному випадку. Умови можуть бути простими або складними з включенням логічних функцій И(), ИЛИ(), НЕ(), ЛОЖЬ(), ИСТИНА(). Логічна функція ИЛИ() використовує дві умови: якщо одна з них істинна, тоді результат вважається теж істинним; якщо обидві умови не істинні, тоді результат — хибність. Формат функції: ИЛИ(умова1; умова2;...). У логічній функції И() також використовується дві умови. Результат буде істинним, якщо обидві умови істинні, в протилежному випадку результат - хибність., Формат функції: И(умова1; умова2;....) Логічна функція ЕСЛИ() дозволяє включати іншу функцію ЕСЛИ(), тоб­то бути вкладеною одна в іншу. Вкладена функція виконується тільки у разі, коли зовнішні умови хибні. Формат функції: ЕСЛИ(умова1; дія1; ЕСЛИ(умова2; дія2; дія3)).